×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

"Вероніка" вирішує померти" Пауло Коельйо, 21-24 Частина (1)

21-24 Частина (1)

Цей день був виснажливим, але корисним. Доктор Іґор намагався зберегти незворушність і нейтральність ученого, але ледве стримував своє захоплення. Його експерименти, спрямовані на винахід ліків проти отруєння вітріолом, виявили несподівані результати.

*

— Сьогодні я вас не запрошував, — сказав він Марі, що зайшла без стуку.

— Я ненадовго. Хочу знати вашу думку з певного приводу.

«Нині всіх цікавить моя думка», — доктор Іґор пригадав дівчину, що питала його вранці про секс.

— Едуарда щойно мучили електрошоком.

— Його піддали електросудомній терапії. Прошу вживати правильні терміни, а то виглядає, що ми тут — зграя дикунів. — Доктор Іґор намагався приховати розгубленість, але пізніше він обов'язково з'ясує, хто прийняв таке рішення. — Коли хочете знати мою думку з цього приводу, то мушу вам сказати, що зараз ЕСТ застосовується зовсім не так, як колись.

— Але ж це небезпечно.

— Колись це було дуже небезпечно; тоді ще не знали, яку саме напругу прикладати, де саме ставити електроди, й тому під час процедури багато людей помирали від крововиливу в мозок. Але тепер усе інакше. Тепер ЕСТ застосовують із значно вищою точністю параметрів, а перевага її в тому, що вона дає амнезію без хімічної інтоксикації, як це буває при тривалому вживанні наркотичних засобів. Почитайте журнали з психіатрії й не плутайте ЕСТ з електрошоком, яким користуються кати десь там у Південній Америці. Ось ви й почули мою думку. А тепер я мушу працювати.

Марі не ворухнулася.

— Я прийшла не за цим. Я хочу знати, чи можна мені піти з Віллету.

— Можете йти і вертатися коли вам завгодно, адже у вашого чоловіка достатньо коштів, щоб утримувати вас у такому дорогому закладі. Мабуть, ви хотіли запитати: «Чи я вже вилікувалася?» То я вам відповім питанням: «Вилікувалися від чого?» Ви скажете: «Від страху, від приступів паніки». А я скажу: «Марі, за останні три роки ви не мали жодного такого приступу».

— Отже, я здорова.

— Ні, звичайно. Але це не має жодного відношення до вашої хвороби. В дисертації, яку я пишу для Академії Наук Словенії (доктор Іґор волів поки що не згадувати про вітріол), я намагаюсь дослідити так звану «нормальну» людську поведінку. Багато лікарів і до мене проводили подібні дослідження, і всі прийшли до висновку, що ця нормальність є лише результатом певного консенсусу, — тобто більшість людей погоджується, що щось слід вважати нормою, і це щось стає нормою.

Іноді це щось визначається здоровим глуздом. Скажімо, цілком логічно пришивати ґудзики на переді сорочки, бо застібати їх збоку було б дуже важко, а ззаду й цілком неможливо.

Іноді норма усталюється, бо загал звик вважати, що вона має бути саме такою. Ось вам два приклади. Ви часом не цікавилися, чому букви на клавішах друкарської машинки розташовані у певному порядку?

— Ні, не цікавилася.

— Так ось, клавіатура машинки з латинським шрифтом називається «QWERTY», бо саме в такому порядку розташовані букви

в першому верхньому ряді. Я колись поцікавився, чому воно так, і дістав відповідь: перша машинка була винайдена 1873 року Крістофером Шоулзом і мала поліпшити каліграфію, але тут виникла проблема — якщо хтось друкував надто швидко, клавіші чіплялися одна за одну, й машинка зупинялася. Тоді Шоулз і впорядкував клавіатуру за принципом «QWERTY», щоб сповільнити швидкість друку.

— Не може бути.

— Але це правда. Так сталося, що Ремінґгон — який у той час займався виробництвом швейних машин, а також рушниць, застосував у своїх перших друкарських машинках клавіатуру «QWERTY». Це означало, що все більше людей були змушені пристосовуватися саме до цієї системи, і все більше виробників почали випускати саме цю клавіатуру, поки вона не стала єдиною доступною моделлю. Ще раз повторюю: клавіатура друкарських машинок і комп'ютерів була задумана так, щоб люди могли друкувати не швидше, а повільніше, розумієте? Якщо ви зміните порядок літер, ніхто не купить вашої продукції.

І справді — вперше колись побачивши клавіатуру, Марі подивувалася, чому літери не розташовані в алфавітному порядку, але, подумавши, що це, мабуть, найкраще розташування для швидкісного друку, хутко про це забула.

— Ви бували колись у Флоренції? — запитав доктор Іґор.

— Ні.

— То поїдьте; це недалеко. І саме з Флоренцією пов'язаний мій

другий приклад. У тамтешньому кафедральному соборі є чудовий годинник, зроблений 1443 року за проектом Паоло Учелло. Так ось, найдивніше у цьому годиннику те, що стрілки на ньому рухаються в протилежному напрямку, хоч це й не впливає на точність вимірюваного ним часу.

