Міністерства культури

Міністерства культури, яким воно було 23 роки, не може бути – Нищук Версія для друку Коментувати Поділитись у соціальній мережі

Олександр Лащенко

07.08.2014

Гості «Вашої Свободи»: Євген Нищук, міністр культури України, Сергій Проскурня, український театральний режисер, продюсер.

Олександр Лащенко: Коли плануєш певну програму,  життя постійно вносить свої корективи. Щоправда, цього разу йдеться не про події на Донбасі, де гострота не вщухає. У центрі уваги знову опинився Майдан Незалежності у Києві. Маю на увазі сьогоднішні сутички у центрі столиці, коли комунальники разом із правоохоронцями та бійцями батальйону «Київ-1» почали розбирати завали в районі наметового містечка. Люди, які досі перебувають у наметах, не погодилися з цими діями і почали підпалювати шини й кидати каміння.

– З одного боку, люди у камуфляжі, які навіть стверджують, що готові до «Майдану-3», і з іншого – люди в камуфляжі. Пане Нищук, для Вас Майдан – це не просто слова. Ви на ньому і в 2004 році, і в 2014 році стояли, були його обличчям. Що у Вас викликають ці кадри? До того ж Ви до нашого офісу їхали, все це бачили? Бачили цей дим від шин? Нагадаю, що офіс Радіо Свобода розташований у самісінькому центрі Києва.

Додати до плейлиста ЗАВАНТАЖИТИ

Євген Нищук:  Звичайно, що Майдан – це для мене більше, ніж територія чи місце, чи назва місця. І бачити кадри, де знову щось палає,  для мене дуже боляче. Я на це дуже гостро реагую.

Тут є моменти, які, звичайно… Не те щоб я обережний у висловленнях, але Майдан таким, яким він був упродовж чотирьох місяців, то це є та суть, те місце, яке репрезентувало країну в цілому, відкрило світові Україну, Майдан. Все, що відбувалося на ньому, ті прагнення, які були у людей, ті бажання, та боротьба, те, як вони стояли, те все, що вони робили, той весь культурний процес, який був на Майдані, то це зараз головне місце, яке репрезентує Україну.

Безумовно, те, що зараз відбувається… Я не хочу бути на чийомусь боці. Але однозначно у підготовці до того ж Дня Незалежності потрібно знайти якийсь консенсус, компроміс з усіх боків.

Так, дійсно, коли є бажання державі провести парад, можна не «парад» називати, а учт військовий, проходження наших військових частин чи техніки, чи авіації, то, звісно, для цього потрібна підготовка майдану Незалежності.

Я не знаю, наскільки. Оскільки я в силу своїх посадових обов'язкові не маю можливості фізично просто брати участь у тих круглих столах-перемовах, але дійсно треба дійти до згоди того, що Майдан як такий – його вже не забереш. Він на будь-які гострі моменти може отак і зібратися. Ми дійсно це бачимо. Але те, в якому він зараз має бути вигляді – тут є питання.

Дійсно. Я вважаю, що, наприклад, сцена біля Архангела Міхаїла як Університет або платформа Майдану потрібна постійно. Має бути якимось виразником, де люди можуть поділитися, що так, що не так. Якимось виразником має бути. Намети, які зараз є під час цього? Я не впевнений. І багато хто з людей висловлюється, і багато хто каже, що давайте якось або знайдемо місце йому, давайте якось посунемося, давайте, принаймні, посунемося на період Дня Незалежності, підготовки його.

Подекуди хтось розігрує цю карту, кому це дуже потрібноЄвген Нищук

Тут є суперечливі моменти, бо подекуди хтось розігрує цю карту, кому це дуже потрібно. Я не виключаю цього також.

– Те, що відбувалося на Майдані Незалежності, в центрі Києва, у лютому – сотні  жертв. Це, напевне, була якщо не трагедія, то драма. А зараз те, що відбувається на Майдані, те, що ми бачили, це вже, може, якась комедія, фарс чи ні?

