Сімонів батько (1) Simonov's father (1) Le père de Simonov (1) シモノフの父（1） Отец Симона (1)

Пробило дванадцяту годину. It was twelve o'clock. Il était midi. １２時でした。 Пробило двенадцать часов. Двері школи розчинилися навстіж, і звідти висипала юрба хлопчаків, штовхаючись і поспішаючи швидше вийти. The school door swung open, and a crowd of boys poured out, pushing and hurrying out. La porte de l'école s'ouvrit et une foule de garçons en sortit, poussant et se dépêchant de sortir. 学校のドアが開き、男の子の群衆が押し出して急いで出てきました。 Дверь школы распахнулась, и оттуда высыпала толпа мальчишек, толкаясь и спеша быстрее выйти. Але замість того, щоб мерщій розійтись на всі боки і побігти додому обідати, як це бувало щодня, вони спинились за кілька кроків від школи, позбивались у групки і почали перешіптуватись. But instead of scattering the corpse in all directions and running home for lunch, as they did every day, they stopped a few steps from the school, got lost in groups, and began to whisper. Mais au lieu de disperser le cadavre dans toutes les directions et de courir à la maison pour déjeuner, comme ils le faisaient tous les jours, ils s'arrêtèrent à quelques pas de l'école, se perdirent en groupe et se mirent à chuchoter. しかし、毎日のように死体を四方八方に散らして昼食のために家に帰る代わりに、彼らは学校から数歩立ち止まり、グループで迷子になり、ささやき始めました。 Но вместо того, чтобы поскорее разойтись во все стороны и побежать домой обедать, как это бывало ежедневно, они остановились в нескольких шагах от школы, сбывались в группки и начали перешептываться.

Справа в тому, що сьогодні вранці вперше прийшов до школи Сімон, син Бланшотти. The fact is that this morning Simon, Blanchett's son, came to school for the first time. Le fait est que ce matin, Simon, le fils de Blanchett, est venu à l'école pour la première fois.

Всі діти чули розмови батьків про Бланшотту; і хоч на людях зустрічали її привітно, їхні матері між собою говорили про неї з презирливим співчуттям, яке перейняли й діти, хоч і не розуміли причини. All the children heard their parents talking about Blanchotta; and though in public she was received kindly, their mothers spoke of her among themselves with a contemptuous sympathy, which the children also adopted, though they did not understand the reason. Tous les enfants ont entendu leurs parents parler de Blanchott ; et bien qu'elles la saluaient chaleureusement en public, leurs mères parlaient d'elle avec une sympathie méprisante, que les enfants adoptaient, sans en comprendre la raison.

Сімона ж діти не знали, бо він ніколи не виходив до них, не грався з ними на сільській вулиці чи на березі річки. The children did not know Simon, because he never went out to them, did not play with them on the village street or on the river bank. Les enfants ne connaissaient pas Simon, car il ne sortait jamais avec eux, ne jouait pas avec eux dans la rue du village ou au bord de la rivière. За це вони не любили його і тепер з якоюсь втіхою, змішаною із здивованням, вислухували й повторювали один одному слова хлопчака років чотирнадцяти-п'ятнадцяти, який так хитро підморгував, що, очевидно, знав багато чого. For this they did not love him and now with a kind of comfort, mixed with surprise, listened and repeated to each other the words of a boy of fourteen or fifteen years, who winked so slyly that he obviously knew a lot. Pour cela, ils ne l'aimaient pas, et maintenant, avec une consolation mêlée de surprise, ils s'écoutaient et se répétaient les paroles d'un garçon de quatorze ou quinze ans qui clignait si sournoisement qu'il en savait évidemment beaucoup.

— Знаєте... у Сімона... адже в нього немає батька. - You know... Simon... because he doesn't have a father.

Син Бланшотти показався на порозі школи. Blanchotta's son appeared at the door of the school.

Йому було років сім-вісім. He was seven or eight years old. Це був трохи блідий, дуже чистенько вдягнений хлопчик, від соромливості майже вайлуватий. He was a little pale, very cleanly dressed boy, almost shy from shyness.

