9 Частина (1)
Правління, що базується на пророцтвах, є найнебезпечнішою у Всесвіті грою. Ми не вважаємо себе достатньо мудрими та сміливими, щоб гратися в неї. Описані тут засоби для регуляції менш важливих справ близькі до межі того, на що ми відважуємося, здійснюючи правління. Зважаючи на це, ми користуємося принципами Бене Ґессерит і розглядаємо різні світи як генофонди, джерела вчителів та учнів, джерела можливостей. Наша мета не правління, а використання цих генофондів, навчання й звільнення від усіх обмежень, що зв'язують підданців і правителів...
«Оргія як знаряддя мистецтва політики», розділ ІІІ для Гільдії Лоцманів
— Тут помер ваш батько? — спитав Едрік, висилаючи зі свого контейнера променевий вказівник до викладеного коштовностями знака на одній із рельєфних карт, що прикрашали стіну приймального салону Пола.
— Це святиня, у якій покоїться його череп, — відповів Пол. — Мій батько помер, бувши ув'язненим на фрегаті Харконнена, в улоговині під нами.
— О, так, тепер я згадав цю історію, — промовив Едрік. — Він начебто вбив старого барона Харконнена, свого смертельного ворога.
Сподіваючись, що він не надто сильно виявив жах, який викликали в нього закриті приміщення, Едрік перевернувся в оранжевому газі та перевів погляд на Пола — той самотньо сидів на довгому дивані в сіро-чорні смуги.
— Барона вбила моя сестра, — таким же байдужим голосом поправив Пол, — перед битвою під Арракіном.
«І чому, — питав він себе, — цей гільдієрський рибочоловік знову роз'ятрує давні рани в цьому місці і в цей час?»
Здавалося, що Стерновий програвав битву, намагаючись утримати на припоні свої нерви. Зникли ліниві риб'ячі рухи їхніх
попередніх зустрічей. Його крихітні оченята бігали туди-сюди, щось шукаючи й зважуючи. Помічник, який його супроводжував, стояв оддалік, біля строю охоронців, під стіною ліворуч від Пола. Цей помічник непокоїв Пола: масивна товста шия, тупе порожнє обличчя. Він увійшов у салон, час від часу штовхаючи контейнер, який тримало супровідне поле. Хода незвична, руки в боки.
«Скителі, — так називав його Едрік. — Ад'ютант Скителі».
Зовнішність ад'ютанта волала про дурість, але його видавали очі. Насміхалися з усього, що бачили.
— Ваша наложниця виглядала задоволеною виступом лицеплясів, — промовив Едрік. — Я радий, що зміг подарувати їй цю невелику розвагу. Мене особливо втішила її реакція від огляду власного обличчя, повтореного всією трупою водночас.
— Хіба ж не кажуть боятися гільдієрів, із дарами прибулих? — спитав Пол.
Він згадав виступ лицеплясів у Великій Залі, котрі ввійшли в костюмах і подобах карт Таро Дюни. Вони стрімко поділилися й закружляли залою, відтворюючи начебто випадкові картини, які потім розгорнулися у вогненні вихори й древні ворожбитські комбінації. У наступному номері взяли участь владарі: парад королів та імператорів з обличчями як на монетах, офіційні та штивні, але навдивовижу плинні. Не обійшлося й без жартів: копіювання обличчя й тіла Пола, а потім Чані, повторена вздовж усієї зали; пройшов навіть Стілґар — справжній Стілґар при цьому бурчав і виглядав зніченим, тим часом як усі інші реготали.
— Але ж наші подарунки зроблені з дружніми намірами, — запротестував Едрік.
— Наскільки ж ви дружні? — спитав Пол. — Гхола, якого ти нам вручив, вірить, що він був спроектований, аби знищити нас. — Знищити вас, сір? — перепитав Едрік, увесь утілення чемної
уваги. — Хіба можна знищити бога?
Стілґар, котрий саме ввійшов, зупинився й глянув на охоронців. Вони перебували значно далі від Пола, ніж слід було. Розсерджений, він наказав їм підійти ближче.
