16-18 Частина (1)

Коли медитація завершилася й майстер суфі пішов, Марі затрималася в їдальні, розмовляючи з іншими членами «Братства». Вероніка вийшла відразу, поскаржившись на втому; зрештою, дози, отриманої зранку, було достатньо, щоб звалити з ніг коня, дивно, що вона й досі притомна. Veronica came out at once, complaining of fatigue; after all, the dose received in the morning was enough to knock the horse off its feet, surprisingly, she was still conscious.

**__** *__**

«Ось вона, молодість; вона встановлює власні межі можливого, не дбаючи, чи зможе тіло їх витримати. “Here she is, youth; it sets its own limits of what is possible, not caring whether the body can withstand them. А воно витримує».

Марі не відчувала втоми: зранку вона добре виспалась, а тоді вирішила погуляти Любляною — доктор Іґор вимагав, щоб члени «Братства» щодня бували поза Віллетом. Пішла в кіно, де ще трохи подрімала під час занудного фільму про подружній конфлікт. She went to the movies, where she took a nap during a boring movie about marital conflict. Чи то Or

нема інших тем? no other topics? Чому постійно крутять ті самі сюжети — чоловік із коханкою, чоловік і дружина з хворою дитиною, чоловік із дружиною, коханкою та хворою дитиною? Why are the same plots constantly being spun - a man with a mistress, a man and a wife with a sick child, a man with a wife, a mistress and a sick child? В світі існує стільки важливіших речей!

Розмова в їдальні була недовгою: після медитації члени групи відчули приємну втому й розійшлися по палатах; Марі натомість вирушила до лікарняного саду. The conversation in the dining room was short-lived: after the meditation, the group members felt a pleasant tiredness and dispersed to the wards; Marie went to the hospital garden instead. Проходячи повз вітальню, побачила, що та молода жінка так і не дійшла до свого ліжка. As she walked past the living room, she saw that the young woman had never reached her bed. Вона грала для Едуарда-шизофреніка, котрий, мабуть, увесь цей час простояв біля піаніно. Божевільні, як і діти, не рушать з місця, поки не вволять своїх бажань. Crazy people, like children, do not move until they let go of their desires.

Повітря було морозним. Марі вернулася, вбрала куртку і знову вийшла надвір. Marie returned, put on her jacket and went outside again. Там, подалі від зайвих очей, запалила сигарету. Повільно курила, думаючи про молоду жінку, про фортеп'янну музику, що долинала до неї, й про життя за мурами Віллету, яке ставало для всіх дедалі нестерпнішим. She smoked slowly, thinking of the young woman, the piano music that came to her, and the life behind the walls of Villette, which was becoming increasingly unbearable for everyone.

На думку Марі, причини цього полягали не в хаосі, безладді чи анархії, а в надмірному порядкові. According to Marie, the reasons for this were not chaos, disorder or anarchy, but excessive order. Суспільство керувалося дедалі більшою кількістю правил, законів, що суперечили цим правилам, і нових правил, що суперечили законам. Society was governed by more and more rules, laws that contradicted those rules, and new rules that contradicted the laws. Люди вже не наважувалися й кроку ступити за межі невидимих приписів, якими регулювалося їхнє життя. People no longer dared to step outside the boundaries of the invisible prescriptions that regulated their lives.

Марі це добре знала: до того, як хвороба привела її до Віллету, вона пропрацювала сорок років юристом. Marie knew this well: before illness brought her to Villette, she had worked as a lawyer for forty years. Ще на початках своєї кар'єри вона позбулася наївних уявлень про справедливість і зрозуміла, що закони створені не для розв'язання проблем, а для нескінченного затягування суперечок. Early in her career, she got rid of naive notions of justice and realized that laws were not created to solve problems, but to endlessly dispute.

