Коник-стрибунець
У степу, в траві пахучій, Коник, вдатний молодець, І веселий, і співучий, І проворний стрибунець, Чи в пшениченьку, чи в жито, Досхочу розкошував І цілісінькеє літо, Не вгаваючи співав; Розгулявся на всі боки, Все байдуже, все дарма… Коли гульк — аж в степ широкий Суне злючая зима. Коник плаче, серце мліє; Кинувсь він до Мурав'я: — Дядьку, он зима біліє! От тепер же згину я! Чуєш — в лісі ворон кряче, Вітри буйнії гудуть? Порятуй, порадь, земляче, Як се лихо перебуть! — Опізнився, небораче,— Одказав земляк йому,— Хто кохав життя ледаче — Непереливки тому. — Як же в світі не радіти? Все кругом тебе цвіте,— Каже Коник,— пташки, квіти, Любе літечко на те; Скочиш на траву шовкову — Все співав би та співав.— На таку веселу мову Муравей йому сказав: — Проспівав ти літо боже,—- Вдача вже твоя така,— А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака!