Він попрямував було додому, але товариші, весь час перешіптуючись і поглядаючи на нього насмішкуватими й жорстокими очима, які бувають у дітей, що задумали злий жарт, почали помалу обступати його, аж поки оточили з усіх боків. He was on his way home, but his comrades, all the while whispering to each other and looking at him with the mocking and cruel eyes of children who have planned a wicked joke, began to surround him little by little, until they surrounded him on all sides. Він стояв посередині, здивований і зніяковілий, не розуміючи, що з ним будуть робити. He stood in the middle, surprised and embarrassed, not understanding what they were going to do with him. Хлопчак, який Приніс новину, питаючись досягнутим успіхом, спитав його: The boy who brought the news, inquiring about the success he had achieved, asked him:

— Слухай, ти, як тебе звуть? - Listen, you, what is your name?

Хлопчик відповів: The boy replied:

— Сімон. — Simon.

— Сімон, а далі як? - Simon, what's next? — спитав знову хлопчак. the boy asked again.

Хлопчик повторив, зовсім зніяковівши: The boy repeated, completely embarrassed:

— Сімон. — Simon.

Хлопчак крикнув йому: The boy shouted to him:

— Кажуть Сімон такий-то... це не прізвище... Сімон! - They say Simon so-and-so... it's not a surname... Simon!

Готовий ось-ось заплакати, він повторив утретє: Ready to cry, he repeated a third time:

— Мене звуть Сімон! - My name is Simon!

Дітлахи зареготали. The children laughed. Хлопчак, тріумфуючи, гукнув ще голосніше: The boy, triumphant, shouted even louder:

— Тепер ви бачите, що в нього нема батька! - Now you see that he has no father!

Запала глибока тиша. There was a deep silence. Діти були вражені цією незвичайною, неможливою, неймовірною обставиною — у хлопчика немає батька! The children were amazed by this unusual, impossible, incredible circumstance - the boy has no father! Вони розглядали його, як небачене чудо, як щось неприродне, і почували, як зростає в них те, раніш незрозуміле їм, презирство, яке було в їхніх матерів до Бланшотти. They looked at him as an unseen miracle, as something unnatural, and they felt growing in them the contempt that their mothers had for Blanchotte, which they had not understood before.

Сімон притулився до дерева, щоб не впасти, він був приголомшений непоправним нещастям. Simon leaned against the tree to keep from falling, he was stunned by the irreparable misfortune. Він шукав слів, щоб поясни-та все. He searched for words to explain everything. Але не міг нічого придумати, щоб відповісти їм, заперечити страшне обвинувачення, ніби в нього немає батька. But he could not think of anything to answer them, to deny the terrible accusation that he had no father.

Нарешті, зовсім пополотнівши, він крикнув на всякий випадок: Finally, completely exhausted, he shouted just in case:

— Неправда, у мене є батько! - It's not true, I have a father!

— Де ж він? - Where is he? — спитав хлопчак. - asked the boy.

Сімон мовчав; він не знав. Simon was silent; he didn't know. Діти сміялись, дуже збуджені; ці сини ланів, такі близькі до природи, підкорялись тому жорстокому інстинкту, який примушує курей на пташні добивати поранену курку. The children laughed, very excited; these sons of hinds, so close to nature, obeyed that cruel instinct which compels chickens in the coop to finish off a wounded hen. Раптом Сімон помітив свого сусіду, маленького вдовиного сина, якого він теж завжди бачив тільки вдвох з матір'ю. Suddenly, Simon noticed his neighbor, a small widow's son, whom he also always saw only together with his mother.

— От і у тебе теж немає батька.

— Ні, — відповів хлопчик, — у мене є.

— Де ж він? — спитав Сімон.

— Він помер, — з гордістю відповіла дитина, — він на кладовищі, мій батько!

Схвальний шепіт пробіг в юрбі шибеників, немовби те, що батько помер і похований на кладовищі, звеличувало їх товариша і принижувало того, другого, в якого зовсім не було батька. І ці урвиголови, батьки яких здебільшого були п'яниці й злодії, люті й жорстокі до своїх жінок, тіснились все ближче й ближче;

здавалось, ніби вони, законні діти, хочуть стиснути і задушити незаконного.

