×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

Байки Леонiда Глiбова, Лисиця і Ховрах

Лисиця і Ховрах

— Куди се ти, кумасенько, біжиш? Даєш, неначе з ляку, драла,— Гука Ховрах,— ні на що не глядиш, Мене б то й не пізнала! — Ох, голубе! — Лисиця застогнала,— Бодай би вже й не жить, Як отаке терпіть! — Що ж там таке? Яка причина? — Ховрах допитує куму. А та йому: — Напасть мені! Лиха година! Як кумові свому, Скажу тобі усе по дружбі: Оце я, бач, була на службі… Наставили мене суддею до курей, Я їх кохала, як дітей; Всьому порядок подавала; І не доїм, і не досплю; Усе було труджусь, роблю — Аж з тіла спала. Всі добрість бачили мою, Бо всі жили, мов у раю. Ні з кого по сей день не брала я й пір'їнки. А що ж за те кумі твоїй? З очей прогнали!!. Боже мій! За що, про що і за якії вчинки? От, справді, світ тепер який Бридкий!. А все се лихо брехні діють. Як здумаю — печінки тліють! На мене хтось та набрехав (Бодай би той добра не знав! ), Що я хабарики лупила… А щоб я, куме, хліб так їла, Коли хоч шаг з кого взяла, Коли хоч раз душею покривила! Скажи, чи я ж коли така була, Щоб сії капості робила? — А що ж, кумасенько моя,— Ховрах мовляє так Лисиці,— Був гріх,— частенько бачив я У тебе пір'ячко на пиці… Бува, у службі чоловік Все стогне, каже: жити важко! Неначе доживає вік Або останній руб насправжки. І віру ймеш йому під час, Бо знаєш або й чув не раз, Що жінку він узяв без віна І сам, сердека, сиротина. А потім бачиш — той бідняк — Хто його зна, коли і як — Землі накупить, хазяйнує; А далі так собі панує, Що на!. У суд не йти брехать, А як утерпіть, не сказать, Як той Ховрах мовляв Лисиці, Що видко пір'ячко на пиці?.

Лисиця і Ховрах

— Куди се ти, кумасенько, біжиш? Даєш, неначе з ляку, драла,— Гука Ховрах,— ні на що не глядиш, Мене б то й не пізнала! — Ох, голубе! — Лисиця застогнала,— Бодай би вже й не жить, Як отаке терпіть! — Що ж там таке? Яка причина? — Ховрах допитує куму. А та йому: — Напасть мені! Лиха година! Як кумові свому, Скажу тобі усе по дружбі: Оце я, бач, була на службі… Наставили мене суддею до курей, Я їх кохала, як дітей; Всьому порядок подавала; І не доїм, і не досплю; Усе було труджусь, роблю — Аж з тіла спала. Всі добрість бачили мою, Бо всі жили, мов у раю. Ні з кого по сей день не брала я й пір'їнки. А що ж за те кумі твоїй? З очей прогнали!!. Боже мій! За що, про що і за якії вчинки? От, справді, світ тепер який Бридкий!. А все се лихо брехні діють. Як здумаю — печінки тліють! На мене хтось та набрехав (Бодай би той добра не знав! ), Що я хабарики лупила… А щоб я, куме, хліб так їла, Коли хоч шаг з кого взяла, Коли хоч раз душею покривила! Скажи, чи я ж коли така була, Щоб сії капості робила? — А що ж, кумасенько моя,— Ховрах мовляє так Лисиці,— Був гріх,— частенько бачив я У тебе пір'ячко на пиці… Бува, у службі чоловік Все стогне, каже: жити важко! Неначе доживає вік Або останній руб насправжки. І віру ймеш йому під час, Бо знаєш або й чув не раз, Що жінку він узяв без віна І сам, сердека, сиротина. А потім бачиш — той бідняк — Хто його зна, коли і як — Землі накупить, хазяйнує; А далі так собі панує, Що на!. У суд не йти брехать, А як утерпіть, не сказать, Як той Ховрах мовляв Лисиці, Що видко пір'ячко на пиці?.