×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

"Сімонів Батько" Гі де Мопассан, Сімонів батько (1)

Сімонів батько (1)

Пробило дванадцяту годину. Двері школи розчинилися навстіж, і звідти висипала юрба хлопчаків, штовхаючись і поспішаючи швидше вийти. Але замість того, щоб мерщій розійтись на всі боки і побігти додому обідати, як це бувало щодня, вони спинились за кілька кроків від школи, позбивались у групки і почали перешіптуватись.

Справа в тому, що сьогодні вранці вперше прийшов до школи Сімон, син Бланшотти.

Всі діти чули розмови батьків про Бланшотту; і хоч на людях зустрічали її привітно, їхні матері між собою говорили про неї з презирливим співчуттям, яке перейняли й діти, хоч і не розуміли причини.

Сімона ж діти не знали, бо він ніколи не виходив до них, не грався з ними на сільській вулиці чи на березі річки. За це вони не любили його і тепер з якоюсь втіхою, змішаною із здивованням, вислухували й повторювали один одному слова хлопчака років чотирнадцяти-п'ятнадцяти, який так хитро підморгував, що, очевидно, знав багато чого.

— Знаєте... у Сімона... адже в нього немає батька.

Син Бланшотти показався на порозі школи.

Йому було років сім-вісім. Це був трохи блідий, дуже чистенько вдягнений хлопчик, від соромливості майже вайлуватий.

Він попрямував було додому, але товариші, весь час перешіптуючись і поглядаючи на нього насмішкуватими й жорстокими очима, які бувають у дітей, що задумали злий жарт, почали помалу обступати його, аж поки оточили з усіх боків. Він стояв посередині, здивований і зніяковілий, не розуміючи, що з ним будуть робити. Хлопчак, який Приніс новину, питаючись досягнутим успіхом, спитав його:

— Слухай, ти, як тебе звуть?

Хлопчик відповів:

— Сімон.

— Сімон, а далі як? — спитав знову хлопчак.

Хлопчик повторив, зовсім зніяковівши:

— Сімон.

Хлопчак крикнув йому:

— Кажуть Сімон такий-то... це не прізвище... Сімон!

Готовий ось-ось заплакати, він повторив утретє:

— Мене звуть Сімон!

Дітлахи зареготали. Хлопчак, тріумфуючи, гукнув ще голосніше:

— Тепер ви бачите, що в нього нема батька!

Запала глибока тиша. Діти були вражені цією незвичайною, неможливою, неймовірною обставиною — у хлопчика немає батька! Вони розглядали його, як небачене чудо, як щось неприродне, і почували, як зростає в них те, раніш незрозуміле їм, презирство, яке було в їхніх матерів до Бланшотти.

Сімон притулився до дерева, щоб не впасти, він був приголомшений непоправним нещастям. Він шукав слів, щоб поясни-та все. Але не міг нічого придумати, щоб відповісти їм, заперечити страшне обвинувачення, ніби в нього немає батька.

Нарешті, зовсім пополотнівши, він крикнув на всякий випадок:

— Неправда, у мене є батько!

— Де ж він? — спитав хлопчак.

Сімон мовчав; він не знав. Діти сміялись, дуже збуджені; ці сини ланів, такі близькі до природи, підкорялись тому жорстокому інстинкту, який примушує курей на пташні добивати поранену курку. Раптом Сімон помітив свого сусіду, маленького вдовиного сина, якого він теж завжди бачив тільки вдвох з матір'ю.

— От і у тебе теж немає батька.

— Ні, — відповів хлопчик, — у мене є.

— Де ж він? — спитав Сімон.

— Він помер, — з гордістю відповіла дитина, — він на кладовищі, мій батько!

Схвальний шепіт пробіг в юрбі шибеників, немовби те, що батько помер і похований на кладовищі, звеличувало їх товариша і принижувало того, другого, в якого зовсім не було батька. І ці урвиголови, батьки яких здебільшого були п'яниці й злодії, люті й жорстокі до своїх жінок, тіснились все ближче й ближче;

здавалось, ніби вони, законні діти, хочуть стиснути і задушити незаконного.

Раптом один з них, що стояв поруч з Сімоном, з глузливим виразом показав йому язика і закричав:

— Нема батька! Нема батька!

Сімон схопив його обома руками за волосся і, брикаючись, став бити по ногах, а зубами вп'явся в щоку. Почалась запекла бійка. Бійців розборонили, і Сімон опинився на землі, побитий, у синцях, у порваній сорочці, посеред юрби хлопчаків, які радісно плескали в долоні. Коли він підвівся, машинально струшуючи порох з своєї забрудненої сорочки, хтось крикнув:

— Піди пожалійся своєму батькові!

Тоді він відчув серцем, що все пропало. Вони були дужчі за нього, вони побили його, а він нічого не міг відповісти, — адже й справді, у нього немає батька. З гордості він спробував протягом кількох секунд боротися з слізьми, що душили його, але задихнувся і беззвучно заплакав, здригаючись від глухих ридань.

Тоді жорстока радість охопила його ворогів; інстинктивно, наче дикуни, що віддаються своїм страшним веселощам, вони взялися за руки й почали танцювати навколо Сімона, повторюючи, як приспів:

— Нема батька! Нема батька!

