×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

"Вероніка" вирішує померти" Пауло Коельйо, 6-7 Частина (1)

6-7 Частина (1)

Вночі, однак, вона відчула страх. Одна річ померти швидко; та зовсім інша — чекати приходу смерті днів п'ять або й цілий тиждень, після всього того, що вона пережила.

Усе своє життя вона чогось чекала: батька з роботи, листа від коханця, якого так і не отримала, іспитів, поїзда, автобуса, телефонного дзвінка, канікул, кінця канікул. Тепер настала черга чекати смерті, яка їй призначила побачення.

«Таке могло статися тільки зі мною. Нормальні люди помирають, коли найменше цього сподіваються».

Їй треба вибратися звідси й добути ще пігулок. Якщо не добуде, то доведеться тоді стрибати з найвищого будинку в Любляні, нехай і так. Вона хотіла врятувати своїх батьків від зайвих страждань, але тепер немає вибору.

Глянула навколо: на всіх ліжках сплять пацієнтки, дехто хропить. Вікна заґратовані. В глибині палати — невеличка лампа, що відкидає чудернацькі тіні й нагадує, що тут — постійний нагляд. Біля лампи якась жінка читає книгу.

«Ці медсестри мають бути дуже культурними. Тільки те й роблять, що читають».

Ліжко Вероніки знаходилося найдалі від дверей; між нею та медсестрою було зо двадцять інших ліжок. Вона ледве стала на ноги — адже, якщо вірити докторові, вона пролежала майже три тижні. Медсестра підняла голову й побачила дівчину, що наближалася до неї, тягнучи за собою крапельницю.

— Мені треба в туалет, — сказала вона пошепки, щоб не розбудити сплячих.

Сестра непевно махнула в бік дверей. Мозок Вероніки працював швидко, шукаючи шлях до втечі, хоч якийсь вихід, бодай щілину.

«Не можна гаяти жодної хвилини, поки вони вважають, що я безсила, не здатна до дій».

Туалет був кабінкою без дверей. Щоб утекти з лікарні, треба було б примусити медсестру віддати їй ключі, але вона ще не здужає цього зробити.

— Це що, тюрма? — запитала в медсестри, котра припинила читання й стежила тепер за кожним її рухом.

— Ні, психіатрична лікарня. — Але ж я не божевільна. Та всміхнулася.

— Всі так кажуть.

— Гаразд, нехай я божевільна, але що це означає?

У відповідь почула, що їй не варто задовго бути на ногах, їй краще вертатися до ліжка.

— Що таке бути божевільною? — не відступалася Вероніка.

— Запитаєте завтра в лікаря. А зараз лягайте, бо інакше я зроблю вам укол, хочете ви цього, чи ні.

Вероніка підкорилася. Повертаючись, почула з якогось ліжка шепіт: «Не знаєш, що таке бути божевільною?»

Спочатку думала зігнорувати цей голос — їй не хотілося заводити друзів, шукати спільників для масового бунту. Мала лише одну нав'язливу ідею: смерть. Якщо не вдасться втекти, знайде спосіб покінчити з собою тут, притім якнайшвидше.

Але жінка знову повторила своє запитання:

— Не знаєш, що таке бути божевільною?

— Хто ви?

— Мене звати Зедка. Вертайся до ліжка. А коли сестра впевниться,

що ти заснула, підповзай сюди.

Вероніка лягла й чекала, поки медсестра знову візьметься за

читання. Що таке бути божевільною? Вона не мала найменшого уявлення, адже цим словом користуються, хто як захоче. Скажімо, божевільними називають спортсменів, які мріють побити світовий рекорд, або художників, які живуть дуже дивним і невлаштованим життям, зовсім не таким, як у «нормальних» людей. А ще були не за сезоном одягнені люди, котрі блукали взимку вуличками Любляни, штовхаючи перед собою візки з купою лахміття у торбах та проголошуючи кінець світу.

Їй не хотілося спати. Якщо вірити докторові, вона проспала майже тиждень — занадто довго для когось, хто звик жити без особливих емоцій, з чітким режимом відпочинку.

Що таке бути божевільною? Мабуть, варто б запитати когось із хворих.

Вероніка сповзла з ліжка, витягла з руки голку й пробралася до ліжка Зедки, намагаючись не звертати уваги на спазми в шлунку. Не знала, чи її нудить через ослаблене серце, чи через прикладені зусилля.

— Не знаю, що таке бути божевільною, — пробурмотіла Вероніка. — Але я не божевільна. Я просто невдала самогубця.

— Божевільні — ті, хто живе у власному світі. Шизофреніки, психопати, маньяки. Люди, що відрізняються від інших.

— Такі, як ви?

— З іншого боку, — вела далі Зедка, вдаючи, що не почула, — маємо Ейнштейна, котрий твердив, що час і простір не існують окремо, а тільки в єдності. Або Колумба, котрий наполягав, що на

протилежному боці світу є не безодня, а континент. Або Едмунда Гілларі, впевненого, що людина може подолати Еверест. Або Бітлів, які створили цілком інакшу музику і вдягалися, наче люди з іншої епохи. Всі вони — як і тисячі інших — жили у власному світі.