Дуже шкода, що Аллах, Єгова, Бог — не має значення, як Його називати, — не жив у сучасному світі. А то ми й досі були б у раю, бо Він загруз би в апеляціях, запитах, претензіях, позовах, попередніх вердиктах і мав би відстоювати в нескінченних судових процесах правомірність свого рішення про вигнання з раю Адама й Єви в зв'язку з порушенням ними свавільного правила, яке не мало під собою жодних законних підстав: «Не їстимете ви з дерева пізнання добра й зла». And then we would still be in paradise, because He would be loaded with appeals, inquiries, claims, lawsuits, previous verdicts and would have to defend in endless lawsuits the legitimacy of his decision to expel Adam and Eve from paradise in connection with their violation. an arbitrary rule, which had no legal basis: "You will not eat from the tree of the knowledge of good and evil."

Якщо Він не хотів цього, то чому посадив це дерево посеред раю, а не десь за його межами? Якби їй довелося захищати цю пару, Марі

відразу ж звинуватила б Бога в «адміністративному недогляді», бо Він не тільки посадив дерево в невідповідному місці, а й не подбав, щоб оточити його попереджувальними знаками й бар'єрами, не вжив бодай якихось застережних заходів й тим самим наразив усіх на зайву небезпеку. would immediately accuse God of "administrative oversight", because He not only planted the tree in an inappropriate place, but also did not take care to surround it with warning signs and barriers, did not take at least some precautionary measures and thereby exposed everyone to unnecessary danger .

Марі також звинуватила б Його в «підбурюванні до злочинної діяльності», — адже це Він підказав Адамові з Євою, де саме їм шукати дерево. Marie would also accuse Him of "inciting criminal activity," for it was He who told Adam and Eve where to look for the tree. Якби не підказав, люди на цій землі ніколи б не зацікавилися забороненим плодом, — адже ж дерево, ймовірно, росло в лісі, де повно подібних дерев, тож нічим особливим не вирізнялося. If he hadn't suggested, people on this earth would never have been interested in the forbidden fruit, because the tree probably grew in a forest full of similar trees, so it didn't stand out in any special way.

Однак Бог вчинив інакше. Спочатку Він придумав правило, а тоді підмовив когось порушити його — тільки аби запровадити покарання. Він знав, що Адам і Єва знудяться досконалістю й рано чи пізно почнуть випробовувати Його терпіння. He knew that Adam and Eve would be bored with perfection and sooner or later begin to test His patience. Приготував їм пастку, — можливо, тому, що Він, Господь Всемогутній, і сам знудився: адже, якби Єва не скуштувала яблуко, що цікавого відбулося б тут за останні кілька мільярдів років? He set a trap for them, perhaps because He, the Lord Almighty, was bored himself: if Eve had not tasted the apple, what interesting thing would have happened here in the last few billion years?

Нічого.

Коли закон було порушено, Бог — цей могутній суддя — почав навіть удавати, що шукає їх, так мовби Йому не були відомі всі можливі схованки. When the law was broken, God, that mighty judge, even began to pretend that He was looking for them, as if He did not know all possible hiding places. Він почав ходити по саду, а ангели радо стежили за цією грою (їхнє життя теж, мабуть, стало страшенно нудним відтоді, як Люцифер покинув небеса). Марі уявила, яка гарна сцена могла б вийти з цього біблійного епізоду в детективному фільмі: Господні кроки, перелякані погляди закоханої пари, і раптом кроки стихають біля їхньої схованки. Marie imagined what a beautiful scene could come out of this biblical episode in a detective film: the Lord's steps, the frightened looks of a couple in love, and suddenly the footsteps stop near their hiding place.

— Де ти? — запитав Господь Бог.

— Я чув твій голос у саду й злякався, бо я нагий, тож і сховався, — відповів Адам, не усвідомлюючи, що цією заявою мимоволі визнає свою причетність до злочину. "I heard your voice in the garden and I was scared because I'm naked, so I hid," replied Adam, not realizing that by this statement he was involuntarily admitting his involvement in the crime.