Але Сімон раптом перестав ридати. В ньому спалахнула лють. Під його ногами валялися камінці, він набрав їх і почав щосили шпурляти в своїх катів. Він влучив у двох чи трьох, вони втекли із зойками; а вигляд у нього був такий грізний, що й інших охопила паніка. Полохливі, як завжди полохлива юрба, коли бачить людину, доведену до нестями, вони кинулися врозтіч.

Лишившись на самоті, хлопчик, в якого не було батька, побіг у поле, бо в пам'яті його виник спогад, який підказав йому, що треба робити. Він вирішив утопитися в річці.

Він згадав, що тиждень тому один жебрак кинувся в річку, бо в нього зовсім не було грошей. Сімон бачив, як витягли утопленика. І от цей нещасний дідусь, який звичайно здавався йому жалюгідним, брудним і потворним, вразив його своїм виглядом:

обличчя було бліде, нерухоме, довга борода намокла, розплющені очі дивились так спокійно. Навколо говорили:

— Він помер.

Хтось додав:

— Тепер він щасливий.

І Сімон теж вирішив утопитись; у того нещасного не було грошей, а в нього не було батька.

Він підійшов дуже близько до води і задивився на течію. В'юнкі рибки гралися в прозорій воді, підстрибували і хапали мушок, що літали над водою. Хлопчик перестав плакати і з цікавістю став стежити за ними. Проте час від часу, як після короткого затишшя під час грози раптом налітають пориви вітру, з тріском ламають дерева і летять вдалину, до Сімона поверталась все та ж сама думка, завдаючи йому гострого болю: "Я повинен утопитись, бо в мене немає батька".

Навкруги було так тепло, так гарно. Сонце нагріло траву. Вода блищала, як дзеркало. Бували хвилини, коли Сімон забував про все, його опановувала знемога, як буває після сліз; йому хотілось заснути в траві проти сонечка.

Маленька зелена жабка стрибала біля його ніг. Він спробував спіймати її. Вона вислизнула. Він почав її переслідувати і тричі підряд промахнувся. Нарешті, схопив за задні лапки і розсміявся, бачачи зусилля, які вона робила, щоб вирватись. Вона підбирала під себе ніжки, потім раптом витягувала їх, вони ставали твердими, як дві палички; поводячи своїми виряченими очима з золотими обідками, вона водночас вимахувала в повітрі передніми лапками, як руками. Це нагадало йому одну іграшку, зроблену з вузеньких, збитих навхрест дощечок, які рухались зигзагоподібно, і від цього маленькі солдатики на них починали марширувати. Тоді він згадав про овій дім, про свою маму; йому стало дуже сумно, і він знову заплакав. Все тіло його здригалось. Він став навколішки і почав читати молитву, немов перед сном. Але він не міг закінчити її, бо ридання бурхливо, нестримно підступали до горла. Він не думав більше ні про що, нічого не бачив навколо, цілком поринувши в своє горе.

Раптом чиясь важка рука лягла на його плече і грубий голос спитав:

— Чого ти так зажурився, хлопче?

Сімон обернувся. Високий робітник, чорнявий, бородатий, кучерявий, лагідно дивився на нього. Сімон відповів із слізьми на очах і в голосі:

— Вони побили мене... бо... у мене... у мене... немає батька... немає батька...

— Як же це так? — сказав незнайомець, посміхаючись, — батько у кожного є.

Хлопчик сказав, насилу вимовляючи слова, бо спазми стискували йому горло:

— А в мене... у мене... немає!

Обличчя робітника враз стало серйозним; він пізнав сина Бланшотти, про яку вже дещо чув, хоч оселився тут недавно.

— Не плач, хлопчику, — сказав він, — заспокойся, ходімо зі мною до твоєї мами. Ми знайдемо тобі... батька.

Великий взяв маленького за руку, і вони вирушили в путь. Робітник посміхався, він був не від того, щоб познайомитися з Бланшоттою, що була, як казали, одною з найвродливіших дівчат на селі. І, можливо, в глибині душі він сподівався, що дівчина, яка раз піддалася спокусі, може піддатися їй ще раз.

Вони підійшли до маленької, чисто побіленої хати.

— Ось тут, -сказав хлопчик і крикнув:

— Мамо!

На дверях з'явилася жінка, і робітник одразу перестав посміхатися, бо він зрозумів, що з цією високою, блідою дівчиною жартувати не можна. Вона суворо стояла на дверях, немовби захищаючи від мужчини поріг свого дому, де її вже зрадив інший. Зніяковівши, знявши кашкет, він пробурмотів:

— Ось, хазяйко, я привів вам вашого хлопчика, він заблудився коло річки.

Але Сімон кинувся на шию матері і сказав, знову заплакавши:

— Ні, мамо, я хотів утопитись, бо вони побили мене... побили... за те, що в мене немає батька.

Пекучий рум'янець залив щоки молодої жінки, і, переживаючи біль усією своєю істотою, вона нестямно поцілувала свою дитину, а рясні сльози покотились по її обличчю. Зворушений робітник стояв, не знаючи, як піти. Раптом Сімон підбіг до нього і спитав:

— Хочете бути моїм татом?

Стало дуже тихо. Бланшотта, згоряючи від сорому, мовчки притулилась до стіни, притиснувши руки до серця. Хлопчик, бачачи, що йому не відповідають, сказав:

— Якщо ви не хочете, то я знову піду топитись.

Робітник спробував повернути все на жарт і відповів сміючись:

— Та ні, я дуже хочу.