— Але що тут спільного з моєю хворобою?

— Зараз поясню. Проектуючи свій годинник, Учелло не прагнув бути оригінальним: просто в той час такі годинники існували поруч з іншими, де стрілки рухались у звичному для нас напрямку. З якоїсь причини — можливо тому, що на годиннику герцога стрілки рухались у напрямку, який ми нині вважаємо «правильним», цей напрямок і

став єдино можливим, а годинник Учелло почав сприйматись як відхилення й безумство.

Доктор Іґор замовк на хвилю, але бачив, що Марі уважно слідкує за його думкою.

— Ну, а тепер звернімось до вашої хвороби: кожна людська істота є унікальною, кожна має свої властивості, інстинкти, улюблені насолоди й прагнення нових пригод, Одначе суспільство завжди нав'язує нам колективну модель поведінки, і люди ніколи не перестають дивуватися, чому вони мусять поводитися так, а не інакше. Зрештою, вони просто звикають до цього, — як звиклися з думкою, що клавіатура «QWERTY» є найліпшою з усіх можливих. Чи ви у вашому житті стріли бодай когось одного, кого цікавило б, чому стрілки годинника рухаються саме в цьому, а не в іншому напрямку?

— Ні.

— А якби це когось і зацікавило, то у відповідь він, мабуть, почув би: «Ти божевільний!» Якби він і далі наполягав, йому намагалися б розтлумачити причину, але хутко б поміняли тему, бо не існує жодної причини, крім тієї, про яку я вам щойно розповів. Тож повернімося до вашого питання. Що саме ви питали?

— Чи я вже здорова?

— Ні. Ви вже не та, що були, але хочете бути такою, як усі. А саме це, на мою думку, є серйозною хворобою.

— Бажання змінитися — серйозна хвороба?

— Так, якщо ви силкуєтеся бути такою, як усі. Це породжує неврози, психози й параною. Це деформація природного стану, це суперечить Божим законам, адже в усіх лісах і джунглях земної кулі Бог не створив двох однакових листочків. Але ви вважаєте, що бути інакшою — це божевілля, тому й вирішили жити у Віллеті, бо тут усі інакші, тож і ви стали такою, як усі. Розумієте?

Марі кивнула.

— Люди суперечать власній природі, бо їм бракує відваги бути інакшими, й тоді організм починає виробляти вітріол, або гіркоту, як зазвичай називають цю отруту.

— А що таке вітріол?

Доктор Іґор зрозумів, що сказав забагато, і вирішив змінити тему. — Не має значення. Я хотів сказати ось що: все свідчить про те, що

ви ще не вилікувалися.

Марі, з її досвідом судочинства, вирішила застосувати один тактичний прийом — удати, що погоджуєшся з опонентом і тим втягнути його в новий виток дискусії.

— Я згодна з вами. Мене привела сюди цілком конкретна причина: приступи паніки. Але причина мого тривалого перебування тут доволі абстрактна: мені важко змиритися з думкою про цілком інакший спосіб життя — без моєї праці й без чоловіка. Я погоджуюся з вами, що втратила бажання починати нове життя, бо до всього треба було б звикати заново. Більше того, погоджуюся, що значно легше змиритися з нормами психіатричної лікарні, навіть з її електрошоком — перепрошую, ЕСТ, — з її суворими розпорядками, з істериками деяких хворих, аніж прийняти норми світу, — який, за вашими словами, змушує усіх підпорядковуватися його нормам.

Але ось минулої ночі я почула, як одна дівчина грає на піаніно. Вона грала чудово, я рідко коли чула таку музику. А слухаючи її, думала про тих, хто перейшов через неймовірні муки, творячи оці сонати, прелюдії, адажіо: якими, мабуть, одіозними вони себе почували, виконуючи свої твори, що, зрештою, теж були одіозними в очах тих, хто заправляв тоді в музичних колах. Я уявляла всі їхні труднощі й приниження, пов'язані з пошуками мецената, який захотів би фінансувати їхню роботу з оркестром. Уявляла свист публіки, неготової до сприйняття таких гармоній.

Але ще гіршим від їхніх творчих мук було усвідомлення того, що ця дівчина грала, вкладаючи в музику всю свою душу, бо вона знала, що помирає. А я хіба не помру? Де ж тоді моя душа, що б надихнула отак музику мого життя?

Доктор Іґор мовчки слухав. Виглядало на те, що його ідеї починали плодоносити, але говорити про це з певністю ще було зарано.

— Де моя душа? — повторила Марі. — В минулому. В колишніх моїх мріях про те, яким би я хотіла бачити своє життя. Моя душа опинилася в пастці ще тоді, коли я мала дім, чоловіка, роботу, яку хотіла кинути, але так і не наважилась.

