Піхотинець ЗСУ
Хто такий піхотинець? Про них рідко згадують в культурі, їх не використовують в пропаганді елітізму, як СРСР робили з їхніми десантниками.
Але ніхто не бачить війну так, як її бачить піхотинець. Він перший, хто дивиться в очі ворогу, тримаючи оборону, та останній, хто відступає, якщо справи йдуть кепсько.
У разі поразки його чекає полон або смерть, а у разі успіху його, скоріш за все, навіть не згадають в новинах, забитих відосами з коптерами та артою.
Його кращі друзі — бензопила та рискаль. Він забув, що таке сон без канонади, та ви ніколи не побачите від нього стрімів та інтерв'ю у завжди чистій формі.
Але саме на ньому і тримається армія.
Історія піхоти надзвичайно багата, але почати я хочу саме з Першої світової війни.
Першої сучасної війни, яка змінила всі правила та яка подарувала молодій Українській народній республіці безліч професійних воїнів, загартованих у цій різанині світового масштабу.
Саме Перша світова поклала початок створенню штурмових підрозділів, спеціально навчених прориватись в окопи ворога, знищувати його та захоплювати позиції.
Німецькі штурмовики, італійські Ардіті, австро-угорські Jagdkommando.
Але все це з'явилось лише через кілька років людського жертвоприношення під назвою «фронтальні атаки Першої світової».
А до цього всі ці задачі виконувала піхота — база, основа та фундамент війська.
Західний фронт швидко показав, що часи кавалерії минули, та перемогав той, у кого була потужніша арта та досвідченіші піхотинці.
Причому, наприклад, Франція навіть до завершення війни вважала, що створення спецпідрозділів — це просто брак впевненості у власній піхоті.
А ви знаєте, як потужно французи бились у Великій війні, як ще її називають на Заході?
Майже кожна країна-учасниця Першої світової відрізнялась чимось від інших у плані навичок.
Наприклад, британські піхотинці володіли так званою технікою mad minute — «скажена хвилина».
Їх базовою вправою було покласти 15 пострілів у мішень з 270 метрів всього за хвилину.
Та це — зі старими болтовими гвинтівками! Mad minute вимагала справжньої майстерності.
Одного разу, коли німці вперше потрапили під обстріл британських кадровиків, вони подумали, що їх обстрілювали з кулемету.
Настільки швидко вівся вогонь.
До речі, ви знали прикол, що у французької армії 1914 року тупо не було малих піхотних лопат?
Вони воювали у яскравій синій формі, ідеальній, щоби тебе побачили здалеку та накрили, а окопи вважали приколом для ссикунів.
Французи заявляли, що ворога треба зустрічати у повний зріст, фронтальною атакою.
Але коли у вересні 2014 року виявилось, що треба окопуватись, французи не встигли адаптуватись та понесли серйозні втрати.
У той час як німецька піхота, у якої був шансовий інструмент, швидко зайняла оборону.
Піхотинці німецької імперії були в обороні навіть кращими, ніж у наступі.
Вони розуміли, що МПЛ не менш важлива за гвинтівку.
Зауваження: МПЛ — мала піхотна лопата.
У тій війні вони розробили складну систему шансів (?), багато елементів з якої актуальні й досі.
А от австроугорська піхота була відома тим, що майстерно отримувала пендюля майже від всіх.
Але скоріш, через тупе командування. Рівень бійців там був непоганим.
Трагедія Першої світової була ще й в тому, що тоді українці бились проти українців.
Частина нашої країни була окупована Російською імперією, а частина — Австро-Угорською.
Та ці дві імперії протистояли одна одній на Східному фронті.
На відміну від Західного фронту з її позиційною м'ясорубкою, Російська імперія продовжувала робити ставку на кінноту, на казаків в їх розумінні цього слова.
Це були дуже сильні формування, особливо для ландшафту Східного фронту.
Тому наші пращури у піхоті Ніколая ІІ не отримали той досвід, який отримали українці з армії Австро-Угорської імперії.
Ця армія більш відома своїми поразками та тим, що без німців не була здатна майже ні на що.
Але вони були одним із перших, хто подарував світу снайперів.
А в боях проти італійців вони вже показали себе досить потужно.
У австрійців були єгерські підрозділи, легка піхота з досвідом полювання та гвинтівками з оптичними прицілами, які були максимально смертоносними у лісах та горах.
