×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

"Вероніка" вирішує померти" Пауло Коельйо, 21-24 Частина (3)

21-24 Частина (3)

— Він водиться з художниками! — сказала чоловікові його заплакана мати.

— Ой, дай хлопцеві спокої, — відповів посол. — Йому це скоро набридне, як набридла його дівчина, кристали, піраміди й марихуана.

Але минав час, і Едуардова кімната перетворилася в імпровізовану студію, обставлену картинами, в яких батьки не добачали жодного сенсу: якісь кола, комбінації екзотичних кольорів, примітивних символів і людських постатей у молитовному самозабутті.

Едуард — самітник, що за два роки їхнього побуту в Бразилії ні разу не запросив додому друзів, тепер стягнув повен дім гостей — всі вони були дивакуваті, абияк одягнені, абияк зачесані; вони слухали жахливу музику, вмикаючи її на повну потужність, безперервно пиячили, курили й нехтували навіть найелементарнішими правилами пристойної поведінки. Одного дня до матері зателефонував директор коледжу.

— Мені здається, ваш син захоплюється наркотиками, — сказав він. — Його оцінки надзвичайно низькі, якщо так піде й далі, ми не зможемо його в себе тримати.

Мати негайно ж пішла до чоловіка на роботу й усе йому виклала, тут-таки в кабінеті.

— Ти знай торочиш, що з часом усе внормується! — істерично кричала вона. — Твій божевільний син-наркоман вочевидь страждає від серйозного пошкодження мозку, а тебе лише цікавлять прийоми та вечірки!

— Прошу тут мені не кричати, — сказав посол.

— Ні, я буду кричати, я не перестану, поки ти щось не зробиш! Хлопчик потребує допомоги, невже не ясно? Медичної допомоги! Зроби щось!

Аби заспокоїти дружину і не червоніти перед підлеглими, та й перейнявшись тим, що синове захоплення малюванням затяглося

довше, ніж він сподівався, посол, як тверезо мисляча людина, що знає всі ходи й виходи, тут-таки накинув план дій.

Насамперед він зателефонував своєму колезі, американському послу, й делікатно попросив дозволу ще раз скористатися медичним устаткуванням посольства. Це прохання було задоволене.

Він знову звернувся до поважних лікарів, пояснив їм ситуацію й попросив уважно переглянути всі аналізи й тести, зроблені минулого разу. Лікарі, побоюючись, що справа може дійти до судового розслідування, так і вчинили, але однаково не виявили жодних відхилень від норми і примусили посла підписати документ, який звільняв американське посольство від будь-якої відповідальності за його звертання до них.

Посол негайно вирушив до лікарні, в якій лікувався Едуард після аварії. Переговорив із головним лікарем, пояснив проблему і попросив узяти в сина аналіз крові, нібито для звичайного медичного огляду, а насправді — для виявлення ймовірних слідів будь-яких наркотиків.

Взяли аналіз крові. Проте жодних наркотиків не виявили.

Залишався третій і останній етап його стратегії: поговорити з Едуардом віч-на-віч і з'ясувати, що з ним відбувається. Тільки володіючи всіма даними, посол міг сподіватися, що прийме правильне рішення.

Батько усамітнився з сином у вітальні.

— Мати дуже занепокоєна, — сказав посол. — У тебе погані оцінки, тебе можуть вигнати з коледжу.

— Зате оцінки в художній школі у мене гарні, тату.

— Твоя зацікавленість мистецтвом мене дуже тішить, але ж для цього в тебе попереду ще ціле життя. А зараз найголовніше — отримати середню освіту, щоб я міг тебе готувати до дипломатичної кар'єри.

Едуард довго й напружено міркував, перш ніж наважився щось сказати. Думав про аварію, про книгу про візіонерів, яка виявилась тільки приводом для пошуку справжнього його покликання, і ще він думав про Марію, яка так і не озвалася. Ще якийсь час вагався, але врешті-решт вимовив: «Я не хочу бути дипломатом, тату. Я хочу бути художником».

Батько був готовий до такої відповіді і знав, які навести аргументи.

— Будеш і художником, але спочатку треба закінчити коледж. Ми організуємо тобі виставки в Белграді, Загребі, Любляні, Сараєво. В мене є зв'язки, я можу багато чим допомогти, але мусиш здобути освіту.