От і все. З допомогою звичайної хитрості, удавши, що Він не знає, де є Адам і чому від нього втік, Бог добився того, чого бажав. With the help of the usual cunning, pretending that He did not know where Adam was and why he ran away from him, God achieved what he wanted. Але, щоб розвіяти сумніви ангелів, котрі пильно за всім стежили, Він вирішив на цьому не зупинятися. But in order to dispel the doubts of the angels who were closely watching everything, He decided not to stop there.

— Звідки ти знаєш, що ти нагий? "How do you know you're naked?" — запитав Бог, розуміючи, що на це питання є єдина можлива відповідь: «Бо я з' їв з дерева пізнання добра й зла». - asked God, realizing that there is only one possible answer to this question: "Because I ate from the tree of the knowledge of good and evil."

Цим запитанням Бог продемонстрував ангелам свою справедливість, бо чинив суд на підставі вагомих доказів. With this question, God demonstrated his justice to the angels, because he judged on the basis of strong evidence. Відтепер не мало значення, хто з них двох винен і чи благатимуть вони помилування: Богові був потрібен прецедент, щоб жодна інша істота, земна чи небесна, ніколи не наважувалася порушувати Його заповіді. From now on, it didn't matter which of the two was guilty or whether they would plead for mercy: God needed a precedent so that no other creature, earthly or heavenly, would ever dare to break His commandments.

Бог вигнав обидвох, і діти їхні теж були покарані за цей злочин (як і нині буває з дітьми злочинців), — так виникла правова система: закон, порушення закону (хай і абсурдне й нелогічне), вирок (коли досвідчені перемагають простодушних) і покарання. God expelled both of them, and their children were also punished for this crime (as is the case with the children of criminals today), so the legal system arose: the law, the violation of the law (albeit absurd and illogical), the verdict (when the experienced defeat the simple-minded) and punishment .

Коли людський рід було отак засуджено, без права на помилування, людство вирішило виробити захисний механізм проти можливого свавілля Всевишнього. When the human race was thus condemned, without the right to pardon, humanity decided to develop a defense mechanism against the possible arbitrariness of the Almighty. Та після тисячолітніх напрацювань з'явилося так багато юридичних документів, що, врешті-решт, справедливість потонула в цілому морі статей, кодексів і суперечливих текстів, які ніхто вже не годен був збагнути. But after thousands of years of development, so many legal documents appeared that, in the end, justice was drowned in a whole sea of articles, codes and contradictory texts, which no one was worthy to understand.

Бо й справді — коли Божі наміри змінилися й Він відіслав свого Сина на порятунок світу, що сталося? Indeed, when God's intentions changed and He sent His Son to save the world, what happened? Він потрапив у пастку власного винаходу, названого справедливістю. He was trapped by his own invention called justice.

Плутанина законів довела до такого безладдя, що Син завершив свій шлях на хресті. The confusion of laws led to such disorder that the Son ended his journey on the cross. Суд був непростим: його передавали від Ананія до Каяфи, від первосвященика до Пілата, котрий послався на брак відповідних законів у римському кодексі. The trial was not easy: it was passed from Ananias to Caiaphas, from the high priest to Pilate, who referred to the lack of relevant laws in the Roman code. Тоді від Пілата до Ірода, котрий теж ствердив, що юдейський закон не передбачає в цій ситуації смертного вироку. Then from Pilate to Herod, who also stated that the Jewish law does not provide for the death sentence in this situation. Від Ірода — назад до Пілата, а той, шукаючи виходу, запропонував юридичний компроміс: звелів побити Сина і виставив на загальний огляд його рани. From Herod - back to Pilate, and he, looking for a way out, offered a legal compromise: he ordered the Son to be beaten and put his wounds on public display. Але й цього виявилося замало.

