×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

"Малий і Карлсон, що живе на даху" Астрід Ліндгрен, Карлсон закладається (1)

Карлсон закладається (1)

Якось Малий повернувся зі школи додому сердитий і з великою ґулею на лобі.

Мама була на кухні. Побачивши ґулю, вона, як Малий і сподівався, дуже перелякалась. — Що з тобою сталося, дитино? — спитала вона, пригортаючи Малого.

— Крістер шпурнув у мене каменем,— похмуро відповів Малий.

— Каменем? От поганий хлопчисько! — вигукнула мама.— Чому ж ти не прийшов і

не сказав мені? [294]

— Навіщо? Адже ви не вмієте шпурляти камінням. Ви б ні разу не влучили навіть у

стіну дровітні.

— Ото дурненький! — сказала мама.— Невже ти думаєш, що я буду кидати в

Крістера камінням?

— А чим же ще ви можете кинути? — здивувався Малий.— Замашнішого ви нічого

не знайдете.

Мама зітхнула. Вона зрозуміла, що не тільки Крістер при нагоді шпурляє каміння. її

пестунчик анітрохи не кращий. Просто не віриться — такий маленький хлопчик з милими синіма очима і такий розбишака!

— Скажи, а чи не можна взагалі обійтися без каміння? — мовила мама.— Адже про все можна домовитись. Адже на світі немає такого, про що не можна було б спокійно поговорити і дійти згоди.

— Ні, є, мамо,— сказав Малий.— Наприклад, учора. Я саме теж бився з Крістером...

— І зовсім дарма,— перебила його мама.— Замість битися ви могли б розв'язати свою суперечку словами.

Малий сів біля столу і підпер руками розбиту голову.

— Ви так гадаєте? — спитав він, блимнувши на маму очима.— Крістер сказав мені: "Я тебе наб'ю!" Отак і сказав. А я йому відповів: "Ні, не наб'єш!" То як же після цього ми могли розв'язувати суперечку словами? Ви можете мені пояснити?

Мама не знала, що на це відповісти, і їй довелось припинити свою проповідь про мир. її малий розбишака сидів насуплений, тому вона поспішилася поставити перед ним чашку теплого шоколаду та свіжі булочки. [295]

Це було те, що Малий любив. Він учув приємний запах свіжого печива, ще коли піднімався сходами, а мамині чудові булочки з цинамоном принаймні хоч трохи полегшували йому життя.

Малий задумливо відкусив булочку, і, поки жував, мама наліпила йому на ґулю пластир.

Тоді легенько поцілувала його в пластир і лагідно спитала:

— А що у вас із Крістером сьогодні зайшло?

— Крістер і Гунілла кажуть, ніби я все видумав про Карлсона, що живе на даху.

Кажуть, що він просто вигадка.

— А хіба це не правда? — обережно спитала мама. Малий звів очі від чашки з

шоколадом і сердито зиркнув на маму.

— Ну, хоч ви принаймні можете повірити мені? — [296] сказав він.— Я питав

Карлсона, чи він, бува, не вигадка...

— І що ж відповів Карлсон?

— Сказав, що коли б він був вигадка, то це була б найкраща в світі вигадка. Проте

Карлсон якраз не вигадка,— мовив Малий і взяв ще одну булочку.— Карлсон вважає, що навпаки — Крістер і Гунілла вигадка. "Страшенно безглузда вигадка",— каже він. І я теж так гадаю.

Мама нічого не відповіла на це. Вона знала, що однаково не переконає Малого, тому тільки мовила:

— Я вважаю, що тобі слід більше гратися з Крістером та Гуніллою і менше думати про Карлсона, що живе на даху.

— Карлсон принаймні не шпурляє в мене камінцями,— сказав Малий і помацав ґулю на лобі.

Раптом він щось згадав і радісно всміхнувся до мами:

— О, я мало не забув — сьогодні я вперше побачу, де живе Карлсон!

Але він зразу ж пожалкував, що пробалакався. Ну й дурний, хіба можна казати про

таке мамі!

Проте ці слова не здалися мамі страшнішими й небезпечнішими за все інше, що

Малий розповідав про Карлсона, і вона безтурботно мовила:

— Ну що ж, тобі, мабуть, буде дуже цікаво. Але вона навряд чи була б така

спокійна, якби вдумалася в те, що сказав їй Малий. Адже уявіть собі тільки, де жив Карлсон!

Малий устав із-за столу наїдений і цілком задоволений своїм життям. Ґуля на лобі

вже не боліла, в роті залишився чудовий смак булочок з цинамоном, у вікно до кухні зазирало сонце, і мама в своєму картатому фартусі була така мила.

Малий підійшов до неї і пригорнувся. — Я так люблю вас, мамо,— сказав він. [297]

— Я дуже рада.