— Якщо я так зроблю, то виберу найлегший шлях. Вступлю на якийсь факультет, отримаю диплом із предмету, який мене не цікавить, але допоможе заробляти на життя. Малярство відійде на задній план, і я забуду, зрештою, про своє покликання. Мені просто треба знайти можливість заробляти на життя малярством.

Посол почав дратуватися.

— В тебе є все, сину, — родина, яка тебе любить, дім, гроші, місце в суспільстві — але ж ти знаєш, що наша країна переживає складний період, ходять чутки про громадянську війну. Може статися, що мене тут завтра не буде і не буде кому тебе підтримати.

— Я й сам упораюся, повір. Колись я намалюю цикл картин і назву його «Видіння Раю». Я покажу очам те, що люди переживали тільки в своїх серцях.

Посол схвально оцінив рішучість сина, закінчив розмову із посмішкою й вирішив почекати ще з місяць; зрештою, мистецтво дипломатії полягає також у відкладанні рішень, поки проблеми не розв'яжуться самі собою.

Минув місяць, а Едуард і далі присвячував увесь свій час малярству, дивакуватим друзям і музиці, створеній з явною метою викликати психічний розлад. Мало того, його ще й виключили з коледжу за суперечки з учителем стосовно існування святих.

Далі з рішенням зволікати було не можна, отож посол удався до останньої спроби і запросив сина на чоловічу розмову.

— Едуарде, ти вже досяг того віку, коли людина бере відповідальність за власне життя. Ми мирилися, скільки могли, але тепер мусиш викинути з голови всі оті малярські витребеньки й зайнятися нарешті своїм майбутнім.

— Але ж, тату, малярство і є моїм майбутнім.

— А як же тоді наша любов? Наші зусилля дати тобі гарну освіту? Ти ніколи таким не був, отож я змушений припустити, що все це — наслідок аварії.

— Я ж люблю вас над усе в світі!

Посол закашлявся. Він не звик до таких відвертих виявів емоції.

— Тоді прошу тебе, в ім'я цієї любові, зроби так, як хоче твоя мати. Просто на якийсь час припини все це малярство, заведи собі нормальних друзів і вернися до коледжу.

— Ти ж любиш мене, тату. Як ти можеш від мене щось таке вимагати? Ти завжди був для мене прикладом, коли обстоював те, що вважав необхідним. Чи ти хочеш, щоб я виріс безвольним?

— Я сказав тобі: «в ім'я цієї любові». Я ніколи тебе не просив, а тепер прошу: заради твоєї любові до нас, заради нашої любові до тебе, — вернися додому, і не просто додому, а й до себе. Ти обманюєш, дуриш себе, тікаючи від реальності.

Відколи ти в нас є, ми плекали мрії про наше спільне життя. Ти для нас усе, наше майбуття й наше минуле. Мої батьки були державними службовцями, і я боровся, як лев, щоб добитись роботи у дипломатичному корпусі й тут зробити кар'єру. І все це — для того, щоб звільнити місце тобі, щоб полегшити твій шлях. Я зберіг перо, яким підписав свій перший посольський документ, і берегтиму до того дня, коли зможу передати тобі.

Не підведи нас, сину. Ми ж не вічні, й хотіли б померти спокійно, знаючи, що вивели тебе на правильну дорогу в житті. Якщо ти справді нас любиш, зроби, як я прошу. А якщо не любиш — продовжуй у тому ж дусі.

Едуард годинами сидів, дивлячись на небо над містом Бразіліа, стежачи за хмарами, що пливли у цій синяві, — прекрасними хмаринками, які, однак, не мали в собі ні крапельки дощу, щоб зволожити висхлу землю центрального бразильського плато. Він був порожній, як і вони.

Якщо продовжувати далі, його мати зів'яне від горя, батько втратить інтерес до своєї кар'єри, й обоє звинуватять одне одного в невмінні виховувати коханого сина. Якщо ж перестати малювати, Видіння Раю ніколи не побачать світла дня, а більше ніщо у цьому світі не принесе йому такої ж радості і втіхи.

Він роззирнувся навколо, перебіг поглядом свої картини, згадав, скільки любові й натхнення вкладав у кожен мазок, й усвідомив, що роботи його цілком пересічні. Сам себе ошукав, бажаючи чогось, що

не було його покликанням, й ціною цьому стало розчарування його батьків.