До речі про гори.
Саме Австро-Угорська імперія створила один з перших підрозділів гірсько-штурмової піхоти, коли під час Першої світової зробила так звані альпійські роти на базі своєї звичайної піхоти.
Але кожен кандидат повинен був мати досвід життя та полювання у горах.
Етнічна різноманітність у ротах нічим не обмежувалась.
Тому є велика вірогідність, що наші гуцули-гірняки теж приймали в цьому участь.
Можна сказати, що наші сучасні гірськокопитні та єгерські бригади це — прямі нащадки австрійських альпійських рот та Jagdkommando.
Піхота Австро-Угорської імперії к завершенню війни була озброєна надсучасними гвинтівками, кулеметами, навіть легкими окопними мінометами — прямими пращурами сучасних піходних мінометів.
Вони були вишколеними, навченими гіркими уроками перших років поразок, були знайоми з різними спеціальностями від інженерної до штурмової.
І саме такі специ стали частиною армії УНР, коли Українська галицька армія перейшла Збруч.
І коли українці з колишньої Російської імперії дивились на воїнів УГА в їх якісних одностроях з німецькою та австро-угорською зброєю, вони наче бачили зовсім інший світ.
Європа буквально прийшла в Азію.
Тому ви можете собі уявити, наскільки потужною була піхота молодої незалежної України.
Вона поєднувала у собі досвід одразу двох імперій.
А пропагандою Росії, що спротив колективізації чинили самі бандити, а не кадрова армія зі скреженим досвідом, можна підтертись.
Україна поверне незалежність лише через 70 років.
А почне її по-справжньому цінувати тільки через 100 років.
У нас були кадрові війська.
У когось навіть був бойовий досвід з миротворчих кампаній.
Але можна сміливо казати, що в 2014-му українській піхоті довелось вчитись заново.
Можливо, це навіть пішло на користь, тому що, наприклад, добровольці з Азову, Уда та інших добробатів тренувалися без впливу старих совкових офіцерів та в результаті дають такий результат, який не завжди може дати піхота з кадрових бригад.
Але тільки з деяких.
Зараз наш основний кулак — це саме ЗСУ, це саме кадрові бригади.
Сучасний український піхотинець — це не корм для арти, а еліта, здатна працювати із безліччю сучасною зброї. гнучко реагувати на зміни у бою та переключатись між аеророзвідкою, шарпшутінгом, інженерними загородженнями та штурмовими діями.
Та зараз історія повторюється.
Зараз знову Європа навчає наших піхотинців.
Але вже за нашим власним бажанням.
В Першу світову українські піхотинці стояли по коліно у воді і дихали трупним смородом, втрачали ноги від грібку, але все одно тримали оборону.
Зараз на дворі — 2023 рік, але небагато що змінилось:
вода, дохлі вагнери навколо шансів, м'ясні хвилі ворога, грибок, відмороження...
Але все одно наші бійці тримають позиції.
Тому, коли ми бачимо красиві відосики з камікадзе або артою, треба не забувати і тих, хто не носить плащі, але тримає на своїх плечах оборону.
1914 рік вважається початком кінця для Російської імперії.
Та дуже іронічно, що рівно через 100 років Росія захотіла знову окупувати нас.
У 1922 році останні бійці Холодного яру ще робили рейди на комуну та уявлення не мали, що 100 років потому їх нащадки зупинять чергову повномасштабну навалу.
Вони до останнього не втрачали надію, але вхопили тільки повітря.
Тому зараз, через 100 років, ми не маємо права підвести їх.
Не повірите, але у нас з вами є подяка від Омеги, яку ми отримали ще у минулому році.
Але зараз з'явився ще один спосіб черноземити Москву: ??? дрони-камікадзе.
Нещодавно я особисто зустрівся з бійцями Омеги та отримав запит на збір на ще більш ефективні камікадзе, які б'ють далі та більш потужно.
Але все я розповісти ще не можу.
Хлопці воюють з 2014 року, та сьогодні ми збираємо на 10 дронів більшої потужності.
Вартість одного — 700 bucks.
У вас є чудова можливість вкластися в сльози та вереск московських мамань.
А це — такий афродизіак, що краще прикриватись піджаком.
Реквізити — в описі.
Працюємо на перемогу разом.
Дякую кожному, хто підтримує мою роботу, та нагадую: ми вже перемагаємо.
Слава Україні!