Eva Vertes – My dream about the future of medicine (2005) Eva Vertes - Mein Traum von der Zukunft der Medizin (2005) エヴァ・ヴェルテス - 未来の医療にかける私の夢 (2005) Eva Vertes - O meu sonho sobre o futuro da medicina (2005) Ева Вертес - Моя мечта о будущем медицины (2005) Eva Vertes - Tıbbın geleceği hakkındaki hayalim (2005) Єва Вертес - Моя мрія про майбутнє медицини (2005)

Thank you! It’s really an honor and a privilege to be here spending my last day as a teenager. Это действительно честь и привилегия провести здесь свой последний день в подростковом возрасте. Today I want to talk to you about the future, but first I’m going to tell you a bit about the past. Сегодня я хочу поговорить с вами о будущем, но сначала я расскажу вам немного о прошлом. My story starts way before I was born. Моя история началась задолго до моего рождения. Моя історія починається ще до мого народження. My grandmother was on a train to Auschwitz, the death camp. Моя бабушка ехала поездом в Освенцим, лагерь смерти. Bà tôi đang trên chuyến tàu đến Auschwitz, trại tử thần. And she was going along the tracks, and the tracks split. И она шла по рельсам, и рельсы разошлись. І йшла вона по колії, і колії розділилися. And somehow -- we don’t really know exactly the whole story -- but the train to the wrong track and went to a work camp rather than the death camp. И каким-то образом — мы не знаем всей истории в точности — но поезд сбился с пути и попал в трудовой лагерь, а не в лагерь смерти. My grandmother survived and married my grandfather. They were living in Hungary, and my mother was born. And when my mother was two years old, the Hungarian revolution was raging, and they decided to escape Hungary. They got on a boat, and yet another divergence -- the boat was either going to Canada or to Australia. Вони сіли на човен, і знову розбіжність — човен прямував або до Канади, або до Австралії. They got on and didn’t know where they were going, and ended up in Canada. So, to make a long story short, they came to Canada. My grandmother was a chemist. She worked at the Banting Institute in Toronto, and at 44 she died of stomach cancer. I never met my grandmother, but I carry on her name -- her exact name, Eva Vertes -- and I like to think I carry on her scientific passion, too.

I found this passion not far from here, actually, when I was nine years old. My family was on a road trip and we were in the Grand Canyon. And I had never been a reader when I was young -- my dad had tried me with the Hardy Boys, I tried Nancy Drew, I tried all that -- and I just didn’t like reading books. And my mother bought this book when we were at the Grand Canyon called "The Hot Zone." It was all about the outbreak of the Ebola virus. And something about it just kind of drew me towards it. There was this big sort of bumpy-looking virus on the cover, and I just wanted to read it. На обкладинці був такий великий нерівний вірус, і я просто хотів його прочитати. I picked up that book, and as we drove from the edge of the Grand Canyon to Big Sur, and to, actually, here -- where we are today in Monterey. I read that book, and from when I was reading that book, I knew that I wanted to have a life in medicine. I wanted to be like the explorers I’d read about in the book, who went into the jungles of Africa, went into the research labs and just tried to figure out what this deadly virus was. So from that moment on, I read every medical book I could get my hands on, and I just loved it so much. I was a passive observer of the medical world.