«Ця божевільна міркує досить логічно», — подумала Вероніка, пригадуючи розповіді мами про святих, які запевняли, що говорять з Ісусом чи Дівою Марією. Може, й вони жили в інакшому світі?

— Якось я бачила жінку в сукні з глибоким вирізом; погляд у неї був відсутній, і вона блукала вулицями Любляни при температурі мінус п'ять градусів. Я думала, що вона п'яна, й хотіла їй допомогти, але вона відмовилася вбрати мою куртку. Можливо, в її світі було літо, й вона зігрівалася почуттям до того, хто її чекав. Навіть, якщо цей хтось існував лише в її мареннях, вона мала право жити й вмирати, як їй хочеться, правда?

Вероніка не знала, що на це відповісти, проте слова божевільної були не позбавлені сенсу. Хтозна, може, вона сама була тією жінкою, котра блукала напіводягненою по вулицях Любляни?

— Я тобі щось розповім, — сказала Зедка. — Могутній чаклун, бажаючи знищити ціле королівство, налив до криниці, з якої пили всі мешканці, магічну отруту. Хто напився тієї води, ставав божевільним.

— Наступного ранку побожеволіли всі жителі, крім короля з родиною, бо в них була окрема криниця, — чаклун не зміг її отруїти. Стурбований король намагався навести порядок, видаючи укази, що контролювали б безпеку й здоров'я його підданих. Але поліцаї та інспектори також напились отруєної води, тому вважали королівські розпорядження безглуздими й не звертали на них уваги.

— Коли про них довідалися мешканці королівства, то подумали, що король здурів, бо видає безглузді укази. І пішли до замку з вимогою, щоб він зрікся престолу.

— У відчаї король уже готувався віддати трон, коли його спинила королева, запропонувавши: «Ходім нап'ємося зі спільної криниці. Тоді й ми станемо такими, як вони».

— Так вони й зробили: король з королевою випили божевільної води й одразу почали верзти нісенітниці. Піддані втішилися: якщо король виявив таку мудрість, то чого б йому й надалі не керувати країною?

— Країна жила собі в мирі та спокої, хоча мешканці її поводилися зовсім не так, як їхні сусіди. А король правив ними до самої смерті.

Вероніка засміялася.

— Ви зовсім не схожа на божевільну, — сказала вона.

— Але я такою є, хоч лікуюся тут, бо мені бракує певних хімічних

речовин. Сподіваюся, це зніме мені мою хронічну депресію, але я й надалі воліла б бути божевільною й жити так, як хочу я, а не так, як хочуть інші. Знаєш, хто мешкає там, за мурами Віллету?

— Ті, хто напився з однієї криниці.

— Саме так, — підтвердила Зедка. — Вони вважають себе нормальними, бо роблять подібні речі. Ну, і я вдаватиму, що теж напилася звідти.

— Я вже вдавала, і в цьому моя біда. Депресії в мене ніколи не було, просто я не відчувала ні радості, ні смутку, хіба що хвилево. В мене ті самі проблеми, що й у всіх.

Якийсь час Зедка мовчала, а тоді мовила: «Кажуть, ти маєш померти».

Вероніка завагалася. Чи варто довіряти цій жінці? Вирішила ризикнути.

— Так, за якихось п'ять-шість днів. Як би мені померти швидше? От якщо б ви, чи хто інший, поміг мені добути пігулки, то на цей раз серце моє вже не витримало б. Ви ж розумієте, як це жахливо — чекати смерті; поможіть мені.

Не встигла Зедка відповісти, як поруч з'явилася медсестра зі шприцем.

— Я можу зробити укол сама, — сказала вона, — або, якщо бажаєте, закличу на поміч санітарів.

— Не витрачай намарно енергію, — сказала Зедка Вероніці. — Бережи сили, якщо хочеш мати те, що попросила.

Вероніка підвелася й пішла до ліжка, дозволивши медсестрі виконати свою роботу.

Це був її перший нормальний день у психіатричній лікарні. Вийшла з палати, поснідала у великій їдальні, де харчувалися разом чоловіки й жінки. Зауважила, що все було зовсім не так, як у

кінофільмах — істерики, верески, чудернацькі жести: навколо висіла аура гнітючої мовчанки; здавалося, ніхто не мав бажання відкривати для незнайомців свій внутрішній світ.

*

Після сніданку (цілком пристойного; щодо цього репутація Віллету була бездоганна) всі повиходили на сонце. Хоча сонця, властиво, й не було — стояв мороз, на подвір'ї лежав сніг.

— Я тут не для того, щоб берегти своє життя, а щоб його знищити, — сказала Вероніка якійсь медсестрі.

— Все одно треба бувати на сонці.

— Це ви божевільні: сонця ж немає!

— Зате є денне світло, а воно пацієнтів заспокоює. Зима в наших

краях, на жаль, довга; а то б мали ми менше роботи.

