25-29 Частина (1) 25-29 Part (1)

Того вечора, коли хворі зійшлися до їдальні, всі помітили відсутність чотирьох осіб.

Не було Зедки, яку виписали після тривалого лікування; Марі, котра, мабуть, пішла в кіно, як це часто робила, й Едуарда, який ще, напевно, не відійшов від електрошоку. There was no Zedka, who was discharged after a long treatment; Marie, who probably went to the movies, as she often did, and Eduard, who probably hasn't recovered from the electroshock yet. Згадавши про електрошок, хворі відчули страх і мовчки взялися до вечері. Remembering the electric shock, the patients felt fear and began to eat dinner in silence.

Ну, й ще не було зеленоокої дівчини з каштановим волоссям. And there was no green-eyed girl with brown hair. Тієї, якій уже залишилося зовсім недовго жити. The one who has very little time left to live.

Про смерть у Віллеті ніхто не говорив уголос, хоча й усі помічали чиюсь відсутність, але завжди поводилися так, ніби нічого не сталося. No one in Villette talked about death out loud, although everyone noticed someone's absence, but they always acted as if nothing had happened.

Від столу до столу розходилася новина. The news spread from table to table. Дехто заплакав — адже вона була повна життя, а тепер лежатиме в маленькому моргу біля лікарні. Some cried because she was full of life, and now she will lie in a small morgue near the hospital. Тільки найсміливіші відважувались туди заходити, та й то серед білого дня. Only the bravest dared to go there, and even then in broad daylight. Там стояли три мармурових столи, на одному і лежав зазвичай новий труп, накритий простирадлом. There were three marble tables, and on one of them was usually a new corpse covered with a sheet.

Всі знали, що сьогодні там лежатиме Вероніка. Everyone knew that Veronika would be lying there today. Справжні божевільні хутко забули про дівчину, яка останніми днями порушувала їхній сон, граючи на піаніно. The real madmen quickly forgot about the girl who had been disturbing their sleep by playing the piano for the past few days. Декого ця новина трохи засмутила — особливо медсестер із реанімаційного відділення, але їх привчали не надто прив'язуватися до пацієнтів, адже одні виписувалися, інші вмирали, а загалом їхній стан тільки погіршувався. Some people were a little upset by this news, especially the nurses in the intensive care unit, but they were taught not to get too attached to patients, because some were discharged, others died, and in general their condition only worsened. Медсестри тужили трохи довше, але згодом і це минало. The nurses mourned a little longer, but later this too passed.

Проте майже всі хворі, почувши вістку, прикинулися засмученими, хоча насправді відчули полегшення — адже вкотре над Віллетом However, almost all of the patients pretended to be upset when they heard the news, although they were actually relieved because once again, the

пронісся ангел смерті, не торкнувшись їх. The angel of death swept through without touching them.

Коли «Братство» зібралося після вечері, один із хворих повідомив, When the "Brotherhood" gathered after dinner, one of the patients reported,

що Марі не пішла до кінотеатру, вона залишила Віллет назавжди, передавши йому листа. that Marie didn't go to the movie theater, she left Willet forever, handing him a letter.

**__** *__** *

Ніхто, здавалося б, не надав цьому надто великого значення: Марі завжди була якась __не така__, трохи забожевільна, нездатна пристосуватися до ідеальної ситуації, в якій всі вони тут були. No one seemed to attach too much importance to this: Marie had always been somehow different, a little crazy, unable to adapt to the ideal situation in which they were all here.

— Марі ніколи не розуміла, які ми щасливі, — сказав один. "Marie never understood how happy we are," said one. — Ми всі, наче друзі зі спільними інтересами — дотримуємося своєї рутини, інколи подорожуємо разом, запрошуємо лекторів, — вони розповідають цікаві речі, а ми їх обговорюємо. - We are all like friends with common interests - we stick to our routine, sometimes we travel together, we invite lecturers - they tell interesting things, and we discuss them. Наше життя досконало врівноважене; цього не має багато хто з тих, хто живе поза Віллетом. Our lives are perfectly balanced; not many who live outside Villette have that.

— Не кажучи про те, що у Віллеті ми захищені від безробіття, наслідків боснійської війни, економічних проблем і насильства, — додав інший. "Not to mention that in Villeta we are protected from unemployment, the effects of the Bosnian war, economic problems and violence," added another. — Тут ми здобули гармонію. - This is where we found harmony.

