8-10 Частина (1) 8-10 Part (1)

Вероніка дивилася, як жінку, з уст якої не сходила посмішка, прив'язували до ліжка. Veronica watched as the woman, whose smile never left her mouth, was tied to the bed.

**__** *__**

— Скажіть їй, що тут відбувається, — звернулася Зедка до санітара. "Tell her what's going on here," Zedka said to the paramedic. — А то ще налякається. - And that still scares.

Він обернувся й показав Вероніці шприц. He turned and showed Veronica the syringe. Йому, мабуть, подобалося відчувати себе лікарем, який пояснює молодшому колезі хід процедури й процес лікування. He probably liked to feel like a doctor explaining to the younger colleague the course of the procedure and the treatment process.

— У цьому шприці є певна доза інсуліну, — сказав він поважним, діловим тоном. "There's a dose of insulin in that syringe," he said in a respectful, businesslike tone. — Його вживають діабетики для зменшення рівня глюкози в крові. - It is used by diabetics to reduce blood glucose levels. Коли ж ця доза набагато більша від нормальної, різке зменшення глюкози викликає кому. When this dose is much higher than normal, a sharp decrease in glucose causes coma.

Він легенько постукав по шприцові, щоб вийшло повітря, а тоді встромив Зедці у вену на нозі. He tapped lightly on the syringe for air, then thrust Zedka into a vein in his leg.

— Це й має зараз статися. - This must happen now. Вона увійде в стан штучної коми. She will enter an artificial coma. Не лякайтеся, якщо очі її затьмаряться, і вона вас не бачитиме, поки діють медикаменти. Do not be afraid if her eyes darken and she will not see you while the medication is working.

— Це жахливий, нелюдський метод, — обурилася Вероніка. "It's a horrible, inhuman method," said Veronica indignantly. — Люди борються, щоб вийти з коми, а не потрапити в неї! - People are struggling to get out of a coma, not to get into it!

— Люди борються за життя, а не кінчають його самогубством, — відповів санітар, та Вероніка зігнорувала цей закид. "People are fighting for their lives, not committing suicide," the paramedic replied, but Veronica ignored the accusation. — А в стані коми організм відпочиває; всі його функції гальмуються, й знімається будь- яка напруга. - And in a coma the body rests; all its functions are inhibited, and any voltage is removed.

Говорячи, він продовжував вводити рідину, й очі Зедки ставали дедалі невиразніші. As he spoke, he continued to inject the liquid, and Zedka's eyes became increasingly indistinct.

— Не хвилюйся, — заспокоювала Зедку Вероніка. "Don't worry," Veronica reassured Zedka. — Ти цілком нормальна; історія про короля, що ти мені розповіла... - You are completely normal; the story of the king you told me ...

— Не марнуйте слів. - Do not waste words. Вона вже вас не чує. She can't hear you anymore.

Жінка, яка ще кілька хвилин тому була цілком свідомою й повною життя, тепер бездумно втупилася кудись у простір, у кутику її рота шумувала слина. The woman, who a few minutes ago was fully conscious and full of life, now thoughtlessly stared into space, saliva rustling in the corner of her mouth.

— Що ви їй зробили? "What did you do to her?" — крикнула санітарові Вероніка. Veronica shouted at the paramedic. — Виконав свою роботу. - I did my job.

Вероніка почала гукати до Зедки, кричати, погрожувати, що звернеться до поліції, до преси, до організацій із захисту людських прав. Veronica started shouting at Zedka, shouting, threatening to turn to the police, the press, and human rights organizations.

— Не верещіть. "Don't scream." Хоч ви й у психлікарні, але мусите дотримуватися дисципліни. Even though you are in a mental hospital, you must be disciplined.

Зрозуміла, що цей чоловік не жартує, і їй стало страшно. She realized that this man was not joking, and she was scared. Проте не мала що втрачати, тому крику не припиняла. However, she had nothing to lose, so she did not stop shouting.