Видіння Раю призначалися небагатьом: ці обранці, описані в книжках як герої й мученики за свою віру, вони вже з дитинства знали, чого від них чекає світ; а всі так звані факти з отієї першої прочитаної ним книги були вигадкою оповідача.

За вечерею він сказав батькам, що вони мають рацію; то була просто юнацька мрія; малярство його вже не захоплює. Батьки були втішені, мати заридала від щастя й пригорнула сина, — усе увійшло в норму.

Цього вечора посол потай відсвяткував свою перемогу, відкоркувавши пляшку шампанського, яку й розпив на самоті. Коли лягав до ліжка, дружина — вперше за багато місяців — уже мирно спала.

Наступного дня вони виявили в Едуардовій кімнаті цілковите безладдя, картини були порізані, а юнак сидів у кутку, втупившись у вікно. Мати обняла його, кажучи, як сильно його любить, але Едуард мовчав.

Йому вже не хотілося ніякої й нічиєї любові; він уже її мав аж задосить. Думав, що зможе послухатися батька й усе кинути, але він задалеко зайшов — він уже переступив безодню, що відділяє людину від її мрії, й вороття йому не було.

Не міг ступити ні вперед, ні назад. Найлегше було просто зійти зі сцени.

Едуард перебув у Бразилії ще п'ять місяців, і лікарі поставили йому діагноз: шизофренія рідкісної форми, ймовірно, наслідок дорожної аварії. Потім у Югославії вибухла війна, й посла поспіхом відкликали назад. Родина не мала можливості доглядати за Едуардом, і єдиним виходом було покласти його до щойно відкритої лікарні у Віллеті.

Коли Едуард закінчив свою історію, вже стемніло, й обоє тремтіли від холоду.

*

— Ходім досередини, — сказав він. — Зараз буде вечеря.

— В дитинстві, щоразу, коли ми ходили в гості до бабусі, мене вражала одна картина в її хаті. Там була зображена жінка — Богородиця — яка ширяла над світом, простягши руки до землі, а з кінчиків її пальців струменіли промінчики світла. Під ногами у жінки була жива змія, і це дивувало мене найбільше. Я спитала бабусю: «Невже вона не боїться змії? Хіба та не може вкусити її й убити своєю отрутою?» Бабуся відповіла: «Біблія каже, що змія принесла на землю добро і зло, а Богородиця врівноважує це добро і зло своєю любов'ю».

— Яке це має відношення до моєї історії?

— Ми знаємося щойно тиждень, тому сказати тобі, що я тебе кохаю, було б заскоро, та якщо я не переживу цієї ночі, це може виявитися також і запізно. А кохання є якраз найбільшим божевіллям чоловіків і жінок. Ти розповів мені історію любові. Я щиро вірю, що твої батьки бажали тобі якнайкращого, але їхня любов мало не зруйнувала твоє життя. Якщо Богородиця на бабусиній картині наступає на змію, це означає, що у любові — двояка природа.

— Розумію тебе, — сказав Едуард. — Я тому й спровокував санітарів на електрошок, бо ти мені вивернула душу. Не можу сказати з певністю, що саме я відчуваю, але любов мене вже знищила одного разу.

— Не бійся. Сьогодні я попросила в доктора Іґора дозволу вийти звідси й вибрати собі місце, де зможу назавжди заплющити очі. Але побачивши, як ти борсаєшся в руках санітарів, збагнула, на що хочу дивитися, покидаючи цей світ: на твоє обличчя. І вирішила, що нікуди не піду. Коли ти відсипався після електрошоку, я мала ще один серцевий напад і думала, що мій час надійшов. Дивилась на твоє обличчя, намагаючись розгадати твою історію, і готувалася щасливо померти. Але смерть не прийшла, серце знову витримало, — мабуть, завдяки моїй молодості.

Він похилив голову.

— Не втікай від мого кохання. Я багато в тебе не прошу, — тільки дозволь кохати тебе й заграти для тебе ще раз на піаніно, якщо матиму силу грати. І ще одне: якщо хтось тобі скаже, що я вже вмираю, прийди відразу до моєї палати. Виконай це моє бажання.

Едуард довго мовчав, і Вероніка подумала, що він знову сховався у своєму закритому світі, з якого вже не скоро повернеться.

Але він глянув на гори поза мурами Віллету і сказав: «Якщо хочеш звідси вийти, я тебе проведу. Візьму тільки наші куртки і трохи грошей. Тоді й вирушимо».