— Люблю, бо у вас усе таке рідне.

Потім він пішов до своєї кімнати й почав чекати на Карлсона. Вони мали сьогодні

разом вирушити на дах, і коли б Карлсон був тільки вигадка, як заявляє Кріс-тер, то навряд чи Малий міг би туди попасти.

Малому довелось чекати довго.

— Я прийду по тебе приблизно годині о третій, чи о четвертій, чи о п'ятій, але ні в якому разі не раніше шостої,— сказав йому Карлсон.

Малий не зовсім зрозумів, коли ж саме Карлсон наміряється прийти, і спитав його ще раз.

— Принаймні не пізніше сьомої,— відповів той,— але навряд чи буду до восьмої. Чекай мене десь приблизно о дев'ятій, після того, як проб'є годинник!

Малий чекав цілу вічність, і врешті йому самому почало вже здаватися, що Карлсон тільки вигадка. Та раптом почулося гудіння моторчика, і до кімнати влетів Карлсон, веселий і бадьорий.

— О, я вже не можу тебе дочекатися! — вигукнув Малий.— Ти коли обіцяв прийти?

— Я сказав, що прийду приблизно. От я й прийшов приблизно.

Він попростував до акваріума Малого, де плавали яскраві рибки, занурив у воду

обличчя і почав жадібно пити.

— Обережно! Там мої рибки! — крикнув Малий.

Він злякався, що Карлсон може проковтнути кілька рибинок.

— Коли в людини гарячка, їй доводиться багато пити,— мовив Карлсон.— І якщо

вона ненароком і проковтне одну-дві рибинки, то це дурниці, не варто й згадувати!

— У тебе гарячка? — спитав Малий. [298]

— Авжеж! Ще й яка! Помацай,— відповів Карлсон і притулив руку Малого собі до

чола.

Проте Малий не відчував, щоб Карлсон був дуже гарячий.

— Яка ж у тебе температура? — спитав він.

— Та... тридцять — сорок градусів щонайменше!

Малий нещодавно хворів на кір і добре знав, що таке гарячка. Він похитав головою і

сказав:

— Ну, по-моєму, ти не хворий.

— Ох ти ж, поганий хлопчисько! — закричав Карлсон і тупнув ногою.— Хіба я вже й

захворіти не можу, як усі інші люди?

— Ти хочеш бути хворим? — здивувався Малий.

— Авжеж, кожен хоче,— відповів Карлсон.— Я хочу лежати в ліжку з великою-

превеликою гарячкою. Ти прийдеш довідатись, як я себе почуваю, і я скажу, що я найхворіший у світі. Ти спитаєш, чи я нічого не хочу, і я відповім, що коли я такий

страшенно хворий, то нічогісінько мені не треба... крім величезного торта, і купи тістечок, і повної пригорщі шоколаду, і торби всяких цукерок.

Карлсон очікувально дивився на Малого, а той стояв зовсім розгублений, бо не знав, де він зможе дістати все те, що бажає Карлсон.

— І я хочу, щоб ти став мені за матір,— вів далі Карлсон.— Ти вмовлятимеш мене випити якісь бридкі ліки і пообіцяєш за це п'ять ере. Ти пов'яжеш мені шию вовняним шарфом, а я скажу, що він кусається, і погоджусь зостатися в ньому тільки за п'ять ере.

Малому дуже захотілося стати Карлсонові за матір. [299]

Та це означало, що йому треба спорожнити свою скарбничку. Вона стояла на книжковій полиці, гарна, повна-повнісінька. Малий приніс із кухні ножа й заходився добувати з неї п'ятиерові монети. Карлсон ревно допомагав йому і страх як радів, коли із скарбнички викочувалася монета. Там були монети по десять і по двадцять п'ять ере, та Карлсонові найбільше подобались п'ятаки.

Потім Малий помчав до крамнички і майже на всі гроші накупив цукерок та шоколаду. Коли він віддавав крамареві свої скарби, то на мить згадав, що збирав ці гроші на собаку. Він тяжко зітхнув, але тут же подумав, що той, хто має стати Карлсонові за матір, не може дозволити собі тримати собаку.

Повертаючись назад, Малий розсовав ласощі по кишенях і заглянув до вітальні. Там уся родина — мама, і тато, і Боссе, і Бетан — пила післяобідню каву. Та сьогодні Малому ніколи було сидіти з ними. На мить він подумав, чи не покликати їх до себе в кімнату познайомитися з Карлсоном, але, добре все зваживши, відмовився [300] від цієї гадки. Ще не пустять його з Карлсоном на дах! Краще відкласти знайомство до іншого разу!

Малий узяв з таці жменю мигдалевого печива — Карлсон-бо сказав, що печива теж хоче,— і поспішив до своєї кімнати.