Сперечатися було марно; вона вийшла на подвір'я, все нишком

розглядаючи у пошуках шляху до втечі. Мур був високий, як в усіх старих казармах, але на сторожових вежах нікого не було видно. Подвір'я оточували казарменні будівлі, пристосовані під чоловічі й жіночі палати, адміністративні приміщення й кімнати для персоналу. За першим побіжним оглядом вона спостерегла, що по-справжньому охороняються лише головні ворота, де всі, хто виходив і заходив, мали пред'являти документи двом охоронцям.

У голові в неї все потроху ставало на свої місця. Для перевірки пам'яті почала пригадувати всілякі дрібниці, — наприклад, де вона залишала ключі до кімнати, які музичні записи придбала недавно, яку книгу в неї замовляли в бібліотеці востаннє.

— Я — Зедка, — сказала якась жінка, наблизившись.

Минулої ночі Вероніка не розгледіла її обличчя як слід, бо під час розмови сиділа навпочіпки біля ліжка. Зедці було десь під тридцять п'ять, і виглядала вона цілком нормальною.

— Сподіваюся, укол на тебе не дуже вплинув. З часом тіло звикає до них, й вони стають менш ефективні.

— Зі мною все гаразд.

— Щодо нашої нічної розмови... пам'ятаєш, про що ти мене питала?

— Звичайно.

Зедка взяла її під руку, й вони почали прогулюватися поміж безлистих дерев. За мурами видніли гори, верхів'я яких ховалося у хмарах.

— Холодний ранок, але досить приємний, — сказала Зедка. — Дивно, та якраз у такі холодні, сірі, хмарні дні депресія на мене ніколи не нападала. Тоді я відчувала, що природа зі мною в гармонії, віддзеркалює мою душу. Зате коли з'являлося сонце, діти вибігали на вулицю й усі раділи чудовому дню, я почувала себе жахливо, — ніби була якась несправедливість у всій цій розкоші, в якій я не можу взяти участі.

Вероніка несамохіть відхилилася від жінки. Їй не подобався фізичний контакт.

— Ви не закінчили думку. Про моє до вас прохання минулої ночі.

— Є тут така група, — жінки й чоловіки, — котрі могли б уже й виписатися, повернутися додому, але не хочуть. Для цього є багато підстав: Віллет не такий вже й поганий, як про нього кажуть, хоч це далеко не п'ятизірковий готель. Тут кожен може говорити все, що завгодно, робити що завгодно, й нікому до цього немає справи. Зрештою, це ж психлікарня. Під час урядових перевірок ці люди поводяться, як агресивні маньяки, бо дехто з них сидить тут на державному забезпеченні. Лікарі про це знають, але, мабуть, є якась вказівка від власників, бо нічого не міняється, і місць тут більше, ніж пацієнтів.

— Чи не могли б вони дістати мені пігулки?

— Спробуй з ними зв'язатися; вони називають себе «Братством». Зедка показала на світловолосу жінку, що вела жваву бесіду з

кількома молодшими.

— Це Марі, вона з «Братства». Запитай у неї.

Вероніка хотіла вже йти до Марі, та Зедка її зупинила: «Ні, не

зараз, бо вона чимось захоплена. Вона не стане переривати власне задоволення тільки для того, щоб приділити увагу якійсь незнайомці. А якщо ти викличеш негативну емоцію, то більше не матимеш шансів до неї підійти. Вар'яти завжди довіряють першому враженню».

Вероніку розсмішило те, як Зедка вимовила слово «вар'яти», та водночас її щось турбувало, бо все тут виглядало так нормально, так приємно. Після стількох років ходження з роботи до бару, з бару до ліжка якогось коханця, з його ліжка до своєї кімнати, з кімнати до маминої хати, вона тепер переживала щось таке, про що раніше й уявлення не мала: психіатрична лікарня, божевілля, притулок для

розумово хворих, де людям не соромно зізнатися, що вони ненормальні, де ніхто не зречеться насолоди ради чемності до інших.

Вона почала сумніватись, що Зедка говорить усе це всерйоз, — хоча, можливо, таким чином ці божевільні тільки вдають, що світ, у якому вони живуть, кращий від нормального. Ну то й що? З нею тут діялося щось цікаве, незвичне, неочікуване. Ви тільки уявіть собі — місце, де люди вдають божевільних, щоб займатися саме тим, що їм подобається.

Цієї миті серце Вероніки защеміло. Їй зразу пригадалися слова лікаря, й вона відчула страх.

— Я хочу трохи побути на самоті, — сказала вона Зедці. Зрештою, вона теж вар'ятка, тож не мусить перейматися тим, щоб часом когось не образити.

Зедка відійшла, а Вероніка задивилася на гори поза мурами Віллету. Відчула ледь уловиме бажання жити, але рішуче відкинула його геть.


6-7 Частина (1) Part 6-7 (1) 6-7 Partie (1)

**__В__**ночі, однак, вона відчула страх. At night, however, she felt fear. Одна річ померти швидко; та зовсім інша — чекати приходу смерті днів п'ять або й цілий тиждень, після всього того, що вона пережила. It's one thing to die fast; and quite another - to wait for the arrival of death for five days or a whole week, after all that she went through.

