×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

"Малий і Карлсон, що живе на даху" Астрід Ліндгрен, Карлсон грається в намета (1)

Карлсон грається в намета (1)

Для Малого то була важка мить. Мамі не сподобалось, що її тюфтельками прикрашають вежу з кубиків, і вона, звичайно, не мала сумніву, що то все зробив Малий.

— Карлсон, що живе на даху...— почав був Малий, але тато суворо перебив його:

— Годі, Малий, ми більше не хочемо слухати твої вигадки про Карлсона!

Боссе й Бетан глузливо засміялися.

— Ну й Карлсон! — мовив Боссе.— Йому конче забаглося щезнути саме тоді, як ми

прийшли знайомитися з ним!

Малий сумно з'їв тюфтельку й заходився збирати розкидані кубики. Тепер про

Карлсона не варто було більше й мови заводити. Але без нього в домі здавалось так порожньо, так сумно.

— А тепер ходімо пити каву й забудемо про Карлсона,— сказав тато й ласкаво

поплескав Малого по щоці.

Каву завжди пили перед каміном у вітальні. Так було й цього вечора, хоч надворі стояла тепла, ясна погода, а липи на вулиці вже вбралися в зелені листочки. Малий не любив кави, зате любив сидіти з мамою, татом, з Бетан і Боссе перед каміном, у якому палав вогонь.

— Мамо, зажмуртеся на хвильку,— сказав Малий, коли мама поставила на столику біля каміна тацю з кавою. [283]

— Навіщо мені зажмурюватись?

— Та ви ж казали, що не можете бачити, як я їм цукор, а я саме хочу взяти собі грудочку,— пояснив Малий.

Він був дуже засмучений і шукав, чим би втішитися. Чого Карлсон полетів? Хіба так гарно робити — зникнути й лишити після себе тільки маленьку тюфтельку?

Малий усівся на своє улюблене місце біля каміна — якнайближче до вогню.

Ці хвилини, коли вся родина пила після обіду каву, були чи не найкращі за весь день. Тоді можна було спокійно поговорити з татом і мамою; вони терпляче вислухували Малого, на що не завжди знаходили час. Приємно було також послухати,

як Боссе та Бетан глузували одне з одного, заводили розмову про "зубрячку". "Зубрячка" — то, мабуть, зовсім інший, кращий спосіб учитися, ніж той, [284] що буває

в початковій школі, куди ходив Малий. Він теж залюбки поговорив би й про свої шкільні справи, але, крім мами й тата, ніхто більше ними не цікавився. Боссе й Бетан тільки сміялися з того, що він розповідав, а Малий намагався не давати їм нагоди посміятися з себе. Проте, коли вже Боссе й Бетан зачіпали його, він не залишався в боргу. А дратувати Малий був мастак — це він мусив уміти, мавши такого брата, як Боссе, й таку сестру, як Бетан.

— Ну, Малий,— спитала мама,— ти вже вивчив уроки? Такі розмови Малому аж ніяк не подобались, та коли вже мама нічого не сказала, що він узяв грудку цукру, то треба було витерпіти і її запитання.

— Аякже, вивчив,— похмуро відповів він.

Малий весь цей час думав про Карлсона. Як можна вимагати, щоб він не забував про уроки, коли він не знав, чи Карлсон ще повернеться, чи ні!

— Що ж вам завдали? — спитав тато.

Малий розсердився. Коли вони перестануть? Не на те ж він так зручно вмостився біля каміна і втішається теплом, щоб-йому весь час нагадували про уроки!

— Нам завдали абетку,— квапливо відповів він,— довжелезну абетку, і я її знаю: спочатку йде "а", а потім усі інші літери!

Малий узяв іще одну грудку цукру і знову почав думати про Карлсона. Нехай вони розмовляють собі, про що їм хочеться, а він думатиме про Карлсона. Чи доведеться ще колись його побачити?

Однак Бетан вивела його з задуми:

— Слухай, Малий, хочеш заробити двадцять п'ять ере*? [* Ере — дрібна монета в Швеції.]

Хлопць не зразу збагнув, що вона сказала. Звичайно, чому б не заробити двадцять п'ять ере. Але все [285] залежить від того, що за це хоче від нього Бeтан.

— Двадцять п'ять ере — надто мало,— твердо відповів він.— Тепер усе таке дороге... Як ти гадаєш, скільки, наприклад, коштує п'ятдесятиерова скляночка морозива?

— Думаю, що п'ятдесят ере,— хитро відповіла Бетащ

— Ото ж бо! Тепер ти бачиш, що двадцять п'ять ере замало.

— Але ж ти навіть не знаєш, що я від тебе хочу,— сказала Бетан.— Тобі нічого не

доведеться робити. Тобі треба тільки чогось не робити.

— Чого ж мені треба не робити?

— Не показуватись цілий вечір у вітальні.

— Має прийти Пелле, розумієш,— пояснив Боссе.— Нова симпатія Бетан.