— Як ти довго змушуєш мене чекати! Мене, такого хворого й нещасного! — докірливо сказав Карлсон.— Температура піднімається у мене по кілька градусів на хвилину, і тепер на мені вже можна було б зварити яйце.

— Я поспішав, як лише міг,— виправдувався Малий,— і скільки всього накупив...

— Але ж залишив п'ятиерову монету? Я маю одержати п'ять ере за те, що мене кусатиме шарф,— злякано перебив його Карлсон.

Малий заспокоїв його — сказав, що зберіг кілька п'ятаків.

У Карлсона радісно заблищали очі, і він застрибав на місці з утіхи.

— О, я найхворіший у світі! — сказав він.— Нам треба швидше покласти мене до

ліжка.

Аж тепер Малий подумав, як він дістанеться на дах, не вміючи літати.

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав Карлсон.— Я посаджу тебе на спину, і гайда

— просто до моєї хатки. Але гляди, щоб пальці не попали в пропелер.

— Ти справді думаєш, що в тебе вистачить сили донести мене на собі? — спитав

Малий.

— Там видно буде,— відповів Карлсон.— Важко, звичайно, уявити собі, що я, такий

хворий і немічний, подолаю з тобою хоч половину шляху. Але завше є рятунок. Коли я відчую, що в мене більше немає сили, то скину тебе.

Малому не здавалося, що це рятунок — скинути його на півдорозі вниз, і він трохи занепокоївся.

— Та нічого, все має бути гаразд,— потішив його Карлсон.— Якби тільки мотор не відмовив. [301]

— А як відмовить? Ми тоді впадемо вниз? — спитав. Малий.

— Аякже — ляп, і впадемо,— радісно підтвердив Карлсон.— Але це дурниці, не варто й згадувати! — додав він і махнув рукою.

Малому нічого не залишалось, як погодитися, що то дурниці. Він надряпав на клаптикові паперу записку мамі й татові і поклав її на столі:

Я НА ГОРІ В КАЛСОНА ЩО ЖЕВЕ НАДАХУ

Звичайно, було б найкраще, коли б він устиг повернутися, поки ця записка попаде їм на очі. Але якщо вони часом почнуть його шукати, то хай знають, де він. А то може вийти так, як було раз, коли вони гостювали в бабусі і Малому заманулося самому покататися поїздом. Тоді мама плакала й .питала:

— Якщо вже ти, Малий, так забажав покататися поїздом, то чому не сказав нам?

— Тому, що я справді хотів покататися,— відповів Малий.

Так само було й тепер. Він хотів вибратися з Карлсо-ном на дах, і тому було

найкраще нікого не питати. Коли вони похопляться, що його нема дома, то він принаймні зможе виправдатися, що залишав записку. [302]

Карлсон приготувався летіти. Він покрутив за ґудзика на животі, і моторчик почав працювати.

— Стрибай мені на спину! — вигукнув він.— Ми вирушаємо!

І вони справді вилетіли крізь вікно й піднялися в повітря. Спочатку Карлсон зробив круг над найближчим дахом, щоб випробувати моторчик. Моторчик гуркотів так рівно й надійно, що Малий зовсім перестав боятися. Навпаки, йому така подорож була дуже приємна. Врешті Карлсон приземлився на свій дах. — Тепер побачимо, чи ти втрапиш до моєї хатки,— мовив він.— Я не скажу тобі, що вона міститься за димарем, ти сам її знайди.

Малий ще ніколи не бував на даху. Але він не раз бачив якихось чоловіків, що, прив'язавшись мотузкою до димаря, ходили по даху й згортали сніг. Малий завжди заздрив їм. А тепер він сам мав таке щастя, хоч, правда, не був прив'язаний мотузкою до димаря, і в нього аж усередині хололо, коли він, утримуючи рівновагу, ліз до димаря.

І ось Малий справді побачив Карлсонову хатку. Дуже гарну хатку, з зеленими віконницями і згарб-ним ґаночком, де можна було відпочити. Тепер Малому хотілося якнайшвидше зайти всередину, щоб на власні очі побачити всі ті парові машини, картини з півнями та інші речі, які мав Карлсон.

Над дверима висіла табличка, щоб усі знали, хто тут живе. На ній був такий напис: "КАРЛСОН, ЩО ЖИВЕ НА ДАХУ, НАЙКРАЩИЙ У СВІТІ КАРЛСОН"

Карлсон відчинив навстіж двері й вигукнув:

— Прошу, любий Карлсоне... і ти, Малий, теж! — І перший заскочив до хатки.

— Тепер мені треба лягти в постіль, бо я найхворі-ший у світі! — крикнув він і стрімголов кинувся на червону дерев'яну канапу, що стояла під стіною. [303]

Малий убіг слідом за ним. Він аж тремтів з цікавості.