Як і сучасні прокурори, Пілат вирішив вигородити себе коштом підсудного: він запропонував обміняти Ісуса на Варавву, знаючи, що справедливість — це лиш грандіозна вистава, котра має завершитись яскравим фіналом — стратою в'язня. Like modern prosecutors, Pilate decided to protect himself at the expense of the defendant: he offered to exchange Jesus for Barabbas, knowing that justice is just a grandiose show, which should end with a vivid finale - the execution of the prisoner.

Врешті Пілат скористався статтею закону, за якою суддя має право на сумнів, і вмив руки, що мало означати «І не так, і не ні». In the end, Pilate used the article of the law, according to which the judge has the right to doubt, and washed his hands, which was supposed to mean "Neither yes nor no." Це був черговий хитрий хід, — так римська юридична система залишалася недоторканою, а стосунки з місцевими суддями — незіпсутими, та й відповідальність за рішення перекладалася про всяк випадок на This was another cunning move, so that the Roman legal system remained intact, and relations with local judges were intact, and the responsibility for decisions was transferred just in case to

юрбу, — ану ж виникнуть проблеми і з імперської столиці нагряне раптом інспектор для перевірки вироку? crowd, - what if problems arise and an inspector suddenly arrives from the imperial capital to check the sentence?

Справедливість. Закон. Хоча вони й необхідні для захисту невинних, але далеко не завжди задовільні. Марі раділа, що вирвалася з цього безладдя, хоча зараз, слухаючи музику, вже не була певна, що Віллет — відповідне для неї місце. Marie was glad to be out of this mess, although now, listening to the music, she was no longer sure that Willet was the right place for her.

«Якби я раз і назавжди пішла звідси, я вже б не працювала юристом. "If I left here once and for all, I wouldn't work as a lawyer anymore. Годі гайнувати час із божевільними людьми, які мають себе за нормальних і потрібних, але насправді тільки ускладнюють життя іншим. Don't waste your time with crazy people who think they are normal and necessary, but in reality only make life difficult for others. Стану швачкою, вишивальницею, торгуватиму овочами під міським театром. I will become a seamstress, embroiderer, sell vegetables under the city theater. Я вже зробила свій внесок у божевільну марноту». I have already contributed to the crazy vanity."

У Віллеті дозволялося курити, але не гасити недопалки в траві. З надзвичайним задоволенням вона зробила те, що заборонялося, — адже перебування тут означало, що ви не тільки можете не підкорятися правилам, але й не дбати про наслідки, порушуючи їх. She took great pleasure in doing what was forbidden, because being here meant that not only could you disobey the rules, but you didn't care about the consequences of breaking them.

Підійшла до вхідної брами. She approached the entrance gate. Охоронець — а там завжди була охорона, бо цього, врешті-решт, вимагала інструкція — привітав її кивком голови й відчинив двері.

— Я нікуди не йду, — сказала вона.

— Гарна музика, — мовив охоронець. — Я майже щовечора її слухаю. — I listen to it almost every night.

— Скоро її тут не буде, — сказала вона й чимшвидше відійшла, аби нічого не пояснювати. "She won't be here soon," she said and left as quickly as possible so as not to explain anything.

Вона пригадала собі, що, коли Вероніка ввійшла до їдальні, в очах її був страх.

Страх. Вероніка могла відчувати невпевненість, сором, нерішучість, ніяковість, але — страх? Veronica could feel insecurity, shame, indecision, awkwardness, but - fear? Боятися можна серйозної небезпеки — розлюченого звіра, озброєного нападника, землетрусу — але ж не гурту людей у їдальні. You can be afraid of serious danger - an angry animal, an armed attacker, an earthquake - but not a group of people in a dining room.

«__Ось такі ми, людські істоти,__ — подумала вона. — __Страх замінив нам майже всі інші емоції».__

Марі добре знала, що має на увазі, бо це й привело її до Віллету: приступи паніки.

