×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

"Вероніка" вирішує померти" Пауло Коельйо, 21-24 Частина (2)

21-24 Частина (2)

Родина була стурбована. Вони готували його до продовження батькової кар'єри, але хоч йому й не бракувало потрібних талантів — він охоче вчився, мав гарний смак, хист до мов, інтерес до політики, зате не мав однієї необхідної для дипломата якості: він не любив спілкування.

Батьки брали його з собою на прийоми, пропонували запрошувати до себе друзів і не шкодували йому грошей на кишенькові витрати, проте Едуард майже нікого не приводив. Якось мати запитала, чому він не запросить друзів на обід або вечерю.

— Я знаю всі моделі кросівок та імена всіх дівчат, яких неважко затягти до ліжка. Більше нам нема про що говорити.

Тоді з'явилася дівчина-бразилійка. Батьки відчули полегкість, коли син почав ходити на побачення й пізно вертатися додому. Ніхто не знав, звідки взялася ця дівчина, аж ось одного разу Едуард запросив її додому на вечерю. Вона виявилася добре вихованою, й батьки були задоволені; хлопець нарешті почав розвивати в собі талант спілкування з іншими людьми. Більше того, обидвоє подумали — хоча ніхто з них цього не сказав, — що поява дівчини розвіяла сумнів, який уже починав їх добряче непокоїти: Едуард не був гомосексуалістом!

Вони поводилися з Марією (так звали дівчину) з усією люб'язністю майбутніх родичів, хоча й розуміли, що через два роки посла призначать в інше місце, тому одружувати сина з

представницею екзотичної країни не входило в їхні наміри. Натомість передбачалося, що він зустріне десь у Франції чи Німеччині дівчину з порядної родини, яка і стане йому гідною парою у блискучій дипломатичній кар'єрі, запланованій батьком.

Однак, Едуард, здається, закохувався все більше. Стурбована мати вирішила поговорити з чоловіком.

— Мистецтво дипломатії полягає у вичікуванні, — сказав посол. — 3 першим коханням не завжди легко дати собі раду, однак рано чи пізно воно минає.

Едуард цілковито змінився. Почав приносити додому якісь дивні книжки, звів у своїй кімнаті піраміду, разом з Марією щовечора палив там ароматичні палички, годинами споглядаючи чудернацький візерунок на стіні. Зате оцінки в коледжі стали погіршуватися.

Його мати не розуміла португальської мови, але бачила малюнки на обкладинках книжок, котрі він читав, — хрести, вогнища, повішені відьми, екзотичні символи.

— Наш син зачитується якимись небезпечними книжками.

— Небезпечними? Небезпечними є події на Балканах, — відповідав батько. — Ходять чутки, що Словенія прагне незалежності, а це може втягнути нас у війну.

Мати, однак, була байдужа до політики, — її цікавило, що коїться з сином.

— Що в нього за манія палити палички?

— Це вони замасковують запах марихуани, — казав батько. — В нашого сина чудова освіта; не може ж він вірити, що якісь там пахучі палички відганяють духів.

— Мій син уживає наркотики? !

— Цілком можливо. Я в молодості теж курив марихуану; але це швидко набридає. Як ось мені.

Дружина заспокоїлася, відчувши гордість. Її чоловік такий досвідчений! Ось і він бавився наркотиками, але вийшов з цього без шкоди для себе. Мужчина з такою силою волі контролюватиме будь- яку ситуацію.

Якось Едуард запитав, чи не могли б вони купити йому велосипед.

— У нас же є «мерседес-бенц» з персональним водієм. Навіщо тобі велосипед?

— Щоб спілкуватися з природою. Ми з Марією вирушаємо в десятиденну подорож, — відповів він. — Тут неподалік є місце з величезними покладами кристалів, і Марія каже, що вони виділяють дуже позитивну енергію.

Його батьки виростали при комуністичному режимі. Для них кристали були всього-на-всього мінералами, що складалися з певних атомів і не виділяли ніякої енергії, ні позитивної, ні негативної. Але, поцікавившись цим питанням, вони з'ясували, що ідеї про «вібрації кристалів» якраз почали входити в моду.

Якби їхній син заговорив про щось таке на офіційному прийомі, він виставив би себе на посміховище. І тут посол визнав усю серйозність ситуації. Бразіліа була містом, що жило чутками, і як тільки його недруги в посольстві дізнаються, що Едуард вірить у всі ці примітивні забобони, то скажуть, що він набрався цього від своїх батьків, а дипломатія, крім мистецтва вичікування, була ще й мистецтвом збереження респектабельності за будь-яких обставин.

— Сину мій, так далі бути не може, — сказав йому батько. — Я маю друзів у міністерстві закордонних справ Югославії. Тобі відкривається блискуча кар'єра дипломата, але мусиш навчитися жити в реальному світі.