У хатці було дуже затишно, це Малий відразу помітив. Крім дерев'яної канапи, там стояв ще столярний верстат, що водночас правив Карлсонові й за стіл, шафа, два стільці та коминок із залізними ґратками. Там, певне, Карлсон варив собі їсти.

Але парових машин не видно було. Малий довго оглядався по кімнаті, проте не побачив їх і врешті спитав:

— А де ж твої парові машини?

— Мої парові машини... гм... вони всі вибухнули. Не [304] інакше, як зіпсувались запобіжні клапани. Та це дурниці, не варто й згадувати! Малий знов оглянувся.


Карлсон закладається (1) Carlson lays down (1)

Якось Малий повернувся зі школи додому сердитий і з великою ґулею на лобі. One day Malyi came home from school angry and with a big bump on his forehead.

Мама була на кухні. Mom was in the kitchen. Побачивши ґулю, вона, як Малий і сподівався, дуже перелякалась. Seeing the mob, she was, as Malyi had hoped, very frightened. — Що з тобою сталося, дитино? "What happened to you, child?" — спитала вона, пригортаючи Малого.

— Крістер шпурнув у мене каменем,— похмуро відповів Малий.

— Каменем? От поганий хлопчисько! That's a bad boy! — вигукнула мама.— Чому ж ти не прийшов і - mother exclaimed. - Why didn't you come and

не сказав мені? [294]

— Навіщо? Адже ви не вмієте шпурляти камінням. After all, you don't know how to throw stones. Ви б ні разу не влучили навіть у You wouldn't even hit even once

стіну дровітні. the wall is wooden.

— Ото дурненький! - That's a fool! — сказала мама.— Невже ти думаєш, що я буду кидати в - said mother. - Do you think that I will throw in

Крістера камінням? Christer with stones?

— А чим же ще ви можете кинути? — And what else can you throw? — здивувався Малий.— Замашнішого ви нічого

не знайдете.

Мама зітхнула. Вона зрозуміла, що не тільки Крістер при нагоді шпурляє каміння. She realized that Christer wasn't the only one who threw stones when the opportunity arose. її

пестунчик анітрохи не кращий. the foster child is no better. Просто не віриться — такий маленький хлопчик з милими синіма очима і такий розбишака! You just can't believe it - such a small boy with cute blue eyes and such a badass!

— Скажи, а чи не можна взагалі обійтися без каміння? - Tell me, is it possible to do without stones at all? — мовила мама.— Адже про все можна домовитись. said mother. After all, you can agree on everything. Адже на світі немає такого, про що не можна було б спокійно поговорити і дійти згоди. After all, there is nothing in the world that cannot be calmly discussed and agreed upon.

— Ні, є, мамо,— сказав Малий.— Наприклад, учора. "No, there is, mother," said Little. "For example, yesterday." Я саме теж бився з Крістером... I also fought with Christer...

— І зовсім дарма,— перебила його мама.— Замість битися ви могли б розв'язати свою суперечку словами. "And it's not for nothing," interrupted his mother. "Instead of fighting, you could resolve your dispute with words."

Малий сів біля столу і підпер руками розбиту голову. The little boy sat down at the table and supported his broken head with his hands.

— Ви так гадаєте? - Do you think so? — спитав він, блимнувши на маму очима.— Крістер сказав мені: "Я тебе наб'ю!" he asked, flashing his eyes at his mother. Christer told me: "I'll beat you!" Отак і сказав. That's what he said. А я йому відповів: "Ні, не наб'єш!" And I answered him: "No, you won't!" То як же після цього ми могли розв'язувати суперечку словами? So how could we resolve the dispute with words after that? Ви можете мені пояснити? can you explain me

Мама не знала, що на це відповісти, і їй довелось припинити свою проповідь про мир. Mom didn't know what to say to that, and she had to stop her peace sermon. її малий розбишака сидів насуплений, тому вона поспішилася поставити перед ним чашку теплого шоколаду та свіжі булочки. her little rascal sat sulking, so she hurried to place a cup of warm chocolate and fresh rolls in front of him. [295]

Це було те, що Малий любив. Він учув приємний запах свіжого печива, ще коли піднімався сходами, а мамині чудові булочки з цинамоном принаймні хоч трохи полегшували йому життя. He could smell the sweet smell of fresh cookies even as he walked up the stairs, and his mother's delicious cinnamon buns made his life at least a little easier.

Малий задумливо відкусив булочку, і, поки жував, мама наліпила йому на ґулю пластир. The little boy took a thoughtful bite of the bun, and while he was chewing, his mother stuck a plaster on his bum.

Тоді легенько поцілувала його в пластир і лагідно спитала: Then she lightly kissed him on the patch and gently asked:

— А що у вас із Крістером сьогодні зайшло? — And what happened to you and Christer today?