— Усе гаразд, Стіле, — Пол здійняв руку. — Це лише дружня розмова. Підштовхнеш контейнер Посла до краю мого дивана?
Обдумуючи наказ, Стілґар побачив, що контейнер Стернового опиниться між Полом і кремезним ад'ютантом, надто близько до Пола, але...
— Усе гаразд, Стіле, — повторив Пол і зробив рукою умовлений жест, який перетворював наказ на обов'язковий імператив.
Рухаючись із помітною нехіттю, Стілґар наблизив контейнер до Пола. Йому не подобався вміст контейнера, так само як сильний меланжевий запах довкола нього, тому він зайняв позицію побіля кута контейнера, під репродукційним пристроєм, що кружляв собі, відтворюючи слова Стернового.
— Убити бога, — промовив Пол. — Дуже цікаво. Але хто стверджує, що я бог?
— Ті, котрі вам поклоняються, — сказав Едрік, значуще дивлячись на Стілґара.
— Ти теж у це віриш? — спитав Пол.
— Не час з'ясовувати, у що я вірю, сір, — відповів Едрік. — Але більшості спостерігачів здається, що ви шляхом змови намагаєтеся витворити із себе бога. Постає запитання, чи може зробити таке будь-який смертний... безкарно?
Пол окинув гільдієра пильним поглядом. Огидне створіння, але в спостережливості йому не відмовиш. Він не раз і сам запитував про це себе, проте бачив достатньо альтернативних Часоліній, що загрожували чимось значно гіршим, ніж схвалення власного обожнення. Значно гіршим. Не були то, однак, проторені дороги, які міг прозріти Стерновий. Дивно. Навіщо він про це запитав? Чого хоче домогтися Едрік подібним зухвальством? Думки Пола розбіглися: змах (за цим стоять тлейлаксанські спілки), змах (на дії Едріка вплинула остання перемога джигаду в Сембу), змах (продемонстрували себе різні бене-ґессеритські символи віри).
Його комп'ютерна свідомість узялася обробляти багато тисяч бітів інформації, що змінювалася блискавично. Цей процес зайняв не більш ніж три секунди.
— Стерновий ставить під сумнів те, що явило ясновидіння? — спитав Пол, зіштовхуючи Едріка на слизький ґрунт.
Запитання справді спантеличило Стернового, але він вдало викрутився, виголосивши довгий афоризм:
— Жодна розумна людина не ставить під сумнів факту ясновидіння, сір. Пророчі видіння відомі людям від найдавніших часів. Вони спроможні заплутати нас, коли ми найменше цього сподіваємося. На щастя, у нашому Всесвіті є інші сили.
— Могутніші за ясновидіння? — з натиском спитав Пол.
— Якби ясновидіння було єдиною й всесильною силою, сір, воно б самознищилося. Нічого іншого, крім ясновидіння? До чого його можна застосувати, за винятком його власних дегенераційних починань?
— Це типово для людей, — погодився Пол.
— Воно в кращому разі нестабільне, — промовив Едрік, — навіть якщо його не сплутують із галюцинаціями.
—Невже мої видіння — лише галюцинації? — спитав Пол з удаваним сумом у голосі. — Чи ти маєш на увазі, що галюцинують ті, хто мені поклоняється?
Стілґар, відчуваючи зростаюче напруження, на крок підійшов до Пола, зосередивши увагу на гільдієрі, котрий лежав у контейнері.
— Ви перекручуєте мої слова, сір, — запротестував Едрік. У його словах бриніло щось дивне, схоже на погрозу.
«Невже замах? — задумався Пол. — Не посміють! Хіба що, — він глянув на своїх охоронців, — використають для мого усунення сили, які повинні мене охороняти».
— Але ж ти звинувачуєш мене в змові задля витворення із себе бога, — промовив Пол, знизивши голос так, щоб його чули тільки Едрік і Стілґар. — Змові?
— Я, можливо, невдало висловився, мілорде, — сказав Едрік.
— Але знаменно, — відповів Пол. — Цей вислів твердить, що ти сподіваєшся від мене найгіршого.
