13-15 Частина (1) 13-15 Part (1)

— Не хочу її бачити. Я розірвала всі зв'язки зі світом.

Було неприємно говорити це при всіх у вітальні. It was unpleasant to say this in front of everyone in the living room. Але ж і санітар не був надто делікатним, голосно повідомивши, що її чекає мати, немовби це стосувалося всіх. But the nurse was not too delicate, loudly announcing that her mother was waiting for her, as if it affected everyone.

Вона не хотіла бачитися з матір'ю; ця зустріч їх обох тільки засмутить. She did not want to see her mother; this meeting will only upset them both. Хай би для матері вона була вже мертва. May she be dead to her mother. Вероніка ніколи не любила прощатися. Veronika never liked to say goodbye.

Санітар пішов, і вона знову задивилася на гори. The orderly left, and she looked at the mountains again. Після тижневої захмареності нарешті з'явилося сонце, й вона знала, що так буде, бо минулої ночі, коли грала на піаніно, їй про це сказав місяць. After a week of cloud cover, the sun finally came up, and she knew it would, because last night, when she played the piano, the moon told her about it.

__«Ні, це якесь божевілля, я втрачаю глузд. "No, it's kind of crazy, I'm losing my mind. Планети не говорять, хіба що з астрологами-самозванцями. The planets do not talk, except with impostor astrologers. Кому місяць міг би щось сказати, то це тому шизофренікові».__ To whom the moon could say something is to that schizophrenic. "

На цій думці зненацька відчула різкий біль у грудях, і рука їй заніміла, в голові запаморочилося. At this thought, she suddenly felt a sharp pain in her chest, and her arm went numb, and she felt dizzy. Серцевий напад! Heart attack!

Вона ввійшла в стан якоїсь ейфорії, неначе смерть звільнила її від страху перед кінцем. She entered a state of euphoria, as if death had freed her from the fear of the end. Ну, от і все. Well, that's it. Їй ще трохи поболить, але що там п'ять хвилин агонії порівняно з вічним спокоєм? She will still be in pain for a while, but what are five minutes of agony compared to eternal peace? Зараз, мабуть, найліпше просто заплющити очі: в кіно її найбільше дратували мертві люди з розплющеними очима. Now, perhaps, it's best to just close your eyes: in the movies, she was most annoyed by dead people with wide eyes.

Але серцевий напад виявився дещо інакшим за той, яким вона його уявляла; Вероніці забило дух, й вона з жахом усвідомила, що мусить перейти те, чого найбільше боялася — смерть від задухи. But the heart attack was a little different than she imagined it to be; Veronica was taken aback, and she realized with horror that she had to go through what she feared most - death by suffocation. Помирала, немов похована живцем або кинута в морську пучину. She died as if buried alive or thrown into the abyss.

Захиталася, впала, відчула болючий удар в обличчя, хапала ротом повітря, але воно не проходило досередини. She staggered, fell, felt a painful blow to the face, gasped for air, but it did not pass inside. Що найгірше, смерть не наставала. Worst of all, death did not occur. Вона усвідомлювала все, що відбувалося навколо, бачила кольори й форми, хоча їй важко було дочути, що говорять інші: крики й вигуки долинали звідкись здаля, немовби з іншого світу. She was aware of everything that was going on around her, she could see colors and shapes, although it was hard for her to hear what others were saying: screams and shouts were coming from somewhere far away, as if from another world. Поза тим, все залишалося реальним; повітря не проникало до її легенів, воно просто не підкорялося легеням та м'язам, але вона й далі не втрачала свідомості. Besides, everything remained real; the air did not enter her lungs, it simply did not obey her lungs and muscles, but she still did not lose consciousness.

Відчула, як чиясь рука перевернула її на спину, але тепер вона втратила контроль над повіками, і вони шалено кліпали, посилаючи до мозку тисячі різних образів і додаючи до відчуття задухи враження цілковитого хаосу. She felt someone's hand turn her onto her back, but now she lost control of her eyelids, and they blinked frantically, sending thousands of different images to her brain and adding to the feeling of suffocation the impression of complete chaos.

Через мить і ці образи віддалилися, а коли агонія дійшла кульмінації, повітря нарешті ввірвалося в її легені з жахливим свистом, від якого усі в кімнаті настрашено завмерли. A moment later, these images receded, and when the agony reached its climax, the air finally burst into her lungs with a horrible whistle that made everyone in the room froze in terror.