Моя душа була в минулому. Але нині я знов відчуваю її в тілі, що пульсує завзяттям. Не знаю, що мені робити. Знаю лише, що минуло три роки, поки я збагнула, що життя підштовхувало мене йти туди, куди я йти не хотіла.

— Здається, я помічаю деякі ознаки видужання, — сказав доктор Іґор.

— Мені не треба вашого дозволу на вихід з Віллету. Я можу просто вийти з воріт і не повернутися. Але мені треба було все це комусь розповісти, тож я вам і кажу: ця дівчина примусила мене збагнути сенс власного життя.

— Здається, ознаки одужання виказують якесь чудотворне зцілення, — посміхнувся доктор Іґор. — Чим ви думаєте зайнятися?

— Поїду в Сальвадор і працюватиму там з дітьми.

— Не треба їхати аж так далеко. До Сараєво звідси якихось двісті кілометрів. Війна там скінчилася, але проблем ще дуже багато.

— То поїду в Сараєво.

Доктор Іґор витяг із шухляди бланк і ретельно його заповнив. Тоді підвівся й випровадив Марі з приймальні.

— Щасти вам, — побажав на дверях, а тоді негайно повернувся й зачинився у кабінеті. Він завжди намагався не прив'язуватись занадто до своїх пацієнтів, але йому це не вдавалося. Віллету дуже бракуватиме Марі.

Коли Едуард розплющив очі, дівчина усе ще була поруч. Після перших своїх зіткнень із процедурою електрошоку йому доводилося докладати чималі зусилля, пригадуючи, що з ним відбулося; але ж, урешті-решт, ефект лікування полягав саме в цій штучно викликаній амнезії, яка давала змогу пацієнтам забути проблеми, що їх непокоїли, і так повертатися до душевної рівноваги.

*

Проте, що частіше його піддавали лікуванню електрошоком, то коротшою виявлялася тривалість амнезії; він одразу впізнав дівчину.

— Уві сні ти щось говорив про Видіння Раю, — сказала вона, гладячи йому волосся.

Видіння Раю? Так, Видіння Раю. Едуард глянув на неї. Хотів розповісти їй усе.

Але цієї миті зайшла медсестра зі шприцом.

— Вам треба зробити укол, — сказала вона Вероніці. — Так звелів доктор Іґор.

— Мені вже нині один зробили, більше не хочу, — заперечила та. — Крім того, я не збираюся нікуди звідси йти. Я відмовляюсь підкорятися будь-чиїм наказам, ніхто мене ні до чого не примусить.

Медсестрі не вперше було стикатися з подібною реакцією.

— Боюся, тоді нам доведеться ввести вам заспокійливе.

— Мені треба з тобою поговорити, — сказав Едуард. — Нехай

робить укол.

Вероніка закотила рукав светра, й медсестра впорснула ліки.

— От і добре, — сказала вона. — Чому б вам тепер не вийти з цієї

темної палати й не піти обом прогулятися?

— Ти соромишся того, що сталось минулої ночі, — сказав Едуард, коли вони вийшли у сад.

— Соромилась, але тепер пишаюся. Розкажи мені про твої Видіння Раю, бо я сама, здається, щось таке бачила.

— Мушу глянути далі, поза Віллет, — відповів він.

— Ну, то давай.

Едуард глянув у далину — не на мури лікарні, не в глиб саду, де

мовчки бродили хворі, а на вуличку на іншому континенті, в краю, де дощ або лив безперестанку, або його взагалі не було.

Едуард відчув пахощі цього краю. Була пора бездощів'я; він уловлював ніздрями запах пилу, і це було приємно, бо, вчуваючи запах землі, відчуваєш, що ти живеш. Йому було сімнадцять, він їхав на імпортному велосипеді по місту Бразіліа і щойно минув американський коледж, де вчилися діти дипломатів.

*

Ненавидів це місто, але бразилійців любив. Його батько приїхав сюди як посол Югославії два роки тому, коли ніхто й уявити собі не міг, що їхню країну буде поділено. Мілошевич був іще при владі; чоловіки й жінки жили звичайним життям, намагаючись відшукати бодай якусь гармонію попри всі регіональні конфлікти.

Першим призначенням батька стала Бразилія. Едуард мріяв про пляжі, карнавали, футбольні матчі, але вони опинилися далеко від узбережжя, в бразильській столиці — місті, створеному виключно для

політиків, урядовців, дипломатів та їхніх дітей, які не знали, що з собою робити в цій глушині.

Едуарду там дуже не сподобалося. Проводив цілі дні в школі, намагаючись — безрезультатно — нав'язати стосунки зі своїми однокласниками, намагаючись — безрезультатно — зацікавитися автомобілями, наймоднішими кросівками й модельним одягом, бо це були єдино можливі теми для розмов із його ровесниками.