**__З__**і свого місця Зедка бачила палату й ліжка — всі порожні, крім того, до якого прив'язали її тіло й біля якого стояла нажахана дівчина. From her seat, Zedka could see the ward and the beds, all empty except the one to which her body was tied and next to which stood a terrified girl. Дівчина не знала, що жінка на ліжку жива, що всі її біологічні функції діють цілком справно, тільки душа її літає, мало не під стелю, у стані глибокого вмиротворення. The girl did not know that the woman in bed was alive, that all her biological functions were working properly, only her soul was flying, almost under the ceiling, in a state of deep peace.

**__** *__**

Зедка здійснювала астральну подорож, що в час її першого зіткнення з інсуліновим шоком стало для неї несподіванкою. Zedka made an astral journey, which came as a surprise to her during her first encounter with insulin shock. Нікому вона про це не сказала: адже тут її мали вилікувати від депресії, і видужавши, вона сподівалася назавжди покинути це місце. She did not tell anyone about it: because here she had to be cured of depression, and after recovering, she hoped to leave this place forever.

Якби вона стала розповідати про те, як виходить із власного тіла, її б визнали ще ненормальнішою, ніж перед прибуттям до Віллету. If she started talking about how she came out of her own body, she would be considered even more insane than before coming to Villette. Проте, повернувшись назад у своє тіло, відразу перечитала все, пов'язане з цими двома речами: інсуліновим шоком і дивовижним відчуттям лету в просторі. However, when she returned to her body, she immediately reread everything related to these two things: insulin shock and the amazing feeling of flying in space.

Про методику лікування комою було написано не так уже й багато. Not much has been written about the method of treating coma. Вперше її застосували десь близько 1930 року, але пізніше заборонили в психіатричних лікарнях, аби не завдати пацієнтам непоправної шкоди. It was first used around 1930, but was later banned in psychiatric hospitals so as not to cause irreparable harm to patients. Під час одного такого лікувального сеансу вона відвідала в астральній формі кабінет доктора Іґора саме тоді, коли він обговорював цю тему з одним із власників лікарні. During one such treatment session, she visited Dr. Igor's office in astral form just as he was discussing the subject with one of the hospital's owners. «Це ж незаконно!», — говорив доктор Іґор. "It's illegal!" Said Dr. Igor. «Ну так, зате швидко й дешево! "Well, yes, but fast and cheap! — відказав його співрозмовник. His interlocutor replied. — Та й узагалі, кого тут обходять права божевільних? - And in general, who bypasses the rights of lunatics here? Ніхто не скаржитиметься!» Nobody will complain! ”

Попри все, деякі лікарі й надалі вважали це найкращим методом для лікування депресії. Nevertheless, some doctors still considered it the best way to treat depression. Зедка роздобула все, що тільки було написано про інсуліновий шок, особливо розповіді пацієнтів, які випробували Zedka got everything that was written about insulin shock, especially the stories of patients who have experienced

Й

його дію на собі. its effect on itself. Йшлося завжди про одне: жахіття, неймовірне жахіття; жоден з них не пережив чогось такого, як вона. It was always about one thing: horror, incredible horror; none of them had experienced anything like her.

Зробила висновок — і цілком слушний, — що між інсуліном і відчуттям, ніби її свідомість покидає тіло, немає жодного зв'язку. She concluded - and rightly so - that there was no connection between insulin and the feeling that her consciousness was leaving the body. Якраз навпаки, ця методика лікування виявляла тенденцію до зниження розумових здібностей пацієнта. On the contrary, this method of treatment showed a tendency to reduce the mental abilities of the patient.

Зедка почала цікавитись життям душі, перечитала кілька книжок з окультизму, і ось одного дня натрапила на літературу, в якій описувалося саме те, що діялося з нею: це називалося __«астральними подорожами»__, й через це перейшли багато людей. Zedka became interested in the life of the soul, read several books on the occult, and one day came across literature that described exactly what was happening to her: it was called "astral travel", and many people went through it. Одні просто розказували про свої враження, тоді як інші виробили техніку, за допомогою якої все це досягалося. Some simply shared their impressions, while others developed the technique by which all this was achieved. Зедка тепер уже досконало володіла цією технікою й користалася нею щоночі для подорожей за власним бажанням. Zedka now mastered this technique and used it every night to travel at will.