It wasn’t until I entered high school that I thought, "Maybe now, you know -- being a big high school kid -- I can maybe become an active part of this big medical world." I was 14, and I emailed professors at the local university to see if maybe I could go work in their lab. And hardly anyone responded. І мало хто відгукнувся. But I mean, why would they respond to a 14-year-old, anyway? And I got to go talk to one professor, Dr. Jacobs, who accepted me into the lab. At that time, I was really interested in neuroscience and wanted to do a research project in neurology -- specifically looking at the effects of heavy metals on the developing nervous system. У той час я дійсно цікавився неврологією і хотів зайнятися дослідницьким проектом у неврології, зокрема вивчати вплив важких металів на нервову систему, що розвивається. So I started that, and worked in his lab for a year, and found the results that I guess you’d expect to find when you feed fruit flies heavy metals -- that it really, really impaired the nervous system. Итак, я начал с этого, проработал в его лаборатории год и обнаружил результаты, которые, как я полагаю, вы ожидаете получить, когда кормите плодовых мушек тяжелыми металлами — это действительно, очень вредит нервной системе. Тож я розпочав це, пропрацював у його лабораторії рік і знайшов результати, які, я думаю, ви очікуєте отримати, коли ви годуєте плодових мушок важкими металами — що це справді, дуже порушує нервову систему. The spinal cord had breaks. Das Rückenmark war gebrochen. Були розриви спинного мозку. The neurons were crossing in every which way. Die Neuronen kreuzten sich in alle Richtungen. And from then I wanted to look not at impairment, but at prevention of impairment. Von da an wollte ich mich nicht mehr mit der Beeinträchtigung, sondern mit der Prävention von Beeinträchtigungen befassen. І відтоді я хотів дивитися не на погіршення, а на запобігання порушенням.

So that’s what led me into Alzheimer’s. I started reading about Alzheimer’s and tried to familiarize myself with the research, and at the same time when I was in the -- I was reading in the medical library one day, and I read this article about something called purine derivatives. Ich begann, über Alzheimer zu lesen und versuchte, mich mit der Forschung vertraut zu machen, und zur gleichen Zeit, als ich in der... Ich las eines Tages in der medizinischen Bibliothek einen Artikel über sogenannte Purinderivate. Ik begon te lezen over de ziekte van Alzheimer en probeerde mezelf vertrouwd te maken met het onderzoek, en op hetzelfde moment dat ik in de medische bibliotheek was, las ik dit artikel over iets dat purinederivaten wordt genoemd. Я почав читати про хворобу Альцгеймера і спробував ознайомитися з дослідженнями, і в той же час, коли я був у -- я одного дня читав у медичній бібліотеці, і я прочитав цю статтю про те, що називається похідними пурину. And they seemed to have cell growth-promoting properties. Und sie schienen zellwachstumsfördernde Eigenschaften zu haben. And being naive about the whole field, I kind of thought, "Oh, you have cell death in Alzheimer’s which is causing the memory deficit, and then you have this compound -- purine derivatives -- that are promoting cell growth." Und da ich in diesem Bereich naiv war, dachte ich: "Oh, bei Alzheimer gibt es den Zelltod, der das Gedächtnisdefizit verursacht, und dann gibt es diese Verbindung - Purinderivate -, die das Zellwachstum fördert." І будучи наївним у всьому цьому, я ніби подумав: «О, у вас є смерть клітин при хворобі Альцгеймера, яка спричиняє дефіцит пам’яті, а потім у вас є ця сполука — похідні пурину — які сприяють росту клітин». And so I thought, "Maybe if it can promote cell growth, it can inhibit cell death, too." And so that’s the project that I pursued for that year, and it’s continuing now as well, and found that a specific purine derivative called guanidine had inhibited the cell growth by approximately 60 percent. En dat is dus het project dat ik dat jaar heb nagestreefd, en het gaat ook nu door, en ontdekte dat een specifiek purinederivaat, guanidine genaamd, de celgroei met ongeveer 60 procent had geremd. І ось проект, який я продовжував у тому році, і він продовжується зараз, і виявив, що конкретне похідне пурину під назвою гуанідин пригнічує ріст клітин приблизно на 60 відсотків. So I presented those results at the International Science Fair, which was just one of the most amazing experiences of my life. And there I was awarded "Best in the World in Medicine," which allowed me to get in, or at least get a foot in the door of the big medical world. Und dort wurde ich als "Weltbeste in Medizin" ausgezeichnet, was mir den Einstieg in die große Welt der Medizin ermöglichte oder zumindest einen Fuß in die Tür stellte. І там я отримав нагороду «Найкращий у світі в медицині», що дозволило мені потрапити або принаймні стати у двері великого медичного світу. And from then on, since I was now in this huge exciting world, I wanted to explore it all. I wanted it all at once, but knew I couldn’t really get that. And I stumbled across something called cancer stem cells. Dabei stieß ich auf etwas, das Krebsstammzellen genannt wird. І я випадково натрапив на щось, що називається раковими стовбуровими клітинами. And this is really what I want to talk to you about today -- about cancer. At first when I heard of cancer stem cells, I didn’t really know how to put the two together. I’d heard of stem cells, and I’d heard of them as the panacea of the future -- the therapy of many diseases to come in the future, perhaps. But I’d heard of cancer as the most feared disease of our time, so how did the good and bad go together? Last summer I worked at Stanford University, doing some research on cancer stem cells. And while I was doing this, I was reading the cancer literature, trying to -- again -- familiarize myself with this new medical field. And it seemed that tumors actually begin from a stem cell. І здавалося, що пухлини насправді починаються зі стовбурової клітини. This fascinated me. Це мене зачарувало. The more I read, the more I looked at cancer differently and almost became less fearful of it.