Малий кивнув головою. Нічого собі вони вигадали. Мама з татом підуть у кіно,

Боссе помчить на футбольний матч, а Бетан сидітиме у вітальні і воркуватиме з Пелле! Тільки ти, Малий, зачинися в своїй кімнаті — і за якісь там жалюгідні двадцять п'ять ере! Ох, і важко ж мати таку родину!

— А які в нього вуха? — спитав Малий.— Такі самі клапаті, як у того, що був раніше?

Це сказано навмисне, щоб подрочити Бетан.

— Чуєте, мамо,— мовила Бетан,— тепер ви самі розумієте, чому я хочу, аби Малий не показувався. Він своїми глузами проганяє кожного, хто приходить до мене.

— Він більше так не зробить,— невпевнено заперечила мама.

Вона не любила, коли її діти лаялися.

— Ні, зробить,— наполягала Бетан.— Пам'ятаєте, як він повівся з Класом? Втупився

в нього, а тоді каже: "Ні, Бетан, такі вуха тобі не пасують". Зрозуміло, чому Клас більше ні разу не приходив! [286]

— Спокійно, тільки спокійно,— сказав Малий точнісінько так, як Карлсон.— Я сидітиму в себе в кімнаті, і то без ніякої платні. Я не беру грошей за те, що хтось не хоче мене бачити.

— Чудово,— втішилася Бетан.— Тільки заприсягнися. Заприсягнися, що я не побачу тебе тут цілий вечір!

— Присягаюся,— сказав Малий.— І знай, що мені всі твої Пелле не такі потрібні, як ти думаєш. Я й сам заплатив би двадцять п'ять ере, щоб їх не бачити!

За якийсь час Малий і справді сидів уже в своїй кімнаті — і без ніякої платні. Мама з татом пішли в кіно, Боссе побіг на стадіон, а з вітальні, коли Малий відчиняв двері, чути було притишену розмову. Там Бетан воркувала зі своїм Пелле. Малий кілька разів відчиняв двері, хотів почути, про що вони гомонять, проте нічого не виходило. Тоді він став біля вікна й почав дивитися, як смеркає. Він визирнув униз на вулицю, чи немає там часом Крістера й Гунілли. Але там лише кілька великих хлопців завели бійку. Малому було цікаво стежити за бійкою, та, на жаль, хлопці швидко скінчили, і знов стало дуже нудно.

І враз він почув найприємніший у світі звук — гудіння моторчика! А ще за мить у

вікні з'явився Карлсон.

— Гей-гоп, Малий! — невинно озвався він.

— Гей-гоп, Карлсоне,— відповів Малий.— Звідки ти взявся?

— Як-то звідки? Що ти маєш на гадці? — спитав Карлсон.

— Ну, ти ж зник,— мовив Малий.— І саме тоді, як мав познайомитися з моїми

мамою й татом. Чого ти втік?

Карлсон розсердився. Він узявся в боки й вигукнув:

— Ні, ви чули таке! Хіба я не мав права поглянути, що робиться в мене вдома?

Господар не повинен забувати [287] про свою хату. А як же інакше? Хіба я винен, що твої мама й тато прийшли знайомитися зі мною саме тоді, коли мені треба було йти додому? Карлсон оглянувся по кімнаті.

— До речі, про хату,— сказав він.— А де моя вежа? Хто знищив мою чудову вежу, і де моя тюфтелька?

Малий збентежився.

— Я не сподівався, що ти повернешся,— боязко сказав він.

— Все зрозуміло,— мовив Карлсон.— Найкращий у світі будівельник споруджує

вежу, і що ж виходить? Може, хтось ставить біля неї огорожу? Може, хтось слідкує, щоб вона стояла вічно? Зовсім ні! Навпаки! Ламає, нищить її та ще й з'їдає чужу тюфтельку!

Карлсон відійшов, сів на ослінчик і насупився.

— О, це дурниці, не варто й згадувати,— сказав Малий і махнув рукою точнісінько так, як махав Карлсон.— Не треба через це хвилюватися!

— Добре тобі казати! — сердито мовив Карлсон.— Так можна знищити все, і потім заявити, що це дурниці й не варто через них хвилюватися. А як мені, будівельникові, що спорудив вежу оцими нещасними маленькими ручками?

І він тицьнув свої пухкенькі ручки просто під ніс Малому. Потім знову сів на ослінчик і ще дужче насупився.

— Я не граюся,— пробурчав він.— Я не граюся, коли наді мною так збиткуються. Малий зовсім занепав духом. Він стояв і не знав, що йому робити.

Хвилинку панувала мовчанка. Нарешті Карлсон сказав:

— Якщо я дістану якийсь невеличкий подарунок, то, може, знову повеселішаю. Це

ще не напевне, але, може, я повеселішаю, коли матиму якийсь подарунок... [288]

Малий кинувся до столу й квапливо почав порпатися в шухляді, де він тримав

найдорожчі свої скарби: поштові марки, морські камінці, кольорові олівці та олов'яні солдатики.