— Крістер і Гунілла кажуть, ніби я все видумав про Карлсона, що живе на даху.

Кажуть, що він просто вигадка.

— А хіба це не правда? — обережно спитала мама. Малий звів очі від чашки з The boy looked up from the cup

шоколадом і сердито зиркнув на маму.

— Ну, хоч ви принаймні можете повірити мені? "Well, at least you can believe me?" — [296] сказав він.— Я питав

Карлсона, чи він, бува, не вигадка... Carlson, is he, perhaps, not a fiction...

— І що ж відповів Карлсон? — And what did Carlson answer?

— Сказав, що коли б він був вигадка, то це була б найкраща в світі вигадка. - He said that if he were a fiction, it would be the best fiction in the world. Проте

Карлсон якраз не вигадка,— мовив Малий і взяв ще одну булочку.— Карлсон вважає, що навпаки — Крістер і Гунілла вигадка. "Страшенно безглузда вигадка",— каже він. "Terribly ridiculous fiction," he says. І я теж так гадаю.

Мама нічого не відповіла на це. Вона знала, що однаково не переконає Малого, тому тільки мовила: She knew that she would not convince Maly anyway, so she only said:

— Я вважаю, що тобі слід більше гратися з Крістером та Гуніллою і менше думати про Карлсона, що живе на даху. "I think you should play more with Christer and Gunilla and think less about Carlson who lives on the roof."

— Карлсон принаймні не шпурляє в мене камінцями,— сказав Малий і помацав ґулю на лобі.

Раптом він щось згадав і радісно всміхнувся до мами:

— О, я мало не забув — сьогодні я вперше побачу, де живе Карлсон!

Але він зразу ж пожалкував, що пробалакався. But he immediately regretted that he had messed up. Ну й дурний, хіба можна казати про

таке мамі! that's mom!

Проте ці слова не здалися мамі страшнішими й небезпечнішими за все інше, що However, these words did not seem more frightening and dangerous to my mother than anything else

Малий розповідав про Карлсона, і вона безтурботно мовила: The little one talked about Carlson, and she calmly said:

— Ну що ж, тобі, мабуть, буде дуже цікаво. - Well, you will probably be very interested. Але вона навряд чи була б така But she would hardly be like that

спокійна, якби вдумалася в те, що сказав їй Малий. calm, if she thought about what Malyi told her. Адже уявіть собі тільки, де жив Карлсон! After all, just imagine where Carlson lived!

Малий устав із-за столу наїдений і цілком задоволений своїм життям. The little man from behind the table is full and quite satisfied with his life. Ґуля на лобі Lump on the forehead

вже не боліла, в роті залишився чудовий смак булочок з цинамоном, у вікно до кухні зазирало сонце, і мама в своєму картатому фартусі була така мила. I wasn't sick anymore, the delicious taste of cinnamon buns remained in my mouth, the sun was peeking through the kitchen window, and mom was so cute in her checkered apron.

Малий підійшов до неї і пригорнувся. The little one came up to her and hugged her. — Я так люблю вас, мамо,— сказав він. "I love you so much, Mom," he said. [297]

— Я дуже рада. - I am very pleased.

— Люблю, бо у вас усе таке рідне. - I love you, because everything is so native to you.

Потім він пішов до своєї кімнати й почав чекати на Карлсона. Вони мали сьогодні

разом вирушити на дах, і коли б Карлсон був тільки вигадка, як заявляє Кріс-тер, то навряд чи Малий міг би туди попасти. to go to the roof together, and if Carlson was only a fiction, as Chris-ter declares, it is unlikely that Little could get there.

Малому довелось чекати довго. Little had to wait a long time.

— Я прийду по тебе приблизно годині о третій, чи о четвертій, чи о п'ятій, але ні в якому разі не раніше шостої,— сказав йому Карлсон. "I'll pick you up at about three o'clock, or four o'clock, or five o'clock, but no sooner than six o'clock," Carlson told him.

Малий не зовсім зрозумів, коли ж саме Карлсон наміряється прийти, і спитав його ще раз. The little one did not quite understand when exactly Carlson intended to come, and asked him again.

— Принаймні не пізніше сьомої,— відповів той,— але навряд чи буду до восьмої. "At least no later than seven," he answered, "but I'm unlikely to be there until eight." Чекай мене десь приблизно о дев'ятій, після того, як проб'є годинник! Expect me somewhere around nine o'clock, after the clock strikes!

Малий чекав цілу вічність, і врешті йому самому почало вже здаватися, що Карлсон тільки вигадка. The kid waited for an eternity, and in the end he himself began to think that Carlson was just a fiction. Та раптом почулося гудіння моторчика, і до кімнати влетів Карлсон, веселий і бадьорий.