— Як тебе звуть? — спитав хлопчик. — Мені треба знати, як відповісти, коли мене спитають.

— Філіпп, — відказав робітник.

Сімон мовчав якусь мить, намагаючись добре запам'ятати це ім'я, потім, зовсім заспокоївшись, простяг руки і сказав:

— Ну от, Філіпп, ти мій тато.

Робітник підняв його, міцно поцілував в обидві щоки, повернувся і поквапливо пішов геть великими кроками.

Другого дня Сімона зустріли в школі злим сміхом. Коли розходились, той же хлопчисько хотів повторити вчорашнє, але Сімон кинув йому в обличчя так, як кинув би камінь:

— Філіпп, ось як звуть мого тата!

Звідусіль почувся регіт:

— Філіпп, а далі?.. Що це за Філіпп?.. Який Філіпп?.. Звідки ти взяв твого Філіппа?

Сімон нічого не відповів і, непохитний у своїй вірі, з викликом дивився на них; він ладен був скоріше витерпіти тортури, ніж поступитись перед ними. Його врятувала поява учителя, і він побіг до матері.

Протягом трьох місяців високий робітник Філіпп частенько проходив повз дім Бланшотти; кілька разів він наважувався заговорити з нею, коли вона шила біля вікна. Вона відповідала йому чемно, завжди з поважним виглядом, ніколи не посміхалась до нього, не запрошувала зайти. Проте Філіпп, трохи самовпевнений, як усі чоловіки, переконав себе, що її щоки червоніли більше, ніж звичайно, коли вона розмовляла з ним.

Але заплямовану репутацію відновити важко, а зіпсувати дуже легко, і, незважаючи на полохливу стриманість Бланшотти, по селу пішов уже поговір.

Щождо Сімона, то він дуже полюбив свого нового тата і майже щовечора, коли Філіпп кінчав роботу, вони гуляли разом. Хлопчик ретельно відвідував школу і з гідністю проходив повз школярів, ніколи не відповідаючи на їх глузування.

Проте одного разу той самий хлопець, який першим зачепив Сімона, сказав йому:

— Ти збрехав, у тебе нема ніякого батька Філіппа.

— Чому ж? — схвильовано спитав Сімон.

Хлопець потирав руки. Він сказав:

— Та тому, що коли б у тебе був батько, то він був би чоловіком твоєї мами.

Сімон збентежився від справедливості такого зауваження, проте відповів:

— А все-таки він мій батько!

— Може, й так, — глузливо відказав хлопець, — але тільки він не зовсім твій батько.

Син Бланшотта похилив голову і, замислившись, пішов, по дорозі до кузні дядька Луазона, де працював Філіпп.

Кузня немов ховалася в гущавині дерев. В ній було дуже темно, тільки червоне полум'я величезного горна освітлювало яскравими відблисками постаті п'яти ковалів з голими руками, які оглушливо стукали по ковадлах. Вони стояли, освітлені полум'ям, наче демони, втупивши очі в розпечене залізо, яке вони шматували; і здавалось, що їхні важкі думки злітають разом з важкими молотами.

Сімон непомітно ввійшов у кузню і тихенько потяг свого друга за рукав. Той обернувся. Робота припинилась, ковалі уважно розглядали хлопчика. Серед незвичайної тиші, що раптом настала, пролунав тоненький Сімонів голосок:

— Слухай, Філіпп, син Мішоди каже, що ти не зовсім мій батько.

— Чому ж? — спитав робітник.

Дитина наївно відповіла:

— Тому, що ти не чоловік моєї мами.

Ніхто не засміявся. Філіпп стояв, спершись лобом на свої великі руки, в яких тримав молот, поставлений на ковадло. Він думав. Четверо товаришів дивились на нього. Сімон, такий маленький серед цих велетнів, тривожно чекав відповіді. Раптом один з ковалів, немовби відповідаючи на думки всіх, сказав Філіппові:

— А все-таки Бланшотта славна й чесна дівчина; живе вона статечно й хазяйновито, хоч і трапилось з нею нещастя. Вона буде хорошою жінкою чесному чоловікові.

— Це правда, — озвалося троє інших. Коваль вів далі:

— Хіба вона винна, що схибила? Він обіцяв одружитися з нею, а хіба мало ми знаємо жінок, яких поважають тепер, хоч з ними трапилось те ж саме?

Сімонів батько (1) Simons Vater (1) Simonov's father (1) Le père de Simonov (1) シモノフの父(1) 시몬의 아버지 (1) Ojciec Simona (1) Отец Симона (1)

Пробило дванадцяту годину. It was twelve o'clock. Il était midi. 12時でした。 Пробило двенадцать часов. Двері школи розчинилися навстіж, і звідти висипала юрба хлопчаків, штовхаючись і поспішаючи швидше вийти. The school door swung open, and a crowd of boys poured out, pushing and hurrying out. La porte de l'école s'ouvrit et une foule de garçons en sortit, poussant et se dépêchant de sortir. 学校のドアが開き、男の子の群衆が押し出して急いで出てきました。 Дверь школы распахнулась, и оттуда высыпала толпа мальчишек, толкаясь и спеша быстрее выйти. Але замість того, щоб мерщій розійтись на всі боки і побігти додому обідати, як це бувало щодня, вони спинились за кілька кроків від школи, позбивались у групки і почали перешіптуватись. But instead of scattering the corpse in all directions and running home for lunch, as they did every day, they stopped a few steps from the school, got lost in groups, and began to whisper. Mais au lieu de disperser le cadavre dans toutes les directions et de courir à la maison pour déjeuner, comme ils le faisaient tous les jours, ils s'arrêtèrent à quelques pas de l'école, se perdirent en groupe et se mirent à chuchoter. しかし、毎日のように死体を四方八方に散らして昼食のために家に帰る代わりに、彼らは学校から数歩立ち止まり、グループで迷子になり、ささやき始めました。 Но вместо того, чтобы поскорее разойтись во все стороны и побежать домой обедать, как это бывало ежедневно, они остановились в нескольких шагах от школы, сбывались в группки и начали перешептываться.