Там же лежала і його найбільша гордість — маленький кишеньковий ліхтарик.

— Може, тобі подарувати оце? — сказав Малий і простяг ліхтарика, щоб Карлсон побачив його.

Карлсон миттю схопив ліхтарика.

— Якраз щось таке мені й треба, щоб я знов повеселішав,— мовив він.— Це, звичайно, не така гарна річ, як моя вежа, але принаймні я спробую трохи повеселішати.

— То хай він буде твій,— сказав Малий.

— А він світить? — недовірливо спитав Карлсон і натиснув на кнопку.

Ліхтарик загорівся, і очі в Карлсона теж засяяли.

— Ні, ти тільки уяви собі — коли темними осінніми вечорами я йтиму по даху до

своєї хатки, то зможу присвічувати ліхтариком. Не буду більше блукати навпомацки між димарями,— сказав він і погладив ліхтарика рукою.

Малий дуже зрадів, коли почув Карлсонові слова. Він тільки хотів одного — прогулятися колись із Карлсоном по даху й побачити, як він світитиме ліхтариком у темряві. [289]

— Гей-гоп, Малий, тепер я знову веселий! — мовив Карлсон.— Клич сюди своїх маму й тата, будемо знайомитися.

— Вони пішли в кіно,— сказав Малий.

— Пішли в кіно? Тоді, як мали нагоду зустрітися зі мною? — здивувався Карлсон.

— Пішли. Вдома лише Бетан... і її нова симпатія. Вони у вітальні, але мені туди не

можна заходити.

— Що я чую! — вигукнув Карлсон.— Тобі не можна ходити, куди ти хочеш? Ну, таке

годі стерпіти. Ходімо

— Але ж я заприсягнувся...— почав був Малий.

— А я заприсягнувся,— перебив його Карлсон,— що коли побачу якусь

несправедливість — то миттю кинуся на неї, мов яструб!

Він підійшов до Малого й поплескав його по плечу,

— А в чому, власне, ти заприсягнувся?

— Заприсягнувся, що мене не побачать у вітальні цілий вечір.

— Ну, то тебе й не побачать,— сказав Карлсон.— Але тобі, мабуть, хочеться

подивитись на нову симпатію Бетан?

— Щиро казати, дуже хочеться! — гаряче признався Малий.— Раніше вона мала

товариша, в якого були страшенно клапаті вуха. Я б дуже хотів поглянути, які вуха в цього.

— Знаєш, я теж залюбки поглянув би,— сказав Карлсон.— Стривай, я щось вигадаю! Найкращий у світі вигадник — це Карлсон, що живе на даху.

Він оглянувся по кімнаті.

— О, знайшов! — мовив він і кивнув головою на ковдру.— Це саме те, що нам треба. Я ж був певен, що вигадаю щось.

Малий спитав:

— Що ж ти вигадав?

— Ти заприсягнувся, що тебе цілий вечір не побачать [290] у вітальні, так? Але

якщо ти йтимеш під ковдрою, то тебе не буде видно.

— Це так, але...— почав Малий.

— Ніяких "але",— рішуче перебив його Карлсон.— Якщо ти йтимеш під ковдрою, то

побачать ковдру, а не тебе. І якщо я йтиму під ковдрою, мене теж не буде видно. Сердешна Бетан не побачить мене, який жаль! Але так їй і треба, хай не буде дурна!

Він стягнув з ліжка ковдру і накинув ЇЇ собі на голову.

— Ану до мене, швидко! — покликав він Малого.-

Лізь у мій намет!

Малий шугнув під ковдру до Карлсона, і вони обидва радісно засміялись.

— Адже Бетан не казала, що вона не хоче бачити в кімнаті намету? Бо ж кожному

цікаво глянути на намет. Та ще й коли в ньому світиться! — І Карлсон увімкнув ліхтарика.

Малий не був певний, що Бетан дуже зрадіє наметові, одначе самому йому він сподобався. Стояти разом з Карлсоном під ковдрою і світити ліхтариком було так таємниче й цікаво!

Малий гадав, що вони могли б краще сидіти в його кімнаті, гратися в намет і дати Бетан спокій. Та Карлсон був невблаганний.

— Я не стерплю несправедливості! — заявив він.-

І, хоч би що, зайду до вітальні!

І ось намет почав рухатись до дверей. Малому залишилося тільки йти слідом за

Карлсоном. З-під ковдри показалась маленька пухка ручка, натиснула на клямку й дуже тихо та обережно відчинила двері. Намет опинився в передпокої, розділеному з вітальнею лише важкою завісою.