— Марі мені залишила листа, — сказав той, що повідомив їм новину, тримаючи в руках запечатаний конверт. - Marie left me a letter," said the man who told them the news, holding a sealed envelope. — Вона просила прочитати його вголос, усім нам на прощання. - She asked to read it out loud, for all of us to say goodbye.

Найстарший братчик розпечатав конверт і виконав її прохання. The oldest brother unsealed the envelope and fulfilled her request. Волів би спинитися посередині, але вже було пізно, тож дочитав до кінця. I would have liked to stop in the middle, but it was too late, so I read to the end.

«Щойно ставши юристом, я прочитала кілька віршів одного англійського поета, і мене надзвичайно вразив один рядок: „Будь джерелом, що б'є через край, а не водоймою, що лиш тримає воду“. "Having just become a lawyer, I read a few poems by an English poet, and I was extremely impressed by one line: "Be a spring that blows over the edge, and not a reservoir that only holds water." Я завжди думала, що поет помилявся. I always thought that the poet was wrong. Переливатися через край небезпечно, бо можна затопити ті долини, де живуть рідні нам люди, — вони захлинуться надміром нашої любові й пристрасті. It is dangerous to overflow the edge, because you can flood the valleys where our relatives live - they will choke on the excess of our love and passion. Все своє життя я намагалася бути водоймою, ніколи не виходячи зі своїх внутрішніх берегів. All my life I tried to be a body of water, never leaving my inner shores.

Пізніше, з невідомої мені досі причини, я почала страждати від приступів паніки. Later, for reasons still unknown to me, I began to suffer from panic attacks. Стала тим, чим так боялася стати: джерелом, що полилося через край, затоплюючи все навкруги. I became what I was so afraid of becoming: a spring that overflowed, flooding everything around me. Внаслідок чого опинилась у Віллеті. As a result, she ended up in Villette.

Підлікувавшись, знову стала водоймою й зустріла вас. After healing, it became a pond again and met you. Дякую вам за вашу дружбу, за вашу любов і за всі щасливі хвилини. Thank you for your friendship, for your love and for all the happy moments. Ми жили

разом, наче риби в акваріумі, задоволені, бо хтось кидав їжу, коли нам хотілося їсти, а ще ми могли, коли нам цього хотілося, розглядати світ за склом. together, like fish in an aquarium, satisfied, because someone threw food when we wanted to eat, and we could, when we wanted, look at the world behind the glass.

Але вчора — завдяки музиці й дівчині, яка вже, мабуть, померла, — я довідалася щось дуже важливе: життя всередині точнісінько таке саме, що й життя назовні. But yesterday—thanks to music and a girl who must have died—I learned something very important: life on the inside is exactly the same as life on the outside. Як там, так і тут, люди збираються групами; зводять навколо себе стіни й не дозволяють, аби якась несподіванка порушила спокій їхнього бездарного існування. Both there and here, people gather in groups; they build walls around themselves and do not allow any surprise to disturb the peace of their talentless existence. Вони щось там роблять, що звикли робити, досліджують щось нікому не потрібне, веселяться, бо саме цього від них очікують, а решта усе хай іде під три чорти — їх це анітрохи не турбує. They are doing something there, which they are used to doing, researching something that no one needs, having fun because that is what is expected of them, and let everything else go to hell - it does not bother them at all. Хіба що переглянуть телевізійні новини — як ми це часто робили, — щоб тільки упевнитись у власному щасті серед світу, що повен всіляких проблем і несправедливостей. Unless they watch the television news - as we often did - just to make sure of their own happiness in a world full of all kinds of problems and injustices.

Я хочу лише сказати, що життя „Братства“ нічим не відрізняється від життя, яким живуть майже всі за межами Віллету, намагаючись не вискочити поза скляні стіни акваріуму. I just want to say that the life of the "Brotherhood" is no different from the life that almost everyone outside the Villet lives, trying not to jump outside the glass walls of the aquarium. Мені довший час воно здавалося вигідним і корисним, але люди міняються, тож я рушаю на пошуки пригод, хоч мені вже шістдесят п'ять і я чудово усвідомлюю всі обмеження свого віку. For a long time it seemed profitable and useful to me, but people change, so I go in search of adventure, although I am already sixty-five and I am perfectly aware of all the limitations of my age. Я їду в Боснію. I am going to Bosnia. Там є люди, яким я потрібна. There are people there who need me. Хоча вони ще не знають мене, а я їх. Although they don't know me yet, and I know them. Але я певна, що принесу якусь користь, а ризик подорожі вартий більше, ніж тисяча днів безпечного комфорту». But I am sure that I will be of some use, and the risk of the journey is worth more than a thousand days of safe comfort.'