Час від часу вони влаштовували вечірки, під час яких хлопці напивалися в одному кутку кімнати, а дівчата вдавали байдужих в іншому. Наркотики можна було дістати без проблем, і Едуард уже встиг спробувати усі, які міг, хоч спроби ці не викликали в нього особливого захоплення: він робився або надміру збудженим, або занадто сонливим, відразу втрачаючи інтерес до всього, що відбувалося навколо.

21-24 Частина (1) 21-24 Part (1)

**__Ц__**ей день був виснажливим, але корисним. This day was tiring but rewarding. Доктор Іґор намагався зберегти незворушність і нейтральність ученого, але ледве стримував своє захоплення. Dr. Igor tried to maintain the coolness and neutrality of a scientist, but he could barely contain his excitement. Його експерименти, спрямовані на винахід ліків проти отруєння вітріолом, виявили несподівані результати. His experiments aimed at inventing a cure for vitriol poisoning yielded unexpected results.

**__** *__** *

— Сьогодні я вас не запрошував, — сказав він Марі, що зайшла без стуку. "I didn't invite you today," he said to Marie, who came in without knocking.

— Я ненадовго. - I won't be for long. Хочу знати вашу думку з певного приводу. I want to know your opinion on a certain matter.

__«Нині всіх цікавить моя думка»,__ — доктор Іґор пригадав дівчину, що питала його вранці про секс. "Nowadays, everyone is interested in my opinion," Dr. Igor recalled the girl who asked him about sex in the morning.

— Едуарда щойно мучили електрошоком.

— Його піддали електросудомній терапії. - He was subjected to electroconvulsive therapy. Прошу вживати правильні терміни, а то виглядає, що ми тут — зграя дикунів. Please use the correct terms, otherwise it looks like we are a bunch of savages here. — Доктор Іґор намагався приховати розгубленість, але пізніше він обов'язково з'ясує, хто прийняв таке рішення. — Doctor Igor tried to hide his confusion, but later he will definitely find out who made such a decision. — Коли хочете знати мою думку з цього приводу, то мушу вам сказати, що зараз ЕСТ застосовується зовсім не так, як колись. — If you want to know my opinion on this matter, then I must tell you that now EST is used in a completely different way than it used to be.

— Але ж це небезпечно.

— Колись це було дуже небезпечно; тоді ще не знали, яку саме напругу прикладати, де саме ставити електроди, й тому під час процедури багато людей помирали від крововиливу в мозок. — It used to be very dangerous; at that time, they did not yet know what kind of voltage to apply, where exactly to put the electrodes, and therefore during the procedure many people died from hemorrhage in the brain. Але тепер усе інакше. Тепер ЕСТ застосовують із значно вищою точністю параметрів, а перевага її в тому, що вона дає амнезію без хімічної інтоксикації, як це буває при тривалому вживанні наркотичних засобів. Now ECT is used with much higher accuracy of parameters, and its advantage is that it gives amnesia without chemical intoxication, as happens with long-term use of narcotics. Почитайте журнали з психіатрії й не плутайте ЕСТ з електрошоком, яким користуються кати десь там у Південній Америці. Read the psychiatry journals and don't confuse ECT with the electric shock used by executioners somewhere in South America. Ось ви й почули мою думку. Here you have heard my opinion. А тепер я мушу працювати. And now I have to work.

Марі не ворухнулася. Marie did not move.

— Я прийшла не за цим. - I did not come for this. Я хочу знати, чи можна мені піти з Віллету. I want to know if I can leave Villeta.

— Можете йти і вертатися коли вам завгодно, адже у вашого чоловіка достатньо коштів, щоб утримувати вас у такому дорогому закладі. — You can go and come back whenever you want, because your husband has enough money to keep you in such an expensive institution. Мабуть, ви хотіли запитати: «Чи я вже вилікувалася?» То я вам відповім питанням: «Вилікувалися від чого?» Ви скажете: «Від страху, від приступів паніки». А я скажу: «Марі, за останні три роки ви не мали жодного такого приступу».

— Отже, я здорова.

— Ні, звичайно. - Of course not. Але це не має жодного відношення до вашої хвороби. But it has nothing to do with your illness. В дисертації, яку я пишу для Академії Наук Словенії (доктор Іґор волів поки що не згадувати про __вітріол__), я намагаюсь дослідити так звану «нормальну» людську поведінку. In the dissertation I am writing for the Academy of Sciences of Slovenia (Dr. Igor has chosen not to mention vitriol yet), I am trying to investigate so-called "normal" human behavior. Багато лікарів і до мене проводили подібні дослідження, і всі прийшли до висновку, що ця нормальність є лише результатом певного консенсусу, — тобто більшість людей погоджується, що щось слід вважати нормою, і це щось __стає__ нормою. Many doctors before me have done similar studies and all have come to the conclusion that this normality is just the result of a certain consensus - that is, most people agree that something should be considered the norm, and that something becomes the norm.