— Спокійно, тільки спокійно! — пошепки сказав Карлсон. [291]

Намет тихенько посунувся по підлозі і зупинився перед завісою. Тепер голоси долинали трохи виразніше, та однаково не можна було вчути слів. Лампа у вітальні не горіла, певне, Бетан і Пелле досить було світла, що доходило до кімнати з вулиці.

— Це ще краще,— прошепотів Карлсон,— світло ліхтарика здаватиметься яснішим. А поки що він вимкнув ліхтарика.

— Нехай ми з'явимось до вітальні як радісна, бажана несподіванка.

І Карлсон захихотів під ковдрою.

Тихо-тихенько рухався намет по кімнаті. Бетан і Пелле сиділи на канапі під протилежною стінкою. Намет дуже обережно наближався до них.


Карлсон грається в намета (1)

Для Малого то була важка мить. It was a difficult moment for Maly. Мамі не сподобалось, що її тюфтельками прикрашають вежу з кубиків, і вона, звичайно, не мала сумніву, що то все зробив Малий. Mama didn't like that her dumplings were decorating the cube tower, and of course she had no doubt that Little did it all.

— Карлсон, що живе на даху...— почав був Малий, але тато суворо перебив його:

— Годі, Малий, ми більше не хочемо слухати твої вигадки про Карлсона! - Goody, Little, we don't want to listen to your fictions about Carlson anymore!

Боссе й Бетан глузливо засміялися.

— Ну й Карлсон! - And Carlson! — мовив Боссе.— Йому конче забаглося щезнути саме тоді, як ми - said Bosse. - He wanted to disappear just as we did

прийшли знайомитися з ним!

Малий сумно з'їв тюфтельку й заходився збирати розкидані кубики. Тепер про

Карлсона не варто було більше й мови заводити. Carlson was not worth talking about anymore. Але без нього в домі здавалось так порожньо, так сумно. But without him, the house seemed so empty, so sad.

— А тепер ходімо пити каву й забудемо про Карлсона,— сказав тато й ласкаво

поплескав Малого по щоці.

Каву завжди пили перед каміном у вітальні. Coffee was always drunk in front of the fireplace in the living room. Так було й цього вечора, хоч надворі стояла тепла, ясна погода, а липи на вулиці вже вбралися в зелені листочки. It was the same this evening, even though it was warm, clear weather outside, and the linden trees outside had already covered themselves in green leaves. Малий не любив кави, зате любив сидіти з мамою, татом, з Бетан і Боссе перед каміном, у якому палав вогонь. The little one did not like coffee, but he liked to sit with his mother, father, Bethan and Bosse in front of the fireplace, in which the fire was burning.

— Мамо, зажмуртеся на хвильку,— сказав Малий, коли мама поставила на столику біля каміна тацю з кавою. "Mom, close your eyes for a moment," said Little, when mom put a tray of coffee on the table by the fireplace. [283]

— Навіщо мені зажмурюватись?

— Та ви ж казали, що не можете бачити, як я їм цукор, а я саме хочу взяти собі грудочку,— пояснив Малий. "But you said that you can't see me eating sugar, and I just want to take a lump," explained Maly.

Він був дуже засмучений і шукав, чим би втішитися. He was very upset and was looking for something to comfort himself. Чого Карлсон полетів? Why did Carlson fly? Хіба так гарно робити — зникнути й лишити після себе тільки маленьку тюфтельку? Is it such a nice thing to do — to disappear and leave behind only a small meatball?

Малий усівся на своє улюблене місце біля каміна — якнайближче до вогню. The little one sat down in his favorite place by the fireplace - as close as possible to the fire.

Ці хвилини, коли вся родина пила після обіду каву, були чи не найкращі за весь день. Those minutes, when the whole family drank coffee after dinner, were almost the best of the whole day. Тоді можна було спокійно поговорити з татом і мамою; вони терпляче вислухували Малого, на що не завжди знаходили час. Приємно було також послухати, It was also nice to listen to

як Боссе та Бетан глузували одне з одного, заводили розмову про "зубрячку". how Bosse and Betan made fun of each other, started a conversation about "Zumbryka". "Зубрячка" — то, мабуть, зовсім інший, кращий спосіб учитися, ніж той, [284] що буває "Zubryachka" is probably a completely different, better way of learning than [284] what happens

в початковій школі, куди ходив Малий. in the primary school where Malyi went. Він теж залюбки поговорив би й про свої шкільні справи, але, крім мами й тата, ніхто більше ними не цікавився. He would also like to talk about his school affairs, but apart from mom and dad, no one else was interested in them. Боссе й Бетан тільки сміялися з того, що він розповідав, а Малий намагався не давати їм нагоди посміятися з себе. Bosse and Betan only laughed at what he was telling, and Little tried not to give them an opportunity to laugh at himself. Проте, коли вже Боссе й Бетан зачіпали його, він не залишався в боргу. However, when Bosse and Betan touched him, he did not remain in debt. А дратувати Малий був мастак — це він мусив уміти, мавши такого брата, як Боссе, й таку сестру, як Бетан. And Malyi was a master at annoying - he had to be able to do that, having a brother like Bosse and a sister like Betan.

