×

우리는 LingQ를 개선하기 위해서 쿠키를 사용합니다. 사이트를 방문함으로써 당신은 동의합니다 쿠키 정책.


image

Байки Леонiда Глiбова, Дуб і Лозина

Дуб і Лозина

Стояв високий Дуб серед долини І гордовито всюди поглядав. Сміявся він з тоненької Лозини І так їй раз сказав: — Яка химерна ти, нікчемная Лозина! Твій батько Верболіз здурів: Неначе ти йому не рідная дитина — На сміх тебе тут посадив. Захоче вітер буйний розходитись, Як гайдамак у вражому селі, Не знаєш ти, де з переляку дітись, Кладеш поклони до землі; А що ж як часом на долину Сердита буря набіжить? Рвоне тебе з корінням, як пір'їну, Аж курява угору полетить. От я — не ти… я — Дуб, се інше діло: Не тільки вітру не боюсь — Я з бурею змагаться буду сміло: Нехай як хоче дме — не поклонюсь.— І гордий Дуб від сміху захитався. На се Лозина так осмілилась сказать: — Поважний Дубе наш! Великий ти удався, Нащо ж маленьких зневажать? Не всім однакова судилась в світі доля: Тому шуміть, тому поклони бить,— На все, на все є божа воля, Усім під богом треба жить…— І добалакались… Надвечір лихо склалось: Страшенна буря зразу заревла… Дуб стрепенувсь, загув, аж листя розліталось, Лозина бідненька на землю прилягла; Грім гуркотів, огнями розсипався, Неначе страшний суд настав… Змагався довго Дуб, стогнав, не подавався, А далі затріщав, зломився і — упав… Пробігло лишенько, у степ загуркотіло, І ясне сонечко долину освітило; Лозиночка заплакана стоїть, А Дуб поламаний лежить.

Хто величається і других зневажає, Нехай про Дуба казочку читає, На ум собі кладе,— Наука в ліс не заведе.


Дуб і Лозина Oak and Lozyna

Стояв високий Дуб серед долини І гордовито всюди поглядав. A tall oak tree stood in the middle of the valley and looked haughtily everywhere. Сміявся він з тоненької Лозини І так їй раз сказав: — Яка химерна ти, нікчемная Лозина! He laughed at the thin Lozyna, and once said to her: "How whimsical you are, worthless Lozyna!" Твій батько Верболіз здурів: Неначе ти йому не рідная дитина — На сміх тебе тут посадив. Your father Verboliz has gone mad: As if you weren't his own child, he put you here to laugh. Захоче вітер буйний розходитись, Як гайдамак у вражому селі, Не знаєш ти, де з переляку дітись, Кладеш поклони до землі; А що ж як часом на долину Сердита буря набіжить? If the violent wind wants to disperse, Like a hawk in an enemy village, You don't know where to hide from fear, You bow to the ground; And what if sometimes an angry storm will rush into the valley? Рвоне тебе з корінням, як пір'їну, Аж курява угору полетить. He will tear you out by the roots like a feather, and the smoke will fly up. От я — не ти… я — Дуб, се інше діло: Не тільки вітру не боюсь — Я з бурею змагаться буду сміло: Нехай як хоче дме — не поклонюсь.— І гордий Дуб від сміху захитався. I am not you... I am the Oak, that's different: Not only am I not afraid of the wind, but I will brave the storm: Let it blow as it will, I will not bow down." And the proud Oak shook with laughter. На се Лозина так осмілилась сказать: — Поважний Дубе наш! At this Lozina dared to say: "Honorable Dubé is ours! Великий ти удався, Нащо ж маленьких зневажать? You are a great man, why should the little ones be despised? Не всім однакова судилась в світі доля: Тому шуміть, тому поклони бить,— На все, на все є божа воля, Усім під богом треба жить…— І добалакались… Надвечір лихо склалось: Страшенна буря зразу заревла… Дуб стрепенувсь, загув, аж листя розліталось, Лозина бідненька на землю прилягла; Грім гуркотів, огнями розсипався, Неначе страшний суд настав… Змагався довго Дуб, стогнав, не подавався, А далі затріщав, зломився і — упав… Пробігло лишенько, у степ загуркотіло, І ясне сонечко долину освітило; Лозиночка заплакана стоїть, А Дуб поламаний лежить. Not everyone has the same destiny in the world: "So make noise, so bow down, - God's will is for everything, everyone must live under God..." And they continued... In the evening, a disaster struck: A terrible storm roared at once... The oak tree stirred, it began to roar, its leaves flew apart, the poor vine lay down on the ground; the thunder roared, the lights scattered, as if a terrible judgment had come The Oak struggled for a long time, groaned, did not give way, And then it cracked, broke and fell... It was only a short time later, the thunder rumbled in the steppe, and the bright sun illuminated the valley; The vine is standing crying, and the Oak is lying broken.

Хто величається і других зневажає, Нехай про Дуба казочку читає, На ум собі кладе,— Наука в ліс не заведе. Whoever is arrogant and despises others, Let him read a fairy tale about the Oak, Let him put it in his mind, - Science will not lead him into the forest.