Усе своє життя вона чогось чекала: батька з роботи, листа від коханця, якого так і не отримала, іспитів, поїзда, автобуса, телефонного дзвінка, канікул, кінця канікул. All her life she had been waiting for something: her father from work, a letter from a lover she had never received, exams, a train, a bus, a phone call, a vacation, the end of a vacation. Тепер настала черга чекати смерті, яка їй призначила побачення. Now it was her turn to wait for death, which set her a date.

__«Таке могло статися тільки зі мною. "It simply came to my notice then. Нормальні люди помирають, коли найменше цього сподіваються».__ Normal people die when they least expect it. "

Їй треба вибратися звідси й добути ще пігулок. She needs to get out of here and get more pills. Якщо не добуде, то доведеться тоді стрибати з найвищого будинку в Любляні, нехай і так. If he doesn't get it, then he will have to jump from the tallest house in Ljubljana, even if he does. Вона хотіла врятувати своїх батьків від зайвих страждань, але тепер немає вибору. She wanted to save her parents from unnecessary suffering, but now she has no choice.

Глянула навколо: на всіх ліжках сплять пацієнтки, дехто хропить. I looked around: patients are sleeping on all the beds, some are snoring. Вікна заґратовані. The windows are barred. В глибині палати — невеличка лампа, що відкидає чудернацькі тіні й нагадує, що тут — постійний нагляд. In the back of the room is a small lamp that casts bizarre shadows and reminds us that there is constant surveillance. Біля лампи якась жінка читає книгу. A woman is reading a book by the lamp.

__«Ці медсестри мають бути дуже культурними. "These nurses have to be very cultured. Тільки те й роблять, що читають».__ That's all they do what they read. "

Ліжко Вероніки знаходилося найдалі від дверей; між нею та медсестрою було зо двадцять інших ліжок. Veronica's bed was farthest from the door; there were twenty other beds between her and the nurse. Вона ледве стала на ноги — адже, якщо вірити докторові, вона пролежала майже три тижні. She barely got to her feet - after all, according to the doctor, she lay for almost three weeks. Медсестра підняла голову й побачила дівчину, що наближалася до неї, тягнучи за собою крапельницю. The nurse raised her head and saw a girl approaching her, pulling a drip behind her.

— Мені треба в туалет, — сказала вона пошепки, щоб не розбудити сплячих. "I need to go to the bathroom," she said in a whisper so as not to wake the sleepers.

Сестра непевно махнула в бік дверей. The sister waved uncertainly toward the door. Мозок Вероніки працював швидко, шукаючи шлях до втечі, хоч якийсь вихід, бодай щілину. Veronica's brain worked fast, looking for a way to escape, at least some way out, at least a crack.

__«Не можна гаяти жодної хвилини, поки вони вважають, що я безсила, не здатна до дій».__ "You can't waste a minute while they think I'm powerless, incapable of action."

Туалет був кабінкою без дверей. The toilet was a cabin without a door. Щоб утекти з лікарні, треба було б примусити медсестру віддати їй ключі, але вона ще не здужає цього зробити. To escape from the hospital, the nurse would have to be forced to give her the keys, but she has not yet been able to do so.

— Це що, тюрма? "Is that a prison?" — запитала в медсестри, котра припинила читання й стежила тепер за кожним її рухом. She asked the nurse, who had stopped reading and was now watching her every move.

— Ні, психіатрична лікарня. - No, a psychiatric hospital. — Але ж я не божевільна. - But I'm not crazy. Та всміхнулася. She smiled.

— Всі так кажуть. - Everyone says so.

— Гаразд, нехай я божевільна, але що це означає? "Okay, let me be crazy, but what does that mean?"

У відповідь почула, що їй не варто задовго бути на ногах, їй краще вертатися до ліжка. In response, she heard that she should not be on her feet for long, she had better go back to bed.

— Що таке бути божевільною? - What is it like to be crazy? — не відступалася Вероніка. Veronica did not back down.

— Запитаєте завтра в лікаря. - Ask your doctor tomorrow. А зараз лягайте, бо інакше я зроблю вам укол, хочете ви цього, чи ні. And now go to bed, because otherwise I'll give you an injection, whether you want it or not.

Вероніка підкорилася. Veronica obeyed. Повертаючись, почула з якогось ліжка шепіт: «Не знаєш, що таке бути божевільною?» When she returned, she heard a whisper from a bed: "Don't you know what it's like to be crazy?"

Спочатку думала зігнорувати цей голос — їй не хотілося заводити друзів, шукати спільників для масового бунту. At first she thought to ignore this voice - she did not want to make friends, look for accomplices for a mass riot. Мала лише одну нав'язливу ідею: смерть. She had only one obsession: death. Якщо не вдасться втекти, знайде спосіб покінчити з собою тут, притім якнайшвидше. If he can't escape, he'll find a way to commit suicide here, as soon as possible.