Тієї ночі Едуард не вернувся додому. Батьки телефонували до Марії, обдзвонили всі морги й лікарні, але безрезультатно. Мати вже засумнівалася, що чоловік її здатний керувати власною родиною, попри все його вміння вести переговори з чужинцями.

Едуард з'явився наступного дня, голодний і сонний. Попоївши, пішов до себе в кімнату, запалив палички, пробурмотів якісь мантри і заснув. Проспав весь вечір і всю ніч, а коли прокинувся, його вже чекав новенький велосипед.

— Можеш їхати по свої кристали, — сказала йому мати. — Батькові я все поясню.

Отож того сухого, спекотного дня Едуард радісно тис на педалі, прямуючи до Маріїного будинку. Місто було розплановане так вдало (на думку архітекторів) — а чи невдало (на Едуардову думку), що різких поворотів майже ніде не було; він мчав, поглядаючи на небо, вкрите легкими хмаринками, коли раптом відчув, що стрімко злітає в це небо, а тоді так само стрімко падає назад на асфальт.

ГУП!

«Це аварія».

Хотів був перевернутися, бо лежав обличчям до асфальту, та усвідомив, що не володіє своїм тілом. Чув, як вищали гальма машин, як стривожено перегукувалися між собою люди, як наблизилися чиїсь кроки, як чиясь рука доторкнулася до нього і як хтось крикнув: «Не рухайте його! Будете рухати, то він на все життя може лишитися калікою!»

Повільно минали секунди і наростав страх. На відміну від батьків, Едуард вірив у Бога й потойбічне життя, та все одно було величезною несправедливістю помирати у сімнадцять років, припавши обличчям до асфальту на чужій землі.

— З тобою все гаразд? — почув він чийсь голос.

Ні, не все гаразд — він не міг поворухнутися, та й говорити не міг. Найгірше, що й не втрачав свідомості; розумів, що відбувається і в якому він зараз стані. Чому він досі не зомлів? Якраз у таку мить, коли він усією душею, попри все і всіх, тягнувся до Бога, Бог не виявив до нього милосердя.

— Лікарі вже їдуть, — прошепотів хтось, стискаючи йому руку. — Не знаю, чи ти мене чуєш, але не хвилюйся. З тобою нічого серйозного не сталося.

Так, він чув і волів би, щоб цей хтось — цей чоловік — говорив далі, кажучи, що з ним нічого серйозного не сталося, хоч був уже достатньо дорослим, аби розуміти, що таке кажуть якраз тоді, коли сталося щось дуже серйозне. Думав про Марію, про гори кристалів із позитивною енергією, на відміну від столиці Бразилії, яка мала найвищу концентрацію негативного — це він добре відчув під час медитацій.

Секунди перетікали в хвилини, люди й далі намагалися його заспокоїти, і щойно тоді він відчув біль. Пронизливий біль, який виникав десь усередині голови й розходився по цілому тілі.

— Вони вже тут, — сказав чоловік, який тримав його за руку. — Завтра знову зможеш їздити на велосипеді.

Але назавтра Едуард лежав із загіпсованими ногами й рукою в лікарні і мусив там лежати ще, принаймні, місяць, слухаючи безперервні ридання матері, стурбований голос батька по телефону й

запевнення лікарів, які щоп'ять хвилин повторювали, що критичний стан уже минув, і пошкоджень мозку немає.

Родина зателефонувала до американського посольства, де ніколи не довіряли діагнозам, поставленим у місцевих лікарнях, і де мали власну службу невідкладної допомоги, а також список бразильських лікарів, які вважалися достатньо фаховими, щоб лікувати дипломатів.

Американці задіяли найновішу апаратуру, взяли безліч проб, зробили безліч аналізів і дійшли висновку, до якого приходили завжди: лікарі з місцевих лікарень правильно визначили ступінь ушкодження і прийняли правильне рішення.

Але хоча місцеві лікарі виявилися добрими фахівцями, місцеві телевізійні програми були такі ж паскудні, як і будь-де в світі, тому Едуард нудився. Марія приходила до нього дедалі рідше, — мабуть, знайшла собі іншого приятеля для мандрів у кристальні гори.

На відміну від зрадливої дівчини, посол із дружиною приходили щодня, але вперто не приносили йому його португальських книжок — під тим-ото приводом, що батька невдовзі переведуть до іншої країни, отож немає потреби вивчати мову, яка йому більше не знадобиться. Едуард мусив задовільнятися балачками з іншими хворими, обговоренням футбольних новин із санітарами та жадібним перечитуванням усіх журналів, які тільки трапляли йому під руку.

Якось один санітар приніс від когось книжку, «надто грубезну», як сказав, «щоб братися до читання». Від цієї миті життя Едуардове пішло дивним шляхом, який і привів його до Віллету й до розриву з реальністю; через кілька років усе, чим жили його однолітки, залишилося далеко позаду.