Раптом один з них, що стояв поруч з Сімоном, з глузливим виразом показав йому язика і закричав:

— Нема батька! Нема батька!

Сімон схопив його обома руками за волосся і, брикаючись, став бити по ногах, а зубами вп'явся в щоку. Почалась запекла бійка. Бійців розборонили, і Сімон опинився на землі, побитий, у синцях, у порваній сорочці, посеред юрби хлопчаків, які радісно плескали в долоні. Коли він підвівся, машинально струшуючи порох з своєї забрудненої сорочки, хтось крикнув:

— Піди пожалійся своєму батькові!

Тоді він відчув серцем, що все пропало. Вони були дужчі за нього, вони побили його, а він нічого не міг відповісти, — адже й справді, у нього немає батька. З гордості він спробував протягом кількох секунд боротися з слізьми, що душили його, але задихнувся і беззвучно заплакав, здригаючись від глухих ридань.

Тоді жорстока радість охопила його ворогів; інстинктивно, наче дикуни, що віддаються своїм страшним веселощам, вони взялися за руки й почали танцювати навколо Сімона, повторюючи, як приспів:

— Нема батька! Нема батька!

Але Сімон раптом перестав ридати. В ньому спалахнула лють. Під його ногами валялися камінці, він набрав їх і почав щосили шпурляти в своїх катів. Він влучив у двох чи трьох, вони втекли із зойками; а вигляд у нього був такий грізний, що й інших охопила паніка. Полохливі, як завжди полохлива юрба, коли бачить людину, доведену до нестями, вони кинулися врозтіч.

Лишившись на самоті, хлопчик, в якого не було батька, побіг у поле, бо в пам'яті його виник спогад, який підказав йому, що треба робити. Він вирішив утопитися в річці.

Він згадав, що тиждень тому один жебрак кинувся в річку, бо в нього зовсім не було грошей. Сімон бачив, як витягли утопленика. І от цей нещасний дідусь, який звичайно здавався йому жалюгідним, брудним і потворним, вразив його своїм виглядом:

обличчя було бліде, нерухоме, довга борода намокла, розплющені очі дивились так спокійно. Навколо говорили:

— Він помер.

Хтось додав:

— Тепер він щасливий.

І Сімон теж вирішив утопитись; у того нещасного не було грошей, а в нього не було батька.

Він підійшов дуже близько до води і задивився на течію. В'юнкі рибки гралися в прозорій воді, підстрибували і хапали мушок, що літали над водою. Хлопчик перестав плакати і з цікавістю став стежити за ними. Проте час від часу, як після короткого затишшя під час грози раптом налітають пориви вітру, з тріском ламають дерева і летять вдалину, до Сімона поверталась все та ж сама думка, завдаючи йому гострого болю: "Я повинен утопитись, бо в мене немає батька".

Навкруги було так тепло, так гарно. Сонце нагріло траву. Вода блищала, як дзеркало. Бували хвилини, коли Сімон забував про все, його опановувала знемога, як буває після сліз; йому хотілось заснути в траві проти сонечка.

Маленька зелена жабка стрибала біля його ніг. Він спробував спіймати її. Вона вислизнула. Він почав її переслідувати і тричі підряд промахнувся. Нарешті, схопив за задні лапки і розсміявся, бачачи зусилля, які вона робила, щоб вирватись. Вона підбирала під себе ніжки, потім раптом витягувала їх, вони ставали твердими, як дві палички; поводячи своїми виряченими очима з золотими обідками, вона водночас вимахувала в повітрі передніми лапками, як руками. Це нагадало йому одну іграшку, зроблену з вузеньких, збитих навхрест дощечок, які рухались зигзагоподібно, і від цього маленькі солдатики на них починали марширувати. Тоді він згадав про овій дім, про свою маму; йому стало дуже сумно, і він знову заплакав. Все тіло його здригалось. Він став навколішки і почав читати молитву, немов перед сном. Але він не міг закінчити її, бо ридання бурхливо, нестримно підступали до горла. Він не думав більше ні про що, нічого не бачив навколо, цілком поринувши в своє горе.

