×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

Гоголь Микола - Вій, Вій 16

Вій 16

Як увійшов Хома разом зі старим козаком, він одвів одну руку і злегка кивнув головою на низенький їх уклін.

Хома й козак поштиво стали біля дверей.

— Хто ти єсть, і звідкіля, і з якого стану, чоловіче добрий? — спитав сотник ні ласкаво, ні суворо.

— З бурсаків, філозоф Хома Брут.

— А хто був твій батько?

— Не знаю, вельможний пане.

— А твоя мати?

— І матері не знаю. Як гаразд розмислити, то певне була й мати; та хто вона й звідкіля, і коли жила, їй-богу, добродію, не знаю. Старий сотник помовчав і, здавалось, якусь хвилину роздумував.

— Як же ти познайомився з моєю дочкою?

— А ніяк, вельможний пане, їй-богу, ніяк! Ще ніколи з панночками до діла не мав, одколи на світі живу. Цур їм, щоб не сказати чого негожого!

— Чого ж то вона не кому іншому, а саме тобі призначила читати?

Філозоф знизав плечима:

— Бог його знає, що його й подумати! Відома річ, що панам часом такого заманеться, що й найписьменніша людина не втямить; та й примовка склалася: «Скачи, враже, як пан каже».

— А ти не брешеш, пане філозофе?

— Та нехай мене на цім місці грім уб'є, коли брешу. — Якби ж ти хоч хвилиночку ще прожила, — тужливо мовив сотник, — то, мабуть, знав би я всю правду. «Нікому не давайте читати по мені, а пошліть, тату, зараз оце до київської семінарії та привезіть бурсака Хому Брута; нехай три ночі молиться по грішній душі моїй. Він знає…» А що саме знає, я вже й не почув. Вона, голубонька, тільки це встигла сказати, та й померла. Ти, чоловіче добрий, мабуть, знаний праведним життям своїм та Богу милими ділами, і вона десь, либонь, перечула про тебе.

— Хто? Я? — сказав бурсак і аж поточився з дива. — Я… праведним життям? — вимовив він, глянувши сотникові просто у вічі. — Та Господь з вами, пане! Що це ви кажете! Та я, — хоч воно й непристойно мовити, — я до бублейниці ходив самісінького чистого четверга.

— Ну… десь то не без причини так призначено. Ти мусиш від цього ж дня почати своє діло.

— Сказав би я на це, як ласка ваша… Воно, певна річ, кожна людина, письма святого ізучена, по силі своїй зможе… але сюди поважніше було б диякона або дяка принаймні. Вони люди тямущі і знають, як воно все це робиться, а я… Та в мене й голос не такий, і сам я — чортзнащо. Ніякого й виду з мене нема…

— То вже як собі знаєш, а я все ж учиню так, як заповіла мені моя голубонька, і нічого не пошкодую. І коли ти з цього дня три ночі читатимеш, як годиться, над нею молитов, дам тобі нагороду; а як ні — то й чортові самому не радив би мене розсердити.

Останні слова мовив сотник з таким притиском, що філозоф цілковито зрозумів їхнє значення.

— Ходи за мною! — сказав сотник.


Вій 16 Viy 16

Як увійшов Хома разом зі старим козаком, він одвів одну руку і злегка кивнув головою на низенький їх уклін. As Khoma entered with the old Cossack, he withdrew one hand and nodded his head slightly at their low bow.

Хома й козак поштиво стали біля дверей. Khoma and the Cossack stood politely at the door.

— Хто ти єсть, і звідкіля, і з якого стану, чоловіче добрий? - Who are you, and where are you from, and what state are you from, good man? — спитав сотник ні ласкаво, ні суворо. - The centurion asked, neither gently nor sternly.

— З бурсаків, філозоф Хома Брут. - From Bursak, philosopher Khoma Brut.

— А хто був твій батько? - And who was your father?

— Не знаю, вельможний пане. - I don't know, honorable sir.

— А твоя мати? - And your mother?

— І матері не знаю. - I don't know my mother either. Як гаразд розмислити, то певне була й мати; та хто вона й звідкіля, і коли жила, їй-богу, добродію, не знаю. If you think about it, there must have been a mother; but who she was, where she came from, and when she lived, I don't know, by God, sir, I don't know. Старий сотник помовчав і, здавалось, якусь хвилину роздумував. The old centurion was silent and seemed to be thinking for a minute.

