Байки Леонiда Глiбова, Ведмедик

Ведмедик На муріжку, серед двора, Гуляла дітвора; Гостинчики переглядала, Що матінка понадавала. — Нум у ведмедика гулять! — Сусідній Хлопчик став казать. — Нум, нум! — всі почали кричати. — Ведмедиком лежати буду я,— Вигадує Хлоп’я,— Гарчатиму на вас, мов хочу похапати, А ви кажіть мені: «Ведмедику, цить, цить!» У рот гостинчики потрошечку кладіть.— Послухали, усі докупи збились І у ведмедика гуляти заходились. Лежить Ведмедик і гуде, А дітвора у рот йому кладе Потрошку та по половинці, Пооддавали всі гостинці. — Тепер ви кидайтесь Ведмедика побить,— Навчає Хлопчик,— віточки беріть! — І діти віточки побрали, Ведмедика ганяти стали. Ведмедик хитрий скік та скік, Туди-сюди і, сміючись, утік. Ведмедика нема, гостинчики пропали, І діти матері жаліться стали: — Ведмедик, мамо, обдурив, Гостинчики поїв…— А в оченятах слізочки блищали… — А нащо ж ви йому давали? — Сказала мати їм,— Так вам і слід, дурним: Ото з дурлигою не знайтесь І у ведмедика не грайтесь! Так іноді і ми, як дітвора, Дурієм, ніде правди діти: Ведмедикам надаємо добра, А самі плачемо, як діти.