Містморн – дідько, я у розпачі...

Сонце сьогодні яскраво вмирало

В безсмерті своєму певне було.

Спочатку далеко пожежа палала,

Та полум'я врешті розбилось, мов скло

Мрiї - лиш згаслі зірки і розталий дим

За вікном літню спеку прогнали вітри.

Холодне повітря... Згадую дні, які вже минули давно.

Все одно, краще закрити вікно.

Досить спогадів цих.

Ми в кімнаті разом, але на самоті.

Ми в кімнаті разом, але на самоті.

Нічне небо, як синій оксамит.

Твоя тінь, мов місяця відблиск в воді.

Нікотин, можливо й вбиває,

Та ти - набагато швидше за нього.

Улюблена пісня твоя на повторі грає.

А поза межами стін...

Усі люди хворі.

Лікуватися досить запізно:

Хвороба в очах, у крові, у судинах, усюди.

Тепер не знайти

уламків тих сонячних.

Свiтає, я мiг би тут довше побути,

Але, набридли мені уже вкрай

І ти, й алкоголь, і клятий лоу-фай.

І ти, й алкоголь, і клятий лоу-фай.

Сонце сьогодні яскраво вмирало.

В безсмерті своєму певне було.

Спочатку далеко пожежа палала.

Та полум'я врешті розбилось, мов... скло.