Вероніка почала нестримно блювати. Veronika began to vomit uncontrollably. Трагедії не сталося, й ось уже дехто з божевільних почав сміятися, а вона відчула себе приниженою, розгубленою й безпомічною. The tragedy did not happen, and now some of the madmen began to laugh, and she felt humiliated, confused and helpless.

Підбіг санітар і зробив їй укол в руку. An orderly ran up and gave her an injection in the arm.

— Все гаразд, заспокойтеся, все вже скінчилося. - It's okay, calm down, it's over.

— Я не померла! - I am not dead! — закричала вона, повзаючи поміж пацієнтами і - she screamed, crawling between patients and

забруднюючи підлогу й меблі своєю блювотиною. staining the floor and furniture with their vomit. — Я й далі в цій клятій лікарні, мушу жити тут з вами й помирати по тисячу разів щодня і щоночі, але ніхто з вас не має й краплиночки жалю. - I am still in this damned hospital, I have to live here with you and die a thousand times every day and every night, but none of you have a bit of pity.

Накинулась на санітара, видерла йому з руки шприц і жбурнула геть. She attacked the medic, pulled the syringe out of his hand and threw it away.

— Чого тобі треба? Чому відразу не введеш мені отруту, я ж однаково приречена на смерть? Why don't you inject me with poison right away, since I'm doomed to die anyway? Як можна бути таким безсердечним? How can you be so heartless?

Не в змозі більше стримуватись, знову всілася на підлогу й нестямно заридала, закричала, застогнала, а хворі тільки реготали й глузували з її брудного вбрання. Unable to restrain herself any longer, she sat down on the floor again and sobbed, screamed, and moaned uncontrollably, while the patients only laughed and mocked her dirty clothes.

— Введіть їй заспокійливе! "Give her a sedative!" — крикнув лікар, який щойно прибіг. Shouted the doctor, who had just come running. — Контролюйте ситуацію. - Control the situation.

Але санітар застиг на місці. But the paramedic froze. Лікар знову вибіг і повернувся ще з двома санітарами та новим шприцем. The doctor ran out again and returned with two more medics and a new syringe. Вони схопили дівчину, що кидалася в істериці, і лікар увів велику дозу заспокійливого у вену на її оббльованій руці. They grabbed the girl, who was throwing hysterics, and the doctor injected a large dose of sedative into a vein in her vomited arm.

**__В__**она лежала в кабінеті доктора Іґора на білосніжній кушетці між чистих простирадел. She lay in Dr. Igor's office on a snow-white couch between clean sheets.

**__** *__**

Він прослуховував її серце. He was listening to her heart. Вона вдавала, що спить, але, судячи з докторового бурмотіння, щось змінилося. She pretended to be asleep, but judging by the doctor's muttering, something had changed.

— Не журіться. - Don't be sad. З вашим здоров'ям ви й до сотні протягнете. With your health, you will reach hundreds.

Вероніка розплющила очі. Хтось її роздягнув. Someone undressed her. Хто саме? Who exactly? Доктор Іґор? То він бачив її голою? Did he see her naked? Думки їй розбігалися. Her thoughts were scattered.

— Що ви сказали? - What did you say?

— Щоб ви не журилися. - So that you do not grieve.

— Ні, ви сказали, що я доживу до сотні. - No, you said I would live to be a hundred.

Доктор відійшов до свого столу. The doctor retired to his desk.

— Ви сказали, я доживу до ста років, — повторила Вероніка. - You said I would live to be a hundred years old," Veronika repeated.

— В медицині немає нічого певного, — ухильно відповів доктор "There is nothing certain in medicine," the doctor answered evasively

Іґор. — Все можливе.

— Що з моїм серцем?

— Без змін.

Все ясно. Коли хвороба серйозна, лікарі завжди кажуть: «Ви й до When an illness is serious, doctors always say: "You're not going to

сотні протягнете», або «Нічого страшного», або «У вас серце й тиск молодої дівчини», або навіть «Треба повторно взяти аналізи». hundreds will stretch ", or" No problem ", or" You have the heart and pressure of a young girl ", or even" You need to take tests again. " Мабуть, вони побоюються, щоб пацієнт не почав шаленіти просто у них на очах. Apparently, they are afraid that the patient will start to go crazy just in front of their eyes.