Сергій Проскурня:  По-перше, Ви такі риторичні запитання ставите, Олександре. Майже відповідь.

Майдан героїчний епос. Таким Майдан має залишитися у світовій свідомостіЄвген Нищук

По-друге, я на відміну від Євгена , як посадової особи, можу говорити більш радикально. Наприклад, для мене дуже важливе питання естетики. Та естетика, яку ми спостерігали, в якій ми брали участь, коли були найгарячіші, найстрашніші моменти історії Майдану, січень-лютий 2014 року, та й, власне, початок грудня, то це в жанровому відношенні героїчний епос. І таким він повинен залишитися. Євген зараз дуже точно почав з цього. Таким Майдан має залишитися у свідомості світовій. Себто це та жанрова характеристика, яка створює образ, метафору, яка потім живе своїм окремим і дуже класичним життям.

Зараз це імітація, знаємо, хто пішов з наметів, чому і куди. Непоодинокі випадки, люди, ризикували життям, проходячи сьогодні через Майдан, одержали фізичні травмиЄвген Нищук

Те, що ми зараз бачимо, то це імітація, це симулякр. Ми знаємо, як поводиться більшість людей, яка зараз живе в цих наметах. Ми знаємо, хто пішов з наметів, чому і куди. Ми знаємо, що були непоодинокі випадки, коли люди, які ризикували своїм життям під час подій, проходячи сьогодні через Майдан і починаючи дискусію з цими людьми, одержали фізичні травми. Це все є у пресі, це все є у ЗМІ.

Тому я як режисер, як людина, яка повинна відстоювати якісь естетичні засади, очевидно, наполягатиму на тому, щоб той компроміс, про який говорить міністр культури, був досить жорстким.

– Наразі ще один сюжет про події, які відбувалися у ті місяці, про які ви, панове, казали і брали безпосередню участь.

– «Я чекав, коли народ збереться не за гроші та не заради того, щоб відстояти пару годин. Дочекався». «Голос» Майдану-2004» став «Голосом» Майдану-2014».

І після трьох місяців майже щоденного модерування на сцені Євромайдану (модерування на холоді, модерування під загрозою повної зачистки «острова» протестувальників у Києві) Євген Нищук уже майже півроку обіймає посаду міністра культури України. Актор театру «Сузір'я», заслужений артист України став урядовцем. Його міністерство розробило культурну стратегію України на наступні півтора року.

Водночас серед митців і пересічних шанувальників мистецтва як до Майдану, так і зараз є ті, хто сумнівається у доцільності існування Міністерства культури в нинішньому вигляді, називаючи його «радянським анахронізмом».

До таких критиків належить і  письменник Андрій Кокотюха, який висловив свою думку в коментарі Радіо Свобода:

Андрій Кокотюха:  Міністерство культури у такому вигляді, в якому воно є, не потрібне зараз в Україні. Але Майдан домовився, правда, за це всі зараз забули, що зараз в Україні період перехідний. І на перехідний період, я думаю, потрібна якась перехідна структура, котра трансформує Мінкультури пострадянського зразка в іншу структуру, котра буде займатися винятково менеджментом.

– Поділилися думки стосовно сучасних завдань Міністерства культури в опитаних напередодні нами киян.

Респондентка(переклад):  Це дуже важливо для людей мого віку, а молодшим тим більше. Навіть знайомі, друзі говорять: давай підемо прогуляємося куди-небудь, типу якогось клубу, чи щось таке. Мені, наприклад, таке нецікаво. Мені цікавіше піти до музею, до театру. І  дорослішаєш – люди розуміють, що це важливо, це цікаво.

Респондент (переклад):  У країні існують різні промислові інститути. Все ж таки культура теж відображує настрої нашого суспільства. Це теж невід'ємна частина нашого суспільства. Без культури неможливо нічого побудувати, нічого створити. Мінкультури – це обличчя нашого суспільства.