It seems that cancer is a direct result to injury. Схоже, що рак є прямим наслідком травми. If you smoke, you damage your lung tissue, and then lung cancer arises. If you drink, you damage your liver, and then liver cancer occurs. And it was really interesting -- there were articles correlating if you have a bone fracture, and then bone cancer arises. І це було справді цікаво – були статті про те, що якщо у вас перелом кістки, то виникає рак кістки. Because what stem cells are -- they’re these phenomenal cells that really have the ability to differentiate into any type of tissue. Тому що стовбурові клітини — це ці феноменальні клітини, які дійсно мають здатність диференціюватися в будь-який тип тканини. So, if the body is sensing that you have damage to an organ and then it’s initiating cancer, it’s almost as if this is a repair response. Dus als het lichaam voelt dat je een orgaan hebt beschadigd en het dan kanker initieert, is het bijna alsof dit een herstelreactie is. Отже, якщо організм відчуває, що у вас є пошкодження органу, а потім ініціює рак, це майже як реакція відновлення. And the cancer, the body, is saying the lung tissue is damaged, we need to repair the lung. And cancer is originating in the lung trying to repair -- because you have this excessive proliferation of these remarkable cells that really have the potential to become lung tissue. І рак зароджується в легенях, які намагаються відновити - тому що у вас є надмірна проліферація цих дивовижних клітин, які справді мають потенціал стати легеневою тканиною. But it’s almost as if the body has originated this ingenious response, but can’t quite control it. Aber es ist fast so, als ob der Körper diese geniale Reaktion entwickelt hat, sie aber nicht ganz kontrollieren kann. Але це майже так, ніби організм викликав цю геніальну реакцію, але не може повністю її контролювати. It hasn’t yet become fine-tuned enough to finish what has been initiated. So this really, really fascinated me.

And I really think that we can’t think about cancer -- let alone any disease -- in such black and white terms. If we eliminate cancer the way we’re trying to do now, with chemotherapy and radiation, we’re bombarding the body or the cancer with toxins, or with radiation, trying to kill it. It’s almost as if we’re getting back to this starting point. We’re removing the cancer cells, but we’re revealing the previous damage that the body has tried to fix. Wir entfernen die Krebszellen, aber wir legen auch die früheren Schäden offen, die der Körper zu beheben versucht hat. Shouldn’t we think about manipulation, rather than elimination? If somehow we can cause these cells to differentiate -- to become bone tissue, lung tissue, liver tissue, whatever that cancer has been put there to do -- it would be a repair process. We’d end up better than we were before cancer. So, this really changed my view of looking at cancer. And while I was reading all these articles about cancer, it seemed that the articles -- a lot of them -- focused on, you know, the genetics of breast cancer. And the genesis and the progression of breast cancer -- tracking the cancer through the body, tracing where it is, where it goes. І генезис і прогресування раку молочної залози - відстеження раку в організмі, відстеження, де він знаходиться, куди йде.