Спробувала підвестися, але ціла кімната враз закружляла. I tried to stand up, but the whole room spun.

— Полежіть ще трохи, поки не стане краще. - Lie down a little longer until it feels better. Ви мені не заважаєте. You don't bother me. — __«Чудово,__ — подумала Вероніка. - "Great," Veronika thought. — __А якби й заважала?»__ "And if it interfered?"

Як досвідчений фахівець, доктор Іґор якийсь час мовчав, вдаючи, що переглядає папери на столі. As an experienced specialist, Dr. Ihor remained silent for a while, pretending to look through the papers on his desk. Коли люди поруч тебе вперто мовчать, ситуація стає напруженою, дражливою, нестерпною. When the people around you are stubbornly silent, the situation becomes tense, irritating, and unbearable. Доктор сподівався, що дівчина сама заговорить і дасть йому більше матеріалу для дисертації. The doctor hoped that the girl would talk and give him more material for his dissertation.

Але Вероніка не зронила й слова. But Veronika did not say a word. __«Мабуть, вона досі під впливом вітріолу»,__ — подумав доктор Іґор і вирішив урвати мовчанку, що ставала напруженою, дражливою, нестерпною. "She must still be under the influence of vitriol," Dr. Igor thought and decided to break the silence, which was becoming tense, teasing, and unbearable.

— То вам подобається грати на піаніно, — мовив він, намагаючись звучати якомога недбаліше. - So you like playing the piano," he said, trying to sound as casual as possible.

— І божевільним подобається. - And the crazy people like it. Вчора там був один юнак, якого моя музика просто приголомшила. Yesterday, there was a young man there who was simply stunned by my music.

— Так, Едуард. Він навіть розповідав комусь, як йому було солодко. He even told someone how sweet it was for him. Хтозна, може, він знову почне нормально їсти. Who knows, maybe he will start eating normally again.

— Шизофренік, який захоплюється музикою? - A schizophrenic who is fond of music? Та ще й розповідає про це? And still talks about it?

— Так. Здається, ви про цю хворобу нічого не знаєте. You don't seem to know anything about this disease.

Цей доктор — радше сам схожий на пацієнта, з отим фарбованим начорно волоссям — мав рацію. This doctor, who looked more like a patient with black hair, was right. Вероніка не раз чула слово «шизофренік», але погано уявляла, що за ним стоїть. Veronica had heard the word "schizophrenic" many times, but she had no idea what was behind it.

— Вона виліковується? - Is it curable? — запитала, сподіваючись дізнатися трохи більше. - I asked, hoping to learn a little more.

— Її можна контролювати. - It can be controlled. Ми насправді не знаємо, що відбувається в світі божевілля. We don't really know what's going on in the world of madness. Все вкрите невідомістю, та й методики лікування постійно змінюються. Everything is shrouded in obscurity, and treatment methods are constantly changing. Шизофренік — це той, хто вже має природжену тенденцію до самовідчуження, аж доки певний фактор, — іноді серйозний, іноді поверховий, залежно від індивідуальних обставин, — не підштовхне його до створення власної реальності. A schizophrenic is one who already has an innate tendency to self-alienate, until a certain factor - sometimes serious, sometimes superficial, depending on individual circumstances - will push him to create his own reality. Він може перейти у стан цілковитого заціпеніння, що зветься каталепсією, але може й одужати — достатньо, принаймні, щоб повернутися до більш-менш нормального життя. They can go into a state of complete numbness called catalepsy, but they can also recover - enough to return to a more or less normal life. Все залежить від одного — від його оточення.

— Кажете, вони творять власну реальність, — сказала Вероніка. - You say they create their own reality," Veronika said. — Але що таке «реальність»? - But what is "reality"?

— Те, що більшості людей мислиться як реальне. - Something that most people think is real. Не обов'язково щось найкраще чи найлогічніше, просто те, що відповідає бажанням загалу. Not necessarily something best or most logical, just something that meets the desires of the general public. Бачите цю штуку в мене на шиї? Do you see this thing on my neck?

— Краватку? - A tie?