Респондентка:  Мистецтво наше українське – це і театри, і концертні зали, і виставки, і художники. Для того, щоб розвивалися і могли вчитися, діти щоб вчилися талановиті, яких дуже багато в Україні.

Респондентка (переклад):  Щоб зберегти культурну спадщину України, щоб відповідальні люди охороняли об'єкти, охороняли національне надбання. Для цього.

– Культура не може залишатися поза політикою і поза тим, що чинить зараз проти України Росія. Митці в обох державах не уникають оцінок окупації Криму, сепаратистського заколоту на Донбасі.

А ті, хто старається залишитися осторонь, змушені обирати – їхати на гастролі до сусідів чи скасувати виступ? Прийняти премію чи відмовитися? Славко Вакарчук, Руслана, Таїсія Повалій, Ані Лорак… Кожен має право на свій вибір. Як і держава, так і її пересічні громадяни мають право оцінити цей вибір – є він усвідомленою громадянською позицією чи прихованим колабораціонізмом.

В українському уряді готують так званий список із півтисячі діячів культури Росії, які підтримали анексію Криму і можливий поділ України. Про це повідомив радник глави МВС Антон Геращенко, коментуючи ситуацію, яка сталася на пляжі одеського нічного клубу «Ібіца» в Аркадії, коли активісти намагалися зірвати концерт української співачки Ані Лорак.

Перші кадри. Немає туги або ностальгії? Коли важче: ці три місяці на морозі, холоді під загрозою знищення (я пам'ятаю, як Ви, пане Ніщук, стояли на сцені, коли вже був безпосередньо штурм Майдану), чи зараз, коли Ви майже півроку сидите у комфортному кріслі, можливо, або некомфортному, не знаю, міністра культури? Євген Нищук:  Так, як в ті хвилини я практично не встигав задумуватися над тим, страшно чи не страшно, в мене були миті або ж навіть дзвінки про те, що краще звідти піти, але я навіть не допускав собі хвилини, коли ставити себе перед вибором: треба мені зараз йти чи мені не йти, як бути? Я не встигав. Я  просто робив.

Так було тоді, в тій ситуація, яка вимагала цього, так я роблю і зараз. Ностальгію і тугу немає часу здійснювати.

Так, в мене часом вночі наступає якийсь певний внутрішній розпач, коли я  реагую на ті чи інші моменти, чи ситуації в Мінкультури з таким: ну, як?! Або ж: ну, для чого?! Але ж на це треба зранку давати відповідь і запалюватися. Бо якщо впадати в таку депресію і сум, тоді треба йти відразу. А в мене є ще сили, азарт, чистолюбство поки що працювати. Я не тримаюся за крісло, але працювати стільки, скільки буде вимагати чи політична ситуація (ми розуміємо, що ми всі від неї залежимо), або просто люди.

І мені сподобалася друга частина коментаря Кокотюхи, якого я дуже поважаю. Я близький до цієї ідеї, що, дійсно, Мінкультури, яким було 23 роки, не може бути.

– До речі, Ви вважаєте його радянським рудиментом? Ви погоджуєтеся з такою точкою зору?

Євген Нищук:  У тій частині так, як воно працювало, то так. Але я, прийшовши, зіткнувшись з тими бажаннями, які в мене були навіть до, а це не мається на увазі посада міністра, а мається на увазі з тим, яким би я собі там бачив, і з тим, з чим я зіткнувся реально, то тут є такий момент… Чому я кажу, що друга половина коментаря полягала у тому, що здійснити, перебудувати структуру і діяльність Мінкультури в той орган менеджменту. Справді, так. Ми сьогодні з радниками говорили, що ми хочемо відмовитися від того, що Мінкультури було би призначене тим, щоб тільки заходами займатися. А вибудовувати стратегію культурного простору України і тепер інтегрувати його в європейський світовий простір.