Описи цих переживань і видінь мінялися, але всі вони мали певні спільні риси: дивний, дратівливий шум, який передував відокремленню тіла від духа, а вслід за цим шок, раптова втрата свідомості й урешті-решт спокій та радість від лету в повітрі, коли дух і тіло сполучені сріблистою ниткою, ниткою, що може розтягуватися просто-таки безмежно, хоча й існували легенди (книжні, звісно) про те, як люди помирали, коли ненароком уривалася ця срібна павутинка. Descriptions of these experiences and visions varied, but they all had some common features: a strange, irritating noise that preceded the separation of the body from the spirit, followed by shock, sudden loss of consciousness, and finally peace and joy of flying in the air when the spirit and the body is connected by a silver thread, a thread that can be stretched indefinitely, although there were legends (books, of course) about how people died when this silver cobweb accidentally broke.

Її досвід, одначе, свідчив, що вона може відлітати так далеко, як їй хочеться, і нитка ніколи не рвалася. Her experience, however, showed that she could fly as far as she wanted, and the thread never broke. Але загалом книжки були вельми корисними, бо вчили, як досягати чимраз більшого в астральних мандрах. But in general, the books were very useful because they taught how to achieve more and more in astral travel. Скажімо, вона навчилася, що, коли хочеш кудись перенестися, треба лишень уявно зосередитися на цій точці простору, в якій волієш опинитися. For example, she learned that when you want to move somewhere, you just have to imaginatively focus on that point in space where you prefer to be. На відміну від літаків — які вилітають з одного місця і, щоб досягти іншого, мусять пролетіти певну відстань, — астральні подорожі здійснюються крізь загадкові тунелі. Unlike airplanes, which take off from one place and have to travel a certain distance to reach another, astral travel takes place through mysterious tunnels. Ви уявляєте себе в певному місці, влітаєте на шаленій швидкості у відповідний тунель, і ось ви вже там. You imagine yourself in a certain place, you fly at breakneck speed into the appropriate tunnel, and here you are.

Завдяки книжкам вона також позбулася страху перед істотами, котрі населяють простір. Thanks to books, she also got rid of the fear of creatures that inhabit space. Нині в палаті не було нікого. There was no one in the ward today. Тоді як першого разу, коли вона покинула тіло, там було безліч людей, яких потішав її розгублений вигляд. Whereas the first time she left the body, there were many people who were amused by her confused look.

Спочатку вона думала, що то небіжчики, привиди, які мешкають у лікарні. At first she thought they were dead, ghosts living in a hospital. Пізніше, завдяки книжкам і власному досвідові збагнула, що, хоч серед них блукали й деякі безтілесні духи, то були такі самі живі люди, як і вона, котрі або оволоділи технікою виходу з тіла, або навіть не усвідомлювали, що з ними відбувається, бо поки їхні душі вільно літали в просторі, самі вони мирно спали в якійсь зовсім іншій частині світу. Later, thanks to books and her own experience, she realized that although some disembodied spirits wandered among them, they were the same living people as her who either mastered the technique of exiting the body or did not even realize what was happening to them, because while their souls flew freely in space, they themselves slept peacefully in some other part of the world.

Сьогодні, знаючи, що це її остання подорож під дією інсуліну, — бо щойно побувала в кабінеті доктора Іґора й підслухала, що він має намір її виписати, — вона вирішила не покидати межі Віллету. Today, knowing that this was her last trip on insulin, because she had just visited Dr. Igor's office and overheard that he intended to discharge her, she decided not to leave Villette. Залишивши позаду лікарняну браму, вже ніколи сюди не вернеться, навіть у вигляді духа, отож воліла попрощатися востаннє. Leaving the hospital gate behind, she will never return here, even in the form of a ghost, so she preferred to say goodbye for the last time.