— О, я вже не можу тебе дочекатися! - Oh, I can't wait for you! — вигукнув Малий.— Ти коли обіцяв прийти? - cried Malyi. - When did you promise to come?

— Я сказав, що прийду приблизно. — I said I would come around. От я й прийшов приблизно. That's how I came.

Він попростував до акваріума Малого, де плавали яскраві рибки, занурив у воду He went to Maly's aquarium, where bright fish were swimming, and dipped it into the water

обличчя і почав жадібно пити.

— Обережно! Там мої рибки! — крикнув Малий.

Він злякався, що Карлсон може проковтнути кілька рибинок. He was afraid that Carlson might swallow a few fish.

— Коли в людини гарячка, їй доводиться багато пити,— мовив Карлсон.— І якщо - When a person has a fever, he has to drink a lot, - said Carlson. - And if

вона ненароком і проковтне одну-дві рибинки, то це дурниці, не варто й згадувати! if she accidentally swallows a fish or two, that's nonsense, not worth mentioning!

— У тебе гарячка? - Do you have a fever? — спитав Малий. [298]

— Авжеж! Ще й яка! What more! Помацай,— відповів Карлсон і притулив руку Малого собі до

чола.

Проте Малий не відчував, щоб Карлсон був дуже гарячий. However, Malyi did not feel that Carlson was very hot.

— Яка ж у тебе температура? - What is your temperature? — спитав він.

— Та... тридцять — сорок градусів щонайменше! - Yes... thirty - forty degrees at least!

Малий нещодавно хворів на кір і добре знав, що таке гарячка. The little one had recently had measles and knew well what a fever was. Він похитав головою і

сказав:

— Ну, по-моєму, ти не хворий. - Well, in my opinion, you are not sick.

— Ох ти ж, поганий хлопчисько! - Oh, you, bad boy! — закричав Карлсон і тупнув ногою.— Хіба я вже й - shouted Carlson and stamped his foot

захворіти не можу, як усі інші люди? I can't get sick like all other people?

— Ти хочеш бути хворим? - Do you want to be sick? — здивувався Малий.

— Авжеж, кожен хоче,— відповів Карлсон.— Я хочу лежати в ліжку з великою-

превеликою гарячкою. Ти прийдеш довідатись, як я себе почуваю, і я скажу, що я найхворіший у світі. You will come to find out how I feel, and I will tell you that I am the sickest person in the world. Ти спитаєш, чи я нічого не хочу, і я відповім, що коли я такий You will ask if I do not want anything, and I will answer that when I do

страшенно хворий, то нічогісінько мені не треба... крім величезного торта, і купи тістечок, і повної пригорщі шоколаду, і торби всяких цукерок. terribly ill, I don't need anything... except a huge cake, and a pile of cakes, and a full handful of chocolate, and a bag of all kinds of candies.

Карлсон очікувально дивився на Малого, а той стояв зовсім розгублений, бо не знав, де він зможе дістати все те, що бажає Карлсон. Carlson looked expectantly at Maloy, and he stood completely confused, because he did not know where he could get everything that Carlson wanted.

— І я хочу, щоб ти став мені за матір,— вів далі Карлсон.— Ти вмовлятимеш мене випити якісь бридкі ліки і пообіцяєш за це п'ять ере. "And I want you to become my mother," continued Carlson. Ти пов'яжеш мені шию вовняним шарфом, а я скажу, що він кусається, і погоджусь зостатися в ньому тільки за п'ять ере. You will tie my neck with a woolen scarf, and I will say that it bites, and I will agree to stay in it only for five ere.

Малому дуже захотілося стати Карлсонові за матір. The little boy really wanted to become Carlson's mother. [299]

Та це означало, що йому треба спорожнити свою скарбничку. Вона стояла на книжковій полиці, гарна, повна-повнісінька. Малий приніс із кухні ножа й заходився добувати з неї п'ятиерові монети. Карлсон ревно допомагав йому і страх як радів, коли із скарбнички викочувалася монета. Carlson was zealous in helping him, and his fear was like joy when a coin rolled out of the piggy bank. Там були монети по десять і по двадцять п'ять ере, та Карлсонові найбільше подобались п'ятаки. There were coins of ten and twenty-five ere, but Carlson liked the fives best.

Потім Малий помчав до крамнички і майже на всі гроші накупив цукерок та шоколаду. Then Maly rushed to the store and bought sweets and chocolate with almost all the money. Коли він віддавав крамареві свої скарби, то на мить згадав, що збирав ці гроші на собаку. When he gave the shopkeeper his treasures, he remembered for a moment that he was collecting this money for a dog. Він тяжко зітхнув, але тут же подумав, що той, хто має стати Карлсонові за матір, не може дозволити собі тримати собаку. He sighed heavily, but immediately thought that the one who was to become Carlson's mother could not afford to keep a dog.