Це була книга про візіонерів — людей, чиї ідеї потрясли світом, людей із власним баченням земного раю, які жили тим, що передавали це бачення іншим. Серед них був Ісус Христос, але також і Дарвін з його теорією про походження людини від мавпи; Фройд, який підтвердив важливість снів; Колумб, який заставив коштовності королеви, щоб вирушити на пошуки нового континенту; Маркс зі своїми ідеями про те, що кожен заслуговує на рівні можливості.

І ще були святі, — Ігнатій Лойола, баскський солдат, який переспав із не одною жінкою й убив не одного ворога до того, як, поранений під Памплоною і прив'язаний до ліжка, збагнув з нього всесвіт; Тереза з Авіли, яка шукала дорогу до Бога і ступила на неї, зупинившись біля

картини, що висіла в коридорі на стіні; Антоній, який, втомившись від життя, став пустельником і провів десять років серед демонів, що мучили його всіма мислимими спокусами; Франциск з Ассизі, юнак приблизно того ж віку, який навчився мови птахів й рішуче відкинув усе, що йому запланували в житті батьки.

Не маючи чим зайнятися, Едуард того ж вечора почав читати «грубезну книгу». Опівночі зайшла медсестра, стурбована, чи не потребує він допомоги, адже тільки в його палаті горіло світло. Едуард відмахнувся від неї, навіть не відриваючи від книги очей.

Усі оті чоловіки й жінки, що струсонули світ, були звичайнісінькими людьми — як і він сам, його батько чи дівчина, котру він поволі втрачав. Їх точили ті самі сумніви й тривоги, що й будь-кого на цьому світі. Це були люди, які не особливо цікавилися релігією чи Богом, розширенням меж своєї свідомості чи досягненням нових її рівнів, аж поки одного дня раптом вирішували все змінити. Найцікавішим у книзі було те, що в кожному з цих життєписів йшлося про єдину магічну мить, яка наставала зненацька, спонукуючи їх усіх на пошуки власного бачення Раю.

Це були люди, котрі не хотіли, щоб їхнє життя минуло намарне, і задля цього вони просили милостиню чи улещували королів, вдавались до дипломатії або сили, зневажали закони, накликали на себе гнів правителів, але ніколи не піддавалися й завжди уміли бачити переваги у труднощах, з якими стикалися.

Наступного дня Едуард дав санітарові, від якого дістав книгу, свій золотий годинник, аби той продав його й на виручені гроші скупив усі, які тільки зможе знайти, книжки на подібну тему. Але такі не знайшлися. Він перечитав біографії декого з цих візіонерів, але там їх завжди змальовували, як натхненних обранців, а не як звичайних людей, що мусять виборювати собі право говорити те, що думають.

Едуарда настільки вразило прочитане, що він цілком серйозно задумав стати святим, — аварія якраз була нагодою, щоб змінити напрям його життя. Але він лежав у лікарні зі зламаними ногами, не бачив тут жодних видінь, ані картин, які би потрясли його до глибини душі, не мав друзів, які побудували б йому капличку посеред бразильського плато, а всі пустелі були надто далеко, та й то там вирували політичні баталії. Але дещо зробити він міг — навчитися, скажімо, малювати і так спробувати показати іншим видіння, пережиті цими чоловіками й жінками.

Коли з нього зняли гіпс і він повернувся у посольство, де його оточили усією люб'язністю, турботою й увагою, на яку тільки міг сподіватися син посла, він запитав у матері, чи не можна йому записатися на курси малярства.

Мати відповіла, що він і так уже пропустив забагато занять в коледжі, тому мусить усе надолужити. Едуард не погодився. В нього не було найменшого бажання й далі вивчати географію й точні науки; він хотів стати художником. Дещо необережно пояснив причину: «Хочу відтворити Видіння Раю».

Мати нічого на це не сказала, але пообіцяла, що поговорить з подругами і з'ясує, де в місті є найкращі курси малярства.

Коли посол повернувся того вечора з роботи, він застав її у сльозах.

— Наш син збожеволів, — ледь вимовила вона крізь ридання. — Аварія вплинула йому на голову.

— Це неможливо! — обурено відповів посол. — Його обстежували лікарі, спеціально відібрані американцями.

Дружина переказала йому, що забажав їхній син.

— Це просто юначий бунт. Зачекай трохи, і все стане на свої місця, ось побачиш.

Та цього разу чекання ні до чого не привело, бо Едуардові не терпілося розпочати нове життя. Двома днями пізніше, не дочекавшись, коли нарешті визначаться з відповіддю материні подруги, він сам записався до мистецької школи. Почав вивчати колір і перспективу, а ще познайомився з людьми, котрі ані не згадували про кросівки чи марки автомобілів.

21-24 Частина (2) 21-24 Part (2) 21-24 Część (2) 21-24 Часть (2)

Родина була стурбована. Вони готували його до продовження батькової кар'єри, але хоч йому й не бракувало потрібних талантів — він охоче вчився, мав гарний смак, хист до мов, інтерес до політики, зате не мав однієї необхідної для дипломата якості: він не любив спілкування. They prepared him to continue his father's career, but although he did not lack the necessary talents - he was eager to learn, had good taste, a knack for languages, and an interest in politics, but he did not have one quality necessary for a diplomat: he did not like communication.