Іноді це щось визначається здоровим глуздом. Скажімо, цілком логічно пришивати ґудзики на переді сорочки, бо застібати їх збоку було б дуже важко, а ззаду й цілком неможливо. For example, it is quite logical to sew buttons on the front of the shirt, because it would be very difficult to fasten them on the side, and completely impossible on the back.

Іноді норма усталюється, бо загал звик вважати, що вона має бути саме такою. Sometimes the norm is established because the general public is accustomed to believe that it should be just like that. Ось вам два приклади. Ви часом не цікавилися, чому букви на клавішах друкарської машинки розташовані у певному порядку?

— Ні, не цікавилася. - No, I wasn't interested.

— Так ось, клавіатура машинки з латинським шрифтом називається «QWERTY», бо саме в такому порядку розташовані букви — So, the typewriter keyboard with the Latin font is called "QWERTY", because that is the order in which the letters are arranged

в першому верхньому ряді. in the first upper row. Я колись поцікавився, чому воно так, і дістав відповідь: перша машинка була винайдена 1873 року Крістофером Шоулзом і мала поліпшити каліграфію, але тут виникла проблема — якщо хтось друкував надто швидко, клавіші чіплялися одна за одну, й машинка зупинялася. I once wondered why this was so, and I got the answer: the first typewriter was invented in 1873 by Christopher Scholes and was supposed to improve calligraphy, but there was a problem - if someone typed too fast, the keys would stick to each other and the typewriter would stop. Тоді Шоулз і впорядкував клавіатуру за принципом «QWERTY», щоб сповільнити швидкість друку. Then Sholes arranged the keyboard according to the "QWERTY" principle to slow down the typing speed.

— Не може бути.

— Але це правда. Так сталося, що Ремінґгон — який у той час займався виробництвом швейних машин, а також рушниць, застосував у своїх перших друкарських машинках клавіатуру «QWERTY». It so happened that Reminggon - which at the time was engaged in the production of sewing machines as well as guns - used the "QWERTY" keyboard in its first typewriters. Це означало, що все більше людей були змушені пристосовуватися саме до цієї системи, і все більше виробників почали випускати саме цю клавіатуру, поки вона не стала єдиною доступною моделлю. This meant that more and more people were forced to adapt to this particular system, and more and more manufacturers began to produce this particular keyboard until it became the only model available. Ще раз повторюю: клавіатура друкарських машинок і комп'ютерів була задумана так, щоб люди могли друкувати не швидше, а повільніше, розумієте? I repeat once again: the keyboard of typewriters and computers was designed so that people could type not faster, but slower, you know? Якщо ви зміните порядок літер, ніхто не купить вашої продукції. If you change the order of the letters, no one will buy your products.

І справді — вперше колись побачивши клавіатуру, Марі подивувалася, чому літери не розташовані в алфавітному порядку, але, подумавши, що це, мабуть, найкраще розташування для швидкісного друку, хутко про це забула. Indeed, the first time she ever saw a keyboard, Marie wondered why the letters weren't in alphabetical order, but thinking that this was probably the best arrangement for fast typing, she quickly forgot about it.

— Ви бували колись у Флоренції? — запитав доктор Іґор.

— Ні.

— То поїдьте; це недалеко. І саме з Флоренцією пов'язаний мій

другий приклад. У тамтешньому кафедральному соборі є чудовий годинник, зроблений 1443 року за проектом Паоло Учелло. In the cathedral there is a wonderful clock, made in 1443 according to the design of Paolo Uccello. Так ось, найдивніше у цьому годиннику те, що стрілки на ньому рухаються в протилежному напрямку, хоч це й не впливає на точність вимірюваного ним часу. So, the strangest thing about this watch is that the hands on it move in the opposite direction, although this does not affect the accuracy of the time measured by it.

— Але що тут спільного з моєю хворобою?

— Зараз поясню. Проектуючи свій годинник, Учелло не прагнув бути оригінальним: просто в той час такі годинники існували поруч з іншими, де стрілки рухались у звичному для нас напрямку. When designing his watch, Uccello did not seek to be original: simply, at that time, such watches existed next to others, where the hands moved in the usual direction for us. З якоїсь причини — можливо тому, що на годиннику герцога стрілки рухались у напрямку, який ми нині вважаємо «правильним», цей напрямок і For some reason—perhaps because the hands on the Duke's watch were moving in what we now consider to be the "correct" direction, that direction and

став єдино можливим, а годинник Учелло почав сприйматись як відхилення й безумство. became the only possible one, and Uccello's watch began to be perceived as deviation and madness.

Доктор Іґор замовк на хвилю, але бачив, що Марі уважно слідкує за його думкою. Dr. Igor was silent for a moment, but he could see that Marie was carefully following his thought.