Але жінка знову повторила своє запитання: But the woman repeated her question:

— Не знаєш, що таке бути божевільною? "Don't you know what it's like to be crazy?"

— Хто ви? - Who you are?

— Мене звати Зедка. - My name is Zedka. Вертайся до ліжка. Go back to bed. А коли сестра впевниться, And when the sister is sure

що ти заснула, підповзай сюди. that you fell asleep, crawl here.

Вероніка лягла й чекала, поки медсестра знову візьметься за Veronica lay down and waited for the nurse to pick up again

читання. reading. Що таке бути божевільною? What is it like to be crazy? Вона не мала найменшого уявлення, адже цим словом користуються, хто як захоче. She had no idea, because this word is used by anyone. Скажімо, божевільними називають спортсменів, які мріють побити світовий рекорд, або художників, які живуть дуже дивним і невлаштованим життям, зовсім не таким, як у «нормальних» людей. For example, athletes who dream of breaking the world record, or artists who live a very strange and unsettled life, not at all like "normal" people, are called crazy. А ще були не за сезоном одягнені люди, котрі блукали взимку вуличками Любляни, штовхаючи перед собою візки з купою лахміття у торбах та проголошуючи кінець світу. And there were people out of season who wandered the streets of Ljubljana in winter, pushing carts with a pile of rags in their bags and proclaiming the end of the world.

Їй не хотілося спати. She did not want to sleep. Якщо вірити докторові, вона проспала майже тиждень — занадто довго для когось, хто звик жити без особливих емоцій, з чітким режимом відпочинку. According to the doctor, she slept for almost a week - too long for someone who is accustomed to living without special emotions, with a clear regime of rest.

Що таке бути божевільною? What is it like to be crazy? Мабуть, варто б запитати когось із хворих. Apparently, you should ask one of the patients.

Вероніка сповзла з ліжка, витягла з руки голку й пробралася до ліжка Зедки, намагаючись не звертати уваги на спазми в шлунку. Veronica slipped out of bed, pulled a needle from her hand, and made her way to Zedka's bed, trying to ignore the stomach cramps. Не знала, чи її нудить через ослаблене серце, чи через прикладені зусилля. She didn't know if she was sick because of a weakened heart or because of the effort.

— Не знаю, що таке бути божевільною, — пробурмотіла Вероніка. "I don't know what it's like to be crazy," Veronica muttered. — Але я не божевільна. "But I'm not crazy." Я просто невдала самогубця. I just failed a suicide.

— Божевільні — ті, хто живе у власному світі. - Crazy - those who live in their own world. Шизофреніки, психопати, маньяки. Schizophrenics, psychopaths, maniacs. Люди, що відрізняються від інших. People who are different from others.

— Такі, як ви? - Like you?

— З іншого боку, — вела далі Зедка, вдаючи, що не почула, — маємо Ейнштейна, котрий твердив, що час і простір не існують окремо, а тільки в єдності. "On the other hand," Zedka continued, pretending not to hear, "we have Einstein, who argued that time and space do not exist separately, but only in unity." Або Колумба, котрий наполягав, що на Or Columbus, who insisted that

протилежному боці світу є не безодня, а континент. the opposite side of the world is not the abyss, but the continent. Або Едмунда Гілларі, впевненого, що людина може подолати Еверест. Or Edmund Hillary, convinced that man can overcome Everest. Або Бітлів, які створили цілком інакшу музику і вдягалися, наче люди з іншої епохи. Or the Beatles, who created completely different music and dressed like people from another era. Всі вони — як і тисячі інших — жили у власному світі. All of them - like thousands of others - lived in their own world.

__«Ця божевільна міркує досить логічно»,__ — подумала Вероніка, пригадуючи розповіді мами про святих, які запевняли, що говорять з Ісусом чи Дівою Марією. This lunatic thinks quite logically, Veronica thought, recalling her mother's stories of saints claiming to be talking to Jesus or the Virgin Mary. Може, й вони жили в інакшому світі? Maybe they lived in a different world?

— Якось я бачила жінку в сукні з глибоким вирізом; погляд у неї був відсутній, і вона блукала вулицями Любляни при температурі мінус п'ять градусів. - Once I saw a woman in a dress with a deep neckline; she had no sight, and she wandered the streets of Ljubljana at a temperature of minus five degrees. Я думала, що вона п'яна, й хотіла їй допомогти, але вона відмовилася вбрати мою куртку. I thought she was drunk and wanted to help her, but she refused to put on my jacket. Можливо, в її світі було літо, й вона зігрівалася почуттям до того, хто її чекав. Maybe it was summer in her world, and she was warmed by the feeling of who was waiting for her. Навіть, якщо цей хтось існував лише в її мареннях, вона мала право жити й вмирати, як їй хочеться, правда? Even if this person existed only in her delusions, she had the right to live and die as she wished, right?

Вероніка не знала, що на це відповісти, проте слова божевільної були не позбавлені сенсу. Veronica did not know what to say, but the words of the madwoman were not meaningless. Хтозна, може, вона сама була тією жінкою, котра блукала напіводягненою по вулицях Любляни? Who knows, maybe she herself was the woman who wandered half-dressed on the streets of Ljubljana?

