Друга державна мова? Нащо? Подивись обов'язково!

Хочете нарватися на скандал?

Скажіть вголос чи напишіть у Фейсбуку: «державна мова».

І одразу набіжать прихильники та противники, адепти «і так поймут» та «мо******яку на гілляку»

та почнеться сварка з переходом на особистості.

Хоча насправді тут нема про що сваритися. Усе дуже просто.

Привіт. Це канал імені Т.Г. Шевченка, на який ви, безперечно, вже підписалися,

ну або підпишетеся от просто зараз. Наш девіз: не довіряй – перевіряй.

І сьогодні ми дослідимо мовне питання. Без емоцій та ярликів, без сварок та скандалів. Спокійно та послідовно.

Почнемо з визначення. Державна мова – що це означає?

Це нагорода чи привілей? Якщо мова державна – це для неї добре чи погано?

Звісно, жодних нагород та оцінок.

Державна – означає, що вона навіщось потрібна державі, що держава нею користується.

А отже ми можемо розібратися, навіщо державі державна мова.

Перше, що спадає на думку – це уособлення державної потуги, військо.

Уявімо собі багатомовне військо.

Що у ньому усі накази дублюються сімома мовами, а на восьму чи дев'яту завжди під рукою перекладач.

Коли солдат може сказати: «Пробачте, пане генерале, я не зрозумів, що ви оце зараз сказали».

Як гадаєте, буде така армія боєздатною? Навряд чи.

Хто не вірить, почитайте знаменитий роман Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» і посмійтеся,

як солдати двох сусідніх підрозділів не можуть порозумітися між собою.

У давні часи під час хрестових походів військо хрестоносців поділялося не на дивізії чи батальйони, а на «мови».

Саме так, вояки об'єднувалися за мовним принципом, бо інакше неможливо воювати.

А старшина між собою домовлялася латиною – мовою міжнародного спілкування тих часів.

Сподіваємося, ніхто з вас не сумнівається, що у війську має бути одна-єдина мова команд та наказів, інструкцій та статутів.

А у поліції? Скількома мовами має видавати наказ міністр внутрішніх справ?

Якими мовами мають спілкуватися офіцери з Закарпаття та Криму, Бессарабії та Маріуполя?

Правильно. Однією спільною мовою. Те саме із будь-якою державною установою, міністерством чи відомством.

Воно не зможе працювати, якщо не буде затверджено єдиної мови документів та розпоряджень.

А закони? Юристи вам підтвердять, іноді одне слово може поміняти суть закону.

У Верховній Раді приймалися навіть поправки до законів, які міняли всього лише одну кому.

І це не фантазії, а реальність. Саме тому існує вираз: дух закону і буква. А уявіть собі, що кожен закон існує у кількох версіях – різними мовами.

Яка з них матиме вищу силу? Бо при перекладі розбіжності неуникненні.

Гадаю, цих прикладів досить, щоб зрозуміти: державі потрібна єдина мова для управління усім державним апаратом,

писання законів, інструкцій до ліків, гарантійних талонів на техніку і так далі.

Тому державна мова передусім несе функцію державного управління. Без неї ніяк.

Одразу зауважу: я навмисне не вживаю назви «українська мова», а говорю «державна»

- адже наші з вами міркування годяться для будь-якої країни, а не лише для нашої.

Будь-яка держава повинна мати спільну мову державного управління.

Наступне питання: а якою мовою держава має спілкуватися з громадянами?

І скільки цих мов потрібно? Якою мовою оголошувати небезпечний стан? Якою мовою караульний має сказати: «Стій, стрілятиму!»

Якою мовою виступати президенту, щоб його зрозуміла вся країна? Відповідь на поверхні. Це має бути одна єдина державна мова.

Саме тому держава і навчає мови дітей у школах, щоб потім громадяни гарантовано розуміли державу, а держава – громадян.

Ну а власне громадяни, якою мовою мають спілкуватися між собою звичайні люди?

Питання провокаційне. І правильна відповідь на нього: якою хочуть.

Але держава зацікавлена у тому, щоб угорець Закарпаття міг знайти спільну мову з кримським татарином.

Бо інакше може вийте, як у романі про Швейка – начебто усі громадяни однієї країни, а насправді як іноземці.

Саме тому, повторимося, держава і навчає усіх громадян державної мови, щоб вони завжди мали можливість порозумітися.

І висновок звідси: державна мова потрібна для міжнаціонального спілкування всередині країни.

Логічно? Логічно. І знов-таки, ми не називаємо цю мову на ім'я.

Бо принцип працює для будь-якої країни. Важливо, що це єдина мова, державна.

Ну і нарешті перейдемо до сучасних реалій. Усі ми розуміємо, що держава – це не просто територія, огороджена колючим дротом.