— Ну, Малий,— спитала мама,— ти вже вивчив уроки? "Well, Little," asked mother, "have you learned your lessons yet?" Такі розмови Малому аж ніяк не подобались, та коли вже мама нічого не сказала, що він узяв грудку цукру, то треба було витерпіти і її запитання. Little didn't like such conversations at all, and when mom didn't say anything about him taking a lump of sugar, he had to put up with her questions.

— Аякже, вивчив,— похмуро відповів він. "Well, I studied it," he answered gloomily.

Малий весь цей час думав про Карлсона. The kid was thinking about Carlson all this time. Як можна вимагати, щоб він не забував про уроки, коли він не знав, чи Карлсон ще повернеться, чи ні! How could he be asked not to forget his lessons when he did not know whether Carlson would return or not!

— Що ж вам завдали? - What did they do to you? — спитав тато.

Малий розсердився. Коли вони перестануть? When will they stop? Не на те ж він так зручно вмостився біля каміна і втішається теплом, щоб-йому весь час нагадували про уроки! On the other hand, he sits so comfortably by the fireplace and comforts himself with the warmth, so that he is constantly reminded of his lessons!

— Нам завдали абетку,— квапливо відповів він,— довжелезну абетку, і я її знаю: спочатку йде "а", а потім усі інші літери! - They gave us an alphabet, - he hastily answered, - a long alphabet, and I know it: "a" comes first, and then all the other letters!

Малий узяв іще одну грудку цукру і знову почав думати про Карлсона. Нехай вони розмовляють собі, про що їм хочеться, а він думатиме про Карлсона. Let them talk to themselves about what they want, and he will think about Carlson. Чи доведеться ще колись його побачити? Will I ever have to see him again?

Однак Бетан вивела його з задуми: However, Bethan brought him out of his thoughts:

— Слухай, Малий, хочеш заробити двадцять п'ять ере*? [* Ере — дрібна монета в Швеції.] [* Ere is a small coin in Sweden.]

Хлопць не зразу збагнув, що вона сказала. Звичайно, чому б не заробити двадцять п'ять ере. Of course, why not earn twenty-five ere. Але все [285] залежить від того, що за це хоче від нього Бeтан. But everything [285] depends on what Betan wants from him.

— Двадцять п'ять ере — надто мало,— твердо відповів він.— Тепер усе таке дороге... Як ти гадаєш, скільки, наприклад, коштує п'ятдесятиерова скляночка морозива? "Twenty-five ere is too little," he answered firmly.

— Думаю, що п'ятдесят ере,— хитро відповіла Бетащ "I think it's fifty ere," answered Betash slyly

— Ото ж бо! - That's why! Тепер ти бачиш, що двадцять п'ять ере замало. Now you see that twenty-five years is not enough.

— Але ж ти навіть не знаєш, що я від тебе хочу,— сказала Бетан.— Тобі нічого не

доведеться робити. Тобі треба тільки чогось не робити. You just have to not do something.

— Чого ж мені треба не робити?

— Не показуватись цілий вечір у вітальні. - Do not show yourself in the living room all evening.

— Має прийти Пелле, розумієш,— пояснив Боссе.— Нова симпатія Бетан. "Pelle must come, you understand," Bosse explained. "Bethan's new crush."

Малий кивнув головою. Нічого собі вони вигадали. They invented nothing. Мама з татом підуть у кіно,

Боссе помчить на футбольний матч, а Бетан сидітиме у вітальні і воркуватиме з Пелле! Bosse will rush to the football match, and Bethan will sit in the living room and coo with Pelle! Тільки ти, Малий, зачинися в своїй кімнаті — і за якісь там жалюгідні двадцять п'ять ере! Only you, Little, lock yourself in your room - and for some pitiful twenty-five ere! Ох, і важко ж мати таку родину! Oh, and it's hard to have such a family!

— А які в нього вуха? - And what kind of ears does he have? — спитав Малий.— Такі самі клапаті, як у того, що був раніше? - asked Maly.

Це сказано навмисне, щоб подрочити Бетан. This is said on purpose to tease Bethan.

— Чуєте, мамо,— мовила Бетан,— тепер ви самі розумієте, чому я хочу, аби Малий не показувався. - You hear, mother, - said Bethan, - now you yourself understand why I want Malyi not to show himself. Він своїми глузами проганяє кожного, хто приходить до мене. He drives away everyone who comes to me with his taunts.

— Він більше так не зробить,— невпевнено заперечила мама. "He won't do that again," Mom protested uncertainly.

Вона не любила, коли її діти лаялися. She did not like it when her children cursed.