— Це зовсім ненадовго, Едуарде. Ти ж знаєш.

Едуард не відповів. Пішов у будинок і невдовзі повернувся з двома куртками.

— Це — на вічність, Вероніко; довшу від усіх однаковісіньких днів і ночей, які я тут провів, постійно намагаючись забути Видіння Раю. І я їх майже забув, хоча тепер вони, здається, повертаються.

— Ну, то ходім. Божевільні мають діяти божевільно.


21-24 Частина (3) Part 21-24 (3) 21-24 Partie (3)

— Він водиться з художниками! - He hangs out with artists! — сказала чоловікові його заплакана мати. Said his weeping mother to her husband.

— Ой, дай хлопцеві спокої, — відповів посол. — Йому це скоро набридне, як набридла його дівчина, кристали, піраміди й марихуана.

Але минав час, і Едуардова кімната перетворилася в імпровізовану студію, обставлену картинами, в яких батьки не добачали жодного сенсу: якісь кола, комбінації екзотичних кольорів, примітивних символів і людських постатей у молитовному самозабутті.

Едуард — самітник, що за два роки їхнього побуту в Бразилії ні разу не запросив додому друзів, тепер стягнув повен дім гостей — всі вони були дивакуваті, абияк одягнені, абияк зачесані; вони слухали жахливу музику, вмикаючи її на повну потужність, безперервно пиячили, курили й нехтували навіть найелементарнішими правилами пристойної поведінки. Одного дня до матері зателефонував директор коледжу. One day, the college director called her mother.

— Мені здається, ваш син захоплюється наркотиками, — сказав він. - I think your son is addicted to drugs," he said. — Його оцінки надзвичайно низькі, якщо так піде й далі, ми не зможемо його в себе тримати. - His grades are extremely low, and if this continues, we won't be able to keep him.

Мати негайно ж пішла до чоловіка на роботу й усе йому виклала, тут-таки в кабінеті. My mother immediately went to her husband's work and told him everything, right there in his office.

— Ти знай торочиш, що з часом усе внормується! - You know that everything will get better with time! — істерично кричала вона. - she screamed hysterically. — Твій божевільний син-наркоман вочевидь страждає від серйозного пошкодження мозку, а тебе лише цікавлять прийоми та вечірки! - Your crazy drug-addicted son is obviously suffering from serious brain damage, and you're only interested in receptions and parties!

— Прошу тут мені не кричати, — сказав посол. - Please don't shout at me here," the ambassador said.

— Ні, я буду кричати, я не перестану, поки ти щось не зробиш! - No, I'll keep screaming, I won't stop until you do something! Хлопчик потребує допомоги, невже не ясно? The boy needs help, don't you understand? Медичної допомоги! Medical assistance! Зроби щось! Do something!

Аби заспокоїти дружину і не червоніти перед підлеглими, та й перейнявшись тим, що синове захоплення малюванням затяглося To calm his wife down and not to embarrass himself in front of his subordinates, and because he was worried that his son's passion for painting had dragged on

довше, ніж він сподівався, посол, як тверезо мисляча людина, що знає всі ходи й виходи, тут-таки накинув план дій. longer than he had expected, the ambassador, as a sober-minded person who knows all the ways and means, immediately sketched out a plan of action.

Насамперед він зателефонував своєму колезі, американському послу, й делікатно попросив дозволу ще раз скористатися медичним устаткуванням посольства. The first thing he did was call his colleague, the American ambassador, and gently asked for permission to use the embassy's medical equipment once again. Це прохання було задоволене. This request was granted.

Він знову звернувся до поважних лікарів, пояснив їм ситуацію й попросив уважно переглянути всі аналізи й тести, зроблені минулого разу. He went back to the reputable doctors, explained the situation and asked them to carefully review all the tests and tests done last time. Лікарі, побоюючись, що справа може дійти до судового розслідування, так і вчинили, але однаково не виявили жодних відхилень від норми і примусили посла підписати документ, який звільняв американське посольство від будь-якої відповідальності за його звертання до них. The doctors, fearing that the case could lead to a judicial investigation, did so, but still found no abnormalities and forced the ambassador to sign a document releasing the American embassy from any responsibility for his treatment.