Справа в тому, що сьогодні вранці вперше прийшов до школи Сімон, син Бланшотти. The fact is that this morning Simon, Blanchett's son, came to school for the first time. Le fait est que ce matin, Simon, le fils de Blanchett, est venu à l'école pour la première fois.

Всі діти чули розмови батьків про Бланшотту; і хоч на людях зустрічали її привітно, їхні матері між собою говорили про неї з презирливим співчуттям, яке перейняли й діти, хоч і не розуміли причини. All the children heard their parents talking about Blanchotta; and though in public she was received kindly, their mothers spoke of her among themselves with a contemptuous sympathy, which the children also adopted, though they did not understand the reason. Tous les enfants ont entendu leurs parents parler de Blanchott ; et bien qu'elles la saluaient chaleureusement en public, leurs mères parlaient d'elle avec une sympathie méprisante, que les enfants adoptaient, sans en comprendre la raison.

Сімона ж діти не знали, бо він ніколи не виходив до них, не грався з ними на сільській вулиці чи на березі річки. The children did not know Simon, because he never went out to them, did not play with them on the village street or on the river bank. Les enfants ne connaissaient pas Simon, car il ne sortait jamais avec eux, ne jouait pas avec eux dans la rue du village ou au bord de la rivière. За це вони не любили його і тепер з якоюсь втіхою, змішаною із здивованням, вислухували й повторювали один одному слова хлопчака років чотирнадцяти-п'ятнадцяти, який так хитро підморгував, що, очевидно, знав багато чого. For this they did not love him and now with a kind of comfort, mixed with surprise, listened and repeated to each other the words of a boy of fourteen or fifteen years, who winked so slyly that he obviously knew a lot. Pour cela, ils ne l'aimaient pas, et maintenant, avec une consolation mêlée de surprise, ils s'écoutaient et se répétaient les paroles d'un garçon de quatorze ou quinze ans qui clignait si sournoisement qu'il en savait évidemment beaucoup.

— Знаєте... у Сімона... адже в нього немає батька. - You know... Simon... because he doesn't have a father.

Син Бланшотти показався на порозі школи. Blanchotta's son appeared at the door of the school.

Йому було років сім-вісім. He was seven or eight years old. Це був трохи блідий, дуже чистенько вдягнений хлопчик, від соромливості майже вайлуватий. He was a little pale, very cleanly dressed boy, almost shy from shyness.

Він попрямував було додому, але товариші, весь час перешіптуючись і поглядаючи на нього насмішкуватими й жорстокими очима, які бувають у дітей, що задумали злий жарт, почали помалу обступати його, аж поки оточили з усіх боків. He was on his way home, but his comrades, all the while whispering to each other and looking at him with the mocking and cruel eyes of children who have planned a wicked joke, began to surround him little by little, until they surrounded him on all sides. Він стояв посередині, здивований і зніяковілий, не розуміючи, що з ним будуть робити. He stood in the middle, surprised and embarrassed, not understanding what they were going to do with him. Хлопчак, який Приніс новину, питаючись досягнутим успіхом, спитав його: The boy who brought the news, inquiring about the success he had achieved, asked him:

— Слухай, ти, як тебе звуть? - Listen, you, what is your name?

Хлопчик відповів: The boy replied:

— Сімон. — Simon.

— Сімон, а далі як? - Simon, what's next? — спитав знову хлопчак. the boy asked again.

Хлопчик повторив, зовсім зніяковівши: The boy repeated, completely embarrassed:

— Сімон. — Simon.

Хлопчак крикнув йому: The boy shouted to him:

— Кажуть Сімон такий-то... це не прізвище... Сімон! - They say Simon so-and-so... it's not a surname... Simon!

Готовий ось-ось заплакати, він повторив утретє: Ready to cry, he repeated a third time:

— Мене звуть Сімон! - My name is Simon!

Дітлахи зареготали. The children laughed. Хлопчак, тріумфуючи, гукнув ще голосніше: The boy, triumphant, shouted even louder:

— Тепер ви бачите, що в нього нема батька! - Now you see that he has no father!

Запала глибока тиша. There was a deep silence. Діти були вражені цією незвичайною, неможливою, неймовірною обставиною — у хлопчика немає батька! The children were amazed by this unusual, impossible, incredible circumstance - the boy has no father! Вони розглядали його, як небачене чудо, як щось неприродне, і почували, як зростає в них те, раніш незрозуміле їм, презирство, яке було в їхніх матерів до Бланшотти. They looked at him as an unseen miracle, as something unnatural, and they felt growing in them the contempt that their mothers had for Blanchotte, which they had not understood before.