Раптом чиясь важка рука лягла на його плече і грубий голос спитав:

— Чого ти так зажурився, хлопче?

Сімон обернувся. Високий робітник, чорнявий, бородатий, кучерявий, лагідно дивився на нього. Сімон відповів із слізьми на очах і в голосі:

— Вони побили мене... бо... у мене... у мене... немає батька... немає батька...

— Як же це так? — сказав незнайомець, посміхаючись, — батько у кожного є.

Хлопчик сказав, насилу вимовляючи слова, бо спазми стискували йому горло:

— А в мене... у мене... немає!

Обличчя робітника враз стало серйозним; він пізнав сина Бланшотти, про яку вже дещо чув, хоч оселився тут недавно.

— Не плач, хлопчику, — сказав він, — заспокойся, ходімо зі мною до твоєї мами. Ми знайдемо тобі... батька.

Великий взяв маленького за руку, і вони вирушили в путь. Робітник посміхався, він був не від того, щоб познайомитися з Бланшоттою, що була, як казали, одною з найвродливіших дівчат на селі. І, можливо, в глибині душі він сподівався, що дівчина, яка раз піддалася спокусі, може піддатися їй ще раз.

Вони підійшли до маленької, чисто побіленої хати.

— Ось тут, -сказав хлопчик і крикнув:

— Мамо!

На дверях з'явилася жінка, і робітник одразу перестав посміхатися, бо він зрозумів, що з цією високою, блідою дівчиною жартувати не можна. Вона суворо стояла на дверях, немовби захищаючи від мужчини поріг свого дому, де її вже зрадив інший. Зніяковівши, знявши кашкет, він пробурмотів:

— Ось, хазяйко, я привів вам вашого хлопчика, він заблудився коло річки.

Але Сімон кинувся на шию матері і сказав, знову заплакавши:

— Ні, мамо, я хотів утопитись, бо вони побили мене... побили... за те, що в мене немає батька.

Пекучий рум'янець залив щоки молодої жінки, і, переживаючи біль усією своєю істотою, вона нестямно поцілувала свою дитину, а рясні сльози покотились по її обличчю. Зворушений робітник стояв, не знаючи, як піти. Раптом Сімон підбіг до нього і спитав:

— Хочете бути моїм татом?

Стало дуже тихо. Бланшотта, згоряючи від сорому, мовчки притулилась до стіни, притиснувши руки до серця. Хлопчик, бачачи, що йому не відповідають, сказав:

— Якщо ви не хочете, то я знову піду топитись.

Робітник спробував повернути все на жарт і відповів сміючись:

— Та ні, я дуже хочу.

— Як тебе звуть? — спитав хлопчик. — Мені треба знати, як відповісти, коли мене спитають.

— Філіпп, — відказав робітник.

Сімон мовчав якусь мить, намагаючись добре запам'ятати це ім'я, потім, зовсім заспокоївшись, простяг руки і сказав:

— Ну от, Філіпп, ти мій тато.

Робітник підняв його, міцно поцілував в обидві щоки, повернувся і поквапливо пішов геть великими кроками.

Другого дня Сімона зустріли в школі злим сміхом. Коли розходились, той же хлопчисько хотів повторити вчорашнє, але Сімон кинув йому в обличчя так, як кинув би камінь:

— Філіпп, ось як звуть мого тата!

Звідусіль почувся регіт:

— Філіпп, а далі?.. Що це за Філіпп?.. Який Філіпп?.. Звідки ти взяв твого Філіппа?

Сімон нічого не відповів і, непохитний у своїй вірі, з викликом дивився на них; він ладен був скоріше витерпіти тортури, ніж поступитись перед ними. Його врятувала поява учителя, і він побіг до матері.