Посол негайно вирушив до лікарні, в якій лікувався Едуард після аварії. The Ambassador immediately went to the hospital where Eduard was treated after the accident. Переговорив із головним лікарем, пояснив проблему і попросив узяти в сина аналіз крові, нібито для звичайного медичного огляду, а насправді — для виявлення ймовірних слідів будь-яких наркотиків. I talked to the chief doctor, explained the problem and asked him to take a blood test, ostensibly for a routine medical examination, but in fact to detect possible traces of any drugs.

Взяли аналіз крові. Проте жодних наркотиків не виявили.

Залишався третій і останній етап його стратегії: поговорити з Едуардом віч-на-віч і з'ясувати, що з ним відбувається. Тільки володіючи всіма даними, посол міг сподіватися, що прийме правильне рішення.

Батько усамітнився з сином у вітальні. The father was alone with his son in the living room.

— Мати дуже занепокоєна, — сказав посол. — У тебе погані оцінки, тебе можуть вигнати з коледжу.

— Зате оцінки в художній школі у мене гарні, тату.

— Твоя зацікавленість мистецтвом мене дуже тішить, але ж для цього в тебе попереду ще ціле життя. - Your interest in art makes me very happy, but you still have a whole life ahead of you for this. А зараз найголовніше — отримати середню освіту, щоб я міг тебе готувати до дипломатичної кар'єри. Now the most important thing is to get a secondary education so that I can prepare you for a diplomatic career.

Едуард довго й напружено міркував, перш ніж наважився щось сказати. Думав про аварію, про книгу про візіонерів, яка виявилась тільки приводом для пошуку справжнього його покликання, і ще він думав про Марію, яка так і не озвалася. He thought about the accident, about the book about visionaries, which turned out to be only a pretext for finding his true vocation, and he also thought about Maria, who never responded. Ще якийсь час вагався, але врешті-решт вимовив: «Я не хочу бути дипломатом, тату. Я хочу бути художником».

Батько був готовий до такої відповіді і знав, які навести аргументи.

— Будеш і художником, але спочатку треба закінчити коледж. Ми організуємо тобі виставки в Белграді, Загребі, Любляні, Сараєво. We will organize exhibitions in Belgrade, Zagreb, Ljubljana, and Sarajevo. В мене є зв'язки, я можу багато чим допомогти, але мусиш здобути освіту. I have connections, I can help a lot, but you have to get an education.

— Якщо я так зроблю, то виберу найлегший шлях. - If I do that, I will choose the easiest way. Вступлю на якийсь факультет, отримаю диплом із предмету, який мене не цікавить, але допоможе заробляти на життя. Малярство відійде на задній план, і я забуду, зрештою, про своє покликання. Мені просто треба знайти можливість заробляти на життя малярством.

Посол почав дратуватися.

— В тебе є все, сину, — родина, яка тебе любить, дім, гроші, місце в суспільстві — але ж ти знаєш, що наша країна переживає складний період, ходять чутки про громадянську війну. Може статися, що мене тут завтра не буде і не буде кому тебе підтримати.

— Я й сам упораюся, повір. Колись я намалюю цикл картин і назву його «Видіння Раю». Я покажу очам те, що люди переживали тільки в своїх серцях.

Посол схвально оцінив рішучість сина, закінчив розмову із посмішкою й вирішив почекати ще з місяць; зрештою, мистецтво дипломатії полягає також у відкладанні рішень, поки проблеми не розв'яжуться самі собою.

Минув місяць, а Едуард і далі присвячував увесь свій час малярству, дивакуватим друзям і музиці, створеній з явною метою викликати психічний розлад. Мало того, його ще й виключили з коледжу за суперечки з учителем стосовно існування святих. Moreover, he was expelled from college for arguing with his teacher about the existence of saints.

Далі з рішенням зволікати було не можна, отож посол удався до останньої спроби і запросив сина на чоловічу розмову. There was no more time to delay the decision, so the ambassador made one last attempt and invited his son to a man-to-man talk.

— Едуарде, ти вже досяг того віку, коли людина бере відповідальність за власне життя. Ми мирилися, скільки могли, але тепер мусиш викинути з голови всі оті малярські витребеньки й зайнятися нарешті своїм майбутнім. We put up with it as long as we could, but now you have to put all those painting fads out of your mind and finally start thinking about your future.

— Але ж, тату, малярство і є моїм майбутнім. - But, dad, painting is my future.