Сімон притулився до дерева, щоб не впасти, він був приголомшений непоправним нещастям. Simon leaned against the tree to keep from falling, he was stunned by the irreparable misfortune. Він шукав слів, щоб поясни-та все. He searched for words to explain everything. Але не міг нічого придумати, щоб відповісти їм, заперечити страшне обвинувачення, ніби в нього немає батька. But he could not think of anything to answer them, to deny the terrible accusation that he had no father.

Нарешті, зовсім пополотнівши, він крикнув на всякий випадок: Finally, completely exhausted, he shouted just in case:

— Неправда, у мене є батько! - It's not true, I have a father!

— Де ж він? - Where is he? — спитав хлопчак. - asked the boy.

Сімон мовчав; він не знав. Simon was silent; he didn't know. Діти сміялись, дуже збуджені; ці сини ланів, такі близькі до природи, підкорялись тому жорстокому інстинкту, який примушує курей на пташні добивати поранену курку. The children laughed, very excited; these sons of hinds, so close to nature, obeyed that cruel instinct which compels chickens in the coop to finish off a wounded hen. Раптом Сімон помітив свого сусіду, маленького вдовиного сина, якого він теж завжди бачив тільки вдвох з матір'ю. Suddenly, Simon noticed his neighbor, a small widow's son, whom he also always saw only together with his mother.

— От і у тебе теж немає батька. - You don't have a father either.

— Ні, — відповів хлопчик, — у мене є. - "No," the boy replied, "I have one.

— Де ж він? — спитав Сімон. - Simon asked.

— Він помер, — з гордістю відповіла дитина, — він на кладовищі, мій батько! - "He died," the child said proudly, "he's in the cemetery, my father!

Схвальний шепіт пробіг в юрбі шибеників, немовби те, що батько помер і похований на кладовищі, звеличувало їх товариша і принижувало того, другого, в якого зовсім не було батька. An approving whisper ran through the crowd of hangmen, as if the fact that the father was dead and buried in the cemetery exalted their comrade and humiliated the other, who had no father at all. І ці урвиголови, батьки яких здебільшого були п'яниці й злодії, люті й жорстокі до своїх жінок, тіснились все ближче й ближче; And these abyssal men, whose fathers were mostly drunkards and thieves, fierce and cruel to their women, were moving closer and closer;

здавалось, ніби вони, законні діти, хочуть стиснути і задушити незаконного. It seemed as if they, the legitimate children, wanted to squeeze and strangle the illegitimate one.

Раптом один з них, що стояв поруч з Сімоном, з глузливим виразом показав йому язика і закричав: Suddenly, one of them, standing next to Simon, stuck his tongue out at him with a mocking expression and shouted:

— Нема батька! - There is no father! Нема батька!

Сімон схопив його обома руками за волосся і, брикаючись, став бити по ногах, а зубами вп'явся в щоку. Simon grabbed him by the hair with both hands and, kicking him, began to kick his legs and sink his teeth into his cheek. Почалась запекла бійка. A fierce fight broke out. Бійців розборонили, і Сімон опинився на землі, побитий, у синцях, у порваній сорочці, посеред юрби хлопчаків, які радісно плескали в долоні. The fighters were separated, and Simon found himself on the ground, beaten, bruised, with a torn shirt, in the middle of a crowd of boys who were clapping their hands in joy. Коли він підвівся, машинально струшуючи порох з своєї забрудненої сорочки, хтось крикнув: As he stood up, automatically shaking the gunpowder off his soiled shirt, someone shouted:

— Піди пожалійся своєму батькові! - Go complain to your father!

Тоді він відчув серцем, що все пропало. Then he felt in his heart that everything was lost. Вони були дужчі за нього, вони побили його, а він нічого не міг відповісти, — адже й справді, у нього немає батька. They were stronger than him, they beat him up, and he could not answer anything, because he really had no father. З гордості він спробував протягом кількох секунд боротися з слізьми, що душили його, але задихнувся і беззвучно заплакав, здригаючись від глухих ридань. Out of pride, he tried for a few seconds to fight the tears that were choking him, but he choked and cried silently, shuddering with deafening sobs.

Тоді жорстока радість охопила його ворогів; інстинктивно, наче дикуни, що віддаються своїм страшним веселощам, вони взялися за руки й почали танцювати навколо Сімона, повторюючи, як приспів: Then a violent joy swept over his enemies; instinctively, like savages indulging in their terrible merriment, they took hold of each other's hands and began to dance around Simon, repeating the chorus:

— Нема батька! Нема батька!

Але Сімон раптом перестав ридати. But Simon suddenly stopped crying. В ньому спалахнула лють. Fury broke out in him. Під його ногами валялися камінці, він набрав їх і почав щосили шпурляти в своїх катів. There were stones lying under his feet, he picked them up and began to throw them with all his might at his executioners. Він влучив у двох чи трьох, вони втекли із зойками; а вигляд у нього був такий грізний, що й інших охопила паніка. He hit two or three of them, and they ran away screaming; and he looked so fearsome that the others were panicked. Полохливі, як завжди полохлива юрба, коли бачить людину, доведену до нестями, вони кинулися врозтіч. They were timid, as a crowd is always timid when they see a person driven to madness, and they ran away.