Батьки брали його з собою на прийоми, пропонували запрошувати до себе друзів і не шкодували йому грошей на кишенькові витрати, проте Едуард майже нікого не приводив. His parents took him with them to receptions, offered to invite friends over and did not spare him money for pocket expenses, but Eduard hardly brought anyone. Якось мати запитала, чому він не запросить друзів на обід або вечерю. Once his mother asked him why he didn't invite his friends over for lunch or dinner.

— Я знаю всі моделі кросівок та імена всіх дівчат, яких неважко затягти до ліжка. — I know all the models of sneakers and the names of all the girls who are easy to drag into bed. Більше нам нема про що говорити. We have nothing more to talk about.

Тоді з'явилася дівчина-бразилійка. Then a Brazilian girl appeared. Батьки відчули полегкість, коли син почав ходити на побачення й пізно вертатися додому. The parents felt relieved when their son started going on dates and coming home late. Ніхто не знав, звідки взялася ця дівчина, аж ось одного разу Едуард запросив її додому на вечерю. No one knew where this girl came from, until one day Edward invited her home for dinner. Вона виявилася добре вихованою, й батьки були задоволені; хлопець нарешті почав розвивати в собі талант спілкування з іншими людьми. She turned out to be well-bred, and her parents were pleased; the boy finally began to develop the talent of communicating with other people. Більше того, обидвоє подумали — хоча ніхто з них цього не сказав, — що поява дівчини розвіяла сумнів, який уже починав їх добряче непокоїти: Едуард не був гомосексуалістом! Moreover, both thought—though neither of them said so—that the appearance of the girl dispelled a doubt that had already begun to bother them in a good way: Edward was not a homosexual!

Вони поводилися з Марією (так звали дівчину) з усією люб'язністю майбутніх родичів, хоча й розуміли, що через два роки посла призначать в інше місце, тому одружувати сина з They treated Maria (that was the name of the girl) with all the kindness of future relatives, although they understood that in two years the ambassador would be appointed to another place, so marrying their son with

представницею екзотичної країни не входило в їхні наміри. a representative of an exotic country was not part of their intentions. Натомість передбачалося, що він зустріне десь у Франції чи Німеччині дівчину з порядної родини, яка і стане йому гідною парою у блискучій дипломатичній кар'єрі, запланованій батьком. Instead, it was assumed that he would meet somewhere in France or Germany a girl from a decent family, who would become a worthy match for him in the brilliant diplomatic career planned by his father.

Однак, Едуард, здається, закохувався все більше. However, Edward seems to have fallen more and more in love. Стурбована мати вирішила поговорити з чоловіком. The worried mother decided to talk to her husband.

— Мистецтво дипломатії полягає у вичікуванні, — сказав посол. - The art of diplomacy is to wait," the ambassador said. — 3 першим коханням не завжди легко дати собі раду, однак рано чи пізно воно минає. — 3 first loves are not always easy to deal with, but sooner or later it passes.

Едуард цілковито змінився. Eduard has changed completely. Почав приносити додому якісь дивні книжки, звів у своїй кімнаті піраміду, разом з Марією щовечора палив там ароматичні палички, годинами споглядаючи чудернацький візерунок на стіні. He began to bring some strange books home, built a pyramid in his room, together with Maria burned incense sticks there every evening, gazing at the strange pattern on the wall for hours. Зате оцінки в коледжі стали погіршуватися. But his grades in college began to deteriorate.

Його мати не розуміла португальської мови, але бачила малюнки на обкладинках книжок, котрі він читав, — хрести, вогнища, повішені відьми, екзотичні символи. His mother didn't understand Portuguese, but she saw the pictures on the covers of the books he read—crosses, bonfires, hanged witches, exotic symbols.

— Наш син зачитується якимись небезпечними книжками. - Our son is reading some dangerous books.

— Небезпечними? - Dangerous? Небезпечними є події на Балканах, — відповідав батько. "The events in the Balkans are dangerous," replied the father. — Ходять чутки, що Словенія прагне незалежності, а це може втягнути нас у війну. — There are rumors that Slovenia wants independence, and this could drag us into a war.

Мати, однак, була байдужа до політики, — її цікавило, що коїться з сином. The mother, however, was indifferent to politics - she was interested in what was happening to her son.

— Що в нього за манія палити палички? - What kind of mania does he have for smoking sticks?

— Це вони замасковують запах марихуани, — казав батько. - "They are masking the smell of marijuana," my father said. — В нашого сина чудова освіта; не може ж він вірити, що якісь там пахучі палички відганяють духів. - Our son has an excellent education; he can't believe that there are some incense sticks that drive away spirits.