— А як же тоді наша любов? - And what about our love? Наші зусилля дати тобі гарну освіту? Our efforts to give you a good education? Ти ніколи таким не був, отож я змушений припустити, що все це — наслідок аварії. You've never been like this, so I have to assume that all this is the result of an accident.

— Я ж люблю вас над усе в світі! - I love you more than anything in the world!

Посол закашлявся. The ambassador coughed. Він не звик до таких відвертих виявів емоції. He was not used to such frank expressions of emotion.

— Тоді прошу тебе, в ім'я цієї любові, зроби так, як хоче твоя мати. - Then I ask you, in the name of this love, to do what your mother wants. Просто на якийсь час припини все це малярство, заведи собі нормальних друзів і вернися до коледжу. Just stop all this painting for a while, make some normal friends, and go back to college.

— Ти ж любиш мене, тату. - You love me, Dad. Як ти можеш від мене щось таке вимагати? How can you demand something like that from me? Ти завжди був для мене прикладом, коли обстоював те, що вважав необхідним. You have always been an example to me when you stood up for what you thought was necessary. Чи ти хочеш, щоб я виріс безвольним? Or do you want me to grow up weak-willed?

— Я сказав тобі: «в ім'я цієї любові». - I said to you: "in the name of this love". Я ніколи тебе не просив, а тепер прошу: заради твоєї любові до нас, заради нашої любові до тебе, — вернися додому, і не просто додому, а й до себе. I've never asked you, but now I'm asking you: for the sake of your love for us, for the sake of our love for you, come home, and not just home, but to yourself. Ти обманюєш, дуриш себе, тікаючи від реальності. You are deceiving yourself, fooling yourself, running away from reality.

Відколи ти в нас є, ми плекали мрії про наше спільне життя. Since you came to us, we have been dreaming about our life together. Ти для нас усе, наше майбуття й наше минуле. You are everything to us, our future and our past. Мої батьки були державними службовцями, і я боровся, як лев, щоб добитись роботи у дипломатичному корпусі й тут зробити кар'єру. My parents were civil servants, and I fought like a lion to get a job in the diplomatic corps and make a career here. І все це — для того, щоб звільнити місце тобі, щоб полегшити твій шлях. And all this is to make room for you, to make your way easier. Я зберіг перо, яким підписав свій перший посольський документ, і берегтиму до того дня, коли зможу передати тобі. I have kept the pen with which I signed my first ambassadorial document and will keep it until the day I can pass it on to you.

Не підведи нас, сину. Don't let us down, son. Ми ж не вічні, й хотіли б померти спокійно, знаючи, що вивели тебе на правильну дорогу в житті. We are not eternal, and we would like to die in peace, knowing that we have put you on the right path in life. Якщо ти справді нас любиш, зроби, як я прошу. If you really love us, do as I ask. А якщо не любиш — продовжуй у тому ж дусі. And if you don't like it, keep going.

Едуард годинами сидів, дивлячись на небо над містом Бразіліа, стежачи за хмарами, що пливли у цій синяві, — прекрасними хмаринками, які, однак, не мали в собі ні крапельки дощу, щоб зволожити висхлу землю центрального бразильського плато. Eduard sat for hours looking up at the sky above the city of Brasilia, watching the clouds floating in that blue, beautiful clouds that, however, did not contain a single drop of rain to moisten the parched earth of the central Brazilian plateau. Він був порожній, як і вони. It was empty, just like them.

Якщо продовжувати далі, його мати зів'яне від горя, батько втратить інтерес до своєї кар'єри, й обоє звинуватять одне одного в невмінні виховувати коханого сина. If we continue, his mother will wither away with grief, his father will lose interest in his career, and both will accuse each other of not being able to raise their beloved son. Якщо ж перестати малювати, Видіння Раю ніколи не побачать світла дня, а більше ніщо у цьому світі не принесе йому такої ж радості і втіхи. If he stops painting, the visions of Paradise will never see the light of day, and nothing else in this world will bring him the same joy and comfort.

Він роззирнувся навколо, перебіг поглядом свої картини, згадав, скільки любові й натхнення вкладав у кожен мазок, й усвідомив, що роботи його цілком пересічні. He looked around, glanced at his paintings, remembered how much love and inspiration he had put into each brushstroke, and realized that his works were quite ordinary. Сам себе ошукав, бажаючи чогось, що I deceived myself by wanting something that

не було його покликанням, й ціною цьому стало розчарування його батьків. was not his calling, and the price was his parents' disappointment.