Протягом трьох місяців високий робітник Філіпп частенько проходив повз дім Бланшотти; кілька разів він наважувався заговорити з нею, коли вона шила біля вікна. Вона відповідала йому чемно, завжди з поважним виглядом, ніколи не посміхалась до нього, не запрошувала зайти. Проте Філіпп, трохи самовпевнений, як усі чоловіки, переконав себе, що її щоки червоніли більше, ніж звичайно, коли вона розмовляла з ним.

Але заплямовану репутацію відновити важко, а зіпсувати дуже легко, і, незважаючи на полохливу стриманість Бланшотти, по селу пішов уже поговір.

Щождо Сімона, то він дуже полюбив свого нового тата і майже щовечора, коли Філіпп кінчав роботу, вони гуляли разом. Хлопчик ретельно відвідував школу і з гідністю проходив повз школярів, ніколи не відповідаючи на їх глузування.

Проте одного разу той самий хлопець, який першим зачепив Сімона, сказав йому:

— Ти збрехав, у тебе нема ніякого батька Філіппа.

— Чому ж? — схвильовано спитав Сімон.

Хлопець потирав руки. Він сказав:

— Та тому, що коли б у тебе був батько, то він був би чоловіком твоєї мами. - Yes, because if you had a father, he would be your mother's husband.

Сімон збентежився від справедливості такого зауваження, проте відповів:

— А все-таки він мій батько! - And yet he is my father!

— Може, й так, — глузливо відказав хлопець, — але тільки він не зовсім твій батько.

Син Бланшотта похилив голову і, замислившись, пішов, по дорозі до кузні дядька Луазона, де працював Філіпп.

Кузня немов ховалася в гущавині дерев. The smithy seemed to be hiding in the thickets of trees. В ній було дуже темно, тільки червоне полум'я величезного горна освітлювало яскравими відблисками постаті п'яти ковалів з голими руками, які оглушливо стукали по ковадлах. It was very dark, only the red flame of a huge furnace illuminated with bright reflections of the figure of five blacksmiths with bare hands, who were deafeningly knocking on the anvils. Вони стояли, освітлені полум'ям, наче демони, втупивши очі в розпечене залізо, яке вони шматували; і здавалось, що їхні важкі думки злітають разом з важкими молотами. They stood, lit by flames like demons, staring at the hot iron they were shredding; and their heavy thoughts seemed to fly together with heavy hammers.

Сімон непомітно ввійшов у кузню і тихенько потяг свого друга за рукав. Simon entered the smithy unnoticed and quietly pulled his friend by the sleeve. Той обернувся. He turned around. Робота припинилась, ковалі уважно розглядали хлопчика. The work stopped, the blacksmiths carefully examined the boy. Серед незвичайної тиші, що раптом настала, пролунав тоненький Сімонів голосок: Amid the strange silence, Simon's thin voice sounded:

— Слухай, Філіпп, син Мішоди каже, що ти не зовсім мій батько. "Listen, Philip, Mishoda's son says you're not really my father."

— Чому ж? - Why? — спитав робітник. The worker asked.

Дитина наївно відповіла: The child naively replied:

— Тому, що ти не чоловік моєї мами. "Because you're not my mother's husband."

Ніхто не засміявся. No one laughed. Філіпп стояв, спершись лобом на свої великі руки, в яких тримав молот, поставлений на ковадло. Philip stood with his forehead resting on his large hands, in which he held a hammer placed on an anvil. Він думав. Четверо товаришів дивились на нього. Сімон, такий маленький серед цих велетнів, тривожно чекав відповіді. Simon, so small among these giants, anxiously awaited an answer. Раптом один з ковалів, немовби відповідаючи на думки всіх, сказав Філіппові: Suddenly one of the blacksmiths, as if answering everyone's opinion, said to Philip:

— А все-таки Бланшотта славна й чесна дівчина; живе вона статечно й хазяйновито, хоч і трапилось з нею нещастя. Вона буде хорошою жінкою чесному чоловікові.

— Це правда, — озвалося троє інших. "It's true," said the other three. Коваль вів далі:

— Хіба вона винна, що схибила? Він обіцяв одружитися з нею, а хіба мало ми знаємо жінок, яких поважають тепер, хоч з ними трапилось те ж саме?