— Мій син уживає наркотики? - Is my son using drugs? !

— Цілком можливо. Я в молодості теж курив марихуану; але це швидко набридає. I also smoked marijuana in my youth; but it gets boring quickly. Як ось мені. How about me.

Дружина заспокоїлася, відчувши гордість. The wife calmed down, feeling proud. Її чоловік такий досвідчений! Her husband is so experienced! Ось і він бавився наркотиками, але вийшов з цього без шкоди для себе. So he dabbled in drugs, but got out of it without harm to himself. Мужчина з такою силою волі контролюватиме будь- яку ситуацію. A man with such willpower will control any situation.

Якось Едуард запитав, чи не могли б вони купити йому велосипед. One day Edward asked if they could buy him a bicycle.

— У нас же є «мерседес-бенц» з персональним водієм. — We have a Mercedes-Benz with a personal driver. Навіщо тобі велосипед? Why do you need a bicycle?

— Щоб спілкуватися з природою. — To communicate with nature. Ми з Марією вирушаємо в десятиденну подорож, — відповів він. Maria and I are going on a ten-day trip, he answered. — Тут неподалік є місце з величезними покладами кристалів, і Марія каже, що вони виділяють дуже позитивну енергію. - There is a place nearby with huge deposits of crystals, and Maria says that they emit very positive energy.

Його батьки виростали при комуністичному режимі. His parents grew up under the communist regime. Для них кристали були всього-на-всього мінералами, що складалися з певних атомів і не виділяли ніякої енергії, ні позитивної, ні негативної. For them, crystals were just minerals that consisted of certain atoms and did not emit any energy, either positive or negative. Але, поцікавившись цим питанням, вони з'ясували, що ідеї про «вібрації кристалів» якраз почали входити в моду. But, having inquired about this issue, they found out that ideas about "vibrations of crystals" were just beginning to come into vogue.

Якби їхній син заговорив про щось таке на офіційному прийомі, він виставив би себе на посміховище. If their son had spoken of such a thing at an official reception, he would have exposed himself to ridicule. І тут посол визнав усю серйозність ситуації. And here the ambassador recognized the seriousness of the situation. Бразіліа була містом, що жило чутками, і як тільки його недруги в посольстві дізнаються, що Едуард вірить у всі ці примітивні забобони, то скажуть, що він набрався цього від своїх батьків, а дипломатія, крім мистецтва вичікування, була ще й мистецтвом збереження респектабельності за будь-яких обставин. Brasilia was a city that lived on rumors, and once his enemies at the embassy found out that Edward believed in all these primitive superstitions, they would say that he had picked it up from his parents, and that diplomacy, in addition to the art of waiting, was also the art of maintaining respectability. under any circumstances.

— Сину мій, так далі бути не може, — сказав йому батько. "My son, it can't go on like this," his father told him. — Я маю друзів у міністерстві закордонних справ Югославії. - I have friends in the Yugoslav Ministry of Foreign Affairs. Тобі відкривається блискуча кар'єра дипломата, але мусиш навчитися жити в реальному світі. You have a brilliant career as a diplomat, but you have to learn to live in the real world.

Тієї ночі Едуард не вернувся додому. Eduard did not return home that night. Батьки телефонували до Марії, обдзвонили всі морги й лікарні, але безрезультатно. The parents called Maria, called all the morgues and hospitals, but to no avail. Мати вже засумнівалася, що чоловік її здатний керувати власною родиною, попри все його вміння вести переговори з чужинцями. The mother had already doubted that her husband was capable of managing his own family, despite his ability to negotiate with foreigners.

Едуард з'явився наступного дня, голодний і сонний. Eduard showed up the next day, hungry and sleepy. Попоївши, пішов до себе в кімнату, запалив палички, пробурмотів якісь мантри і заснув. After eating, he went to his room, lit the sticks, muttered some mantras, and fell asleep. Проспав весь вечір і всю ніч, а коли прокинувся, його вже чекав новенький велосипед. He slept all evening and all night, and when he woke up, a new bicycle was already waiting for him.

— Можеш їхати по свої кристали, — сказала йому мати. "You can go get your crystals," his mother told him. — Батькові я все поясню. - I will explain everything to my father.

Отож того сухого, спекотного дня Едуард радісно тис на педалі, прямуючи до Маріїного будинку. So, on that dry, hot day, Eduard pedaled happily on his way to Maria's house. Місто було розплановане так вдало (на думку архітекторів) — а чи невдало (на Едуардову думку), що різких поворотів майже ніде не було; він мчав, поглядаючи на небо, вкрите легкими хмаринками, коли раптом відчув, що стрімко злітає в це небо, а тоді так само стрімко падає назад на асфальт. The city was planned so successfully (in the opinion of the architects) or unsuccessfully (in Edward's opinion) that there were almost no sharp turns anywhere; he was speeding, looking at the sky, covered with light clouds, when suddenly he felt that he was rapidly rising into this sky, and then just as rapidly falling back to the asphalt.