— Ні, зробить,— наполягала Бетан.— Пам'ятаєте, як він повівся з Класом? "No, he will," insisted Bethan. "Do you remember how he behaved with Klass?" Втупився I stared

в нього, а тоді каже: "Ні, Бетан, такі вуха тобі не пасують". at him, and then he says: "No, Bethan, those ears don't suit you." Зрозуміло, чому Клас більше ні разу не приходив! It is clear why Klas never came again! [286]

— Спокійно, тільки спокійно,— сказав Малий точнісінько так, як Карлсон.— Я сидітиму в себе в кімнаті, і то без ніякої платні. "Calm down, just calm down," said Maly, exactly as Carlson did. Я не беру грошей за те, що хтось не хоче мене бачити. I don't take money because someone doesn't want to see me.

— Чудово,— втішилася Бетан.— Тільки заприсягнися. "Wonderful," consoled Bethan. "Just swear." Заприсягнися, що я не побачу тебе тут цілий вечір!

— Присягаюся,— сказав Малий.— І знай, що мені всі твої Пелле не такі потрібні, як ти думаєш. "I swear," said Little. "And know that I don't need all your Pelles as much as you think." Я й сам заплатив би двадцять п'ять ере, щоб їх не бачити! I myself would pay twenty-five ere not to see them!

За якийсь час Малий і справді сидів уже в своїй кімнаті — і без ніякої платні. After a while, Malyi really sat in his room - and without any salary. Мама з татом пішли в кіно, Боссе побіг на стадіон, а з вітальні, коли Малий відчиняв двері, чути було притишену розмову. Mom and Dad went to the cinema, Bosse ran to the stadium, and from the living room, when Malyi opened the door, a muffled conversation could be heard. Там Бетан воркувала зі своїм Пелле. There Bethan was cooing with her Pelle. Малий кілька разів відчиняв двері, хотів почути, про що вони гомонять, проте нічого не виходило. The little one opened the door several times, wanted to hear what they were talking about, but nothing came out. Тоді він став біля вікна й почав дивитися, як смеркає. Then he stood by the window and began to watch the twilight. Він визирнув униз на вулицю, чи немає там часом Крістера й Гунілли. He looked down into the street to see if Christer and Gunilla were there. Але там лише кілька великих хлопців завели бійку. Малому було цікаво стежити за бійкою, та, на жаль, хлопці швидко скінчили, і знов стало дуже нудно. It was interesting for the kid to watch the fight, but, unfortunately, the boys finished quickly, and it became very boring again.

І враз він почув найприємніший у світі звук — гудіння моторчика! А ще за мить у And in a moment

вікні з'явився Карлсон.

— Гей-гоп, Малий! — невинно озвався він. he said innocently.

— Гей-гоп, Карлсоне,— відповів Малий.— Звідки ти взявся?

— Як-то звідки? - Somehow from where? Що ти маєш на гадці? What do you have in mind? — спитав Карлсон.

— Ну, ти ж зник,— мовив Малий.— І саме тоді, як мав познайомитися з моїми - Well, you disappeared, - said Little. - And just when you were supposed to meet my people

мамою й татом. Чого ти втік? Why did you run away?

Карлсон розсердився. Він узявся в боки й вигукнув: He took his sides and shouted:

— Ні, ви чули таке! - No, you heard that! Хіба я не мав права поглянути, що робиться в мене вдома? Didn't I have the right to see what was going on in my house?

Господар не повинен забувати [287] про свою хату. The owner should not forget [287] about his house. А як же інакше? And how else? Хіба я винен, що твої мама й тато прийшли знайомитися зі мною саме тоді, коли мені треба було йти додому? Is it my fault that your mom and dad came to meet me right when I had to go home? Карлсон оглянувся по кімнаті.

— До речі, про хату,— сказав він.— А де моя вежа? "By the way, about the house," he said. "And where is my tower?" Хто знищив мою чудову вежу, і де моя тюфтелька? Who destroyed my wonderful tower, and where is my meatloaf?

Малий збентежився. The little one was confused.

— Я не сподівався, що ти повернешся,— боязко сказав він. "I didn't expect you to come back," he said timidly.

— Все зрозуміло,— мовив Карлсон.— Найкращий у світі будівельник споруджує "Everything is clear," said Carlson. "The best builder in the world builds."

вежу, і що ж виходить? tower, and what happens? Може, хтось ставить біля неї огорожу? Maybe someone is putting a fence around it? Може, хтось слідкує, щоб вона стояла вічно? Maybe someone is watching so that it stands forever? Зовсім ні! Not at all! Навпаки! Ламає, нищить її та ще й з'їдає чужу тюфтельку! He breaks, destroys her and even eats someone else's meatball!

Карлсон відійшов, сів на ослінчик і насупився. Carlson moved away, sat on the donkey and frowned.

— О, це дурниці, не варто й згадувати,— сказав Малий і махнув рукою точнісінько так, як махав Карлсон.— Не треба через це хвилюватися! "Oh, it's nonsense, don't even mention it," said Little and waved his hand exactly as Carlson waved. "You don't have to worry about it!"