Попрощатися. Say goodbye. Це було нелегко. It was not easy. Опинившись у психлікарні, людина звикає до свободи, яка існує в світі божевілля, й стає від неї залежною. Once in a mental hospital, a person becomes accustomed to the freedom that exists in the world of madness and becomes dependent on it. Вам ні за що не треба відповідати, не треба боротися за хліб щоденний, перейматися нудними побутовими проблемами. You do not have to answer for anything, you do not have to fight for daily bread, worry about boring household problems. Ви можете годинами дивитися на картину чи вимальовувати якісь закарлючки. You can look at the picture for hours or draw some scratches. Тут усе стерплять — адже ви, зрештою, розумово неповноцінна особа. Everyone suffers here - after all, you are a mentally handicapped person. Зедка мала нагоду спостерігати, як більшість пацієнтів, потрапивши до лікарні, відразу виявляли ознаки явного покращання. Zedka had the opportunity to observe how most of the patients, when they got to the hospital, immediately showed signs of obvious improvement. Їм уже не потрібно було приховувати свої симптоми, а «родинна» атмосфера ще й допомагала достосовуватись до власних неврозів і психозів. They no longer needed to hide their symptoms, and the "family" atmosphere also helped them adapt to their own neuroses and psychoses.

Зедка напочатку захопилася Віллетом і навіть планувала, як тільки вилікується, приєднатися до «Братства». Zedka was initially fascinated by Villette and even planned to join the Brotherhood as soon as she recovered. Але згодом усвідомила, що з певною мірою розсудливості могла б і надалі займатися всім, чим любила займатися поза Віллетом, якби тільки зуміла давати собі раду з буденними проблемами. But later she realized that with a certain amount of prudence she could continue to do everything she loved to do outside of Villette, if only she could cope with everyday problems. Як хтось казав, потрібно лише вміти контролювати власне божевілля. As someone said, you just need to be able to control your own madness. Можна плакати, обурюватися, лютувати, як і будь-яка інша нормальна людина, не забуваючи лишень при цьому, що десь там угорі ваш дух помирає зі сміху, слідкуючи за усіма цими позірно безвихідними ситуаціями. You can cry, resent, rage, like any other normal person, not forgetting that somewhere up there your spirit dies of laughter, watching all these seemingly hopeless situations.

Невдовзі вона буде вдома зі своїми дітьми й чоловіком, а цей відтинок її життя також мав свою привабливість. She will soon be home with her children and husband, and this part of her life has also had its appeal. Звичайно, їй нелегко буде знайти роботу; адже в такому невеличкому місті, як Любляна, чутки розносяться швидко і про те, що вона лікується у Віллеті, вже й так багато хто знав. Of course, it will not be easy for her to find a job; after all, in such a small city as Ljubljana, rumors spread quickly that many people already knew that she was being treated in Villette. Але її чоловік достатньо заробляє, щоб утримати But her husband earns enough to keep

родину, й вона зможе у вільний час пускатися в свої астральні мандри, тільки вже без небезпечного впливу інсуліну. family, and she will be able to embark on her astral travels in her free time, only without the dangerous effects of insulin.

Одного лише не хотіла би знову зазнати — того, що було причиною її перебування у Віллеті. The only thing she didn't want to experience again was the reason she was in Villette.

Депресії. Depression.

Лікарі казали, що нещодавно відкрита речовина, серотонін, є одним з компонентів, який безпосередньо впливає на людські почуття. Doctors said that a recently discovered substance, serotonin, is one of the components that directly affects human feelings. Нестача серотоніну погіршує здатність людини зосереджуватися на своїй роботі, спати, їсти, насолоджуватися життєвими благами. Lack of serotonin impairs a person's ability to focus on their work, sleep, eat, enjoy the benefits of life. При цілковитому бракові цієї речовини людина впадає у відчай, песимізм, відчуває свою непотрібність, непомірну втому, неспокій, має проблеми з прийняттям рішень, і врешті-решт не може вийти з гнітючого настрою, що й призводить до суцільної апатії або до самогубства. With a complete lack of this substance, a person falls into despair, pessimism, feels useless, excessive fatigue, anxiety, has trouble making decisions, and eventually can not get out of a depressive mood, which leads to apathy or suicide.

Консервативніші лікарі твердили, що депресію може викликати будь-яка різка зміна в житті — переїзд до іншого краю, втрата коханого, розлучення, зростання вимог на роботі чи з боку родини. More conservative doctors have argued that depression can be caused by any abrupt change in life - moving to another land, loss of a loved one, divorce, increasing demands at work or from the family. Деякі сучасні дослідники, порівнюючи кількість захворювань узимку і влітку, вважали однією з причин депресії відсутність сонячного світла. Some modern researchers, comparing the number of diseases in winter and summer, considered one of the causes of depression is the lack of sunlight.