ГУП!

__«Це аварія».__ "It's an accident."

Хотів був перевернутися, бо лежав обличчям до асфальту, та усвідомив, що не володіє своїм тілом. He wanted to turn over, because he was lying face down on the asphalt, but he realized that he was not in control of his body. Чув, як вищали гальма машин, як стривожено перегукувалися між собою люди, як наблизилися чиїсь кроки, як чиясь рука доторкнулася до нього і як хтось крикнув: «Не рухайте його! He heard how the brakes of cars squealed, how alarmed people echoed among themselves, how someone's steps approached, how someone's hand touched him and how someone shouted: "Don't move him! Будете рухати, то він на все життя може лишитися калікою!» If you move, he may remain crippled for life!"

Повільно минали секунди і наростав страх. Slowly, seconds passed and fear grew. На відміну від батьків, Едуард вірив у Бога й потойбічне життя, та все одно було величезною несправедливістю помирати у сімнадцять років, припавши обличчям до асфальту на чужій землі. Unlike his parents, Edward believed in God and an afterlife, but it was still a huge injustice to die at seventeen, face down on the asphalt in a foreign land.

— З тобою все гаразд? - Are you alright? — почув він чийсь голос. he heard someone's voice.

Ні, не все гаразд — він не міг поворухнутися, та й говорити не міг. No, all is not well - he could not move, and he could not speak. Найгірше, що й не втрачав свідомості; розумів, що відбувається і в якому він зараз стані. The worst thing is that he did not lose consciousness; understood what was happening and in what state he was now. Чому він досі не зомлів? Why hasn't he died yet? Якраз у таку мить, коли він усією душею, попри все і всіх, тягнувся до Бога, Бог не виявив до нього милосердя. Just at such a moment, when he reached out to God with all his soul, despite everything and everyone, God did not show him mercy.

— Лікарі вже їдуть, — прошепотів хтось, стискаючи йому руку. "The doctors are on their way," whispered someone, squeezing his hand. — Не знаю, чи ти мене чуєш, але не хвилюйся. - I don't know if you can hear me, but don't worry. З тобою нічого серйозного не сталося. Nothing serious happened to you.

Так, він чув і волів би, щоб цей хтось — цей чоловік — говорив далі, кажучи, що з ним нічого серйозного не сталося, хоч був уже достатньо дорослим, аби розуміти, що таке кажуть якраз тоді, коли сталося щось дуже серйозне. Yes, he heard, and he would have preferred that this somebody—this man—had continued to say that nothing serious had happened to him, though he was old enough to understand that such things were said just when something very serious had happened. Думав про Марію, про гори кристалів із позитивною енергією, на відміну від столиці Бразилії, яка мала найвищу концентрацію негативного — це він добре відчув під час медитацій. He thought about Maria, about the mountains of crystals with positive energy, in contrast to the capital of Brazil, which had the highest concentration of negative - he felt this well during meditations.

Секунди перетікали в хвилини, люди й далі намагалися його заспокоїти, і щойно тоді він відчув біль. Seconds turned into minutes, people kept trying to calm him down, and only then did he feel pain. Пронизливий біль, який виникав десь усередині голови й розходився по цілому тілі. A piercing pain that originated somewhere inside the head and spread throughout the body.

— Вони вже тут, — сказав чоловік, який тримав його за руку. "They're already here," said the man holding his hand. — Завтра знову зможеш їздити на велосипеді. - Tomorrow you will be able to ride a bicycle again.

Але назавтра Едуард лежав із загіпсованими ногами й рукою в лікарні і мусив там лежати ще, принаймні, місяць, слухаючи безперервні ридання матері, стурбований голос батька по телефону й But the next day, Edward lay with his legs and arm in plaster in the hospital, and he had to lie there for at least another month, listening to his mother's incessant sobs, his father's worried voice on the phone and

запевнення лікарів, які щоп'ять хвилин повторювали, що критичний стан уже минув, і пошкоджень мозку немає. assurances from the doctors, who repeated every five minutes that the critical condition had already passed, and there was no brain damage.

Родина зателефонувала до американського посольства, де ніколи не довіряли діагнозам, поставленим у місцевих лікарнях, і де мали власну службу невідкладної допомоги, а також список бразильських лікарів, які вважалися достатньо фаховими, щоб лікувати дипломатів. The family called the American embassy, which never trusted local hospital diagnoses and had its own emergency room and a list of Brazilian doctors deemed skilled enough to treat diplomats.

Американці задіяли найновішу апаратуру, взяли безліч проб, зробили безліч аналізів і дійшли висновку, до якого приходили завжди: лікарі з місцевих лікарень правильно визначили ступінь ушкодження і прийняли правильне рішення. The Americans used the latest equipment, took many samples, did many analyzes and came to the conclusion they always came to: doctors from local hospitals correctly determined the degree of damage and made the right decision.

