Байки Леонiда Глiбова, Лев і Комар

Лев і Комар Десь там, не в нашій стороні, Під височенною горою, Серед діброви в гущині Вечірньою добою, Поївши добре, Лев лежав І гордовито поглядав. Здоровий сам, кудлата грива, На пиці широченний ніс,— Не тільки миша полохлива, Злякався б навіть і сам біс. Близенько на вербі Комарики дрімали, Тихенько нічки дожидали. Один Комарик молодий Розхвастався перед старими: — Он,— каже,— як розтягся біс рудий! Господарюв над дурними, Бо нікому його провчить… От я ні кришки не боюся, Аж сміх бере, як подивлюся, Що перед ним усяка твар тремтить.— На се озвавсь Комар старенький: — Гай-гай! Раденький, що дурненький! Дурне й базікання твоє; Лев — сила, пан на всю діброву, Захоче — і хвостом уб’є Не тільки комара — корову.— Комарик молодий своє дзинчить: — Мене не настрашить, Нехай хоч як хвостом молотить; Нехай він сім корів покотить, А я от зараз полечу, Дам йому лиха до плачу.— Комарик молодий спустився І дратувати заходився. Лев головою покрутив; Комар йому на лобі сів, Лев лапою тернув по пиці, Бо вже були такі дурниці; Комар круть-верть — на ніс присів,— Лев клацнув, не вловив; Комар ще гірше умудрився І в усі опинився. Схопився Лев, хвостом крутнув, На всю діброву кашлянув, Аж галки крику наробили, У лозах десь вовки завили І пугач пугать став; Повитріщались з ляку сови, І бідний зайчик драла дав Аж на кінець діброви,— А в’їдливий Комар своє робив. Лев і стрибав, і по траві качався, І у кущі ховався, Із сили вибивсь, аж упрів, Не знав, що діяти з собою… Комар сховався, Лев упав І довго, лежачи, стогнав, Неначе воював з великою бідою. А на вербі сміються угорі Ледачі Комарі. — Ну, молодець! — гукнув Комар старенький,— Утяв! Дарма що молоденький! Химерна баєчка пригодна і для нас: Чого, подумаєш, на світі не буває! Маленьке лихо в інший час І значним людям докучає.