У себе в кімнаті Марі зібрала цілу бібліотеку зі статей на цю тему. Тепер про такі речі говорять відверто: нещодавно вона дивилася німецьку телепрограму, в якій люди обговорювали свої проблеми, й там наводилися дані про те, що значний відсоток населення страждає від приступів паніки, хоча й більшість намагається приховати симптоми, побоюючись, що їх вважатимуть божевільними. Now these things are being talked about openly: she recently watched a German TV program where people were discussing their problems and it was reported that a significant percentage of the population suffers from panic attacks, although most try to hide their symptoms for fear of being thought crazy.

Але тоді, коли в неї стався перший приступ, про це ще не говорив ніхто. But when she had her first seizure, no one talked about it yet.

__«То було пекло. Справжнісіньке пекло»,__ — подумала вона, запалюючи наступну сигарету. Real hell," she thought, lighting the next cigarette.

Піаніно не затихало; здавалося, Вероніка зарядилася грати всю ніч. The piano didn't stop; it seemed that Veronika was ready to play all night.

На багатьох пацієнтів вплинула поява в лікарні цієї дівчини, — на Марі теж. Many patients were affected by the appearance of this girl in the hospital, including Marie. Спочатку вона намагалась її уникати, щоб не будити в ній жагу до життя; раз рятунку нема, хай уже краще воліє вмерти. At first she tried to avoid her, so as not to arouse her lust for life; since there is no escape, let him prefer to die. Доктор Іґор дав усім зрозуміти, що, незважаючи на щоденні уколи, її стан помітно погіршуватиметься, бо допомогти їй неможливо. Dr. Igor made it clear to everyone that, despite the daily injections, her condition would deteriorate markedly, because it was impossible to help her.

Хворі зрозуміли й трималися осторонь від приреченої дівчини. The patients understood and stayed away from the doomed girl. Проте, невідомо з яких причин, Вероніка почала боротися за життя, підтримуючи ближчі стосунки тільки з двома особами — Зедкою, котра завтра виписувалась і, зрештою, була доволі мовчазна, та Едуардом. However, for unknown reasons, Veronika began to fight for her life, maintaining close relations with only two people - Zedka, who was discharged tomorrow and, in the end, was quite silent, and Eduard.

Марі хотіла переговорити з Едуардом; він завжди прислухався до її слів. Marie wanted to talk to Edward; he always listened to her words. Невже він не розуміє, що втягує Вероніку назад у цей світ, а це найгірша послуга для того, хто не має надії на порятунок? Does he not understand that he is dragging Veronica back into this world, which is the worst service for someone who has no hope of salvation?

У тисячний раз обмірковувала, як пояснити йому цю ситуацію, бо боялася, що викличе в ньому почуття провини, а цього не можна було допустити. For the thousandth time, she thought about how to explain this situation to him, because she was afraid that she would make him feel guilty, and this could not be allowed. Марі подумала й вирішила, що все має йти природним шляхом. Вона вже не юрист і не хоче бути поганим прикладом, запроваджуючи нові правила поведінки там, де панує анархія. She is no longer a lawyer and does not want to be a bad example by introducing new rules of behavior where anarchy reigns.

Поява цієї дівчини зачепила за живе не її одну, і дехто був готовий переосмислити власне життя. The appearance of this girl touched the lives of not only her, and some were ready to rethink their own lives. На одній із зустрічей «Братства» хтось навіть брався з'ясувати, що відбувається. At one of the "Brotherhood" meetings, someone even tried to find out what was going on. Досі-бо у Віллеті помирали або зненацька, так що й задуматись було ніколи, або ж після тривалої хвороби, коли смерть сприймалась як порятунок. Until now, in Villeta, people died either suddenly, so that there was no reason to think about it, or after a long illness, when death was perceived as salvation.