Лишившись на самоті, хлопчик, в якого не було батька, побіг у поле, бо в пам'яті його виник спогад, який підказав йому, що треба робити. Left alone, the boy, who had no father, ran to the field because a memory arose in his memory that told him what to do. Він вирішив утопитися в річці. He decided to drown himself in the river.

Він згадав, що тиждень тому один жебрак кинувся в річку, бо в нього зовсім не було грошей. He recalled that a week ago a beggar threw himself into the river because he had no money. Сімон бачив, як витягли утопленика. Simon saw the drowned man being pulled out. І от цей нещасний дідусь, який звичайно здавався йому жалюгідним, брудним і потворним, вразив його своїм виглядом: And this poor old man, who usually seemed miserable, dirty, and ugly to him, impressed him with his appearance:

обличчя було бліде, нерухоме, довга борода намокла, розплющені очі дивились так спокійно. His face was pale, unmoving, his long beard was wet, and his open eyes looked so calm. Навколо говорили: People were talking around:

— Він помер. - He died.

Хтось додав: Someone added:

— Тепер він щасливий. - Now he is happy.

І Сімон теж вирішив утопитись; у того нещасного не було грошей, а в нього не було батька. Simon also decided to drown himself; he had no money and no father.

Він підійшов дуже близько до води і задивився на течію. He came very close to the water and looked at the current. В'юнкі рибки гралися в прозорій воді, підстрибували і хапали мушок, що літали над водою. Curly fish frolicked in the clear water, jumping up and down and grabbing flies flying overhead. Хлопчик перестав плакати і з цікавістю став стежити за ними. The boy stopped crying and began to watch them with interest. Проте час від часу, як після короткого затишшя під час грози раптом налітають пориви вітру, з тріском ламають дерева і летять вдалину, до Сімона поверталась все та ж сама думка, завдаючи йому гострого болю: "Я повинен утопитись, бо в мене немає батька". However, from time to time, as after a short lull during a thunderstorm, gusts of wind suddenly come, breaking trees with a crash and flying away, Simon would have the same thought, causing him acute pain: "I must drown myself because I have no father."

Навкруги було так тепло, так гарно. It was so warm, so beautiful. Сонце нагріло траву. The sun warmed the grass. Вода блищала, як дзеркало. The water shone like a mirror. Бували хвилини, коли Сімон забував про все, його опановувала знемога, як буває після сліз; йому хотілось заснути в траві проти сонечка. There were moments when Simon forgot about everything, he was overcome with exhaustion, as it happens after crying; he wanted to fall asleep in the grass against the sun.

Маленька зелена жабка стрибала біля його ніг. A small green frog jumped at his feet. Він спробував спіймати її. He tried to catch her. Вона вислизнула. She slipped away. Він почав її переслідувати і тричі підряд промахнувся. He started chasing her and missed three times in a row. Нарешті, схопив за задні лапки і розсміявся, бачачи зусилля, які вона робила, щоб вирватись. Finally, he grabbed her by the hind legs and laughed, seeing the efforts she was making to get away. Вона підбирала під себе ніжки, потім раптом витягувала їх, вони ставали твердими, як дві палички; поводячи своїми виряченими очима з золотими обідками, вона водночас вимахувала в повітрі передніми лапками, як руками. She would tuck her legs under herself, then suddenly stretch them out, and they would become as stiff as two sticks; while moving her gold-rimmed eyes, she would wave her front legs in the air like arms. Це нагадало йому одну іграшку, зроблену з вузеньких, збитих навхрест дощечок, які рухались зигзагоподібно, і від цього маленькі солдатики на них починали марширувати. It reminded him of a toy made of narrow, crossed planks that moved in a zigzag pattern, and this made little soldiers march on them. Тоді він згадав про овій дім, про свою маму; йому стало дуже сумно, і він знову заплакав. Then he remembered his home, his mother; he became very sad and cried again. Все тіло його здригалось. His whole body was shaking. Він став навколішки і почав читати молитву, немов перед сном. He knelt down and began to say a prayer, as if before going to bed. Але він не міг закінчити її, бо ридання бурхливо, нестримно підступали до горла. But he couldn't finish it, because sobs were coming to his throat uncontrollably. Він не думав більше ні про що, нічого не бачив навколо, цілком поринувши в своє горе. He thought of nothing else, saw nothing around him, and was completely absorbed in his grief.

Раптом чиясь важка рука лягла на його плече і грубий голос спитав: Suddenly, someone's heavy hand fell on his shoulder and a rough voice asked:

— Чого ти так зажурився, хлопче? - Why are you so sad, boy?

Сімон обернувся. Високий робітник, чорнявий, бородатий, кучерявий, лагідно дивився на нього. A tall worker, black-haired, bearded, curly-haired, looked at him gently. Сімон відповів із слізьми на очах і в голосі: Simon answered with tears in his eyes and voice:

— Вони побили мене... бо... у мене... у мене... немає батька... немає батька... - They beat me... because... I... I... have no father... no father...

— Як же це так? - How is this possible? — сказав незнайомець, посміхаючись, — батько у кожного є. - The stranger said, smiling, "Everyone has a father.

Хлопчик сказав, насилу вимовляючи слова, бо спазми стискували йому горло: The boy said, struggling to get the words out as spasms clamped down on his throat:

— А в мене... у мене... немає! - And I... I... don't have any!

Обличчя робітника враз стало серйозним; він пізнав сина Бланшотти, про яку вже дещо чув, хоч оселився тут недавно. The worker's face immediately became serious; he recognized the son of Blanchotte, whom he had heard of somewhat, although he had recently settled here.