— Добре тобі казати! - It's good to tell you! — сердито мовив Карлсон.— Так можна знищити все, і потім заявити, що це дурниці й не варто через них хвилюватися. - Carlson said angrily. А як мені, будівельникові, що спорудив вежу оцими нещасними маленькими ручками? And what about me, the builder, who built the tower with those unfortunate little hands?

І він тицьнув свої пухкенькі ручки просто під ніс Малому. And he poked his chubby hands right under the nose of Little. Потім знову сів на ослінчик і ще дужче насупився. Then he sat down on the donkey again and frowned even more.

— Я не граюся,— пробурчав він.— Я не граюся, коли наді мною так збиткуються. "I don't play," he grumbled. Малий зовсім занепав духом. The little one completely lost his spirit. Він стояв і не знав, що йому робити.

Хвилинку панувала мовчанка. There was silence for a moment. Нарешті Карлсон сказав:

— Якщо я дістану якийсь невеличкий подарунок, то, може, знову повеселішаю. - If I get some small gift, then maybe I'll be happy again. Це

ще не напевне, але, може, я повеселішаю, коли матиму якийсь подарунок... [288] not sure yet, but maybe I'll be happier when I have some kind of gift... [288]

Малий кинувся до столу й квапливо почав порпатися в шухляді, де він тримав The little one rushed to the table and hastily began rummaging in the drawer where he kept it

найдорожчі свої скарби: поштові марки, морські камінці, кольорові олівці та олов'яні солдатики. his most precious treasures: postage stamps, sea pebbles, colored pencils and tin soldiers.

Там же лежала і його найбільша гордість — маленький кишеньковий ліхтарик. His greatest pride was also there, a small pocket flashlight.

— Може, тобі подарувати оце? - Can I give you this as a present? — сказав Малий і простяг ліхтарика, щоб Карлсон побачив його. said Little and held out the flashlight for Carlson to see.

Карлсон миттю схопив ліхтарика.

— Якраз щось таке мені й треба, щоб я знов повеселішав,— мовив він.— Це, звичайно, не така гарна річ, як моя вежа, але принаймні я спробую трохи повеселішати. "Just something like this is what I need to cheer me up again," he said.

— То хай він буде твій,— сказав Малий. "Then let him be yours," said Maly.

— А він світить? - Does it shine? — недовірливо спитав Карлсон і натиснув на кнопку.

Ліхтарик загорівся, і очі в Карлсона теж засяяли. The flashlight lit up, and Carlson's eyes also lit up.

— Ні, ти тільки уяви собі — коли темними осінніми вечорами я йтиму по даху до - No, you can only imagine - when in the dark autumn evenings I walk along the roof to

своєї хатки, то зможу присвічувати ліхтариком. Не буду більше блукати навпомацки між димарями,— сказав він і погладив ліхтарика рукою. I will no longer grope between chimneys,' he said and patted the flashlight with his hand.

Малий дуже зрадів, коли почув Карлсонові слова. The little boy was very happy when he heard Carlson's words. Він тільки хотів одного — прогулятися колись із Карлсоном по даху й побачити, як він світитиме ліхтариком у темряві. He only wanted one thing - to walk with Carlson on the roof one day and see how he would shine a flashlight in the dark. [289]

— Гей-гоп, Малий, тепер я знову веселий! — мовив Карлсон.— Клич сюди своїх маму й тата, будемо знайомитися. - said Carlson. - Call your mom and dad here, let's get to know each other.

— Вони пішли в кіно,— сказав Малий.

— Пішли в кіно? Тоді, як мали нагоду зустрітися зі мною? Then how did you have the opportunity to meet me? — здивувався Карлсон.

— Пішли. Вдома лише Бетан... і її нова симпатія. At home, only Bethan... and her new crush. Вони у вітальні, але мені туди не

можна заходити.

— Що я чую! - What do I hear! — вигукнув Карлсон.— Тобі не можна ходити, куди ти хочеш? cried Carlson. "Can't you go where you want?" Ну, таке

годі стерпіти. time to endure Ходімо

— Але ж я заприсягнувся...— почав був Малий. "But I swore..." began Malyi.

— А я заприсягнувся,— перебив його Карлсон,— що коли побачу якусь "And I swore," interrupted Carlson, "that when I see one."

несправедливість — то миттю кинуся на неї, мов яструб! injustice - then I will rush at it like a hawk in an instant!

Він підійшов до Малого й поплескав його по плечу,

— А в чому, власне, ти заприсягнувся? - And what, exactly, did you swear?

— Заприсягнувся, що мене не побачать у вітальні цілий вечір.

— Ну, то тебе й не побачать,— сказав Карлсон.— Але тобі, мабуть, хочеться

подивитись на нову симпатію Бетан? look at Bethan's new crush?