Він закінчив читати листа, і члени «Братства» розійшлися по своїх палатах, переконані, що Марі остаточно збожеволіла. He finished reading the letter, and the Brotherhood members went to their rooms, convinced that Marie had finally gone mad.

**__Е__**дуард і Вероніка вибрали найдорожчий ресторан у Любляні, замовили найвишуканіші страви й упилися трьома пляшками марочного вина врожаю 1988 року, одного з найкращих у цьому столітті. Eduard and Veronika chose the most expensive restaurant in Ljubljana, ordered the most exquisite dishes and drunk themselves with three bottles of vintage wine from the 1988 vintage, one of the best of this century. За вечерею вони жодного разу не згадали ні про Віллет, ні про минуле, ні про майбутнє. At dinner, they never mentioned Willet, or the past, or the future.

**__** *__**

— Мені подобається історія зі змією, — сказав він, наповнюючи її келих у надцятий раз. "I like the snake story," he said, filling her glass for the umpteenth time. — Але твоя бабуся була застара, щоб правильно це все витлумачити. - But your grandmother was too old to interpret it all correctly.

— Прошу з повагою ставитися до моєї бабусі! - Please treat my grandmother with respect! — загорлала хмільна Вероніка, аж усі в ресторані озирнулися. said a drunk Veronika, until everyone in the restaurant looked around.

— Пропоную тост на честь бабусі цієї дівчини! — I propose a toast in honor of this girl's grandmother! — вигукнув Едуард, зриваючись на ноги. Edward shouted, jumping to his feet. — Вип'ємо за бабусю цієї божевільної, яка сидить тут переді мною, і яка, безсумнівно, втекла з Віллету! — Let's drink to the grandmother of this madwoman who sits here in front of me, and who, no doubt, escaped from Villeta!

Відвідувачі ресторану знову зосередилися над їжею, вдаючи, що нічого не сталося. The diners turned their attention back to their food, pretending nothing had happened.

— Вип'ємо за мою бабусю! — Let's drink to my grandmother! — лементувала Вероніка. Veronica lamented.

До їхнього столика підійшов власник ресторану. The owner of the restaurant approached their table.

— Прошу вас пристойно поводитися. - Please behave yourself.

На кілька хвилин вони заспокоїлись, а там знов почали галасувати, They calmed down for a few minutes and then started making noise again,

кидати безглузді репліки і взагалі поводили себе неналежним чином. throwing ridiculous remarks and generally behaving inappropriately. Власник ще раз підійшов до них, сказав, що вони можуть не платити, але мусять негайно йти звідси. The owner approached them again, told them that they could not pay, but they had to leave immediately.

— Подумай-но тільки, скільки грошей ми заощадимо на цьому неймовірно дорогому вині! - Just think, how much money we will save on this incredibly expensive wine! — сказав Едуард. Edward said. — Ходімо звідси, поки цей добродій не змінив думку! — Let's get out of here before this good man changes his mind!

Але той і не збирався її міняти. But he was not going to change her. Він уже вхопився за Веронікин стілець, демонструючи цим люб'язним жестом свій очевидний намір якнайшвидше випровадити її з ресторану. He had already grabbed Veronika's chair, demonstrating with this kind gesture his obvious intention to see her out of the restaurant as soon as possible.

Вони вийшли на середину невеличкої площі в центрі міста. They came to the middle of a small square in the center of the city. Вероніка глянула на вікна своєї монастирської кімнатки й відразу витверезіла. Veronika looked at the windows of her convent room and immediately sobered up. Невдовзі вона помре. She will die soon.

— Давай-но ще купимо вина! - Come on, let's buy more wine! — запропонував Едуард. - Eduard suggested.

Поблизу був бар. There was a bar nearby. Едуард купив дві пляшки, й вони продовжили пиятику. Eduard bought two bottles, and they continued drinking.

— А що не так витлумачила моя бабуся? - What did my grandmother interpret wrongly? — запитала Вероніка.