— Як же ти познайомився з моєю дочкою? - So how did you meet my daughter?

— А ніяк, вельможний пане, їй-богу, ніяк! - But no way, noble sir, by God, no way! Ще ніколи з панночками до діла не мав, одколи на світі живу. I've never had anything to do with young ladies since I've been alive. Цур їм, щоб не сказати чого негожого! They are to be cursed, lest they say something untoward!

— Чого ж то вона не кому іншому, а саме тобі призначила читати? - Why did she assign you to read it and not anyone else?

Філозоф знизав плечима: Philosophos shrugged his shoulders:

— Бог його знає, що його й подумати! - God knows what he would think! Відома річ, що панам часом такого заманеться, що й найписьменніша людина не втямить; та й примовка склалася: «Скачи, враже, як пан каже». It's a well-known fact that masters sometimes have such a will that even the most literate person can't understand; and there's a saying: "Ride, my dear, as the master says."

— А ти не брешеш, пане філозофе? - Are you not lying, Mr. Philosopher?

— Та нехай мене на цім місці грім уб'є, коли брешу. - Let thunder kill me on this spot if I'm lying. — Якби ж ти хоч хвилиночку ще прожила, — тужливо мовив сотник, — то, мабуть, знав би я всю правду. - "If you had lived at least a minute longer," the centurion said wistfully, "I would probably know the whole truth. «Нікому не давайте читати по мені, а пошліть, тату, зараз оце до київської семінарії та привезіть бурсака Хому Брута; нехай три ночі молиться по грішній душі моїй. "Don't let anyone read on me, but send, father, right now to the Kyiv seminary and bring the bursar Khoma Brutus; let him pray for my sinful soul for three nights. Він знає…» А що саме знає, я вже й не почув. He knows..." I didn't hear what he said. Вона, голубонька, тільки це встигла сказати, та й померла. She, my dear, had just managed to say that and died. Ти, чоловіче добрий, мабуть, знаний праведним життям своїм та Богу милими ділами, і вона десь, либонь, перечула про тебе. You, good man, must be known for your righteous life and your pleasing deeds to God, and she must have heard about you somewhere.

— Хто? Я? — сказав бурсак і аж поточився з дива. - Bursak said, and he was so surprised. — Я… праведним життям? - I... live a righteous life? — вимовив він, глянувши сотникові просто у вічі. - He said, looking the centurion straight in the eye. — Та Господь з вами, пане! - But the Lord is with you, sir! Що це ви кажете! What are you talking about! Та я, — хоч воно й непристойно мовити, — я до бублейниці ходив самісінького чистого четверга. But I, though it is indecent to say, went to the bubleynitsa on a clean Thursday.

— Ну… десь то не без причини так призначено. - Well... somewhere it was meant to be. Ти мусиш від цього ж дня почати своє діло. You have to start your business from that very day.

— Сказав би я на це, як ласка ваша… Воно, певна річ, кожна людина, письма святого ізучена, по силі своїй зможе… але сюди поважніше було б диякона або дяка принаймні. - I would say to this, if you please... Of course, every person who has studied the Holy Scriptures can do it in his own strength... but a deacon or a deaconess would be more respectable here. Вони люди тямущі і знають, як воно все це робиться, а я… Та в мене й голос не такий, і сам я — чортзнащо. They are smart people and know how it's done, and I... I don't have the same voice, and I'm a mess. Ніякого й виду з мене нема… I don't even look like one...

— То вже як собі знаєш, а я все ж учиню так, як заповіла мені моя голубонька, і нічого не пошкодую. - But I will do as my dove bequeathed me, and I will not regret anything. І коли ти з цього дня три ночі читатимеш, як годиться, над нею молитов, дам тобі нагороду; а як ні — то й чортові самому не радив би мене розсердити. And if you pray over it properly for three nights from this day forward, I will give you a reward; if not, I would not advise the devil himself to make me angry.

Останні слова мовив сотник з таким притиском, що філозоф цілковито зрозумів їхнє значення. The last words were spoken by the centurion with such pressure that the philosopher fully understood their meaning.

— Ходи за мною! - Follow me! — сказав сотник. - said the centurion.