Ясла
Був на селі козак Кирило Яловець, Щасливий, дякуючи долі: Хазяйство добре мав і повний гаманець, Всього було доволі; І ще одно він щастя мав — Розумну жінку бог послав; Без неї чоловік — неначе блин без масла, Як примовляє кум Гордій. От заходився раз Кирило мій Плести у хаті ясла. На що, на що,— на се дотепний був, Ще і лози червоної добув, Щоб виплітать уперемежку І на краях зробить мережку. Радіє він — плете, Не думає про те, Що ясла будуть на півхати — Такі, що й в двері не пропхати. Він, може б, так і не робив, Та хтось із-за угла мішком його прибив. — От ясла втяв! Таких ніхто не має! Чи так? — у жінки він питає. А Мотря каже:— Так то так, Та тільки з хати як? — Кирило засміявсь:— Ми знайдемо дорогу! Покличем кума на підмогу.— А жінка знов йому:— Торох! Як по стіні горох… Ти ж роздивися — ясла на півхати! Куди ж їх винести? Стіну рубати? — І справді — кинулись нести,— Бодай було б і не плести,— Ніяк не вилізуть із хати! Прийшлося ясла розбирати, У клуню однести І наново плести.
Роби розумно, кажуть люде, Не так, як робить Яловець, Міркуй про те, що з того буде, Який кінець.