Едуард настільки сп'янів, що мусив докласти неймовірних зусиль, пригадуючи, що саме він казав у ресторані. Eduard was so drunk that he had to make incredible efforts to remember what he had said in the restaurant.

— Бабуся твоя гадала, що жінка стоїть на змії, бо любов повинна панувати над добром і злом. - Your grandmother thought that a woman is standing on a snake, because love should rule over good and evil. Це гарна, романтична версія, але вона не має нічого спільного з істиною. This is a beautiful, romantic version, but it has nothing to do with the truth. Я бачив цей образ, це одне з Видінь Раю, які я малював у своїй уяві. I saw this image, it is one of the Visions of Paradise that I painted in my imagination. Я ще тоді зацікавився, чому Діву зображують саме так. Even then, I was interested in why the Virgin was depicted in this way.

— Ну, й чому?

— Тому що Діва ототожнюється з жіночою енергією; Діва — володарка змії, що втілює мудрість. - Because Virgo is identified with feminine energy; Virgo is the owner of the serpent, embodying wisdom. Якщо ти бачила перстень доктора Іґора, то бачила на ньому медичну символіку: дві змії, обвиті навколо жезла. If you've seen Dr. Igor's ring, you've seen medical symbols on it: two snakes wrapped around a staff. Любов вища за мудрість, тому й Діва стоїть поверх змії. Love is higher than wisdom, so the Virgin stands above the serpent. Для неї все є небесним даром. For her, everything is a gift from heaven. Вона не збирається судити, що є добром, а що злом. She is not going to judge what is good and what is evil.

— А знаєш ще одну річ? - Do you know one more thing? — запитала Вероніка. - Veronika asked. — Діва ніколи не зважала на те, що про неї думають інші. - Virgo never cared what others thought of her. Уяви, якби вона мусила кожному пояснювати, що таке Святий Дух! Imagine if she had to explain to everyone what the Holy Spirit is! То вона нічого і не пояснювала б, просто сказала б: «Так воно є». Then she would not explain anything, she would simply say: "That's how it is." І що по-твоєму, вона почула б у відповідь? And what do you think she would hear in response?

— Що вона божевільна!

Обоє розреготалися. Both laughed. Вероніка піднесла склянку: Veronika raised a glass:

— Вітаю. - Congratulations. Ти повинен намалювати свої Видіння Раю, а не лишень You have to paint your Visions of Paradise, not just

балакати про них. talk about them.

— Почну з тебе, — відповів Едуард. "I'll start with you," Edward replied.

Біля невеличкого майдану є невеличкий пагорб. There is a small hill near the small square. На верхів'ї цього пагорба стоїть невеличкий замок. At the top of this hill stands a small castle. Вероніка з Едуардом дряпалися вгору стрімкою стежиною, регочучись і нарікаючи, ковзаючись на льоду й проклинаючи втому. Veronica and Edward scrambled up the steep path, giggling and moaning, slipping on the ice and cursing their fatigue.

Біля замку височить величезний жовтий підйомний кран. A huge yellow lifting crane rises near the castle. Через цей кран у кожного, хто в Любляні вперше, створюється враження, що замок реставрують і роботи добігають кінця. Because of this crane, everyone who is in Ljubljana for the first time gets the impression that the castle is being restored and that the work is coming to an end. Однак люблянці знають, що кран стоїть там уже багато років, хоча ніхто не може сказати чому. However, the people of Ljubljana know that the crane has been there for many years, although no one can say why. Вероніка розповіла Едуардові, що коли в дитячому садочку діти малюють люблянський замок, вони неодмінно малюють і цей кран. Veronika told Eduard that when children in kindergarten draw the Ljubljana castle, they always draw this crane as well.

— До того ж, кран набагато краще зберігся, ніж замок. - Besides, the crane is much better preserved than the castle.

Едуард розсміявся. Eduard laughed.

— Ти вже мала б померти, — сказав він, усе ще захмелений, але "You should be dead by now," he said, still tipsy, but

його тремтячий голос зраджував його страх. his trembling voice betrayed his fear. — Твоє серце не може витримати отаке сходження. - Your heart can't take this kind of climbing.

Вероніка подарувала йому довгий, міцний цілунок. Veronika gave him a long, firm kiss.