— Я тобі щось розповім, — сказала Зедка. "I'll tell you something," said Zedka. — Могутній чаклун, бажаючи знищити ціле королівство, налив до криниці, з якої пили всі мешканці, магічну отруту. - The mighty sorcerer, wanting to destroy the whole kingdom, poured magic poison into the well from which all the inhabitants drank. Хто напився тієї води, ставав божевільним. Whoever drank that water went crazy.

— Наступного ранку побожеволіли всі жителі, крім короля з родиною, бо в них була окрема криниця, — чаклун не зміг її отруїти. "The next morning all the inhabitants went mad, except the king and his family, because they had a separate well," the sorcerer could not poison her. Стурбований король намагався навести порядок, видаючи укази, що контролювали б безпеку й здоров'я його підданих. The anxious king tried to restore order by issuing decrees that would control the safety and health of his subjects. Але поліцаї та інспектори також напились отруєної води, тому вважали королівські розпорядження безглуздими й не звертали на них уваги. But the police and inspectors also drank poisoned water, so they considered the royal orders meaningless and ignored them.

— Коли про них довідалися мешканці королівства, то подумали, що король здурів, бо видає безглузді укази. - When the inhabitants of the kingdom found out about them, they thought that the king was mad because he issued senseless decrees. І пішли до замку з вимогою, щоб він зрікся престолу. And they went to the castle with the demand that he abdicate.

— У відчаї король уже готувався віддати трон, коли його спинила королева, запропонувавши: «Ходім нап'ємося зі спільної криниці. - In despair, the king was preparing to give up the throne when he was stopped by the queen, offering: "Let's get drunk from a common well. Тоді й ми станемо такими, як вони». Then we will become like them. "

— Так вони й зробили: король з королевою випили божевільної води й одразу почали верзти нісенітниці. "That's what they did: the king and queen drank crazy water and immediately started talking nonsense." Піддані втішилися: якщо король виявив таку мудрість, то чого б йому й надалі не керувати країною? The subjects rejoiced: if the king had shown such wisdom, why should he not continue to rule the country?

— Країна жила собі в мирі та спокої, хоча мешканці її поводилися зовсім не так, як їхні сусіди. - The country lived in peace and tranquility, although its inhabitants behaved quite differently from their neighbors. А король правив ними до самої смерті. And the king ruled them until his death.

Вероніка засміялася. Veronica laughed.

— Ви зовсім не схожа на божевільну, — сказала вона. "You don't look crazy at all," she said.

— Але я такою є, хоч лікуюся тут, бо мені бракує певних хімічних - But I am like that, although I am being treated here because I lack certain chemicals

речовин. substances. Сподіваюся, це зніме мені мою хронічну депресію, але я й надалі воліла б бути божевільною й жити так, як хочу я, а не так, як хочуть інші. I hope this will relieve my chronic depression, but I would still prefer to be crazy and live the way I want to, not the way others want me to. Знаєш, хто мешкає там, за мурами Віллету? Do you know who lives there, behind the walls of Villette?

— Ті, хто напився з однієї криниці. - Those who drank from one well.

— Саме так, — підтвердила Зедка. "That's right," Zedka confirmed. — Вони вважають себе нормальними, бо роблять подібні речі. - They consider themselves normal because they do such things. Ну, і я вдаватиму, що теж напилася звідти. Well, I'll pretend I got drunk from there too.

— Я вже вдавала, і в цьому моя біда. - I already pretended, and in this my trouble. Депресії в мене ніколи не було, просто я не відчувала ні радості, ні смутку, хіба що хвилево. I have never had depression, I just did not feel any joy or sadness, except in waves. В мене ті самі проблеми, що й у всіх. I have the same problems as everyone else.

Якийсь час Зедка мовчала, а тоді мовила: «Кажуть, ти маєш померти». Zedka was silent for a while, then said, "They say you have to die."

Вероніка завагалася. Veronica hesitated. Чи варто довіряти цій жінці? Should I trust this woman? Вирішила ризикнути. I decided to take a risk.

— Так, за якихось п'ять-шість днів. - Yes, in about five or six days. Як би мені померти швидше? How could I die faster? От якщо б ви, чи хто інший, поміг мені добути пігулки, то на цей раз серце моє вже не витримало б. Ви ж розумієте, як це жахливо — чекати смерті; поможіть мені. If you or anyone else had helped me get the pills, this time my heart would not have survived. You understand how horrible it is to wait for death; help me.

Не встигла Зедка відповісти, як поруч з'явилася медсестра зі шприцем. Zedka didn't have time to answer when a nurse with a syringe appeared next to her.

— Я можу зробити укол сама, — сказала вона, — або, якщо бажаєте, закличу на поміч санітарів. "I can do the injection myself," she said, "or, if you want, call for paramedics."

— Не витрачай намарно енергію, — сказала Зедка Вероніці. "Don't waste energy," Zedka told Veronica. — Бережи сили, якщо хочеш мати те, що попросила. "Save your strength if you want what you asked for."