Повертаючись назад, Малий розсовав ласощі по кишенях і заглянув до вітальні. Returning back, Maly shoved treats in his pockets and looked into the living room. Там уся родина — мама, і тато, і Боссе, і Бетан — пила післяобідню каву. Та сьогодні Малому ніколи було сидіти з ними. На мить він подумав, чи не покликати їх до себе в кімнату познайомитися з Карлсоном, але, добре все зваживши, відмовився [300] від цієї гадки. For a moment he thought about calling them into his room to meet Carlson, but after weighing everything carefully, he [300] gave up on the idea. Ще не пустять його з Карлсоном на дах! They won't let him and Carlson onto the roof yet! Краще відкласти знайомство до іншого разу! It is better to postpone acquaintance until another time!

Малий узяв з таці жменю мигдалевого печива — Карлсон-бо сказав, що печива теж хоче,— і поспішив до своєї кімнати. The little one took a handful of almond cookies from the tray—Carlson-bo said he wanted cookies, too—and hurried to his room.

— Як ти довго змушуєш мене чекати! - How long you make me wait! Мене, такого хворого й нещасного! Me, so sick and unhappy! — докірливо сказав Карлсон.— Температура піднімається у мене по кілька градусів на хвилину, і тепер на мені вже можна було б зварити яйце. - Carlson said reproachfully. - My temperature rises several degrees a minute, and now you could boil an egg on me.

— Я поспішав, як лише міг,— виправдувався Малий,— і скільки всього накупив... - I was in a hurry as much as I could, - Little excused himself, - and I bought as much as I could...

— Але ж залишив п'ятиерову монету? "But did you leave a fiver coin?" Я маю одержати п'ять ере за те, що мене кусатиме шарф,— злякано перебив його Карлсон. "I have to get five ere for being bitten by a scarf," Carlson interrupted him in fright.

Малий заспокоїв його — сказав, що зберіг кілька п'ятаків. The little one reassured him - he said that he had saved a few pennies.

У Карлсона радісно заблищали очі, і він застрибав на місці з утіхи. Carlson's eyes sparkled with joy, and he jumped on the spot with joy.

— О, я найхворіший у світі! - Oh, I'm the sickest person in the world! — сказав він.— Нам треба швидше покласти мене до

ліжка.

Аж тепер Малий подумав, як він дістанеться на дах, не вміючи літати. Until now, Malyi thought about how he would get to the roof, not knowing how to fly.

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав Карлсон.— Я посаджу тебе на спину, і гайда - said Carlson. - I'll put you on my back and go

— просто до моєї хатки. Але гляди, щоб пальці не попали в пропелер. But be careful not to get your fingers in the propeller.

— Ти справді думаєш, що в тебе вистачить сили донести мене на собі? "Do you really think you have the strength to carry me?" — спитав

Малий.

— Там видно буде,— відповів Карлсон.— Важко, звичайно, уявити собі, що я, такий - It will be seen there, - answered Carlson. - Of course, it is difficult to imagine that I am like that

хворий і немічний, подолаю з тобою хоч половину шляху. sick and weak, I will overcome at least half the way with you. Але завше є рятунок. But there is always salvation. Коли я відчую, що в мене більше немає сили, то скину тебе. When I feel that I have no more strength, I will dump you.

Малому не здавалося, що це рятунок — скинути його на півдорозі вниз, і він трохи занепокоївся. The little one didn't think it would save him to drop him halfway down, and he got a little worried.

— Та нічого, все має бути гаразд,— потішив його Карлсон.— Якби тільки мотор не відмовив. "It's okay, everything should be fine," Carlson comforted him. "If only the engine didn't fail." [301]

— А як відмовить? - How to refuse? Ми тоді впадемо вниз? Will we fall down then? — спитав. Малий.

— Аякже — ляп, і впадемо,— радісно підтвердив Карлсон.— Але це дурниці, не варто й згадувати! "Ayakzhe - a blunder, and we'll fall," Carlson happily confirmed. "But it's nonsense, it's not worth mentioning!" — додав він і махнув рукою.

Малому нічого не залишалось, як погодитися, що то дурниці. Little had no choice but to agree that it was nonsense. Він надряпав на клаптикові паперу записку мамі й татові і поклав її на столі: He scribbled a note to mom and dad on a piece of paper and put it on the table:

Я НА ГОРІ В КАЛСОНА ЩО ЖЕВЕ НАДАХУ

Звичайно, було б найкраще, коли б він устиг повернутися, поки ця записка попаде їм на очі. Of course, it would be best if he could get back before they saw this note. Але якщо вони часом почнуть його шукати, то хай знають, де він. But if they sometimes start looking for him, then let them know where he is. А то може вийти так, як було раз, коли вони гостювали в бабусі і Малому заманулося самому покататися поїздом. And it can turn out like it happened once, when they were visiting grandmother and Little wanted to ride the train himself. Тоді мама плакала й .питала: Then mother cried and asked:

— Якщо вже ти, Малий, так забажав покататися поїздом, то чому не сказав нам? "If you, Malyi, wanted to ride the train so much, why didn't you tell us?"

