×

Χρησιμοποιούμε cookies για να βελτιώσουμε τη λειτουργία του LingQ. Επισκέπτοντας τον ιστότοπο, συμφωνείς στην cookie policy.


image

Байки Леонiда Глiбова, Пеня

Пеня

Частенько між людьми буває, Один свою біду на другого звертає, А іноді ще так крутне: Не можна на людей, так він на біса спхне. Щоб не наскочити на лайку, Я розкажу вам байку.

Жив-поживав козак заможний Клим. Вподобавсь він щасливій долі: Де не повернеться, вона усюди з ним — І дома, і у полі. Шановний, добрий чоловік; За те йому ввесь вік, Сказать до прикладу, кувало і плескало. І коники були, і пари три коров, І плуг волів, і овечат чимало, За огородом млин молов. Довгенько щось, ще змалечку, у його Оверко-наймит жив; Моторний парубок, дотепний хоч до чого, Усе він знав, усе гаразд робив. Ніякий чоловік з гріхом не розминеться,— І в селах так, і в городах; Хоч ходить кінь на чотирьох ногах, Та й той не раз спіткнеться! Тяглась пилипівка, усе було як слід; Прийшла Оверкові годинонька лихая: Нізчимний борщ йому обрид, Капуста, і рулі, та ще кулага тая; Скоромного сердега забажав; Десь він од паничів чував, Що скором здоровіше, Та ще к тому й смачніше. «Нехай же,— думає,— яєць я напечу, Як буду у млині сидіти, Наїмся досхочу — Не буде так кортіти». Дождавсь черги, пішов у млин Та зараз же і заходився Зробить почин. Із дроту держальце скрутить він умудрився, Туди яєчко примостив, Недогарок в куточку засвітив І над вогнем давай яйце вертіти,— Розумного не треба вчити. Млин меле, стукотить, Оверко думає: «Не треба і вечері…» Аж тут хазяїн тиць у двері, Роззявив рот, стоїть. — А що се ти, Оверочку, готуєш? Пилипівки укоротив? Біду, чи що, на себе чуєш? — Оверко й руки опустив. — Я… далебі… і сам не знаю… Зовсім отуманів… Як воно скоїлось — і не вгадаю, Се біс проклятий спокусив. — Та брешеш ти! Я тільки перше бачу! — Десь угорі озвалось чортеня.— Перемудрив чортячу вдачу, А на мене уся пеня.


Пеня

Частенько між людьми буває, Один свою біду на другого звертає, А іноді ще так крутне: Не можна на людей, так він на біса спхне. Щоб не наскочити на лайку, Я розкажу вам байку.

Жив-поживав козак заможний Клим. Вподобавсь він щасливій долі: Де не повернеться, вона усюди з ним — І дома, і у полі. Шановний, добрий чоловік; За те йому ввесь вік, Сказать до прикладу, кувало і плескало. І коники були, і пари три коров, І плуг волів, і овечат чимало, За огородом млин молов. Довгенько щось, ще змалечку, у його Оверко-наймит жив; Моторний парубок, дотепний хоч до чого, Усе він знав, усе гаразд робив. Ніякий чоловік з гріхом не розминеться,— І в селах так, і в городах; Хоч ходить кінь на чотирьох ногах, Та й той не раз спіткнеться! Тяглась пилипівка, усе було як слід; Прийшла Оверкові годинонька лихая: Нізчимний борщ йому обрид, Капуста, і рулі, та ще кулага тая; Скоромного сердега забажав; Десь він од паничів чував, Що скором здоровіше, Та ще к тому й смачніше. «Нехай же,— думає,— яєць я напечу, Як буду у млині сидіти, Наїмся досхочу — Не буде так кортіти». Дождавсь черги, пішов у млин Та зараз же і заходився Зробить почин. Із дроту держальце скрутить він умудрився, Туди яєчко примостив, Недогарок в куточку засвітив І над вогнем давай яйце вертіти,— Розумного не треба вчити. Млин меле, стукотить, Оверко думає: «Не треба і вечері…» Аж тут хазяїн тиць у двері, Роззявив рот, стоїть. — А що се ти, Оверочку, готуєш? Пилипівки укоротив? Біду, чи що, на себе чуєш? — Оверко й руки опустив. — Я… далебі… і сам не знаю… Зовсім отуманів… Як воно скоїлось — і не вгадаю, Се біс проклятий спокусив. — Та брешеш ти! Я тільки перше бачу! — Десь угорі озвалось чортеня.— Перемудрив чортячу вдачу, А на мене уся пеня.