Ластівка й Шуліка Трудяща Ластівка край берега літала, Земельку мокрую збирала, Щоб хатоньку собі зліпить, Щоб де було і їй, і діткам жить, Тихеньку долю веселити, І бога, і людей хвалити. Сидів Шуліка на вербі І так до неї обізвався: — Дивуюсь я тобі,— Не раз я придивлявся, Усе ти між людьми і не боїшся їх, Пройдисвітів таких, Не тільки що під стріхою співаєш, Ще й у вікно літаєш… От хоч і я — не в тебе вдавсь, Шулікою на світі звуся, А лиха від людей набравсь, І зло бере, а все-таки боюся; Досадно стане хоч кому: Тобі привіт, мені — біда велика.— А та йому: — Я — Ластівка, а ти Шуліка; Я людям не чинила зла, Де не була, А ти подумай, пане-брате, Яке життя твоє завзяте: Ввесь вік курчат і пташечок хапав, Ні ласки, ні жалю не знав. Давно-давно мовляють люде: Що добренько роби, то добре й буде.
Байки Леонiда Глiбова, Ластівка й Шуліка
To hear audio for this text, and to learn the vocabulary sign up for a free LingQ account.
