×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

Гоголь Микола - Вій, Вій 31

Вій 31

Коли це серед тиші тріснувши, розкололось залізне віко на труні і підвівся мрець. Ще страхітніший він був, ніж першого разу. Зуби його страшно клацали ряд об ряд, судомно затіпались йому губи, і, моторошно повискуючи, він вивергнув із себе закляття. Вихор знявся по церкві, попадали на землю ікони, посипалися згори на землю розбиті шиби з вікон. Двері зірвалися з одвірків, і незліченна сила страховищ влетіла у церкву Божу. Страхітливий шум від крил та від дряпання кігтів наповнив усю церкву. Все літало й шугало, шукаючи філозофа.

Хомі вивітрився з голови залишок хмелю. Він лише хрестився та, плутаючись, читав молитви. І разом з тим чув, як нечиста сила метушилася довкола нього, ледве не черкаючи його краями крил та бридких хвостів. Не мав він духу роздивитися на них; бачив тільки, як на всю стіну стояло якесь велетенське страховисько у своєму довжелезному розпатланому волоссі, немов у лісі; крізь плетеницю волосся визирали моторошно двоє очей, трохи звівши догори брови. Над ним у повітрі висіло щось таке, як величезний пухир, з тисячами простягнених ізсередини клешнів та скорпіонових жал з висячими фудами чорної землі. Усі дивилися на нього, шукали і не могли побачити його, окресленого таємничим колом.

— Приведіть Вія! Біжіть по Вія! — почулися слова мреця.

І нагло тиша запала в церкві; віддалеки долинуло вовче виття, і невдовзі загула важенна хода, відлунюючи в церкві. Поглянувши зіскоса, побачив він, як вели якогось присадкуватого, кремезного, клишоногого чоловіка. Був він увесь облиплий чорною землею. Немов те жилаве, міцне коріння, випиналися його притрушені землею руки й ноги. Важко ступав він, щохвилини спотикаючись. Довгі повіки звисали йому аж до землі. З жахом побачив Хома, що твар його була залізна. Його привели попід руки і поставили саме коло того місця, де стояв Хома.

— Підніміте мені повіки: не бачу! — мовив підземним голосом Вій, і все збіговище кинулося підіймати йому повіки.

— Не дивись! — шепнув якийсь внутрішній голос філозофові.

Не витерпів він і глянув.

— Ось він! — вигукнув Вій і показав на нього залізним пальцем.

І всі, скільки їх було, кинулися на філозофа. Бездиханний гримнувся він на землю, тут і дух йому вилетів зі страху.

Заспівав півень.


Вій 31 Viy 31

Коли це серед тиші тріснувши, розкололось залізне віко на труні і підвівся мрець. Then, in the midst of the silence, the iron window on the coffin cracked and the dead man stood up. Ще страхітніший він був, ніж першого разу. It was even more terrifying than the first time. Зуби його страшно клацали ряд об ряд, судомно затіпались йому губи, і, моторошно повискуючи, він вивергнув із себе закляття. His teeth clicked together in a terrible way, his lips convulsed, and, squealing terribly, he spat out a spell. Вихор знявся по церкві, попадали на землю ікони, посипалися згори на землю розбиті шиби з вікон. A whirlwind swept through the church, icons fell to the ground, and broken window panes fell to the ground from above. Двері зірвалися з одвірків, і незліченна сила страховищ влетіла у церкву Божу. The doors were blown off their jambs, and an untold force of terrors flew into the church of God. Страхітливий шум від крил та від дряпання кігтів наповнив усю церкву. The terrifying noise of wings and claws scratching filled the entire church. Все літало й шугало, шукаючи філозофа. Everything was flying around, looking for a philosopher.

Хомі вивітрився з голови залишок хмелю. The rest of the hops were cleared from his head. Він лише хрестився та, плутаючись, читав молитви. He was only baptizing himself and reading prayers, confused. І разом з тим чув, як нечиста сила метушилася довкола нього, ледве не черкаючи його краями крил та бридких хвостів. And at the same time, he could hear the evil forces fussing around him, almost scratching him with the edges of their wings and ugly tails. Не мав він духу роздивитися на них; бачив тільки, як на всю стіну стояло якесь велетенське страховисько у своєму довжелезному розпатланому волоссі, немов у лісі; крізь плетеницю волосся визирали моторошно двоє очей, трохи звівши догори брови. He didn't have the heart to look at them; he could only see a giant monster standing all the way across the wall with its long disheveled hair, as if in a forest; two eyes peering out through the braided hair, with their eyebrows slightly raised. Над ним у повітрі висіло щось таке, як величезний пухир, з тисячами простягнених ізсередини клешнів та скорпіонових жал з висячими фудами чорної землі. Above him, something like a huge blister was hanging in the air, with thousands of claws and scorpion stings stretching out from the inside, with food of black earth hanging out. Усі дивилися на нього, шукали і не могли побачити його, окресленого таємничим колом. Everyone looked at it, searched for it, and could not see it, outlined in a mysterious circle.

— Приведіть Вія! - Bring Vij! Біжіть по Вія! Run for Vija! — почулися слова мреця. - I heard the words of the dead man.

І нагло тиша запала в церкві; віддалеки долинуло вовче виття, і невдовзі загула важенна хода, відлунюючи в церкві. And the silence in the church fell insolently; a wolf howled in the distance, and soon a heavy procession began to echo in the church. Поглянувши зіскоса, побачив він, як вели якогось присадкуватого, кремезного, клишоногого чоловіка. He glanced over his shoulder and saw a squat, stout, clubfooted man being led away. Був він увесь облиплий чорною землею. He was covered with black earth. Немов те жилаве, міцне коріння, випиналися його притрушені землею руки й ноги. Like wiry, strong roots, his arms and legs stuck out like the ones crushed by the ground. Важко ступав він, щохвилини спотикаючись. He walked heavily, stumbling every minute. Довгі повіки звисали йому аж до землі. His long eyelids hung down to the ground. З жахом побачив Хома, що твар його була залізна. Homa was horrified to see that his creature was made of iron. Його привели попід руки і поставили саме коло того місця, де стояв Хома. He was brought under the arms and placed right next to the place where Khoma was standing.

— Підніміте мені повіки: не бачу! - Raise my eyelids: I can't see! — мовив підземним голосом Вій, і все збіговище кинулося підіймати йому повіки. - Viy said in an underground voice, and the whole crowd rushed to lift his eyelids.

— Не дивись! - Don't look! — шепнув якийсь внутрішній голос філозофові. - some inner voice whispered to the philosopher.

Не витерпів він і глянув. He couldn't stand it any longer and took a look.

— Ось він! — вигукнув Вій і показав на нього залізним пальцем. - Viy exclaimed and pointed an iron finger at him.

І всі, скільки їх було, кинулися на філозофа. And everyone, as many as there were, rushed to the philosopher. Бездиханний гримнувся він на землю, тут і дух йому вилетів зі страху. Breathless, he fell to the ground, and then his spirit went out of him in fear.

Заспівав півень. A rooster crowed.