But it struck me that I’d never heard of cancer of the heart, or cancer of any skeletal muscle for that matter. Але мене вразило те, що я ніколи не чув про рак серця чи рак будь-якого скелетного м’яза. And skeletal muscle constitutes 50 percent of our body, or over 50 percent of our body. And so at first I kind of thought, "Well, maybe there’s some obvious explanation why skeletal muscle doesn’t get cancer -- at least not that I know of." So, I looked further into it, found as many articles as I could, and it was amazing -- because it turned out that it was very rare. Some articles even went as far as to say that skeletal muscle tissue is resistant to cancer, and furthermore, not only to cancer, but of metastasis going to skeletal muscle. У деяких статтях навіть говорилося, що скелетна м’язова тканина стійка до раку, і, крім того, не тільки до раку, але й до метастазування в скелетні м’язи. And what metastases are is when the tumor -- when a piece -- breaks off and travels through the blood stream and goes to a different organ. En wat metastasen zijn, is wanneer de tumor - als een stuk - afbreekt en door de bloedbaan reist en naar een ander orgaan gaat. І що таке метастази, це коли пухлина - коли шматок - відламується і подорожує через кровотік і потрапляє в інший орган. That’s what a metastasis is. It’s the part of cancer that is the most dangerous. If cancer was localized, we could likely remove it, or somehow -- you know, it’s contained. It’s very contained. Es ist sehr überschaubar. But once it starts moving throughout the body, that’s when it becomes deadly. So the fact that not only did cancer not seem to originate in skeletal muscles, but cancer didn’t seem to go to skeletal muscle -- there seemed to be something here. So these articles were saying, you know, "Skeletal -- metastasis to skeletal muscle -- is very rare." But it was left at that. Aber dabei blieb es dann auch. No one seemed to be asking why.

So I decided to ask why. At first -- the first thing I did was I emailed some professors who specialized in skeletal muscle physiology, and pretty much said, "Hey, it seems like cancer doesn’t really go to skeletal muscle, is there a reason for this?" And a lot of the replies I got were that muscle is terminally differentiated tissue. Und viele der Antworten, die ich erhielt, lauteten, dass Muskeln endständig differenziertes Gewebe sind. І багато відповідей, які я отримував, свідчать про те, що м’яз — це остаточно диференційована тканина. Meaning that you have muscle cells, but they’re not dividing, so it doesn’t seem like a good target for cancer to hijack. Це означає, що у вас є м’язові клітини, але вони не діляться, тому це не здається гарною мішенню для раку. But then again, this fact that the metastasis didn’t go to skeletal muscle made that seem unlikely. Aber die Tatsache, dass die Metastasen nicht in die Skelettmuskulatur eingedrungen waren, ließ dies unwahrscheinlich erscheinen. And furthermore, nervous tissue -- brain -- gets cancer, and brain cells are also terminally differentiated. Außerdem wird Nervengewebe - das Gehirn - von Krebs befallen, und Gehirnzellen sind ebenfalls endständig differenziert. So I decided to ask why. And here’s some of, I guess, my hypotheses that I’ll be starting to investigate this May at the Sylvester Cancer Institute in Miami. And I guess I’ll keep investigating until I get the answers. But I know that in science, once you get the answers, inevitably you’re going to have more questions. So I guess you could say that I’ll probably be doing this for the rest of my life.