— Саме так. Ваша відповідь є логічною й послідовною, як і відповідь будь-якої нормальної людини: це — краватка! Your answer is logical and consistent, like the answer of any normal person: it's a tie! Божевільний, натомість, скаже, що я ношу на шиї безглуздий і непотрібний пасок кольорової тканини з чудернацькими вузлами, який не дає повітрю вільно заходити в легені, а мені — вільно рухати шиєю. Crazy, on the other hand, will say that I wear a silly and unnecessary strip of colored fabric around my neck with whimsical knots, which does not allow air to enter my lungs and move my neck freely. А ще треба зважати на вентилятор, аби часом не задушитися цим паском. And still it is necessary to pay attention to the fan not to suffocate sometimes with this belt.

Якби божевільний запитав, для чого мені краватка, я б мав відповісти: абсолютно ні для чого. If a madman asked why I had a tie, I would have to answer: absolutely nothing. Це навіть не декоративна оздоба — це ознака рабства, влади, відчуженості. This is not even a decorative decoration - it is a sign of slavery, power, alienation. Єдиною корисною функцією краватки є відчуття полегшення, коли ви її скидаєте, вертаючись додому, — ви ніби звільняєтеся від чогось, хоча й не знаєте від чого саме. The only useful feature of the tie is the feeling of relief when you take it off when you return home - you seem to be free from something, although you do not know what exactly.

Але хіба відчуття полегшення виправдовує існування краваток? But does the feeling of relief justify the existence of ties? Ні. Однак, якщо я запитаю в нормальної людини, що це таке, вона відповість: «краватка». However, if I ask a normal person what it is, they will answer: "a tie". І річ не в тому, чия відповідь точніша, а в тому, чия доречніша. And the point is not whose answer is more accurate, but whose is more appropriate.

— Отже, я доречно назвала цей пасок кольорової тканини, з чого ви зробили висновок, що я не божевільна. - So, I appropriately named this strip of colored fabric, from which you concluded that I'm not crazy.

«Ні, не божевільна», — подумав доктор Іґор, а він був фахівцем у цій галузі, — підтвердженням слугували дипломи, розвішені на стінах його кабінету. No, she's not crazy, thought Dr. Igor, who was an expert in the field, as evidenced by the diplomas on his office. Стремління до самогубства є невід'ємною рисою будь- якої людської істоти: він знав багатьох, хто чинив саме так, хоча й не потрапляв до лікарні; всі вони були нібито нормальні й безневинні лише тому, що не вдавалися до надто скандальних методів самогубства. The urge to commit suicide is an integral feature of every human being: he knew many who did so, even though they did not go to the hospital; all of them were allegedly normal and innocent only because they did not resort to too scandalous methods of suicide. Вони вбивали себе поступово, труячись тим, що доктор Іґор називав вітріолом. They killed themselves gradually, poisoning themselves with what Dr. Igor called vitriol.

__Вітріол__ був токсичною речовиною, симптоми дії якої він розпізнавав, розмовляючи з різними чоловіками й жінками. Vitriol was a toxic substance, the symptoms of which he recognized by talking to different men and women. Він саме писав дисертацію на цю тему й збирався подати її на розгляд Словенської Академії Наук. He was writing a dissertation on this topic and was going to submit it to the Slovenian Academy of Sciences. Це буде чи не найважливіша віха в дослідженні божевілля відтоді, як доктор Пінел звільнив пацієнтів від пут, приголомшивши увесь медичний світ ідеєю про можливість вилікування декого з них. This will be perhaps the most important milestone in the study of insanity since Dr. Pinel freed patients from the shackles, stunning the entire medical world with the idea of curing some of them.

Подібно до лібідо — хімічної реакції, що зумовлює сексуальний потяг, відкритої доктором Фройдом, але досі не виявленої в жодній з лабораторій — __вітріол__ виділявся людським організмом, коли особа потрапляла в небезпечну ситуацію, хоча і його ще не зафіксували жодні спектрографічні аналізи. Like the libido-chemical reaction that causes sexual desire, discovered by Dr. Freud but not yet detected in any laboratory, vitriol was released by the human body when a person was in a dangerous situation, although it has not yet been recorded by any spectrographic analysis. Проте він легко розпізнавався завдяки своєму смакові — не солодкому й не кислому, а, фактично, гіркому. However, it was easily recognizable due to its taste - not sweet and sour, but, in fact, bitter. Доктор Іґор, поки що невизнаний винахідник цієї фатальної речовини, дав їй ім'я отрути, колись вельми популярної серед імператорів, королів і всіляких коханців, які хотіли позбутися тих, хто їм заважав. Dr. Igor, still an unrecognized inventor of this fatal substance, gave it the name of a poison that was once very popular among emperors, kings and all sorts of lovers who wanted to get rid of those who hindered them.

