Дві Бочки
Дві Бочки їхало колись селом: Одна з горілкою, повненька, Друга — порожня, тож слідком. Та, що з горілкою,— тихенько, Повагом йде собі та йде; Порожня ж так тобі пустує, Та так брика, та так басує, Що аж на все село гуде. Хто йде — і з ляку швидш звертає, Та ще й налає: «Який се враг її приніс? Нехай їй біс!»
Хто про свої діла стрекоче, Кому й не слід, коли захоче, Тому усяк мерщій зверта, Бо він такий, як Бочка та: Усіх од себе проганяє. Зате розумний чоловік Живе тихесенько ввесь вік, Не торохтить і не гукає — Та й місце має.