Едрік вигнув шию й з острахом скосив очі на Пола.
— Люди завжди сподіваються найгіршого від багатих і могутніх, сір. Кажуть, що за цим можна розпізнати аристократа: він проявляє лише ті свої вади, які сприяють його популярності.
Обличчя Стілґара пересмикнулося.
Глянувши на старого фримена, Пол відчув думки й гнів, що тихо, але виразно промовляли в його свідомості: як сміє цей гільдієр казати таке Муад'Дібу?
— Очевидно, ти не жартуєш, — промовив Пол.
— Жартую, сір?
Пол раптом відчув, що в роті йому пересохло. У кімнаті нараз наче побільшало людей, бо повітря, яким він дихає, пройшло через надто вже багато легень. З Едрікового контейнера струменів нестерпний запах меланжу.
— І хто ж мої поплічники в цій змові? — невдовзі спитав він. — Чи ти вважаєш таким Квізарат?
Едрік знизав плечима, сколихнувши оранжевий газ довкола своєї голови. Зі Стілґаром, здається, усе гаразд, хоча фримен продовжував свердлити очима гільдієра.
— Ти натякаєш, що мої місіонери Святого Ордену, геть усі, виголошують хитромудрі брехні? — наполягав Пол.
— Це питання кожної окремої людини й залежить від її власних зацікавленості та щирості, — відповів Едрік.
Стілґар поклав руку на крис-ніж під одягом.
Хитнувши головою, Пол промовив:
— То ти звинувачуєш мене в нещирості?
— Я не певен, чи звинувачення є адекватним словом, сір. «Цьому створінню не бракує відваги!» — подумав Пол, а вго-
лос сказав:
— Звинувачення це чи ні, але ти твердиш, що я й мої єпископи
не кращі за спраглих влади розбійників.
— Спраглих влади, сір? — Едрік знову глянув на Пола. — Влада має тенденцію до ізоляції тих, у кого її надто багато. Правителі з часом втрачають ясне уявлення про дійсність... і падають зі своїх тронів.
—Мілорде, — буркнув Стілґар, — ти страчував людей і за менше!
— Людей — так, — погодився Пол. — Але ж це Посол Гільдії. — Він звинувачує тебе в безбожному ошуканстві!
— Мене цікавить його спосіб мислення, Стіле. Стримай свій
гнів і зоставайся насторожі.
— Як накаже Муад'Діб.
— Поясни мені, Лоцмане, — промовив Пол, — як могли ми
підтримувати це гіпотетичне ошуканство на таких величезних відстанях у просторі й часі, не маючи змоги спостерігати за кожним місіонером, щоб дослідити кожен нюанс у кожній квізаратській пріорії та храмі?
— Що для вас час? — спитав Едрік.
Спантеличений, Стілґар насупив брови. «Муад'Діб часто казав, що він проникає зором крізь завісу часу, — міркував він. — Що насправді хоче сказати цей гільдієр?»
— Невже структура такого ошуканства не явила б дірок? — спитав Пол. — Істотні непорозуміння, розколи... сумніви, розкаяння — безумовно, ошуканство не зможе придушити це все.
— Що не зможуть приховати релігія й егоїстичний інтерес, те приховає уряд, — відповів Едрік.
— Ти випробовуєш межі мого терпіння?
— Хіба мої аргументи не мають жодної вартості?
«Невже він домагається, щоб ми його вбили? — спитав себе
Пол. — Едрік пропонує себе як жертву?»
— Я віддаю перевагу цинічному погляду, — промовив Пол,
перевіряючи свій здогад. — Ти, очевидно, майстер у використанні копійчаних фокусів, двозначностей і мовних вивертів. Для тебе мова є зброєю, якою ти й випробовуєш мій захист.
— Цинічний погляд, — зауважив Едрік, розтягуючи в посмішка рот. — Правителі зазвичай цинічні, коли йдеться про релігію. Релігія — це теж зброя. Що вже казати про релігію, котра поріднилася з владою?
