Чиж та Голуб
Весною Чижик молоденький, Такий співучий, проворненький, В садочку все собі скакав Та якось в западню й попав; Сердега в клітці рветься, б'ється… А Голуб бачить та й сміється: — А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно, голова дурна… Не бійсь, мене б не піддурили, Хоч як би не хитрили, Бо я не Чижик! Ні… оце! — Аж гульк — і сам піймавсь в сильце.
Ото на себе не надійся, Чужому лихові не смійся!