З цією дівчиною все, однак, було значно драматичніше, — адже вона така молода й тепер знову хоче жити, — хоч усі знали, що це неможливо. With this girl, however, everything was much more dramatic - because she is so young and now wants to live again - although everyone knew that it was impossible. Дехто запитував себе: __«А що, якби це трапилося зі мною? Я маю нагоду жити повноцінно. На що я її витрачаю?»__ What am I spending it on?"

Були й такі, що не займалися пошуками відповіді; вони вже давно опустили руки й існували тепер у світі, в якому немає ні життя ні смерті, ні часу ні простору. There were also those who did not search for an answer; they had long ago given up and existed now in a world in which there is neither life nor death, nor time nor space. Інші, однак, серйозно замислились, і Марі була однією з них.

**__В__**ероніка на мить перестала грати й побачила в саду Марі. Такий холод, а на ній — тільки легенька куртка? It's so cold, and she's only wearing a light jacket? Їй що, життя не дороге? To her, life is not expensive?

**__** *__**

Знову торкнулася клавішів. В останні дні свого життя вона нарешті здійснила найбільшу свою мрію: віддалася музиці серцем і душею, грала, скільки хотіла й коли хотіла. In the last days of her life, she finally fulfilled her biggest dream: she gave herself to music with her heart and soul, played as much as she wanted and when she wanted. Не мало значення, що публіка її складалася з одного-єдиного шизофреніка; він розумів її музику, і це було найголовніше. It didn't matter that her audience consisted of a single schizophrenic; he understood her music and that was the most important thing.

**__М__**арі ніколи не спадало на думку накласти на себе руки. It never occurred to Marie to commit suicide. Якраз навпаки, п'ять років тому, в тому самому кінотеатрі, в якому побувала нині, вона приголомшено дивилася фільм про злиденне життя в Сальвадорі й думала, наскільки важливим є її власне. On the contrary, five years ago, in the same cinema in which she visited now, she watched a film about poverty in El Salvador and thought about how important her own was. Тепер — коли діти її вже повиростали й почали працювати — вона покине свою нудну, одноманітну адвокатську працю і присвятить себе роботі в якійсь гуманітарній організації. Now — when her children have already grown up and started working — she will leave her boring, monotonous work as a lawyer and devote herself to work in some humanitarian organization. Ширилися чутки про громадянську війну, але Марі в них не вірила. Ні, наприкінці двадцятого століття Європейське Співтовариство нізащо не дозволить, аби на їхніх кордонах вибухла нова війна. No, at the end of the twentieth century, the European Community will not allow a new war to break out on their borders.

**__** *__**

На протилежному боці земної кулі не бракувало, одначе, трагедій, і однією з них була трагедія Сальвадору, де напівголодні діти жили на вулицях і займалися проституцією.

«Ні, це ж я хотіла вмерти». "No, I wanted to die."

— Який жах, — сказала вона своєму чоловікові, котрий сидів поруч.

Той кивнув головою. He nodded his head.

Марі постійно відкладала своє рішення, але, можливо, саме тепер настав час поговорити про це з чоловіком. Вони досягли в житті всього, що могли, — мали дім, роботу, гарних дітей, достатній комфорт, можливість культурного відпочинку. They achieved everything they could in life — they had a home, a job, beautiful children, sufficient comfort, and the opportunity for cultural recreation. Чому б тепер не зробити щось для інших? Марі мала контакти з Червоним Хрестом і знала, що в багатьох кутках світу завжди потрібні добровольці.

Вона втомилася від боротьби з бюрократією й судочинством, не маючи змоги допомогти людям, котрі роками намагалися розв'язати проблеми, до виникнення яких самі не були причетними. She was tired of dealing with bureaucracy and court proceedings, not being able to help people who had been trying for years to solve problems that they themselves had no part in causing. А працюючи на Червоний Хрест, зможе відразу бачити наслідки своєї роботи. And working for the Red Cross, he will be able to immediately see the consequences of his work.