— Ну, а тепер звернімось до вашої хвороби: кожна людська істота є унікальною, кожна має свої властивості, інстинкти, улюблені насолоди й прагнення нових пригод, Одначе суспільство завжди нав'язує нам колективну модель поведінки, і люди ніколи не перестають дивуватися, чому вони мусять поводитися так, а не інакше. - Well, now let's turn to your illness: each human being is unique, each has its own characteristics, instincts, favorite pleasures and desire for new adventures. However, society always imposes a collective model of behavior on us, and people never stop wondering why they must behave this way, not otherwise. Зрештою, вони просто звикають до цього, — як звиклися з думкою, що клавіатура «QWERTY» є найліпшою з усіх можливих. After all, they just get used to it, just like they get used to thinking that a "QWERTY" keyboard is the best possible. Чи ви у вашому житті стріли бодай когось одного, кого цікавило б, чому стрілки годинника рухаються саме в цьому, а не в іншому напрямку? Do you have at least one person in your life who would be interested in why the hands of the clock move in this direction and not in another direction?

— Ні.

— А якби це когось і зацікавило, то у відповідь він, мабуть, почув би: «Ти божевільний!» Якби він і далі наполягав, йому намагалися б розтлумачити причину, але хутко б поміняли тему, бо не існує жодної причини, крім тієї, про яку я вам щойно розповів. - And if someone was interested in this, then he would probably hear in response: "You are crazy!" If he had persisted, they would have tried to explain the reason to him, but the subject would have been quickly changed, for there is no reason other than the one I have just told you. Тож повернімося до вашого питання. Що саме ви питали? What exactly did you ask?

— Чи я вже здорова?

— Ні. Ви вже не та, що були, але хочете бути такою, як усі. You are not what you used to be, but you want to be like everyone else. А саме це, на мою думку, є серйозною хворобою. And this, in my opinion, is a serious disease.

— Бажання змінитися — серйозна хвороба? Is the desire to change a serious disease?

— Так, якщо ви силкуєтеся бути такою, як усі. — Yes, if you try to be like everyone else. Це породжує неврози, психози й параною. This gives rise to neuroses, psychoses and paranoia. Це деформація природного стану, це суперечить Божим законам, адже в усіх лісах і джунглях земної кулі Бог не створив двох однакових листочків. This is a deformation of the natural state, it contradicts God's laws, because in all the forests and jungles of the globe, God did not create two identical leaves. Але ви вважаєте, що бути інакшою — це божевілля, тому й вирішили жити у Віллеті, бо тут усі інакші, тож і ви стали такою, як усі. But you think that being different is crazy, that's why you decided to live in Villette, because everyone is different here, so you became like everyone else. Розумієте? Do you understand?

Марі кивнула.

— Люди суперечать власній природі, бо їм бракує відваги бути інакшими, й тоді організм починає виробляти __вітріол__, або __гіркоту__, як зазвичай називають цю отруту. - People contradict their own nature, because they lack the courage to be different, and then the body begins to produce vitriol, or bitterness, as this poison is usually called.

— А що таке __вітріол__? - And what is vitriol?

Доктор Іґор зрозумів, що сказав забагато, і вирішив змінити тему. — Не має значення. Я хотів сказати ось що: все свідчить про те, що

ви ще не вилікувалися.

Марі, з її досвідом судочинства, вирішила застосувати один тактичний прийом — удати, що погоджуєшся з опонентом і тим втягнути його в новий виток дискусії. Marie, with her judicial experience, decided to use one tactic — to pretend to agree with the opponent and thereby draw him into a new round of discussion.

— Я згодна з вами. Мене привела сюди цілком конкретна причина: приступи паніки. Але причина мого тривалого перебування тут доволі абстрактна: мені важко змиритися з думкою про цілком інакший спосіб життя — без моєї праці й без чоловіка. But the reason for my long stay here is quite abstract: it is difficult for me to come to terms with the thought of a completely different way of life - without my work and without my husband. Я погоджуюся з вами, що втратила бажання починати нове життя, бо до всього треба було б звикати заново. I agree with you that I lost the desire to start a new life, because I would have to get used to everything all over again. Більше того, погоджуюся, що значно легше змиритися з нормами психіатричної лікарні, навіть з її електрошоком — перепрошую, ЕСТ, — з її суворими розпорядками, з істериками деяких хворих, аніж прийняти норми світу, — який, за вашими словами, змушує усіх підпорядковуватися його нормам. Moreover, I agree that it is much easier to come to terms with the norms of a mental hospital, even with its electric shock - sorry, ECT - with its strict routines, with the tantrums of some patients, than to accept the norms of the world - which, according to you, forces everyone to obey it norms

Але ось минулої ночі я почула, як одна дівчина грає на піаніно. But last night I heard a girl playing the piano. Вона грала чудово, я рідко коли чула таку музику. She played beautifully, I have rarely heard such music. А слухаючи її, думала про тих, хто перейшов через неймовірні муки, творячи оці сонати, прелюдії, адажіо: якими, мабуть, одіозними вони себе почували, виконуючи свої твори, що, зрештою, теж були одіозними в очах тих, хто заправляв тоді в музичних колах. And listening to her, I thought about those who went through incredible torments, creating these sonatas, preludes, adagios: how odious they must have felt, performing their works, which, after all, were also odious in the eyes of those who ruled at that time in musical circles. Я уявляла всі їхні труднощі й приниження, пов'язані з пошуками мецената, який захотів би фінансувати їхню роботу з оркестром. I imagined all their difficulties and humiliations connected with the search for a patron who would be willing to finance their work with the orchestra. Уявляла свист публіки, неготової до сприйняття таких гармоній. I imagined the whistling of the public, unprepared for the perception of such harmonies.