— Тому, що я справді хотів покататися,— відповів Малий. "Because I really wanted to go for a ride," replied Maly.

Так само було й тепер. It was the same now. Він хотів вибратися з Карлсо-ном на дах, і тому було

найкраще нікого не питати. it's best not to ask anyone. Коли вони похопляться, що його нема дома, то він принаймні зможе виправдатися, що залишав записку. When they realize he's not at home, he'll at least be able to justify leaving the note. [302]

Карлсон приготувався летіти. Carlson prepared to fly. Він покрутив за ґудзика на животі, і моторчик почав працювати.

— Стрибай мені на спину! - Jump on my back! — вигукнув він.— Ми вирушаємо! he shouted. "We're going!"

І вони справді вилетіли крізь вікно й піднялися в повітря. And they did fly out the window and into the air. Спочатку Карлсон зробив круг над найближчим дахом, щоб випробувати моторчик. Моторчик гуркотів так рівно й надійно, що Малий зовсім перестав боятися. The motor rumbled so steadily and reliably that Little stopped being afraid. Навпаки, йому така подорож була дуже приємна. On the contrary, such a trip was very pleasant for him. Врешті Карлсон приземлився на свій дах. — Тепер побачимо, чи ти втрапиш до моєї хатки,— мовив він.— Я не скажу тобі, що вона міститься за димарем, ти сам її знайди. "Now let's see if you can get to my house," he said. "I won't tell you it's behind the chimney, you'll find it yourself."

Малий ще ніколи не бував на даху. Але він не раз бачив якихось чоловіків, що, прив'язавшись мотузкою до димаря, ходили по даху й згортали сніг. But he more than once saw some men who, having tied themselves to the chimney with a rope, walked on the roof and rolled the snow. Малий завжди заздрив їм. А тепер він сам мав таке щастя, хоч, правда, не був прив'язаний мотузкою до димаря, і в нього аж усередині хололо, коли він, утримуючи рівновагу, ліз до димаря. And now he himself had such happiness, although, it is true, he was not tied to the chimney by a rope, and he was cold inside when he, keeping his balance, climbed up to the chimney.

І ось Малий справді побачив Карлсонову хатку. Дуже гарну хатку, з зеленими віконницями і згарб-ним ґаночком, де можна було відпочити. A very nice house, with green shutters and a humped porch, where you could relax. Тепер Малому хотілося якнайшвидше зайти всередину, щоб на власні очі побачити всі ті парові машини, картини з півнями та інші речі, які мав Карлсон. Now Little wanted to get inside as soon as possible to see for himself all those steam engines, paintings of roosters and other things that Carlson had.

Над дверима висіла табличка, щоб усі знали, хто тут живе. На ній був такий напис: "КАРЛСОН, ЩО ЖИВЕ НА ДАХУ, НАЙКРАЩИЙ У СВІТІ КАРЛСОН"

Карлсон відчинив навстіж двері й вигукнув:

— Прошу, любий Карлсоне... і ти, Малий, теж! - Please, dear Carlson... and you, Little, too! — І перший заскочив до хатки.

— Тепер мені треба лягти в постіль, бо я найхворі-ший у світі! — крикнув він і стрімголов кинувся на червону дерев'яну канапу, що стояла під стіною. he shouted and rushed headlong to the red wooden couch standing under the wall. [303]

Малий убіг слідом за ним. The little one ran after him. Він аж тремтів з цікавості. He was trembling with curiosity.

У хатці було дуже затишно, це Малий відразу помітив. Крім дерев'яної канапи, там стояв ще столярний верстат, що водночас правив Карлсонові й за стіл, шафа, два стільці та коминок із залізними ґратками. In addition to the wooden couch, there was also a carpentry machine, which at the same time served Carlson as a table, a wardrobe, two chairs and a fireplace with iron grates. Там, певне, Карлсон варив собі їсти.

Але парових машин не видно було. But there were no steam engines to be seen. Малий довго оглядався по кімнаті, проте не побачив їх і врешті спитав:

— А де ж твої парові машини?

— Мої парові машини... гм... вони всі вибухнули. Не [304] інакше, як зіпсувались запобіжні клапани. No [304] other way than the safety valves went bad. Та це дурниці, не варто й згадувати! Малий знов оглянувся.