— Не плач, хлопчику, — сказав він, — заспокойся, ходімо зі мною до твоєї мами. - "Don't cry, boy," he said, "calm down, come with me to your mother. Ми знайдемо тобі... батька. We will find you... a father.

Великий взяв маленького за руку, і вони вирушили в путь. The big one took the little one by the hand, and they set off. Робітник посміхався, він був не від того, щоб познайомитися з Бланшоттою, що була, як казали, одною з найвродливіших дівчат на селі. The worker was smiling, and it wasn't because he had met Blanchotte, who was said to be one of the most beautiful girls in the village. І, можливо, в глибині душі він сподівався, що дівчина, яка раз піддалася спокусі, може піддатися їй ще раз. And perhaps, deep down, he hoped that a girl who had succumbed to temptation once might succumb to it again.

Вони підійшли до маленької, чисто побіленої хати. They approached a small, cleanly whitewashed house.

— Ось тут, -сказав хлопчик і крикнув: - Here," the boy said and shouted:

— Мамо!

На дверях з'явилася жінка, і робітник одразу перестав посміхатися, бо він зрозумів, що з цією високою, блідою дівчиною жартувати не можна. A woman appeared at the door, and the worker immediately stopped smiling, because he realized that this tall, pale girl was not to be trifled with. Вона суворо стояла на дверях, немовби захищаючи від мужчини поріг свого дому, де її вже зрадив інший. She stood rigidly at the door, as if protecting the threshold of her home, where she had already been betrayed by another man. Зніяковівши, знявши кашкет, він пробурмотів: Embarrassed, he took off his cap and muttered:

— Ось, хазяйко, я привів вам вашого хлопчика, він заблудився коло річки. - "Here, mistress, I have brought you your boy, he got lost near the river.

Але Сімон кинувся на шию матері і сказав, знову заплакавши: But Simon threw his arms around his mother's neck and said, crying again:

— Ні, мамо, я хотів утопитись, бо вони побили мене... побили... за те, що в мене немає батька. - No, mom, I wanted to drown myself because they beat me... beat me... because I don't have a father.

Пекучий рум'янець залив щоки молодої жінки, і, переживаючи біль усією своєю істотою, вона нестямно поцілувала свою дитину, а рясні сльози покотились по її обличчю. A burning blush flooded the young woman's cheeks, and, experiencing pain with her whole being, she kissed her child frantically, and tears rolled down her face. Зворушений робітник стояв, не знаючи, як піти. The touched worker stood there, not knowing how to leave. Раптом Сімон підбіг до нього і спитав: Suddenly Simon ran up to him and asked:

— Хочете бути моїм татом? - Do you want to be my dad?

Стало дуже тихо. Бланшотта, згоряючи від сорому, мовчки притулилась до стіни, притиснувши руки до серця. Blanchotte, burning with shame, leaned silently against the wall, her hands clasped to her heart. Хлопчик, бачачи, що йому не відповідають, сказав: The boy, seeing that he was not answered, said:

— Якщо ви не хочете, то я знову піду топитись. - If you don't want to, I'll go back to drowning.

Робітник спробував повернути все на жарт і відповів сміючись: The worker tried to turn it into a joke and replied laughing:

— Та ні, я дуже хочу. - No, I really want to.

— Як тебе звуть? - What is your name? — спитав хлопчик. — Мені треба знати, як відповісти, коли мене спитають. - I need to know how to answer when I am asked.

— Філіпп, — відказав робітник. - Philippe," the worker said.

Сімон мовчав якусь мить, намагаючись добре запам'ятати це ім'я, потім, зовсім заспокоївшись, простяг руки і сказав: Simon was silent for a moment, trying to memorize this name well, then, completely calm, he held out his hands and said:

— Ну от, Філіпп, ти мій тато. - So, Philippe, you are my dad.

Робітник підняв його, міцно поцілував в обидві щоки, повернувся і поквапливо пішов геть великими кроками. The worker picked him up, kissed him firmly on both cheeks, turned and hurriedly walked away with big steps.

Другого дня Сімона зустріли в школі злим сміхом. The next day, Simon was greeted at school with evil laughter. Коли розходились, той же хлопчисько хотів повторити вчорашнє, але Сімон кинув йому в обличчя так, як кинув би камінь: When we were leaving, the same boy wanted to repeat what happened yesterday, but Simon threw a stone in his face:

— Філіпп, ось як звуть мого тата! - Philippe, that's my dad's name!

Звідусіль почувся регіт: Laughter was heard everywhere:

— Філіпп, а далі?.. - Philippe, what's next? Що це за Філіпп?.. Who is this Philip? Який Філіпп?.. What Philip? Звідки ти взяв твого Філіппа? Where did you get your Philip from?

Сімон нічого не відповів і, непохитний у своїй вірі, з викликом дивився на них; він ладен був скоріше витерпіти тортури, ніж поступитись перед ними. Simon did not answer and, unshakable in his faith, looked at them with defiance; he was ready to endure torture rather than give in to them. Його врятувала поява учителя, і він побіг до матері. He was saved by the appearance of a teacher, and he ran to his mother.