У її ж випадку все було значно простіше — так просто, що ніхто й подумати б не зміг: причиною Зедчиної депресії був певний чоловік, якого вона знала в минулому. In her case, everything was much simpler - so simple that no one would have thought: the cause of Zedcha's depression was a certain man she knew in the past. Вірніше, не чоловік, а плід її уяви, пов'язаний із цим чоловіком. Rather, not a man, but the fruit of her imagination, associated with this man.

То було цілковите безглуздя. That was complete nonsense. Впасти в депресію і збожеволіти через чоловіка, про якого вона навіть не знала, де він живе, але в якого безнадійно закохалася в юності, — бо ж, як кожній нормальній дівчині, Зедці треба було пережити Неймовірне Кохання. To get depressed and go crazy over a man she didn't even know where he lived, but whom she fell hopelessly in love with in her youth - because, like any normal girl, Zedka had to go through Unbelievable Love.

Однак, на відміну від приятельок, які тільки мріяли про Неймовірне Кохання, Зедка вирішила піти далі: вона спробувала здійснити мрію. However, unlike her friends, who only dreamed of Incredible Love, Zedka decided to go further: she tried to make the dream come true. Чоловік мешкав по той бік океану, й вона все розпродала, щоб полетіти до нього. The man lived on the other side of the ocean, and she sold everything to fly to him. Він був одружений, але вона змирилася з роллю коханки, таємно плекаючи намір зробити його своїм чоловіком. He was married, but she accepted the role of mistress, secretly cherishing the intention to make him her husband. Він рідко коли знаходив для неї час, але вона покірно вичікувала дні й ночі в дешевому готельному номері, чи не задзвонить телефон. He seldom found time for her, but she humbly waited days and nights in a cheap hotel room to see if the phone would ring.

Попри всю її рішучість все перетерпіти заради любові, нічого у них не вийшло. Despite all her determination to endure everything for the sake of love, they did not succeed. Він ніколи не був із нею відвертий, але одного дня Зедка усвідомила, що її вже не хочуть, і повернулася до Словенії. He was never open with her, but one day Zedka realized that she was no longer wanted, and returned to Slovenia.

Кілька місяців вона майже нічого не їла, лише пригадувала кожну мить, проведену з ним, знову й знову перебираючи в пам'яті хвилини втіхи й тілесної насолоди та намагаючись знайти щось, що підтримало б її віру в їхнє спільне майбутнє. For several months she ate almost nothing, only remembering every moment spent with him, recalling moments of comfort and pleasure and trying to find something that would support her faith in their future together. Приятельки були стурбовані, але Зедчине серце підказувало їй, що все минеться; за зростання особистості треба платити, й вона росла без нарікань. The friends were worried, but Zedka's heart told her it would be over; the growth of the individual must be paid for, and he grew without reproach. Так і сталося: одного ранку прокинулася з неймовірним бажанням жити; вперше за стільки часу з апетитом поїла, тоді пішла і знайшла собі роботу. And so it happened: one morning I woke up with an incredible desire to live; for the first time in so much time she ate with appetite, then she left and found a job. І не тільки роботу, а й вродливого, розумного юнака, за яким побивалося немало жінок. And not only work, but also a handsome, intelligent young man, for whom many women fought. Через рік вони одружилися. A year later they married.

Приятельки і заздрили, і захоплювалися. My friends were jealous and admired. Зедка з чоловіком оселилися у затишному будинку з садочком над рікою, що текла через Любляну. Zedka and her husband settled in a cozy house with a garden over the river that flowed through Ljubljana. Мали дітей, а влітку подорожували по Австрії чи Італії. They had children and traveled to Austria or Italy in the summer.

Коли Словенія вирішила від'єднатися від Югославії, чоловіка її мобілізували. When Slovenia decided to secede from Yugoslavia, her husband was mobilized. Зедка була сербкою — тобто «ворогом», — і життя її опинилося на грані краху. Zedka was a Serb - that is, an "enemy" - and her life was on the verge of collapse. Впродовж десяти напружених днів, поки війська готувалися до зіткнення й ніхто не міг знати, чим обернеться декларація незалежності та скільки в результаті проллється крові, Зедка усвідомила, як сильно вона його любить. During ten tense days as troops prepared for a confrontation and no one knew what the declaration of independence would turn into and how much blood would be shed as a result, Zedka realized how much she loved him. Весь час молилася Богові, який досі здавався їй дуже далеким, але тепер був її єдиною надією. She prayed all the time to God, who still seemed very distant to her, but was now her only hope. Обіцяла все найдорожче святим та ангелам, аби лиш її чоловік повернувся. She promised all the best to the saints and angels that only her husband would return.

