×

Utilizziamo i cookies per contribuire a migliorare LingQ. Visitando il sito, acconsenti alla nostra politica dei cookie.


image

Байки Леонiда Глiбова, Танці

Танці

За тридев'ять земель… забув, признаться, де… Був собі Лев — король силенний, Такого не було ніде — Страшенний, здоровенний; Якби наткнувсь хто невзначай, То, певно, вмер би з переляку; Одним він махом, під случай, Бувало, вб'є скотину всяку. Багатий дуже був той край, Де він королював; чого не забажай, Всього було доволі: Вовків в лісах, зайців у полі І птиці повно у гаях Такої і такої, І риби всякої, великої й малої, В озерах і ставках. Хороший, тихий край; усі розкошували І добре крали. У короля служив і Лис; Він над озерами був старшиною, Щоб не орудовав ніякий біс Над королівською водою. Лукавий Лис — усюди Лис; Не раз про його, може, чули,— Дотепний, мудрий, як той біс, Куди б його не повернули. З одним рибалкою він дуже подружив, Хоч перед другими пиндючився спесиво, Рибалка рибку дбав і у мішках носив, А старшина товстів і багатів на диво… Раз ласуни, як водиться у них, Поснідать добре захотіли; На сковороду положили Десятків два карасиків живих; Сметанкою як слід пообливали І на жарку їх шкварить прийнялись; Вони і в голову собі не покладали, До чого дожились. Якраз в той час король там опинився. — А що,— питає він,— тут діється у вас? — І на рибалку страшно подивився…— Се хто такий? Чого прибув до нас? — Се,— каже Лис,— се мій… письмоводитель… — На біса! — Лев ричить.— Де взявся, відкіля? — Сусіднього села покорний житель, Не бачив зроду короля,— Промовив Лис і зирк на таганочок, А там карасики шкварчать, Справляють бідненькі таночок, Аж хвостиками ляпотять. — Що ж то таке? — про рибу Лев питає. Лукавий Лис поважно докладає: — Великий господар! Се безголоса твар Пред королем своїм ликує, Радіє і танцює… — Чого ж се на сковороді,-— Допитується Лев,— а не в воді? — Лис засмутивсь і ледве дише… — Дозволив я, щоб їм було видніше Побачить відсіля Ясновельможнішого короля! — Нащо ж вогнем печеш?. Брехнею припахає! — Лис тільки хвостиком виляє… Лев витріщивсь на старшину І заричав ще дужче: — Ну?! — А той круть-верть, неначе у капкані: Мовчить, язик прилип к гортані; Рибалка труситься, стоїть як пень, Не розшолопає — чи ніч, чи день… — Так от як ви! Мошеники! Поганці! — Лютує Лев.— Видумуєте танці? Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! — І він обох на землю повалив… Чи так-то воно ждалось, А он як склалось! Карасикам сердешним довелось На сковородці танцювати, Зате ж і сим тепер пришилось У короля під лапами співати. Так їм і треба, бісовим синам! Не все ж терпіть і карасям.

Щоб, розбалакавшись, не влізти «в проволочку», Я швидше ставлю точку.


Танці

За тридев'ять земель… забув, признаться, де… Був собі Лев — король силенний, Такого не було ніде — Страшенний, здоровенний; Якби наткнувсь хто невзначай, То, певно, вмер би з переляку; Одним він махом, під случай, Бувало, вб'є скотину всяку. Багатий дуже був той край, Де він королював; чого не забажай, Всього було доволі: Вовків в лісах, зайців у полі І птиці повно у гаях Такої і такої, І риби всякої, великої й малої, В озерах і ставках. Хороший, тихий край; усі розкошували І добре крали. У короля служив і Лис; Він над озерами був старшиною, Щоб не орудовав ніякий біс Над королівською водою. Лукавий Лис — усюди Лис; Не раз про його, може, чули,— Дотепний, мудрий, як той біс, Куди б його не повернули. З одним рибалкою він дуже подружив, Хоч перед другими пиндючився спесиво, Рибалка рибку дбав і у мішках носив, А старшина товстів і багатів на диво… Раз ласуни, як водиться у них, Поснідать добре захотіли; На сковороду положили Десятків два карасиків живих; Сметанкою як слід пообливали І на жарку їх шкварить прийнялись; Вони і в голову собі не покладали, До чого дожились. Якраз в той час король там опинився. — А що,— питає він,— тут діється у вас? — І на рибалку страшно подивився…— Се хто такий? Чого прибув до нас? — Се,— каже Лис,— се мій… письмоводитель… — На біса! — Лев ричить.— Де взявся, відкіля? — Сусіднього села покорний житель, Не бачив зроду короля,— Промовив Лис і зирк на таганочок, А там карасики шкварчать, Справляють бідненькі таночок, Аж хвостиками ляпотять. — Що ж то таке? — про рибу Лев питає. Лукавий Лис поважно докладає: — Великий господар! Се безголоса твар Пред королем своїм ликує, Радіє і танцює… — Чого ж се на сковороді,-— Допитується Лев,— а не в воді? — Лис засмутивсь і ледве дише… — Дозволив я, щоб їм було видніше Побачить відсіля Ясновельможнішого короля! — Нащо ж вогнем печеш?. Брехнею припахає! — Лис тільки хвостиком виляє… Лев витріщивсь на старшину І заричав ще дужче: — Ну?! — А той круть-верть, неначе у капкані: Мовчить, язик прилип к гортані; Рибалка труситься, стоїть як пень, Не розшолопає — чи ніч, чи день… — Так от як ви! Мошеники! Поганці! — Лютує Лев.— Видумуєте танці? Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! — І він обох на землю повалив… Чи так-то воно ждалось, А он як склалось! Карасикам сердешним довелось На сковородці танцювати, Зате ж і сим тепер пришилось У короля під лапами співати. Так їм і треба, бісовим синам! Не все ж терпіть і карасям.

Щоб, розбалакавшись, не влізти «в проволочку», Я швидше ставлю точку.