— Подивися на мене, — сказала вона. - Look at me," she said. — Запам'ятай моє обличчя очима душі, щоб колись відтворити. - Remember my face with the eyes of the soul, so that you can recreate it someday. Це, якщо захочеш, стане новим початком, — ти повинен знову взятися до малярства. This, if you will, will be a new beginning - you must take up painting again. Це останнє моє прохання. This is my last request. Ти віриш у Бога? Do you believe in God?

— Вірю. - I do.

— Тоді поклянися Богом, у якого віриш, що намалюєш мене. - Then swear by the God in whom you believe that you will draw me.

— Клянуся. - I swear.

— А намалювавши мене, малюватимеш і далі. — And after drawing me, you will continue to draw.

— Не знаю, чи можу це пообіцяти. - I don't know if I can promise that.

— Можеш. - You can. І дякую тобі, що наповнив моє життя сенсом. And thank you for filling my life with meaning. Я Я

прийшла в цей світ, аби перейти все, через що перейшла: спробу самогубства, зруйноване серце, зустріч із тобою, сходження до цього замку, закарбовування мого обличчя в твоїй душі. I came into this world to overcome everything I've been through: a suicide attempt, a broken heart, meeting you, climbing to this castle, imprinting my face in your soul. Це єдина причина мого приходу в цей світ — повернути тебе на дорогу, з якої ти зійшов. This is the only reason I came into this world - to get you back on the road you left. Не дай мені відчути, що моє життя було марним. Don't make me feel like my life was in vain. Не знаю, зарано це чи запізно, але хочу сказати, що кохаю тебе. I don't know if it's too soon or too late, but I want to say that I love you. Не мусиш мені вірити, — можливо, це просто примха, плід моєї уяви. You don't have to believe me - maybe this is just a whim, a figment of my imagination.

Вероніка пригорнулася до нього, прохаючи Бога, в якого не вірила, забрати її саме в цю мить. Veronika hugged him, asking God, in whom she did not believe, to take her at this very moment.

Заплющила очі й відчула, що Едуард теж засинає. She closed her eyes and felt Edward falling asleep too. Провалилася в глибокий сон без сновидінь. Fell into a deep dreamless sleep. Смерть виявилася солодкою; вона пахла вином і погладжувала їй волосся. Death was sweet; she smelled of wine and stroked her hair.

**__Е__**дуард відчув, як хтось шарпнув його за плече. Edward felt someone grab his shoulder. Прокинувся й побачив, що вже світає. I woke up and saw that it was already dawn.

**__** *__** *

— Можете піти до притулку біля ратуші, якщо хочете, — сказав поліцай. "You can go to the shelter near the town hall if you want," said the policeman. — Ви тут позамерзаєте. - You will freeze here.

За мить Едуард пригадав усе, що сталося вночі. In a moment, Eduard remembered everything that had happened that night. В його обіймах лежала, згорнувшись, дівчина. A girl was curled up in his arms.

— Вона... вона мертва. - She's... she's dead.

Але дівчина поворухнулася й розплющила очі. But the girl moved and opened her eyes.

— Що сталося? - What happened? — запитала Вероніка. - Veronika asked.

— Нічого, — відповів Едуард, допомагаючи їй підвестися. - "Nothing," Eduard replied, helping her to her feet. — Хоча, - Although,

мабуть, сталося чудо: новий день життя. apparently a miracle happened: a new day of life.

**__Я__**к тільки доктор Іґор увійшов до кабінету і ввімкнув світло — адже зима затяглася і день починався пізно, — у двері постукав санітар. As soon as Dr. Igor entered the office and turned on the light - because the winter was late and the day started late - the orderly knocked on the door.

**__** *__**

__«Нинішній день починається рано»,__ — подумав він. "Today's day starts early," he thought.

День мав бути непростим, бо йому треба було переговорити з Веронікою. The day was not going to be easy, because he had to talk to Veronika. Готувався до цього цілий тиждень, не склепивши минулої ночі повік. I've been preparing for this all week without batting an eyelid last night.

— Погані новини, — сказав перелякано санітар. "Bad news," said the orderly in fright. — Зникли двоє хворих: посольський син і дівчина з хворим серцем. - Two sick people have disappeared: the ambassador's son and a girl with a sick heart.

— Чесно кажучи, ви всі тут геть недолугі; а охорона лікарні взагалі ні до чого. — To tell you the truth, you're all very weak here; and the security of the hospital is of no use at all.