Так воно й сталося. That's how it happened. Чоловік повернувся, діти пішли до школи зі словенською мовою навчання, а під загрозою війни опинилася сусідня республіка, Хорватія. The man returned, the children went to school with Slovenian as the language of instruction, and the neighboring republic, Croatia, was threatened with war.

Минуло три роки. Three years have passed. Війна Югославії з Хорватією перекинулася до Боснії, з'явилися перші свідчення про масові вбивства, вчинені сербами. Yugoslavia's war with Croatia spilled over into Bosnia, and the first evidence of mass killings by Serbs emerged. Зедка вважала несправедливим проголошувати цілу націю злочинцями через звірства кількох ідіотів. Zedka considered it unfair to declare the whole nation criminals because of the atrocities of several idiots. Її життя неочікувано для неї самої набуло великого сенсу. Her life unexpectedly gained great meaning for herself. Вона гордо й відчайдушно захищала свій народ, пишучи статті до газет, виступаючи по телебаченню, влаштовуючи конференції. She proudly and desperately defended her people by writing articles for newspapers, speaking on television, and holding conferences. Зусилля ці виявилися марними, бо іноземці й досі переконані, що всі серби несуть однакову відповідальність за These efforts have proved futile, as foreigners are still convinced that all Serbs are equally responsible for

різню, але Зедка знала, що виконувала свій обов'язок і не могла зректися своїх братів і сестер у такий тяжкий час. but Zedka knew that she was doing her duty and could not renounce her brothers and sisters at such a difficult time. Розраховувала на підтримку свого чоловіка-словенця, своїх дітей і всіх тих, хто не піддався сліпо пропаганді з обидвох боків. She counted on the support of her Slovenian husband, her children and all those who did not succumb to blind propaganda on both sides.

Одного вечора, проходячи повз пам'ятник великому словенському поетові Прешрену, вона замислилася над його життям. One evening, passing by a monument to the great Slovenian poet Prešren, she reflected on his life. Коли йому було тридцять чотири, він, зайшовши до церкви, побачив там молоденьку дівчину, Джулію Приміч, в яку безтямно закохався. When he was thirty-four, when he entered the church, he saw a young girl there, Julia Primich, with whom he fell madly in love. Неначе давні менестрелі, почав присвячувати їй вірші, з надією на одруження. Like ancient minstrels, he began to dedicate poems to her, hoping to marry.

Джулія виявилася донькою із заможної родини, тож після тієї випадкової зустрічі в церкві убогий Прешрен більше її не побачив. Julia turned out to be the daughter of a wealthy family, so after that chance meeting in the church, poor Preshren never saw her again. Але зустріч надихнула його на прекрасну поезію й створила навколо його імені цілу легенду. But the meeting inspired him to write beautiful poetry and created a whole legend around his name. Камінний поет на невеличкому центральному майдані Любляни пильно у щось вдивляється. The fireplace poet stares at something on the small central square of Ljubljana. Простеживши за його поглядом, ви побачите навпроти камінне обличчя жінки, вирізьблене на стіні одного з будинків. Following his gaze, you will see a woman's stone face carved on the wall of one of the houses. Саме тут і жила Джулія. This is where Julia lived. Навіть після смерті Прешренові судилося вічно споглядати своє Неймовірне Кохання. Even after his death, Preshren was destined to contemplate his Unbelievable Love forever.

А що, якби він почав за нього боротися? And what if he started fighting for him?

Серце Зедці закалатало. Zedka's heart pounded. Може, це передчуття біди, нещасного випадку з котримсь із її дітей? Maybe it's a premonition of trouble, an accident with one of her children? Помчала додому, де діти спокійнісінько дивилися телевізор, ласуючи смаженою кукурудзою. I ran home, where the children calmly watched TV, eating fried corn.