×

Χρησιμοποιούμε cookies για να βελτιώσουμε τη λειτουργία του LingQ. Επισκέπτοντας τον ιστότοπο, συμφωνείς στην cookie policy.


image

Байки Леонiда Глiбова, Старець

Старець

Ішов Старець по долині З ламанцями у торбині; Кругом поле зеленіло, Хлібороба веселило, — А у тебе, Старче сивий, Нема поля, нема ниви,— Вітер тихо промовляє, Жалю серцю добавляє. Скрізь безлюдно по дорозі; Шумлять верби по облозі, Вітер віє-виграває, Старець слізоньки ковтає. Аж назустріч із-за жита Вийшла Доля грошовита, Любо-мило засміялась І до його обізвалась: — Не плач, Старче, не журися, Глянь на мене, звеселися; Буде поле, буде хата, Будуть коники-орлята, І усякая худоба, І розкоші, і шаноба. Золотії бачиш гроші? Із старого міхоноші Вони зроблять пана, дуку, Проженуть від тебе муку, Тобі добре в світі буде, Біля тебе будуть люде На кишеню поглядати, Медом речі поливати; Пережив лиху годину — Наставляй мерщій торбину.— Кинувсь він… одна хвилина — Настобурчилась торбина; Гроші сиплються, аж сяють, Старцю серце звеселяють. — Буде,— Доля обізвалась,— Щоб торбина не прорвалась, Бо тоді вже, як прорветься, Все пропало, все минеться. — Ні, не бійся, Доле мила,— Каже Старець.— Торба ціла; Помаленьку, потихеньку Ще, голубонько, хоч жменьку…— Доля тихо засміялась… Торба трісь — і розірвалась… Старець з ляку торбу в полу, Потім кинувся додолу, Лап та лап — скрізь моріжочок, А хоч би тобі шажочок… — Доле ж моя, нене Доле! — Він голосить на все поле,— Гроші мої, грошенята, Де ви ділись, лебедята? Ой головка моя бідна, І голодна, і безрідна, Тепер ляже в домовину На порожнюю торбину!.— І поплівсь він по дорозі… Шумлять верби на облозі, Вітер віє-виграває, Старець слізоньки ковтає.

Моя байка, добрі люде, У пригоді, може, буде; Я додам вам раду щиру: І при щасті знайте міру.


Старець

Ішов Старець по долині З ламанцями у торбині; Кругом поле зеленіло, Хлібороба веселило, — А у тебе, Старче сивий, Нема поля, нема ниви,— Вітер тихо промовляє, Жалю серцю добавляє. Скрізь безлюдно по дорозі; Шумлять верби по облозі, Вітер віє-виграває, Старець слізоньки ковтає. Аж назустріч із-за жита Вийшла Доля грошовита, Любо-мило засміялась І до його обізвалась: — Не плач, Старче, не журися, Глянь на мене, звеселися; Буде поле, буде хата, Будуть коники-орлята, І усякая худоба, І розкоші, і шаноба. Золотії бачиш гроші? Із старого міхоноші Вони зроблять пана, дуку, Проженуть від тебе муку, Тобі добре в світі буде, Біля тебе будуть люде На кишеню поглядати, Медом речі поливати; Пережив лиху годину — Наставляй мерщій торбину.— Кинувсь він… одна хвилина — Настобурчилась торбина; Гроші сиплються, аж сяють, Старцю серце звеселяють. — Буде,— Доля обізвалась,— Щоб торбина не прорвалась, Бо тоді вже, як прорветься, Все пропало, все минеться. — Ні, не бійся, Доле мила,— Каже Старець.— Торба ціла; Помаленьку, потихеньку Ще, голубонько, хоч жменьку…— Доля тихо засміялась… Торба трісь — і розірвалась… Старець з ляку торбу в полу, Потім кинувся додолу, Лап та лап — скрізь моріжочок, А хоч би тобі шажочок… — Доле ж моя, нене Доле! — Він голосить на все поле,— Гроші мої, грошенята, Де ви ділись, лебедята? Ой головка моя бідна, І голодна, і безрідна, Тепер ляже в домовину На порожнюю торбину!.— І поплівсь він по дорозі… Шумлять верби на облозі, Вітер віє-виграває, Старець слізоньки ковтає.

Моя байка, добрі люде, У пригоді, може, буде; Я додам вам раду щиру: І при щасті знайте міру.