Але хоча місцеві лікарі виявилися добрими фахівцями, місцеві телевізійні програми були такі ж паскудні, як і будь-де в світі, тому Едуард нудився. But while the local doctors turned out to be good specialists, the local television programs were as lousy as anywhere in the world, so Edward was bored. Марія приходила до нього дедалі рідше, — мабуть, знайшла собі іншого приятеля для мандрів у кристальні гори. Maria came to him less and less often - apparently, she had found another friend to travel to the crystal mountains with.

На відміну від зрадливої дівчини, посол із дружиною приходили щодня, але вперто не приносили йому його португальських книжок — під тим-ото приводом, що батька невдовзі переведуть до іншої країни, отож немає потреби вивчати мову, яка йому більше не знадобиться. Unlike the unfaithful girl, the ambassador and his wife came every day, but stubbornly did not bring him his Portuguese books, on the pretext that his father would soon be transferred to another country, so there was no need to learn a language that he would no longer need. Едуард мусив задовільнятися балачками з іншими хворими, обговоренням футбольних новин із санітарами та жадібним перечитуванням усіх журналів, які тільки трапляли йому під руку. Edward had to content himself with chatting with other patients, discussing football news with the orderlies, and voraciously rereading any magazine he could get his hands on.

Якось один санітар приніс від когось книжку, «надто грубезну», як сказав, «щоб братися до читання». Once a nurse brought a book from someone, "too rough," as he said, "to start reading." Від цієї миті життя Едуардове пішло дивним шляхом, який і привів його до Віллету й до розриву з реальністю; через кілька років усе, чим жили його однолітки, залишилося далеко позаду. From that moment on, Edward's life took a strange path, which led him to Villette and to a break with reality; after a few years, everything that his peers lived by was left far behind.

Це була книга про візіонерів — людей, чиї ідеї потрясли світом, людей із власним баченням земного раю, які жили тим, що передавали це бачення іншим. It was a book about visionaries—people whose ideas shook the world, people with their own vision of an earthly paradise who lived by passing that vision on to others. Серед них був Ісус Христос, але також і Дарвін з його теорією про походження людини від мавпи; Фройд, який підтвердив важливість снів; Колумб, який заставив коштовності королеви, щоб вирушити на пошуки нового континенту; Маркс зі своїми ідеями про те, що кожен заслуговує на рівні можливості. Among them was Jesus Christ, but also Darwin with his theory about the origin of man from ape; Freud, who confirmed the importance of dreams; Columbus, who pawned the queen's jewels to go in search of a new continent; Marx with his ideas that everyone deserves equal opportunities.

І ще були святі, — Ігнатій Лойола, баскський солдат, який переспав із не одною жінкою й убив не одного ворога до того, як, поранений під Памплоною і прив'язаний до ліжка, збагнув з нього всесвіт; Тереза з Авіли, яка шукала дорогу до Бога і ступила на неї, зупинившись біля And there were also saints - Ignatius Loyola, a Basque soldier who slept with more than one woman and killed more than one enemy before, wounded near Pamplona and tied to his bed, the universe saw him; Teresa of Avila, who was looking for the way to God and stepped on it, stopping by

картини, що висіла в коридорі на стіні; Антоній, який, втомившись від життя, став пустельником і провів десять років серед демонів, що мучили його всіма мислимими спокусами; Франциск з Ассизі, юнак приблизно того ж віку, який навчився мови птахів й рішуче відкинув усе, що йому запланували в житті батьки. pictures hanging on the wall in the corridor; Anthony, who, tired of life, became a hermit and spent ten years among demons who tormented him with all imaginable temptations; Francis of Assisi, a young man of about the same age who learned the language of birds and resolutely rejected everything his parents had planned for him in life.

Не маючи чим зайнятися, Едуард того ж вечора почав читати «грубезну книгу». Having nothing else to do, Edward began reading a "gross book" that evening. Опівночі зайшла медсестра, стурбована, чи не потребує він допомоги, адже тільки в його палаті горіло світло. A nurse came in at midnight, worried whether he needed help, because only his room had lights on. Едуард відмахнувся від неї, навіть не відриваючи від книги очей. Eduard waved her off without even taking his eyes off the book.

Усі оті чоловіки й жінки, що струсонули світ, були звичайнісінькими людьми — як і він сам, його батько чи дівчина, котру він поволі втрачав. All those men and women who shook the world were ordinary people - like himself, his father or the girlfriend he was slowly losing. Їх точили ті самі сумніви й тривоги, що й будь-кого на цьому світі. They were tormented by the same doubts and anxieties as anyone else in this world. Це були люди, які не особливо цікавилися релігією чи Богом, розширенням меж своєї свідомості чи досягненням нових її рівнів, аж поки одного дня раптом вирішували все змінити. These were people who were not particularly interested in religion or God, expanding the boundaries of their consciousness or reaching new levels of it, until one day they suddenly decided to change everything. Найцікавішим у книзі було те, що в кожному з цих життєписів йшлося про єдину магічну мить, яка наставала зненацька, спонукуючи їх усіх на пошуки власного бачення Раю. The most interesting thing about the book was that each of these biographies was about a single magical moment that came out of nowhere, prompting them all to search for their own vision of Paradise.