Some of my hypotheses are that when you first think about skeletal muscle, there’s a lot of blood vessels going to skeletal muscle. And the first thing that makes me think is that blood vessels are like highways for the tumor cells. І перше, що змушує мене думати, це те, що кровоносні судини — це як магістралі для пухлинних клітин. Tumor cells can travel through the blood vessels. And you think, the more highways there are in a tissue, the more likely it is to get cancer or to get metastases. So first of all I thought, you know, "Wouldn’t it be favorable to cancer getting to skeletal muscle?" Отже, перш за все я подумав: «Чи не було б сприятливо, щоб рак потрапив до скелетних м’язів?» And as well, cancer tumors require a process called angiogenesis, which is really, the tumor recruits the blood vessels to itself, to supply itself with nutrients so it can grow. En ook hebben kankertumoren een proces nodig dat angiogenese wordt genoemd, wat in feite betekent dat de tumor de bloedvaten naar zichzelf rekruteert om zichzelf te voorzien van voedingsstoffen zodat het kan groeien. Крім того, ракові пухлини вимагають процесу, який називається ангіогенезом, тобто пухлина залучає до себе кровоносні судини, щоб забезпечити себе поживними речовинами, щоб вона могла рости. Without angiogenesis, the tumor remains the size of a pinpoint and it’s not harmful. Без ангіогенезу пухлина залишається розміром із точку, і це не шкідливо. So angiogenesis is really a central process to the pathogenesis of cancer. Таким чином, ангіогенез дійсно є центральним процесом у патогенезі раку.

And one article that really stood out to me when I was just reading about this, trying to figure out why cancer doesn’t go to skeletal muscle, was that it had reported 16 percent of micro-metastases to skeletal muscle upon autopsy. 16 percent! Meaning that there were these pinpoint tumors in skeletal muscle, but only point one six percent of actual metastases -- suggesting that maybe skeletal muscle is able to control the angiogenesis, is able to control the tumors recruiting these blood vessels. Це означає, що в скелетних м’язах були ці точкові пухлини, але лише один шість відсотків фактичних метастазів – це означає, що, можливо, скелетні м’язи здатні контролювати ангіогенез, здатні контролювати пухлини, які рекрутують ці кровоносні судини. We use skeletal muscles so much. It’s the one portion of our body -- our heart’s always beating. We’re always moving our muscles. Is it possible that muscle somehow intuitively knows that it needs this blood supply? It needs to be constantly contracting, so therefore it’s almost selfish. It’s grabbing its blood vessels for itself. Therefore, when a tumor comes into skeletal muscle tissue, it can’t get a blood supply, and can’t grow.

So this suggests that maybe if there is an anti-angiogenic factor in skeletal muscle -- or perhaps even more, an angiogenic routing factor, so it can actually direct where the blood vessels grow. Отже, це свідчить про те, що, можливо, якщо є антиангіогенний фактор у скелетних м’язах – або, навіть більше, ангіогенний фактор маршруту, тож він може справді спрямовувати, де ростуть кровоносні судини. This could be a potential future therapy for cancer. And another thing that’s really interesting is that there’s this whole -- the way tumors move throughout the body it’s a very complex system -- and there’s something called the chemokine network. En een ander ding dat echt interessant is, is dat er dit geheel is - de manier waarop tumoren door het lichaam bewegen, het is een zeer complex systeem - en er is iets dat het chemokinenetwerk wordt genoemd. І ще одна річ, яка є справді цікавою, полягає в тому, що існує це ціле - те, як пухлини рухаються по всьому тілу, це дуже складна система - і є щось, що називається хемокіновою мережею. And chemokines are essentially chemical attractants, and they’re the stop and go signals for cancer. En chemokines zijn in wezen chemische lokstoffen, en ze zijn de stop-and-go-signalen voor kanker. І хемокіни, по суті, є хімічними атрактантами, і вони є сигналами зупинки та продовження раку. So a tumor expresses chemokine receptors, and another organ -- a distant organ somewhere in the body -- will have the corresponding chemokines, and the tumor will see these chemokines and migrate towards it. Is it possible that skeletal muscle doesn’t express these types of molecules? And the other really interesting thing is that when skeletal muscle -- there’s been several reports that when skeletal muscle is injured, that’s what correlates with metastasis going to skeletal muscle.