– Ви намітили ці 27 культурних проектів. Це Ваш стратегічний план, можна сказати?

Євген Нищук:  Ми зараз зробили короткостроковий. І зараз ми робимо правки. Звичайно, що це процес. Але його ніхто не робив 23 роки, якщо чесно.

– Основні напрямки які?

Євген Нищук:  Основні напрямки – це реформування самої структури. Бо це справді дуже потрібно. Це інтеграція і репрезентація справді культурного продукту в Європі і у світі. Не секрет, що ми маємо побудувати…

Культура як така – це збереження культурної спадщини. І в цьому руслі все йде. І те, що зараз відбувається в Криму і на сході. Це зберегти наше скіфське золото, зберегти наше надбання, яке не тільки нашим, а й світовим. І тут є співпраця з ЮНЕСКО і так далі.

І тут відповідь на те, що ніяка інституція, ніяка агенція не замінить в нашій суцільній системі презентацію культури в особі міністра, як члена уряду, який має голос на рівні з усіма іншими. Не буде його… Хтось каже: не треба Мінкультури. Тоді не треба жодного міністерства. Бо якщо не буде тільки Мінкультури, то це значить, що мінус голос культурі. Просто. Бо будь-який директор інституції або агентства не зможе бути на рівних у голосуваннях, в тому, щоб захистити чи галузь в цілому, чи навіть конкретну персону від мистецтва, в якої вирішується просто елементарна доля.

– Пане Проскурня, Вам як митцеві потрібне Мінкультури?

Сергій Проскурня:  Яне знаю, як буде називатися цей орган. Але я підтримую Євгена. І ми тут суголосні абсолютно в плані того, що мусить бути представник культури (кажуть, що галузь, але це не дуже симпатичне мені слово), масиву цього, цього поліфункційного явища, материка нашої історії і нашої дійсності, представник на вищих рівнях.

Роль Євгена унікальна. Має такі симпатії в уряді, яких не мав жоден міністр. Попередні виконували сервісну функціюСергій Проскурня

Я знаю позицію Євгена. Я знаю, наскільки його поважають і люблять в уряді, і як реагують на твої пропозиції, і на твою позицію по відстоюванню певних складних моментів. Мені видається, що зараз на цьому перехідному етапі роль Євгена просто унікальна. Тому що він має такі симпатії в уряді, яких не мав жоден міністр до нього. Тому що попередні міністри виконували сервісну функцію.

– Ну, на скрипці грали на виступах. Ми бачили. Але справа не в них.

Сергій Проскурня:  Ви мене не чіпайте, я вас не буду чіпати, але щоб тільки не помітили і не помітили, що я тут присутній. Дай Боже, щоб нічого не сталося!

Одна з очільників ідеологічного сектору мені відверто говорила: це неможливо, тому що ми не хочемо проблем. Все. А культура – це завжди проблеми.

– І у що має трансформувати пан Нищук цей свій вплив? Більше грошей на галузь, на цю сферу?

Сергій Проскурня:  Те, що зараз пропонується цією короткостроковою стратегією самого міністерства… Це не стратегія культурної політики, це короткострокова стратегія діяльності міністерства. Тут треба дуже чітко на цьому закцентувати. Так от, те, що зараз пропонується, то це і є, за логікою Андрія Кокотюхи, цей перехідний етап, під час якого міністерство і міністр виділяють собі тільки дев'ять місяців для того, щоб підготувати глобальну трансформацію. І ми зараз знаходимося в процесі формування тих робочих груп, тих експертних середовищ, які найширшого плану, тобто у різних сферах, у різних напрямках культури, мистецтва, спадщини, якихось обов'язково інноваційних процесів, з залученням широкої громадськості. Характеристика цього процесу. Він буде активним, він буде динамічним, він буде відкритим, і, очевидно, він (чого не було на попередніх етапах) буде ефективним. Я  просто бачу, що все рухається в бік цієї ефективності.