Золотий то був вік, вік імператорів і королів, коли ще можна було жити й помирати романтично. The golden age was the age of emperors and kings, when it was still possible to live and die romantically. Вбивця запрошував свою жертву на вишукану вечерю, слуга подавав їм вино у кришталевих келихах, в одному підмішаний вітріол. The murderer invited his victim to a gourmet dinner, and a servant served them wine in crystal glasses, one of which had vitriol mixed in. Лише уявити собі, що відчував убивця, коли його жертва підносила келих, промовляла кілька приємних а чи гострих слів, спорожняла келих, гадаючи, що п'є добірне вино, востаннє спантеличено дивилася на господаря і — падала на долівку. Just imagine how the murderer felt when his victim raised his glass, uttered a few pleasant or sharp words, emptied his glass, thinking he was drinking fine wine, looked at his master in confusion for the last time, and fell to the ground.

Цю надто дорогу й недоступну отруту замінили надійніші засоби знищення — револьвери, бактерії тощо. This very expensive and inaccessible poison has been replaced by more reliable means of destruction - revolvers, bacteria, etc. Доктор Іґор, романтик за натурою, врятував її назву від забуття, назвавши так душевну хворобу, котру зумів діагностувати й відкриття якої невдовзі здивує світ. Dr. Igor, a romantic by nature, saved her name from oblivion by naming a mental illness that he was able to diagnose and the discovery of which will soon surprise the world.

Дивно, що ніхто досі не визнав __вітріол__ отрутою, хоча більшість уражених могли розпізнати його смак і характеризували процес Surprisingly, no one has yet recognized vitriol as a poison, although most affected people could recognize its taste and characterize the process.

отруєння як гіркоту. poisoning as bitterness. Кожен із нас має певну кількість __гіркоти__ в організмі, подібно до того, як усі ми носимо в собі, скажімо, туберкульозні бацили, але піддаються хворобі тільки ослаблені організми. Each of us has a certain amount of bitterness in the body, just as we all carry, say, tuberculosis bacilli, but only weakened organisms are susceptible to the disease. Щодо __гіркоти__, то умови для цього захворювання виникають тоді, коли людина починає боятися так званої «реальності».

Декотрі люди, намагаючись створити внутрішній світ, закритий для будь-яких зовнішніх загроз, зводять непомірно високий захисний мур супроти нових людей, місць, досвідів, інших світів і тим самим вихолощують свій власний. Some people, trying to create an inner world closed to any external threats, build an inordinately high protective wall against new people, places, experiences, other worlds and thus empty their own. Власне тут починає свою руйнівну роботу __гіркота__. In fact, bitterness begins its destructive work here.

Воля людини є головною мішенню __гіркоти__ (або __вітріолу__, як її волів називати доктор Іґор). Люди, уражені цією недугою, втрачають будь-які бажання й за кілька років уже неспроможні вийти з власного світу, витративши всю енергію на спорудження високих мурів і на створення милої їм реальності. People affected by this disease lose all desire and in a few years are unable to leave their own world, spending all their energy on building high walls and creating a reality dear to them.

Щоб уникнути зовнішніх впливів, вони також зумисне обмежують свій внутрішній розвиток. To avoid external influences, they also deliberately limit their internal development. Вони й далі ходять до праці, дивляться телевізор, виховують дітей, нарікають на погані дороги, але все це робиться автоматично, без якихось особливих емоцій, бо ж, урешті- решт, усе перебуває під їхнім контролем. They continue to go to work, watch TV, raise children, complain about bad roads, but all this is done automatically, without any special emotions, because, in the end, everything is under their control.

Найбільшою проблемою при отруєнні гіркотою є те, що пристрасті — ненависть, любов, відчай, завзяття, цікавість — також гаснуть. The biggest problem with bitter poisoning is that the passions - hatred, love, despair, zeal, curiosity - also die out. Через деякий час отруєна особа вже не відчуває жодних бажань. After a while, the poisoned person no longer feels any desires. Їй чи йому бракує волі як до життя, так і до смерті, — ось у чому полягає проблема. She or he lacks the will to live and to die - that's the problem.