— Але ж раніше ніхто не втікав, — виправдовувався санітар. "But no one ran away before," the orderly excused himself. — Звідки нам було знати? - How did we know?

— Забирайся! - Get out! Тепер треба повідомляти власників, викликати поліцію й таке інше. Now you have to notify the owners, call the police and so on. Передай, щоб мене ніхто не турбував; на все це піде купа часу! Tell me not to be disturbed; all this will take a lot of time!

Бідолашний санітар пішов геть, знаючи, що основна вина впаде на його плечі, адже сильні завжди так чинять зі слабкими. The poor orderly went away, knowing that the main blame would fall on his shoulders, because the strong always do this to the weak. Тепер його, безперечно, поженуть з роботи. Now he will definitely be fired from his job.

Доктор Іґор вийняв блокнот, розгорнув на столі й почав було щось писати, але передумав. Dr. Ihor took out a notebook, opened it on the table, and started to write something, but changed his mind.

Вимкнув світло й сидів, усміхаючись, у кабінеті, ледь освітленому першими промінчиками сонця. He turned off the light and sat, smiling, in the study, barely illuminated by the first rays of the sun. __Все__ спрацювало. Everything worked.

Потім він зробить необхідні нотатки, описуючи єдино можливий лік від __вітріолу__: усвідомлення життя. He will then make the necessary notes, describing the only possible cure for vitriol: awareness of life. І ще опише лік, застосований ним під час першого серйозного експерименту з пацієнтами: усвідомлення смерті. And he will also describe the drug he used during the first serious experiment with patients: awareness of death.

Можливо, є й інші методи лікування, але доктор Іґор вирішив у своїй дисертації зосередитись на тому, що зміг перевірити на практиці, завдяки молодій дівчині, котра, сама того не знаючи, стала частиною його долі. Perhaps there are other methods of treatment, but Dr. Igor decided to focus in his dissertation on what he was able to test in practice, thanks to a young girl who, without knowing it, became part of his destiny. Сюди вона потрапила в жахливому стані, майже в комі, отруївшися надмірною дозою снодійного. She got here in a terrible condition, almost in a coma, having been poisoned by an overdose of sleeping pills. Майже тиждень була вона на грані життя й смерті, і саме тоді в нього й виникла блискуча ідея провести цей експеримент. She was on the brink of life and death for almost a week, and it was then that he had the brilliant idea to conduct this experiment.

Все залежало від одного: від того, чи зуміє ця дівчина вижити. Everything depended on one thing: whether this girl would be able to survive.

Вона зуміла — і жодних серйозних наслідків, жодних непоправних проблем зі здоров'ям; а в міру дбаючи про себе, вона ще переживе його самого. She managed - and no serious consequences, no irreparable health problems; and taking care of herself in moderation, she will outlive him.

Проте це знав тільки він, доктор Іґор, і ще він знав, що невдахи- самогубці схильні рано чи пізно повторити свою спробу. However, only he, Dr. Igor, knew this, and he also knew that unsuccessful suicides tend to repeat their attempt sooner or later. Чому б не використати її як «піддослідного кролика» і дослідити, чи зуміє вона вивести з організму __вітріол__? Why not use her as a "guinea pig" and investigate whether she will be able to remove vitriol from the body?

Так доктор Іґор і розробив свій план. So Dr. Igor developed his plan.

Уведення медикаменту під назвою фенотал повинно було викликати симптоми, як при серцевому нападі. The introduction of a drug called phenothal was supposed to cause symptoms similar to a heart attack. Цілий тиждень їй впорскували цей медикамент, — достатньо часу, щоб пережити передсмертний страх, аби добре подумати про смерть і переоцінити власне життя. She was injected with this medicine for a whole week, enough time to survive the fear of dying, to think carefully about death and to reevaluate her own life. Таким чином, як напише доктор Іґор у своїй дисертації (останній розділ якої матиме назву «Усвідомлення смерті заохочує нас до інтенсивнішого життя»), дівчина цілковито вивела __вітріол__ зі свого організму й відтепер, мабуть, більше не вдаватиметься до спроб покінчити з собою. Thus, as Dr. Igor will write in his dissertation (the last chapter of which will be entitled "Awareness of death encourages us to live a more intense life"), the girl has completely removed the vitriol from her body and from now on, probably, she will no longer resort to suicide attempts.