— Щиро казати, дуже хочеться! - To be honest, I really want to! — гаряче признався Малий.— Раніше вона мала - Little admitted hotly. - She used to have

товариша, в якого були страшенно клапаті вуха. a friend who had terribly flapped ears. Я б дуже хотів поглянути, які вуха в цього. I would really like to see what kind of ears it has.

— Знаєш, я теж залюбки поглянув би,— сказав Карлсон.— Стривай, я щось вигадаю! "You know, I'd love to take a look, too," Carlson said. "Wait, I'll think of something!" Найкращий у світі вигадник — це Карлсон, що живе на даху. The world's best inventor is Carlson, who lives on the roof.

Він оглянувся по кімнаті.

— О, знайшов! - Oh, I found it! — мовив він і кивнув головою на ковдру.— Це саме те, що нам треба. - he said and nodded his head on the blanket. - This is exactly what we need. Я ж був певен, що вигадаю щось. I was sure that I would invent something.

Малий спитав:

— Що ж ти вигадав?

— Ти заприсягнувся, що тебе цілий вечір не побачать [290] у вітальні, так? Але

якщо ти йтимеш під ковдрою, то тебе не буде видно.

— Це так, але...— почав Малий.

— Ніяких "але",— рішуче перебив його Карлсон.— Якщо ти йтимеш під ковдрою, то - No "buts", - Carlson interrupted him firmly. - If you go under the blanket, then

побачать ковдру, а не тебе. І якщо я йтиму під ковдрою, мене теж не буде видно. Сердешна Бетан не побачить мене, який жаль! Dear Bethan will not see me, what a pity! Але так їй і треба, хай не буде дурна! But that's what she needs, don't be stupid!

Він стягнув з ліжка ковдру і накинув ЇЇ собі на голову. He pulled the blanket off the bed and put HER over his head.

— Ану до мене, швидко! - Come to me, quickly! — покликав він Малого.-

Лізь у мій намет! Get into my tent!

Малий шугнув під ковдру до Карлсона, і вони обидва радісно засміялись. The little one crawled under the covers to Carlson, and they both laughed happily.

— Адже Бетан не казала, що вона не хоче бачити в кімнаті намету? "Didn't Bethan say that she didn't want to see a tent in the room?" Бо ж кожному

цікаво глянути на намет. it is interesting to look at the tent. Та ще й коли в ньому світиться! And even when it glows! — І Карлсон увімкнув ліхтарика.

Малий не був певний, що Бетан дуже зрадіє наметові, одначе самому йому він сподобався. The kid wasn't sure that Betan would be very happy with the tent, but he himself liked it. Стояти разом з Карлсоном під ковдрою і світити ліхтариком було так таємниче й цікаво! Standing together with Carlson under the blanket and shining a flashlight was so mysterious and interesting!

Малий гадав, що вони могли б краще сидіти в його кімнаті, гратися в намет і дати Бетан спокій. The kid thought they would be better off sitting in his room, playing in the tent and giving Bethan some peace. Та Карлсон був невблаганний. But Carlson was relentless.

— Я не стерплю несправедливості! - I will not tolerate injustice! — заявив він.-

І, хоч би що, зайду до вітальні! And, no matter what, I'll go to the living room!

І ось намет почав рухатись до дверей. And so the tent began to move towards the door. Малому залишилося тільки йти слідом за The little one had only to follow

Карлсоном. З-під ковдри показалась маленька пухка ручка, натиснула на клямку й дуже тихо та обережно відчинила двері. A small chubby hand appeared from under the blanket, pressed the latch and very quietly and carefully opened the door. Намет опинився в передпокої, розділеному з вітальнею лише важкою завісою. The tent ended up in the hall, separated from the living room only by a heavy curtain.

— Спокійно, тільки спокійно! — пошепки сказав Карлсон. [291]

Намет тихенько посунувся по підлозі і зупинився перед завісою. The tent moved quietly across the floor and stopped in front of the curtain. Тепер голоси долинали трохи виразніше, та однаково не можна було вчути слів. Now the voices sounded a little more clearly, but it was still impossible to learn the words. Лампа у вітальні не горіла, певне, Бетан і Пелле досить було світла, що доходило до кімнати з вулиці. The lamp in the living room was not lit, probably Bethan and Pelle had enough light that reached the room from the street.

— Це ще краще,— прошепотів Карлсон,— світло ліхтарика здаватиметься яснішим. "That's even better," Carlson whispered, "the light from the flashlight will seem brighter." А поки що він вимкнув ліхтарика. For now, he turned off the flashlight.

— Нехай ми з'явимось до вітальні як радісна, бажана несподіванка. - Let us appear in the living room as a joyful, welcome surprise.

І Карлсон захихотів під ковдрою. And Carlson giggled under the covers.

Тихо-тихенько рухався намет по кімнаті. The tent moved quietly around the room. Бетан і Пелле сиділи на канапі під протилежною стінкою. Bethan and Pelle were sitting on a couch against the opposite wall. Намет дуже обережно наближався до них.