Але ще гіршим від їхніх творчих мук було усвідомлення того, що ця дівчина грала, вкладаючи в музику всю свою душу, бо вона знала, що помирає. But even worse than their creative torment was the realization that this girl played, putting her whole soul into the music, because she knew she was dying. А я хіба не помру? Am I not going to die? Де ж тоді моя душа, що б надихнула отак музику мого життя? Where then is my soul that would inspire the music of my life like this?

Доктор Іґор мовчки слухав. Виглядало на те, що його ідеї починали плодоносити, але говорити про це з певністю ще було зарано. It looked like his ideas were beginning to bear fruit, but it was still too early to say with certainty.

— Де моя душа? — повторила Марі. — В минулому. В колишніх моїх мріях про те, яким би я хотіла бачити своє життя. In my former dreams about how I would like to see my life. Моя душа опинилася в пастці ще тоді, коли я мала дім, чоловіка, роботу, яку хотіла кинути, але так і не наважилась. My soul was trapped even when I had a home, a husband, a job that I wanted to quit, but never dared.

Моя душа була в минулому. Але нині я знов відчуваю її в тілі, що пульсує завзяттям. But now I feel it again in my body, which is pulsating with zeal. Не знаю, що мені робити. I don't know what to do. Знаю лише, що минуло три роки, поки я збагнула, що життя підштовхувало мене йти туди, куди я йти не хотіла. I only know that three years passed before I realized that life was pushing me to go where I didn't want to go.

— Здається, я помічаю деякі ознаки видужання, — сказав доктор Іґор. "I think I'm seeing some signs of recovery," said Dr. Igor.

— Мені не треба вашого дозволу на вихід з Віллету. Я можу просто вийти з воріт і не повернутися. Але мені треба було все це комусь розповісти, тож я вам і кажу: ця дівчина примусила мене збагнути сенс власного життя. But I had to tell all this to someone, so I'm telling you: this girl made me understand the meaning of my own life.

— Здається, ознаки одужання виказують якесь чудотворне зцілення, — посміхнувся доктор Іґор. — Чим ви думаєте зайнятися? - What are you thinking of doing?

— Поїду в Сальвадор і працюватиму там з дітьми.

— Не треба їхати аж так далеко. До Сараєво звідси якихось двісті кілометрів. Sarajevo is about two hundred kilometers from here. Війна там скінчилася, але проблем ще дуже багато. The war there is over, but there are still many problems.

— То поїду в Сараєво.

Доктор Іґор витяг із шухляди бланк і ретельно його заповнив. Dr. Igor took out a form from the drawer and filled it out carefully. Тоді підвівся й випровадив Марі з приймальні. Then he got up and escorted Marie out of the reception room.

— Щасти вам, — побажав на дверях, а тоді негайно повернувся й зачинився у кабінеті. "Good luck to you," he wished at the door, and then immediately turned and locked himself in the office. Він завжди намагався не прив'язуватись занадто до своїх пацієнтів, але йому це не вдавалося. He always tried not to get too attached to his patients, but he failed. Віллету дуже бракуватиме Марі.

**__К__**оли Едуард розплющив очі, дівчина усе ще була поруч. When Eduard opened his eyes, the girl was still there. Після перших своїх зіткнень із процедурою електрошоку йому доводилося докладати чималі зусилля, пригадуючи, що з ним відбулося; але ж, урешті-решт, ефект лікування полягав саме в цій штучно викликаній амнезії, яка давала змогу пацієнтам забути проблеми, що їх непокоїли, і так повертатися до душевної рівноваги. After his first encounters with the electroshock procedure, he had to struggle to remember what had happened to him; but, in the end, the effect of the treatment consisted precisely in this artificially induced amnesia, which enabled the patients to forget the problems that troubled them and thus return to mental equilibrium.

**__** *__**

Проте, що частіше його піддавали лікуванню електрошоком, то коротшою виявлялася тривалість амнезії; він одразу впізнав дівчину. However, the more often he was subjected to electroshock treatment, the shorter the duration of amnesia; he immediately recognized the girl.

— Уві сні ти щось говорив про Видіння Раю, — сказала вона, гладячи йому волосся. "In the dream you said something about the Vision of Paradise," she said, stroking his hair.

Видіння Раю? Так, Видіння Раю. Yes, the Vision of Paradise. Едуард глянув на неї. Хотів розповісти їй усе.