Держава – це спільний інформаційний простір, спільна система цінностей, спільна культура.

І тут мова уже відіграє особливу роль. Мабуть, кожен з вас має в кишені біометричний паспорт і майже кожен побував у Європі.

Тому не дасте збрехати: сьогодні на європейських кордонах немає бійця Карацупи із собакою Інгусом,

немає митниць чи паспортного контролю.

Тому зрозуміти, в який ти знаходишся країні нелегко.

Єдиний спосіб – подивитися, які прапори піднято над адмінбудівлями та послухати, якою мовою розмовляють люди.

А як зрозуміти, до якої країни належить сайт, на який ви зайшли?

Звісно, передусім за мовою стартової сторінки.

В кутку може бути багато кнопочок з прапорами, але головне – якою мовою за замовчанням звертаються до відвідувачів.

Як ви гадаєте, як зрозуміти, який канал на ютубі є українським?

Якщо знаєте правильну відповідь напишіть її коментарях. Я почекаю.

Прикладів можна наводити багато. Висновок один – сьогодні держава окрім географічної території має ще й інформаційну.

І ця територія визначається мовою, якою вона спілкується. Якою мовою говорить офіціант у кафе, продавець у крамниці, лікар у лікарні,

полісмен у дільниці, якою мовою написані вивіски, плани евакуації людей при пожежі та реклама, якою мовою звертатися до перехожих, щоб вас гарантовано зрозуміли.

Якою мовою говорить телебачення, пишуть газети, віщає радіо.

Усе це і є інформаційна територія країни.

Що буває, коли держава не дбає про свою інформаційну територію, ми знаємо. Спочатку люди припиняють розуміти, в якій країні живуть, а потім приходять окупанти.

Як у Криму чи на Донбасі. Там усе почалося не з танків, а з мови.

Іноземна мова – іноземний вплив – іноземна окупація.

Шлях послідовний, крок за кроком.

І в сучасних гібридних війнах мова перетворюється на інформаційну зброю.

Бо такий закон природи. Не дарма Леся Українка ще сто років тому писала

«Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів…

і далі: Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам».

Леся Українка знала вагу слова і відчувала, що таке інформаційна війна.

А висновок з усього сказаного простий: державна мова є мовою інформаційного простору та інформаційним кордоном.

Я просто бачу, як деякі глядачі здіймають руки над клавіатурою, щоб написати: усе брехня!

Фінляндія має дві мови, Бельгія також, а Сингапур – так взагалі чотири.

Втім, готовий посперечатися, що більшість з тих, хто так пише й каже, не були ані в Бельгії, ані у Фінляндії, ані у Сингапурі.

А ми були і бачили реальну ситуацію з двома мовами.

Найкраще з цим упоралася Фінляндія. Другу державну, шведську, там ніхто не знає за винятком десятка сіл на кордоні зі Швецією.

Навіть не намагайтеся говорити шведською у Гельсинки – вас ніхто не зрозуміє.

Так що у Фінляндії друга державна – це фікція.

А шведські субтитри на телебаченні та подвійні назви вулиць не дають нічого окрім незручностей – коли фільм іде англійською, а внизу двоє субтитрів, не лишається місця для власне картинки.

Найпоказовіша ситуація у Сингапурі. Чотири державні мови там розділяють населення на чотири групи, які практично не спілкуються поміж собою.

Китаєць у метро ніколи не підійде із запитанням до білого чи до малайця, і навпаки – ви можете до посиніння розпитувати про щось китайця синглішем,

тобто сингапурською англійською, а у відповідь він лише посміхатиметься.

Чи встоїть у критичній ситуації країна, населення якої розділене на чотири частини і не спілкується поміж собою?

Війна в Україні показала, що це питання зовсім не абстрактне.

Що ж до Бельгії, то й самі бельгійці обурюються, що частини їхньої країни не об'єднує рівно нічого окрім корони та збірної з футболу.

А голландські дистриб'ютори обліковують Фландрію як одну з областей Нідерландів, ми це самі бачили, коли були там у відрядженні

Отже розвиток суспільства має свої закони. Це закони природи, їх треба дотримуватися, інакше природа помститься.

Тому припиняймо мовні суперечки. Не буває мов поганих і добрих.

Кожній мові гарантовано вільний розвиток. А державна мова крім того виконує величезну роботу

як мова державного управління, мова міжнаціонального спілкування та мова інформаційного кордону –

і все це для того, щоб забезпечити Україні захист від агресії та єдність перед викликами, які, безперечно, чекають попереду.

Щодо мови відео на ютубі, як майданчику пропоную поговорити наступного разу.

Якщо вам звісно цікаво.

Розповсюдьте це відео, щоб кожен українець розумів, навіщо потрібна державна мова

і не витрачав своїх сил на порожні сварки. Ми переможемо, якщо будемо діяти разом.