8 Частина (2)

сум'яття й гнів.

— Слухайте великого Стілґара! — сказала вона, відвернувшись від співрозмовників і помітивши у своєму голосі сварливу ноту, якої не могла приховати. — Поради для дів від фримена Стілґара!

— Я люблю вас обох, тому й кажу, — відповів він із глибокою гідністю в голосі. — Я не став би вождем фрименів, якби не знав, що зводить разом чоловіків і жінок. Для цього не потрібні жодні таємничі сили.

Пол обмірковував Стілґарові слова, подумки ще раз прокручував побачене, аналізував свою власну, безперечно чоловічу реакцію на рідну сестру. Так, довкола Алії витав якийсь сексуальний неспокій, щось дике й свавільне. Що змусило її ввійти до тренувальної зали оголеною? І так нерозважливо ризикувати життям! Одинадцять вогників у фехтувальних призмах! Позбавлений розуму автомат постав у його думках зі всіма атрибутами древнього страховища. У цьому столітті подібні пристрої вважали допустимими, позаяк на них усе ще зоставався слід давньої аморальності. Колись ними керував штучний розум, комп'ютерний інтелект. Батлеріанський Джигад покінчив із цим, але не зміг розвіяти аури аристократичного пороку, притаманної таким речам.

Очевидно, Стілґар мав рацію. Треба шукати чоловіка, гідного Алії.

— Я про це подбаю, — запевнив Пол. — Ми порозмовляємо про це з Алією наодинці.

Алія повернулася, пильно глянула на Пола й зосередилася. Знаючи, як працює його розум, усвідомила, що рішення стосовно неї прийняв ментат — цей людський комп'ютер, який, зібравши докупи незліченні клаптики інформації, зробив свій аналіз. Цей процес був неуникним і таким же закономірним, як рух планет. Було в ньому щось від устрою Всесвіту — неминуче й вражаюче.

— Володарю, — промовив Стілґар, — можливо, ми...

— Не зараз, — буркнув Пол. — Зараз маємо інші проблеми. Розуміючи, що її логічному мисленню не дорівнятися до мислення Пола, Алія на бене-ґессеритський лад змусила себе відволіктися від того, що трапилося за останні кілька хвилин.

— Вас прислала Ірулан? — запитала вона, відчуваючи приховану небезпеку вже в самій цій думці.

— Непрямо, — відповів Пол. — Інформація, яку вона нам передала, підтверджує наші підозри, що Гільдія має намір спробувати вкрасти хробака.

— Вони планують викрасти малого й запустити цикл створення прянощів в іншому світі, — сказав Стілґар. — Це означає, що вони знайшли планету, яку вважають годящою.

— Це означає, що вони мають спільників серед фрименів! — зауважила Алія. — Жоден чужосвітянин не впіймає хробака.

— Це зрозуміло й без слів, — заявив Стілґар.

— Ні, зовсім ні, — промовила Алія, обурена такою нездогадливістю. — Поле, ти, звичайно...

— Щось іде під укіс, — сказав Пол. — Ми це не відучора знаємо. Я ніколи не бачив цієї іншої планети, і це мене непокоїть. Якщо вони...

— Це тебе непокоїть? — спитала Алія. — Воно означає тільки те, що її розташування маскує Лоцман, як і їхні святині та притулки.

Стілґар розкрив було рота, а відтак не промовивши навіть слова, закрив його, приголомшений тим, що обоє його кумирів піддалися блюзнірській слабкості.

Пол, відчувши Стілґарів неспокій, промовив:

— Маємо невідкладну проблему! Аліє, я хотів би почути твою думку. Стілґар пропонує розширити наше патрулювання у відкритих бледах і посилити охорону січей. Можливо, тоді нам вдасться викрити групу висадки й запобігти...

— Ними керуватиме Стерновий? — спитала Алія.

— Вони доведені до розпачу, хіба ні? — згодився Пол. — Тому я тут.

— Бачать щось, чого не бачимо ми?

— Саме так.

Алія кивнула, згадавши свої думки про Таро Дюни, і швидко

виклала свої побоювання.

— На нас накидають покривало, — сказав Пол.

— За належного патрулювання, — зважився заговорити Стілґар, — ми могли б запобігти...

—Ми нічому не можемо запобігти... ніколи, — промовила

Алія. Їй не подобався теперішній Стілґарів спосіб мислення, його обмеженість, що не дозволяла помічати очевидні речі. Це не той Стілґар, якого вона пам'ятала.

— Ми мусимо рахуватися з тим, що вони роздобудуть хробака, — промовив Пол. — Інше питання, чи зуміють розпочати меланжевий цикл на іншій планеті. Їм потрібно буде щось більше, ніж хробак.

Стілґар переводив погляд із брата на сестру. Завдяки екологічному мисленню, прищепленому йому січовим життям, він зрозумів їхні міркування. Пійманий хробак не міг би жити без частки Арракіса — піщаного планктону, маленьких творців та всього іншого. Для Гільдії це була неабияка проблема, але не непосильна. Його щоразу більший неспокій лежав в іншій сфері.

— Отже, твої видіння не викривають співучасті гільдієрів? — спитав він.

— Прокляття! — вибухнув Пол.

Алія вивчала Стілґара, відчуваючи в його свідомості варварську однобокість думок. Він був розіп'ятий на вірі в чародійство. Магія! Магія! Заглянути в майбутнє — це те саме, що вкрасти священний вогонь із храму. Це вкрай небезпечна спокуса, що загрожує згубою й втратою душі. З безформної й небезпечної далечини вихоплювалося щось таке, що мало форму й силу. Але Стілґар почав відчувати за незнаним обрієм інші сили, можливо, іще могутніші. Його Королева-Чаклунка і Приятель-Чародій проявили небезпечну слабкість.

— Стілґаре, — сказала Алія, змагаючись його втримати, — ти стоїш у долині між дюнами. Я ж стою на вершині. Я бачу те,

чого ти не бачиш. І, крім усього іншого, бачу гори, що закривають далечінь.

— Є речі, приховані від тебе, — сказав Стілґар. — Ти завжди це казала.

— Будь-яка сила обмежена, — відповіла Алія.

— І небезпека може надійти з-за гір, — промовив Стілґар.

— Схоже на це, — погодилася Алія.

Стілґар кивнув, утупившись поглядом у Полове обличчя. — Але що б не прийшло з-за гір, воно мусить перетнути дюни.