Пол відчув, як усе його єство завмерло, закликаючи до найвищої обережності. До кого промовляв Едрік? Диявольськи спритні слова, насичені маніпулятивними техніками: удавана добродушність, безмовна атмосфера спільної таємниці; його поведінка наводила на думку, наче вони з Полом — двоє хитрих софістів, перед якими відкриті широкі горизонти і які розуміють речі, недоступні загалу. З відчуттям шоку Пол усвідомив, що не він був головною ціллю цієї риторики. Це нещастя, яке відвідало двір, промовляло переважно до інших: до Стілґара, охоронців... можливо, навіть до здоровенного ад'ютанта.
— Релігійна мáна1 була мені нав'язана, — сказав Пол. — Я її не домагався.
А сам подумав: «Гаразд! Нехай цей рибочоловік вважає, що переміг у нашій словесній битві!»
1 Мана — у первісних релігіях чудодійна безособова сила, якою тією чи тією мірою можуть володіти люди, тварини, предмети та природні явища.
— Чому ж ви не зреклися її, сір? — спитав Едрік.
— Через мою сестру Алію, — відповів Пол, пильно дивлячись на Едріка. — Вона богиня. Дозволь тебе попередити: якщо Алію роздратувати, вона може вбити поглядом.
На вустах Едріка проступила зловтішна посмішка, а за мить її змінив шок.
— Я кажу це надзвичайно серйозно, — промовив Пол, спостерігаючи за шокованим Послом. Стілґар схвально кивнув.
Позбавленим виразу голосом Едрік сказав:
— Ви знищили мою повагу до вас, сір. Таким, без сумніву, і був ваш намір.
— Не будь надто певним, що знаєш мої наміри, — відповів Пол і дав Стілґарові знак, що аудієнція закінчена.
На Стілґарів питальний жест, чи слід потайки вбити Едріка, Пол зробив заперечливий знак рукою. А щоб Стілґарові не заманулося проявити ініціативу, він посилив наказ до імперативного рівня.
Скителі, Едріків ад'ютант, підійшов до заднього кута контейнера й штовхнув його в напрямку дверей. Опинившись навпроти Пола, він зупинився, глянув своїм насмішкуватим поглядом і сказав:
— Чи мій владар дозволить мовити слово?
—Так, у чому річ? — спитав Пол, помітивши, що Стілґар підійшов ближче, реагуючи на можливу загрозу з боку цього чоловіка.
— Дехто каже, — промовив Скителі, — що люди тримаються імператорського правління, бо космос нескінченний. Почуваються самотніми без символу, що їх об'єднує. Для самотніх людей Імператор є певним визначеним місцем. Можуть звернутися до нього й сказати: «Гляньте, ось Він. Він робить нас єдиними». Можливо, релігія слугує тій самій меті, мілорде.
Скителі чемно схилив голову й ліктем дав Едріковому контейнеру чергового штурхана. Так вони й вийшли із салону, Едрік покоївся у своєму контейнері із заплющеними очима. Стерновий мав виснажений вигляд, неначе вся його нервова енергія вичерпалася.
Пол дивився, як Скителі човгав ногами, і обмірковував його слова. «Своєрідний цей чоловік», — подумав він. Поки Скителі
107
говорив, здавалося, що це не одна людина, а кілька — так, наче його генетичний спадок належав кільком особистостям.
— Дивно все це, — прокоментував Стілґар, ні до кого зокрема не звертаючись.
Коли вартовий зачинив двері за Едріком та його свитою, Пол підвівся з дивана.
— Дивно, — повторив Стілґар. На його скроні пульсувала жилка.
Пол пригасив лампи салону й підійшов до вікна, що виходило на кут поміж двома скелями його Твердині. Далеко внизу виблискували вогні, і люди звідси здавалися пігмеями. Це снували робітники, що несли величезні блоки пласталі для ремонту фасаду храму Алії, пошкодженого примхливим вихором піщаної бурі.
— Нерозумно було, Усулю, запрошувати оте створіння в ці кімнати, — промовив Стілґар.
«Усуль, — подумав Пол. — Моє січове ім'я. Стілґар нагадує, що колись він командував мною, що врятував мене в пустелі».