Вероніка підвелася й пішла до ліжка, дозволивши медсестрі виконати свою роботу. Veronica got up and went to bed, allowing the nurse to do her job.

**__Ц__**е був її перший нормальний день у психіатричній лікарні. It was her first normal day in a psychiatric hospital. Вийшла з палати, поснідала у великій їдальні, де харчувалися разом чоловіки й жінки. She left the ward and had breakfast in the large dining room, where men and women ate together. Зауважила, що все було зовсім не так, як у I noticed that everything was not as it should be

кінофільмах — істерики, верески, чудернацькі жести: навколо висіла аура гнітючої мовчанки; здавалося, ніхто не мав бажання відкривати для незнайомців свій внутрішній світ. movies - hysterics, screams, whimsical gestures: around hung an aura of oppressive silence; no one seemed to want to reveal their inner world to strangers.

**__** *__**

Після сніданку (цілком пристойного; щодо цього репутація Віллету була бездоганна) всі повиходили на сонце. After breakfast (quite decent; in this regard, Villette's reputation was impeccable), everyone went out in the sun. Хоча сонця, властиво, й не було — стояв мороз, на подвір'ї лежав сніг. Although the sun, in fact, was not - there was frost, there was snow in the yard.

— Я тут не для того, щоб берегти своє життя, а щоб його знищити, — сказала Вероніка якійсь медсестрі. "I'm not here to save my life, I'm to destroy it," Veronica told a nurse.

— Все одно треба бувати на сонці. - You still need to be in the sun.

— Це ви божевільні: сонця ж немає! - You are crazy: there is no sun!

— Зате є денне світло, а воно пацієнтів заспокоює. - But there is daylight, and it calms patients. Зима в наших Winter in ours

краях, на жаль, довга; а то б мали ми менше роботи. edges, unfortunately, long; otherwise we would have less work.

Сперечатися було марно; вона вийшла на подвір'я, все нишком It was useless to argue; she went out into the yard, all in secret

розглядаючи у пошуках шляху до втечі. considering looking for a way to escape. Мур був високий, як в усіх старих казармах, але на сторожових вежах нікого не було видно. The wall was as high as in all the old barracks, but no one could be seen in the watchtowers. Подвір'я оточували казарменні будівлі, пристосовані під чоловічі й жіночі палати, адміністративні приміщення й кімнати для персоналу. The courtyards were surrounded by barracks buildings adapted for men's and women's wards, administrative premises and staff rooms. За першим побіжним оглядом вона спостерегла, що по-справжньому охороняються лише головні ворота, де всі, хто виходив і заходив, мали пред'являти документи двом охоронцям. On the first cursory inspection, she observed that only the main gate was really guarded, where everyone who came in and out had to present documents to the two guards.

У голові в неї все потроху ставало на свої місця. In her head, everything gradually fell into place. Для перевірки пам'яті почала пригадувати всілякі дрібниці, — наприклад, де вона залишала ключі до кімнати, які музичні записи придбала недавно, яку книгу в неї замовляли в бібліотеці востаннє. To test her memory, she began to recall all sorts of little things, such as where she left the keys to the room, which music records she had recently purchased, and which book she had last ordered from the library.

— Я — Зедка, — сказала якась жінка, наблизившись. "I'm Zedka," said a woman as she approached.

Минулої ночі Вероніка не розгледіла її обличчя як слід, бо під час розмови сиділа навпочіпки біля ліжка. Last night, Veronica didn't look at her face properly because she was squatting by the bed during the conversation. Зедці було десь під тридцять п'ять, і виглядала вона цілком нормальною. Zedka was under thirty-five, and she looked perfectly normal.

— Сподіваюся, укол на тебе не дуже вплинув. - I hope the injection did not affect you much. З часом тіло звикає до них, й вони стають менш ефективні. Over time, the body becomes accustomed to them, and they become less effective.

— Зі мною все гаразд. - I'm fine.

— Щодо нашої нічної розмови... пам'ятаєш, про що ти мене питала? - Regarding our night conversation ... do you remember what you asked me?

— Звичайно. - Of course.

Зедка взяла її під руку, й вони почали прогулюватися поміж безлистих дерев. Zedka took her by the arm, and they began to walk among the leafless trees. За мурами видніли гори, верхів'я яких ховалося у хмарах. Behind the walls they saw mountains, the tops of which were hidden in the clouds.

— Холодний ранок, але досить приємний, — сказала Зедка. "It's a cold morning, but it's nice," said Zedka. — Дивно, та якраз у такі холодні, сірі, хмарні дні депресія на мене ніколи не нападала. - Surprisingly, on such cold, gray, cloudy days, depression never attacked me. Тоді я відчувала, що природа зі мною в гармонії, віддзеркалює мою душу. Then I felt that nature was in harmony with me, reflecting my soul. Зате коли з'являлося сонце, діти вибігали на вулицю й усі раділи чудовому дню, я почувала себе жахливо, — ніби була якась несправедливість у всій цій розкоші, в якій я не можу взяти участі. But when the sun came up, the children ran out into the street and everyone was happy for a wonderful day, I felt terrible - as if there was some injustice in all this luxury, in which I can not participate.