Видіння Раю призначалися небагатьом: ці обранці, описані в книжках як герої й мученики за свою віру, вони вже з дитинства знали, чого від них чекає світ; а всі так звані факти з отієї першої прочитаної ним книги були вигадкою оповідача. The visions of Paradise were meant for a few: these chosen ones, described in the books as heroes and martyrs for their faith, knew from childhood what the world expected of them; and all the so-called facts from that first book he read were the narrator's invention.

За вечерею він сказав батькам, що вони мають рацію; то була просто юнацька мрія; малярство його вже не захоплює. At dinner, he told his parents that they were right; it was just a youthful dream; he was no longer interested in painting. Батьки були втішені, мати заридала від щастя й пригорнула сина, — усе увійшло в норму. The parents were overjoyed, the mother sobbed with happiness and hugged her son, and everything returned to normal.

Цього вечора посол потай відсвяткував свою перемогу, відкоркувавши пляшку шампанського, яку й розпив на самоті. That evening, the ambassador secretly celebrated his victory by opening a bottle of champagne, which he drank in private. Коли лягав до ліжка, дружина — вперше за багато місяців — уже мирно спала. When he went to bed, his wife was already sleeping peacefully for the first time in many months.

Наступного дня вони виявили в Едуардовій кімнаті цілковите безладдя, картини були порізані, а юнак сидів у кутку, втупившись у вікно. The next day, they found Eduard's room in complete disarray, the paintings were cut up, and the young man was sitting in the corner, staring out the window. Мати обняла його, кажучи, як сильно його любить, але Едуард мовчав. His mother hugged him, telling him how much she loved him, but Eduard remained silent.

Йому вже не хотілося ніякої й нічиєї любові; він уже її мав аж задосить. He no longer wanted anyone's love; he already had enough of it. Думав, що зможе послухатися батька й усе кинути, але він задалеко зайшов — він уже переступив безодню, що відділяє людину від її мрії, й вороття йому не було. He thought he could obey his father and give up everything, but he had gone too far - he had already crossed the abyss that separates a person from his dream, and there was no turning back.

Не міг ступити ні вперед, ні назад. I could not step forward or backward. Найлегше було просто зійти зі сцени. The easiest thing to do was to just get off the stage.

Едуард перебув у Бразилії ще п'ять місяців, і лікарі поставили йому діагноз: шизофренія рідкісної форми, ймовірно, наслідок дорожної аварії. Eduard stayed in Brazil for another five months, and doctors diagnosed him with a rare form of schizophrenia, probably the result of a road accident. Потім у Югославії вибухла війна, й посла поспіхом відкликали назад. Then war broke out in Yugoslavia, and the ambassador was hastily recalled back. Родина не мала можливості доглядати за Едуардом, і єдиним виходом було покласти його до щойно відкритої лікарні у Віллеті. The family had no way to care for Eduard, and the only way out was to put him in the newly opened hospital in Villette.

**__К__**оли Едуард закінчив свою історію, вже стемніло, й обоє тремтіли від холоду. When Eduard finished his story, it was already dark, and both of them were shivering from the cold.

**__** *__**

— Ходім досередини, — сказав він. - Let's go inside," he said. — Зараз буде вечеря. - It's time for dinner.

— В дитинстві, щоразу, коли ми ходили в гості до бабусі, мене вражала одна картина в її хаті. - As a child, every time we went to visit my grandmother, I was struck by one painting in her house. Там була зображена жінка — Богородиця — яка ширяла над світом, простягши руки до землі, а з кінчиків її пальців струменіли промінчики світла. It depicted a woman, the Mother of God, hovering above the world, her arms stretched out to the ground, and rays of light streaming from her fingertips. Під ногами у жінки була жива змія, і це дивувало мене найбільше. There was a live snake under her feet, and that surprised me the most. Я спитала бабусю: «Невже вона не боїться змії? I asked my grandmother: "Isn't she afraid of snakes? Хіба та не може вкусити її й убити своєю отрутою?» Бабуся відповіла: «Біблія каже, що змія принесла на землю добро і зло, а Богородиця врівноважує це добро і зло своєю любов'ю». Can't it bite her and kill her with its venom?" My grandmother answered: "The Bible says that the serpent brought good and evil to the earth, and the Mother of God balances this good and evil with her love."