Власне тому люди, сповнені гіркоти, завжди захоплюються героями й божевільними, адже ні одні, ні другі не мають страху перед життям чи смертю. That is why people, full of bitterness, always admire heroes and crazy people, because neither of them has a fear of life or death. Одні й другі байдужі до небезпек і йдуть уперед незалежно від того, що кажуть інші. Both are indifferent to dangers and move forward no matter what others say. Божевільний учинить самогубство, герой принесе себе в жертву заради ідеї, але і той, і той загине, тоді, як __гіркотна__ людина днями й ночами думатиме про їхню славу чи безум. The madman will commit suicide, the hero will sacrifice himself for the sake of the idea, but both will perish, while the bitter man will think day and night about their glory or madness. Це ті моменти, коли вона здатна піднятись на свій захисний мур і зазирнути у зовнішній світ, але згодом втомлюється й повертається до буденного життя. These are the moments when she is able to climb her protective wall and look into the outside world, but later she gets tired and returns to everyday life.

Хронічний __гіркотник__ помічає свою хворобу тільки раз на тиждень, у неділю пополудні. Chronic bitters notice their illness only once a week, on Sunday afternoon. Саме тоді, коли ані праця, ані щоденна рутина не можуть заглушити симптомів його недуги, ним оволодіває непевність, бо спокій цих нескінченних недільних вечорів стає пекельним, і його не покидає гостре роздратування. It is when neither work nor daily routine can drown out the symptoms of his illness that he becomes insecure, for the restlessness of these endless Sunday evenings becomes hellish, and he is not left with sharp irritation.

Проте настає понеділок, і __гіркотник__ негайно забуває всі симптоми, хоча й ревно нарікатиме, що не мав часу відпочити й що вихідні завжди минають надто швидко. However, Monday comes, and the bittersweetie immediately forgets all the symptoms, although he will jealously complain that he didn't have time to rest and that the weekend always goes by too quickly.

З суспільної точки зору вітріольна хвороба мала ту єдину перевагу, що вже стала нормою, отож відпала потреба в ізоляції, — хіба що отруєння було настільки серйозним, що хворий своєю поведінкою починав докучати іншим. From a public point of view, vitriol disease had the only advantage that had already become the norm, so there was no need for isolation - except that the poisoning was so serious that the patient began to bother others with his behavior. Проте більшість таких хворих могли й далі перебувати на волі, без жодної загрози для суспільства, бо мури, якими вони себе оточили, надійно відгороджували їх від нього, хоча вони й брали нібито певну участь у його житті. However, most of these patients could continue to be free, without any threat to society, because the walls they surrounded themselves reliably separated them from him, although they allegedly took part in his life.

Доктор Зиґмунд Фройд винайшов і лібідо, і психоаналіз як метод лікування спричинених ним відхилень. Dr. Sigmund Freud invented both libido and psychoanalysis as a method of treating the abnormalities caused by it. Так само й доктор Іґор, довівши існування вітріолу, мусив довести, що його можна й позбутися. Similarly, Dr. Igor, having proved the existence of vitriol, had to prove that it can be got rid of. Він хотів залишити слід в історії медицини, хоча й не мав жодних ілюзій щодо опору, на який наштовхнуться його ідеї, коли їх оприлюднити, — адже «нормальні» люди задоволені своїм життям і ніколи не зізнаються, що мають подібні симптоми, а «хворі» забезпечують існування гігантського конгломерату психіатричних лікарень, лабораторій, наукових конференцій тощо. He wanted to leave a mark in the history of medicine, although he had no illusions about the resistance that his ideas would encounter when published, because "normal" people are happy with their lives and never admit that they have similar symptoms, and "sick" ensure the existence of a giant conglomerate of psychiatric hospitals, laboratories, scientific conferences, etc.

__«Я знаю, що світ не визнає моїх зусиль»,__ — мовив він сам до себе, вже пишаючись тим, що його не розуміють. "I know that the world does not recognize my efforts," he said to himself, already proud of being misunderstood. Зрештою, такою була ціна, котру сплачували всі генії. After all, that was the price all geniuses paid.