Вероніка несамохіть відхилилася від жінки. Veronica turned away from the woman. Їй не подобався фізичний контакт. She did not like physical contact.

— Ви не закінчили думку. - You have not finished your opinion. Про моє до вас прохання минулої ночі. About my request to you last night.

— Є тут така група, — жінки й чоловіки, — котрі могли б уже й виписатися, повернутися додому, але не хочуть. - There is such a group here - women and men - who could already be discharged, return home, but do not want to. Для цього є багато підстав: Віллет не такий вже й поганий, як про нього кажуть, хоч це далеко не п'ятизірковий готель. There are many reasons for this: Villette is not as bad as it is said, although it is far from a five-star hotel. Тут кожен може говорити все, що завгодно, робити що завгодно, й нікому до цього немає справи. Here everyone can say anything, do anything, and no one cares. Зрештою, це ж психлікарня. After all, this is a mental hospital. Під час урядових перевірок ці люди поводяться, як агресивні маньяки, бо дехто з них сидить тут на державному забезпеченні. During government inspections, these people behave like aggressive maniacs, as some of them sit here on state security. Лікарі про це знають, але, мабуть, є якась вказівка від власників, бо нічого не міняється, і місць тут більше, ніж пацієнтів. Doctors know about it, but, apparently, there is some instruction from the owners, because nothing changes, and there are more places here than patients.

— Чи не могли б вони дістати мені пігулки? "Could they get me some pills?"

— Спробуй з ними зв'язатися; вони називають себе «Братством». - Try to contact them; they call themselves the Brotherhood. Зедка показала на світловолосу жінку, що вела жваву бесіду з Zedka pointed to a blonde woman who was having a lively conversation with

кількома молодшими. several younger.

— Це Марі, вона з «Братства». "It's Marie, she's from the Brotherhood." Запитай у неї. Ask her.

Вероніка хотіла вже йти до Марі, та Зедка її зупинила: «Ні, не Veronica wanted to go to Marie's, but Zedka stopped her: "No, no

зараз, бо вона чимось захоплена. now, because she is passionate about something. Вона не стане переривати власне задоволення тільки для того, щоб приділити увагу якійсь незнайомці. She will not interrupt her own pleasure just to pay attention to a stranger. А якщо ти викличеш негативну емоцію, то більше не матимеш шансів до неї підійти. And if you evoke a negative emotion, you will no longer have a chance to approach it. Вар'яти завжди довіряють першому враженню». Crazy people always trust the first impression. "

Вероніку розсмішило те, як Зедка вимовила слово «вар'яти», та водночас її щось турбувало, бо все тут виглядало так нормально, так приємно. Veronica was amused by the way Zedka uttered the word "crazy", but at the same time she was worried about something, because everything here looked so normal, so nice. Після стількох років ходження з роботи до бару, з бару до ліжка якогось коханця, з його ліжка до своєї кімнати, з кімнати до маминої хати, вона тепер переживала щось таке, про що раніше й уявлення не мала: психіатрична лікарня, божевілля, притулок для After so many years of going from work to a bar, from a bar to a lover's bed, from his bed to her room, from a room to her mother's house, she was now experiencing something she had never imagined before: a psychiatric hospital, madness, a shelter for

розумово хворих, __де людям не соромно зізнатися, що вони ненормальні, де ніхто не зречеться насолоди ради чемності до інших.__ mentally ill, where people are not ashamed to admit that they are abnormal, where no one will give up pleasure for the sake of courtesy to others.

Вона почала сумніватись, що Зедка говорить усе це всерйоз, — хоча, можливо, таким чином ці божевільні тільки вдають, що світ, у якому вони живуть, кращий від нормального. She began to doubt that Zedka was saying all this seriously, though perhaps these lunatics were only pretending that the world they lived in was better than normal. Ну то й що? So what? З нею тут діялося щось цікаве, незвичне, неочікуване. Something interesting, unusual, unexpected happened to her here. Ви тільки уявіть собі — місце, де люди вдають божевільних, щоб займатися саме тим, що їм подобається. Just imagine - a place where people pretend to be crazy to do exactly what they like.

Цієї миті серце Вероніки защеміло. At that moment, Veronica's heart sank. Їй зразу пригадалися слова лікаря, й вона відчула страх. She immediately remembered the doctor's words, and she was afraid.

— Я хочу трохи побути на самоті, — сказала вона Зедці. "I want to be alone for a while," she told Zedka. Зрештою, вона теж вар'ятка, тож не мусить перейматися тим, щоб часом когось не образити. After all, she's crazy too, so she doesn't have to worry about offending someone at times.

Зедка відійшла, а Вероніка задивилася на гори поза мурами Віллету. Zedka left, and Veronica stared at the mountains outside the walls of Villette. Відчула ледь уловиме бажання жити, але рішуче відкинула його геть. She felt a faint desire to live, but she pushed him away.