— Яке це має відношення до моєї історії? - What does this have to do with my story?

— Ми знаємося щойно тиждень, тому сказати тобі, що я тебе кохаю, було б заскоро, та якщо я не переживу цієї ночі, це може виявитися також і запізно. - We've only known each other for a week, so it would be too soon to tell you that I love you, but if I don't survive tonight, it might be too late. А кохання є якраз найбільшим божевіллям чоловіків і жінок. And love is the greatest madness of men and women. Ти розповів мені історію любові. You told me a love story. Я щиро вірю, що твої батьки бажали тобі якнайкращого, але їхня любов мало не зруйнувала твоє життя. I sincerely believe that your parents wanted the best for you, but their love almost destroyed your life. Якщо Богородиця на бабусиній картині наступає на змію, це означає, що у любові — двояка природа. If the Virgin Mary in my grandmother's painting steps on a snake, it means that love has a dual nature.

— Розумію тебе, — сказав Едуард. - I understand you," Eduard said. — Я тому й спровокував санітарів на електрошок, бо ти мені вивернула душу. - That's why I provoked the paramedics with an electric shock, because you turned my soul out. Не можу сказати з певністю, що саме я відчуваю, але любов мене вже знищила одного разу. I cannot say for sure what exactly I feel, but love has already destroyed me once.

— Не бійся. - Don't be afraid. Сьогодні я попросила в доктора Іґора дозволу вийти звідси й вибрати собі місце, де зможу назавжди заплющити очі. Today I asked Dr. Igor for permission to leave here and choose a place where I can close my eyes forever. Але побачивши, як ти борсаєшся в руках санітарів, збагнула, на що хочу дивитися, покидаючи цей світ: на твоє обличчя. But when I saw you flailing in the hands of the medics, I realized what I wanted to look at when I left this world: your face. І вирішила, що нікуди не піду. I decided that I would not go anywhere. Коли ти відсипався після електрошоку, я мала ще один серцевий напад і думала, що мій час надійшов. When you were sleeping after the electroshock, I had another heart attack and thought that my time had come. Дивилась на твоє обличчя, намагаючись розгадати твою історію, і готувалася щасливо померти. I looked at your face, trying to unravel your story, and prepared to die happily. Але смерть не прийшла, серце знову витримало, — мабуть, завдяки моїй молодості. But death didn't come, my heart held out again, probably because of my youth.

Він похилив голову. He shook his head.

— Не втікай від мого кохання. - Don't run away from my love. Я багато в тебе не прошу, — тільки дозволь кохати тебе й заграти для тебе ще раз на піаніно, якщо матиму силу грати. I don't ask you for much, just let me love you and play the piano for you again, if I have the strength to play. І ще одне: якщо хтось тобі скаже, що я вже вмираю, прийди відразу до моєї палати. And one more thing: if someone tells you that I am already dying, come straight to my room. Виконай це моє бажання. Grant me this wish.

Едуард довго мовчав, і Вероніка подумала, що він знову сховався у своєму закритому світі, з якого вже не скоро повернеться. Eduard was silent for a long time, and Veronika thought that he had again hidden in his closed world, from which he would not return soon.

Але він глянув на гори поза мурами Віллету і сказав: «Якщо хочеш звідси вийти, я тебе проведу. But he looked at the mountains outside the walls of Villette and said: "If you want to get out of here, I'll take you. Візьму тільки наші куртки і трохи грошей. I will take only our jackets and some money. Тоді й вирушимо». Then we will go."

— Це зовсім ненадовго, Едуарде. - It won't be long now, Eduard. Ти ж знаєш. You know that.

Едуард не відповів. Eduard did not answer. Пішов у будинок і невдовзі повернувся з двома куртками. He went inside and soon returned with two jackets.

— Це — на вічність, Вероніко; довшу від усіх однаковісіньких днів і ночей, які я тут провів, постійно намагаючись забути Видіння Раю. - It's for eternity, Veronica; longer than all the same days and nights I've spent here, constantly trying to forget the vision of Paradise. І я їх майже забув, хоча тепер вони, здається, повертаються. And I almost forgot them, although now they seem to be coming back.

— Ну, то ходім. - Let's go, then. Божевільні мають діяти божевільно. Crazy people have to act crazy.