Це були люди, котрі не хотіли, щоб їхнє життя минуло намарне, і задля цього вони просили милостиню чи улещували королів, вдавались до дипломатії або сили, зневажали закони, накликали на себе гнів правителів, але ніколи не піддавалися й завжди уміли бачити переваги у труднощах, з якими стикалися. These were people who did not want their lives to be wasted, and for this they begged alms or flattered kings, resorted to diplomacy or force, defied laws, incurred the wrath of rulers, but never gave in and always knew how to see advantages in difficulties , with which they encountered

Наступного дня Едуард дав санітарові, від якого дістав книгу, свій золотий годинник, аби той продав його й на виручені гроші скупив усі, які тільки зможе знайти, книжки на подібну тему. The next day, Eduard gave his gold watch to the orderly from whom he got the book, so that he could sell it and use the money to buy all the books he could find on a similar subject. Але такі не знайшлися. But they were not found. Він перечитав біографії декого з цих візіонерів, але там їх завжди змальовували, як натхненних обранців, а не як звичайних людей, що мусять виборювати собі право говорити те, що думають. He read the biographies of some of these visionaries, but they were always portrayed as inspired chosen ones, not as ordinary people who had to fight for the right to say what they thought.

Едуарда настільки вразило прочитане, що він цілком серйозно задумав стати святим, — аварія якраз була нагодою, щоб змінити напрям його життя. Але він лежав у лікарні зі зламаними ногами, не бачив тут жодних видінь, ані картин, які би потрясли його до глибини душі, не мав друзів, які побудували б йому капличку посеред бразильського плато, а всі пустелі були надто далеко, та й то там вирували політичні баталії. But he lay in the hospital with broken legs, saw no visions here, no pictures that would shake him to the core, no friends who would build him a chapel in the middle of the Brazilian plateau, and all the deserts were too far away, and even there political battles raged. Але дещо зробити він міг — навчитися, скажімо, малювати і так спробувати показати іншим видіння, пережиті цими чоловіками й жінками. But he could do something - learn, say, to draw and thus try to show others the visions experienced by these men and women.

Коли з нього зняли гіпс і він повернувся у посольство, де його оточили усією люб'язністю, турботою й увагою, на яку тільки міг сподіватися син посла, він запитав у матері, чи не можна йому записатися на курси малярства. When the cast was removed and he returned to the embassy, where he was surrounded by all the kindness, care and attention that an ambassador's son could hope for, he asked his mother if he could enroll in a painting course.

Мати відповіла, що він і так уже пропустив забагато занять в коледжі, тому мусить усе надолужити. His mother replied that he had already missed too many classes in college, so he had to make up for it. Едуард не погодився. Edward disagreed. В нього не було найменшого бажання й далі вивчати географію й точні науки; він хотів стати художником. He had not the slightest desire to continue studying geography and exact sciences; he wanted to become an artist. Дещо необережно пояснив причину: «Хочу відтворити Видіння Раю». He explained the reason somewhat carelessly: "I want to recreate the Vision of Paradise."

Мати нічого на це не сказала, але пообіцяла, що поговорить з подругами і з'ясує, де в місті є найкращі курси малярства. The mother did not say anything to this, but promised that she would talk to her friends and find out where the best painting courses are in the city.

Коли посол повернувся того вечора з роботи, він застав її у сльозах. When the ambassador returned from work that evening, he found her in tears.

— Наш син збожеволів, — ледь вимовила вона крізь ридання. "Our son has gone mad," she barely uttered through her sobs. — Аварія вплинула йому на голову. — The accident affected his head.

— Це неможливо! - This is impossible! — обурено відповів посол. - the ambassador replied indignantly. — Його обстежували лікарі, спеціально відібрані американцями. - He was examined by doctors specially selected by the Americans.

Дружина переказала йому, що забажав їхній син. His wife told him what their son had wished.

— Це просто юначий бунт. - This is just a youth rebellion. Зачекай трохи, і все стане на свої місця, ось побачиш. Wait a little, and everything will fall into place, you'll see.

Та цього разу чекання ні до чого не привело, бо Едуардові не терпілося розпочати __нове життя__. But this time waiting did not lead to anything, because Eduard could not wait to start a new life. Двома днями пізніше, не дочекавшись, коли нарешті визначаться з відповіддю материні подруги, він сам записався до мистецької школи. Two days later, without waiting for his mother's friends to finally decide on the answer, he enrolled himself in an art school. Почав вивчати колір і перспективу, а ще познайомився з людьми, котрі ані не згадували про кросівки чи марки автомобілів. I began to study color and perspective, and also met people who did not even mention sneakers or car brands.