– Пане Нищук, а що в результаті, якщо Ваші наміри будуть втілені, плани реалізовані? Бібліотеки, музеї, всі ці проблеми нескінченні… Через 9 місяців Вашого перебування на посаді міністра культури, що Ви матимете у підсумку, якщо вдасться?

Євген Нищук:  Ми матимемо фундамент розвитку і презентації держави в цілому.

Дивіться, яка у нас ситуація зараз? У нас йде не те, що (це жорстоко, можливо) певне очищення на сході, на півдні країни, у нас йде війна. У нас спустошуються практично і у фізичному, і у всіх відношеннях цілі регіони. Їх потім треба заповнити не просто поверненням людей, які повинні будівлю відбудувати. Чого це відбулося? Тому, що була спотворена інформація, на це довго працювали. Тому так і відбулося.

Так от, саме місія якраз культури, як миротворця, як ідейника, як наповнення взагалі (не хочу говорити пафосних слів) духовності і всього іншого, нарешті дати людям можливість не відчувати себе кинутими.

До речі, у нас зараз програма, на яку ми даємо не мало-не багато, а два мільйони гривень, яка називається «Взаєморозуміння», саме для проектів зі сходу, з півдня країни.

– Що це? Українська книжка? Що?

Євген Нищук:  Це різні. Це конференції, це мистецькі заходи, це програми читання, це бібліотеки. Тобто подаються саме звідти.

І тут питання (знову ж таки повторююся) не загравання зі сходом. Це просто необхідність. Щоб ми потім знову не мали тих самих наслідків, які зараз відбуваються.

– Маємо запитання радіослухача.

Слухачка:  Я просто хочу, можливо, порадити нашому міністру культури. У нас музеї фактично безкоштовно і у Києві, і в інших містах працюють на День незалежності, щоб більше людей (звичайно, зараз наче не той час) заохотити до них ходити. Можливо, щомісячно в якийсь день зробити день відкритих дверей для музеїв, щоб це було безкоштовно?

Євген Нищук:  Чесно кажучи, деякі музеї вже практикують. Поза вказівкою. Взагалі хочеться підтримати. Знову ж таки те, що відбувалося на Майдані, то у великій мірі це також була і культурна революція. Ті ініціативи, які були від громад, та жертовність, те, що ми зараз називаємо так званими «флешмобами», які проводилися, починаючи від того, де стояв рояль, де навколо гранати були, а людина грала. На це Європа дивилася, і вона просто була зі сльозами на очах. Де на «Привозі» зробили флешмоб «Оду до радості», як вираз того, що ми прагнемо до європейських цінностей.

Цей градус треба підтримати тому, що є ініціативи знизу. Не вказівки Мінкультури. Мінкультури не повинне керувати культурою в цілому, а створити той майданчик, де могли би відтворити свої ідеї цілі громади, просто організації, просто люди окремі.

Дійсно, я підтримую цю ініціативу. Вона є і в музеях. Зараз також є ініціатива і в театрах. Зробити один з днів в театрах, щоб люди, які не мають фінансових можливостей, могли на вільні місця прийти до театру безкоштовно. Я підтримую це.

– Пане Нищук, а Ви підтримуєте намір Вашого колеги урядового Антона Геращенка, щоб був цей список півтисячі діячів культури Росії, яким заборонити гастролі та інші виступи в Україні за те, що вони підтримали анексію Криму і так далі?

Євген Нищук:  Воно полягає у двох площинах. З самого початку, не дочікуючись урядового доручення про санкції, ми виставили цей список. Ми казали про те, що люди повинні бойкотувати.

– Тобто Ви за чи проти?

Євген Нищук:  Ні. Там полягає у тому, що не півтисячі. Там є, відібрано.

– Менша кількість?

Євген Нищук:  Менша кількість самих злісних. Це називається «14 плюс», наприклад.