Протягом трьох місяців високий робітник Філіпп частенько проходив повз дім Бланшотти; кілька разів він наважувався заговорити з нею, коли вона шила біля вікна. For three months, Philippe, a tall laborer, often passed by Blanchotte's house; several times he dared to speak to her as she sewed by the window. Вона відповідала йому чемно, завжди з поважним виглядом, ніколи не посміхалась до нього, не запрошувала зайти. She answered him politely, always with a respectful look, never smiling at him, never inviting him in. Проте Філіпп, трохи самовпевнений, як усі чоловіки, переконав себе, що її щоки червоніли більше, ніж звичайно, коли вона розмовляла з ним. However, Philip, a little overconfident like all men, convinced himself that her cheeks were redder than usual when she spoke to him.

Але заплямовану репутацію відновити важко, а зіпсувати дуже легко, і, незважаючи на полохливу стриманість Бланшотти, по селу пішов уже поговір. But a tarnished reputation is hard to restore, and easy to spoil, and despite Blanchotte's timid reticence, word has already spread through the village.

Щождо Сімона, то він дуже полюбив свого нового тата і майже щовечора, коли Філіпп кінчав роботу, вони гуляли разом. As for Simon, he was very fond of his new dad and almost every evening, when Philippe finished work, they went for a walk together. Хлопчик ретельно відвідував школу і з гідністю проходив повз школярів, ніколи не відповідаючи на їх глузування. The boy attended school diligently and walked past the students with dignity, never responding to their taunts.

Проте одного разу той самий хлопець, який першим зачепив Сімона, сказав йому: However, one day the same guy who first touched Simon told him:

— Ти збрехав, у тебе нема ніякого батька Філіппа. - You lied, you don't have a father Philippe.

— Чому ж? - Why? — схвильовано спитав Сімон. - Simon asked excitedly.

Хлопець потирав руки. The guy rubbed his hands together. Він сказав:

— Та тому, що коли б у тебе був батько, то він був би чоловіком твоєї мами. - Yes, because if you had a father, he would be your mother's husband.

Сімон збентежився від справедливості такого зауваження, проте відповів: Simon was embarrassed by the fairness of this remark, but answered:

— А все-таки він мій батько! - And yet he is my father!

— Може, й так, — глузливо відказав хлопець, — але тільки він не зовсім твій батько. - "Maybe so," the guy said mockingly, "but he's not really your father.

Син Бланшотта похилив голову і, замислившись, пішов, по дорозі до кузні дядька Луазона, де працював Філіпп. Blanchotte's son shook his head and walked away, thinking, on his way to his uncle Loison's forge, where Philippe worked.

Кузня немов ховалася в гущавині дерев. The smithy seemed to be hiding in the thickets of trees. В ній було дуже темно, тільки червоне полум'я величезного горна освітлювало яскравими відблисками постаті п'яти ковалів з голими руками, які оглушливо стукали по ковадлах. It was very dark, only the red flame of a huge furnace illuminated with bright reflections of the figure of five blacksmiths with bare hands, who were deafeningly knocking on the anvils. Вони стояли, освітлені полум'ям, наче демони, втупивши очі в розпечене залізо, яке вони шматували; і здавалось, що їхні важкі думки злітають разом з важкими молотами. They stood, lit by flames like demons, staring at the hot iron they were shredding; and their heavy thoughts seemed to fly together with heavy hammers.

Сімон непомітно ввійшов у кузню і тихенько потяг свого друга за рукав. Simon entered the smithy unnoticed and quietly pulled his friend by the sleeve. Той обернувся. He turned around. Робота припинилась, ковалі уважно розглядали хлопчика. The work stopped, the blacksmiths carefully examined the boy. Серед незвичайної тиші, що раптом настала, пролунав тоненький Сімонів голосок: Amid the strange silence, Simon's thin voice sounded:

— Слухай, Філіпп, син Мішоди каже, що ти не зовсім мій батько. "Listen, Philip, Mishoda's son says you're not really my father."

— Чому ж? - Why? — спитав робітник. The worker asked.

Дитина наївно відповіла: The child naively replied:

— Тому, що ти не чоловік моєї мами. "Because you're not my mother's husband."

Ніхто не засміявся. No one laughed. Філіпп стояв, спершись лобом на свої великі руки, в яких тримав молот, поставлений на ковадло. Philip stood with his forehead resting on his large hands, in which he held a hammer placed on an anvil. Він думав. He thought. Четверо товаришів дивились на нього. His four comrades looked at him. Сімон, такий маленький серед цих велетнів, тривожно чекав відповіді. Simon, so small among these giants, anxiously awaited an answer. Раптом один з ковалів, немовби відповідаючи на думки всіх, сказав Філіппові: Suddenly one of the blacksmiths, as if answering everyone's opinion, said to Philip:

— А все-таки Бланшотта славна й чесна дівчина; живе вона статечно й хазяйновито, хоч і трапилось з нею нещастя. - Still, Blanchotte is a nice and honest girl; she lives her life in a stately and economic way, even though she has had a misfortune. Вона буде хорошою жінкою чесному чоловікові. She will be a good wife to an honest man.

— Це правда, — озвалося троє інших. "It's true," said the other three. Коваль вів далі: Koval continued:

— Хіба вона винна, що схибила? - Is it her fault that she made a mistake? Він обіцяв одружитися з нею, а хіба мало ми знаємо жінок, яких поважають тепер, хоч з ними трапилось те ж саме? He promised to marry her, and don't we know many women who are respected now, even though the same thing happened to them?