Василь Сухомлинський. Красиві слова і красиве діло
Серед поля стоїть маленька хатка. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.
Одного разу серед літнього дня захмарило і пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці і дивилися, як з неба ллє, мов з відра.
Коли це бачать, до хатинки біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому мокра, як хлющ. Він тремтів від холоду.
І ось перший з тих хлопців, що сиділи в сухому одязі, сказав: - Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе... Другий теж промовив красиві слова: - Як страшно опинитися в зливу серед поля. Я співчуваю тобі...
А третій не промовив жодного слова. Він мовчки зняв із себе сорочку і дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку й одягнув суху.
Гарні не красиві слова. Гарні красиві діла.