And, furthermore, when skeletal muscle is injured, that’s what causes chemokines -- these signals saying, "Cancer, you can come to me," the go signs for the tumors -- it causes them to highly express these chemokines. So, there’s so much interplay here. Отже, тут так багато взаємодії. I mean, there are so many possibilities for why tumors don’t go to skeletal muscle. But it seems like by investigating, by attacking cancer, by searching where cancer is not, there has got to be something -- there’s got to be something -- that’s making this tissue resistant to tumors. And can we utilize -- can we take this property, this compound, this receptor, whatever it is that’s controlling this anti-tumor properties and apply it to cancer therapy in general? Now, one thing that kind of ties the resistance of skeletal muscle to cancer -- to the cancer as a repair response gone out of control in the body -- is that skeletal muscle has a factor in it called MyoD. Одна річ, яка певним чином пов’язує стійкість скелетних м’язів до раку – до раку як реакції відновлення, що вийшла з-під контролю в організмі – це те, що скелетні м’язи мають фактор, який називається MyoD. And what MyoD essentially does is, it causes cells to differentiate into muscle cells. So this compound, MyoD, has been tested on a lot of different cell types and been shown to actually convert this variety of cell types into skeletal muscle cells. Таким чином, ця сполука, MyoD, була випробувана на багатьох різних типах клітин і показала, що насправді перетворює ці типи клітин у клітини скелетних м’язів. So, is it possible that the tumor cells are going to the skeletal muscle tissue, but once in contact inside the skeletal muscle tissue, MyoD acts upon these tumor cells and causes them to become skeletal muscle cells? Maybe tumor cells are being disguised as skeletal muscle cells, and this is why it seems as if it is so rare. Можливо, пухлинні клітини маскуються під клітини скелетних м’язів, і тому здається, що це така рідкість.

It’s not harmful, it has just repaired the muscle. Muscle is constantly being used -- constantly being damaged. If every time we tore a muscle or every time we stretched a muscle or moved in a wrong way, cancer occurred -- I mean, everybody would have cancer almost. And I hate to say that. But it seems as though muscle cell, possibly because of all its use, has adapted faster than other body tissues to respond to injury, to fine tune this repair response and actually be able to finish the process which the body wants to finish. Але здається, що м’язова клітина, можливо, через її використання, адаптувалася швидше, ніж інші тканини тіла, щоб реагувати на пошкодження, щоб точно налаштувати цю реакцію відновлення та фактично мати можливість завершити процес, який тіло хоче завершити. I really believe that the human body is very, very smart, and we can’t counteract something the body is saying to do. Я дійсно вірю, що людське тіло дуже, дуже розумне, і ми не можемо протидіяти тому, що тіло каже зробити.

It’s different when a bacteria comes into the body, that’s a foreign object -- we want that out. But when the body is actually initiating a process and we’re calling it a disease, it doesn’t seem as though elimination is the right solution. So even to go from there, it’s possible -- although far-fetched -- that in the future we could almost think of cancer being used as a therapy. If those diseases where tissues are deteriorating -- for example Alzheimer’s, where the brain, the brain cells, die and we need to restore new brain cells, new functional brain cells -- what if we could, in the future use cancer? Якщо ці хвороби, при яких погіршуються тканини, наприклад, хвороба Альцгеймера, де мозок, клітини мозку, гинуть і нам потрібно відновити нові клітини мозку, нові функціональні клітини мозку, що, якби ми могли в майбутньому використовувати рак? A tumor -- put it in the brain and cause it to differentiate into brain cells?

That’s a very far-fetched idea, but I really believe that it may be possible. Це дуже надумана ідея, але я дійсно вірю, що це можливо. These cells are so versatile, these cancer cells are so versatile -- we just have to manipulate them in the right way. Ці клітини настільки різноманітні, ці ракові клітини настільки різноманітні - ми просто повинні маніпулювати ними в правильний спосіб. And again, some of these may be far-fetched, but I figured if there’s anywhere to present far-fetched ideas, it’s here at TED, so thank you very much. І знову ж таки, деякі з них можуть бути надуманими, але я подумав, що якщо є десь представити надумані ідеї, то це тут, на TED, тож дуже вам дякую.

(Applause)

http://www.ted.com/talks/eva_vertes_looks_to_the_future_of_medicine.html