Снігурі та Синичка
Снігур, в гаю гуляючи, Синичку кохав І, скачучи на дубочку, Любенько співав: — Биструшечко, вертушечко, Синичко моя! Чом не скачеш ти до мене, Як до тебе я?.— Усміхнулася Синичка І хвостиком верть: — Нагадав хтось тобі лихо, Як тій козі смерть. Нам з тобою, Снігурику, Під снігом не жить,— Буде мене в чужім краї Ясне сонце гріть…— Минулося теє літо, Настигла зима; Сидить Снігур на дубочку, Синички нема. В гаю вітер повіває І снігом снує; Снігур сидить на дубочку І плете своє: — Биструшечко, вертушечко, Синичко моя! Чи згадуєш ти про мене, Як про тебе я? — Підморгують вражі Галки: — Отак-перетак! Розійшлося коханнячко: Та — в ріпу, той — в мак…— Обізвалась у ліщині Старая Сова: — А що ж,— каже,— на сім світі Усяке бува.
Довелося й мені бачить: Не в однім дворі Отакії точнісінько Сидять Снігурі.
