×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

Байки Леонiда Глiбова, Гава і Лисиця

Гава і Лисиця Літаючи по дворах, Гава Шматок ковбаски добула; Хоч кажуть, що вона дурна роззява, А до крадіжки здатная була. От узяла та й полетіла, Щоб недалечко, у ярку, На самоті поснідать до смаку: Усе було, ще ковбаси не їла. «Спасибі,— думає,— розумним головам, Що в світі потрудились, Усячину робить навчились; Поміж людьми, як кажуть, добре й нам: Що-небудь можна роздобути». Не вспіла Гава носом ткнути, Аж і Лисичка тут стоїть І жалібно квилить: — Голубко-кумонько! Тебе я ждала-ждала, Аж плакала, як виглядала, Щоб голосочок твій почуть, Хоч на хвилиночку про горенько забуть… Ти, може, серденько, того й не знаєш, Як гарно, любо як співаєш — І соловейко так не втне… Розваж хоч трошечки мене! — Прийшлось роззявитись дурному горлу: — Кра! кра! — а ковбаса додолу, Лисичка хап — і у кущі мерщій,— Оддячила кумі своїй! Прокракала роззява, огляділась — Чортма куми і снідання нема… — А щоб ти,— каже,— подавилась, Лукавая кума! Прилащиться підлиза хоч до кого: Солодкії слова Приманюють великого й малого,— То вже така дурниця світова; Про се розумні знають люде, Та що ж ви будете робить: Хто маже — не скрипить,— Так, мабуть, і довіку буде.


Гава і Лисиця Літаючи по дворах, Гава Шматок ковбаски добула; Хоч кажуть, що вона дурна роззява, А до крадіжки здатная була. От узяла та й полетіла, Щоб недалечко, у ярку, На самоті поснідать до смаку: Усе було, ще ковбаси не їла. «Спасибі,— думає,— розумним головам, Що в світі потрудились, Усячину робить навчились; Поміж людьми, як кажуть, добре й нам: Що-небудь можна роздобути». Не вспіла Гава носом ткнути, Аж і Лисичка тут стоїть І жалібно квилить: — Голубко-кумонько! Тебе я ждала-ждала, Аж плакала, як виглядала, Щоб голосочок твій почуть, Хоч на хвилиночку про горенько забуть… Ти, може, серденько, того й не знаєш, Як гарно, любо як співаєш — І соловейко так не втне… Розваж хоч трошечки мене! — Прийшлось роззявитись дурному горлу: — Кра! кра! — а ковбаса додолу, Лисичка хап — і у кущі мерщій,— Оддячила кумі своїй! Прокракала роззява, огляділась — Чортма куми і снідання нема… — А щоб ти,— каже,— подавилась, Лукавая кума! Прилащиться підлиза хоч до кого: Солодкії слова Приманюють великого й малого,— То вже така дурниця світова; Про се розумні знають люде, Та що ж ви будете робить: Хто маже — не скрипить,— Так, мабуть, і довіку буде.