Вареники
Веселий господар Дем'ян Любив гостей на бесіду скликати. Він був багатший від усіх селян, Всього доволі мав, було чим шанувати. Вподобався йому найбільше Клим, Земляк хороший, що й казати, На все умів розумну раду дати, Усі дружили з ним. Прийшов він раз обідать до Дем'яна, А у Дем'яна страва добрая була: І маслечко, і сало, і сметана,— Гаразд, як кажуть, піч варила і пекла. Поставили на стіл вареників макітру І пляшку — свашку всіх мирян. — А нум, мірошнику, молоть без вітру,— Сказав, шуткуючи, Дем'ян.— Попереду підмажемо колеса, Щоб млин не торохтів І шестірня довготелеса Не дряпала боків.— Всесвітня свашка поклонилась, І чарочка перчівочки вродилась. — Ну, по сій мові,— каже Клим,— Дай, боже, здрастувать усім! — І прийнялись мірошники молоти: Дем'ян кладе, а Клим товче; Від дружної роботи Аж маслечко по бороді тече. — Ох, важко! — Клим сказав.— Перемололи дуже, Не лізе більше, кіш малий… — Ану,— озвавсь Дем'ян,— потіш мене, мій друже! Ось глянь, вареничок бокастенький який… — Хіба один…— промовив Клим ліниво, Посилкувався і змолов. — От бач, один проліз щасливо — Ну, ще! — Дем'ян благає знов. — Ой, схаменися, друже милий! — Аж стогне Клим.— Немає сили, Я намоловся досхочу… Не силуй, братику, бо утечу! — Нехай наш ворог утікає! — Дем'ян товче своє.— Он на весіллі тісно як буває, А прийде старшина — і місто є… Щоб вовка ми у лісі не боялись — Голубчику, ковтни ти старшину!.— Мірошники зареготались. — Для тебе,—каже Клим,— ковтну.— І ще ум'яв один вареник. — Ну, се вже,— каже,— побіденик, Всі заставки запер, Хоч хто не влізе вже тепер. — А може, хоч звершечку ляже? — Дем'ян йому лукаво каже, Вареничок узяв І на тарілочку поклав. — Послухай,— каже Клим,— ти справді вже глузуєш! Схотів, щоб я п'ятами накивав?. — Тривай! — гуде Дем'ян.-— Недобре шеретуєш!— І хапнув Клима за рукав… Схопився Клим і дременув із хати І у Дем'яна годі гостювати. І переказував Дем'ян, і сам просив, А Клим і слухать не хотів. Се байка вам, писаки, Письменства рідного невдатні раки! Не пхайте через лад тулеників своїх, Коли не хочуть їх, Коли, мовляв, дороги їм не гладять, Бо часом і вони завадять І одіб'ють мирян, Як ті вареники, що пхав Дем'ян.