Але цієї миті зайшла медсестра зі шприцом.

— Вам треба зробити укол, — сказала вона Вероніці. "You need an injection," she told Veronica. — Так звелів доктор Іґор. — That's what Doctor Igor ordered.

— Мені вже нині один зробили, більше не хочу, — заперечила та. — Крім того, я не збираюся нікуди звідси йти. - Besides, I'm not going to go anywhere from here. Я відмовляюсь підкорятися будь-чиїм наказам, ніхто мене ні до чого не примусить. I refuse to obey anyone's orders, no one will force me to do anything.

Медсестрі не вперше було стикатися з подібною реакцією.

— Боюся, тоді нам доведеться ввести вам заспокійливе.

— Мені треба з тобою поговорити, — сказав Едуард. — Нехай

робить укол.

Вероніка закотила рукав светра, й медсестра впорснула ліки.

— От і добре, — сказала вона. "That's good," she said. — Чому б вам тепер не вийти з цієї

темної палати й не піти обом прогулятися? of a dark ward and not go for a walk together?

— Ти соромишся того, що сталось минулої ночі, — сказав Едуард, коли вони вийшли у сад.

— Соромилась, але тепер пишаюся. — I was ashamed, but now I am proud. Розкажи мені про твої Видіння Раю, бо я сама, здається, щось таке бачила. Tell me about your Visions of Paradise, because I think I saw something like that myself.

— Мушу глянути далі, поза Віллет, — відповів він. "I must look beyond Willet," he answered.

— Ну, то давай. - So, let's do it.

Едуард глянув у далину — не на мури лікарні, не в глиб саду, де Eduard looked into the distance - not at the hospital walls, not into the depths of the garden, where

мовчки бродили хворі, а на вуличку на іншому континенті, в краю, де дощ або лив безперестанку, або його взагалі не було. the sick wandered silently, and on the street on another continent, in a land where it rained or poured incessantly, or there was none at all.

**__Е__**дуард відчув пахощі цього краю. Edward smelled the scent of this land. Була пора бездощів'я; він уловлював ніздрями запах пилу, і це було приємно, бо, вчуваючи запах землі, відчуваєш, що ти живеш. It was a time of no rain; he caught the smell of dust with his nostrils, and it was pleasant, because when you smell the earth, you feel that you are alive. Йому було сімнадцять, він їхав на імпортному велосипеді по місту Бразіліа і щойно минув американський коледж, де вчилися діти дипломатів. He was seventeen, riding an imported bicycle around Brasilia and had just passed an American college where children of diplomats studied.

**__** *__**

Ненавидів це місто, але бразилійців любив. I hated this city, but I loved Brazilians. Його батько приїхав сюди як посол Югославії два роки тому, коли ніхто й уявити собі не міг, що їхню країну буде поділено. His father came here as the ambassador of Yugoslavia two years ago, when no one could imagine that their country would be divided. Мілошевич був іще при владі; чоловіки й жінки жили звичайним життям, намагаючись відшукати бодай якусь гармонію попри всі регіональні конфлікти. Milosevic was still in power; men and women lived ordinary lives, trying to find at least some harmony despite all the regional conflicts.

Першим призначенням батька стала Бразилія. My father's first destination was Brazil. Едуард мріяв про пляжі, карнавали, футбольні матчі, але вони опинилися далеко від узбережжя, в бразильській столиці — місті, створеному виключно для Eduard dreamed of beaches, carnivals, football matches, but they ended up far from the coast, in the Brazilian capital - a city created exclusively for

політиків, урядовців, дипломатів та їхніх дітей, які не знали, що з собою робити в цій глушині. politicians, government officials, diplomats and their children, who did not know what to do with themselves in this wasteland.

Едуарду там дуже не сподобалося. Eduard did not like it there. Проводив цілі дні в школі, намагаючись — безрезультатно — нав'язати стосунки зі своїми однокласниками, намагаючись — безрезультатно — зацікавитися автомобілями, наймоднішими кросівками й модельним одягом, бо це були єдино можливі теми для розмов із його ровесниками. He spent whole days at school trying to establish relationships with his classmates, trying to get interested in cars, the most fashionable sneakers, and model clothes, because these were the only possible topics of conversation with his peers.

Час від часу вони влаштовували вечірки, під час яких хлопці напивалися в одному кутку кімнати, а дівчата вдавали байдужих в іншому. From time to time they threw parties where the boys got drunk in one corner of the room and the girls pretended to be indifferent in the other. Наркотики можна було дістати без проблем, і Едуард уже встиг спробувати усі, які міг, хоч спроби ці не викликали в нього особливого захоплення: він робився або надміру збудженим, або занадто сонливим, відразу втрачаючи інтерес до всього, що відбувалося навколо. Drugs could be obtained without problems, and Eduard had already managed to try all that he could, although these attempts did not cause him much enthusiasm: he became either overly excited or too sleepy, immediately losing interest in everything that happened around him.