9 Частина (1)
Правління, що базується на пророцтвах, є найнебезпечнішоюю у Всесвіті грою. Ми не вважаємо себе достатньо мудрими та сміливими, щоб гратися в неї̈. Описані тут засоби для регуляції̈ менш важливих справ близькі до межі того, на що ми відважуємося, здійснюючии правління. Зважаючи на це, ми користуємося принципами Бене Ґессерит і розглядаємо різні світи як генофонди, джерела вчителів та учнів, джерела можливостей̆. Наша мета не правління, а використання цих генофондів, навчання й̆ звільнення від усіх обмежень, що зв'язують підданців і правителів...
«Оргія як знаряддя мистецтва політики», розділ ІІІ для Гільдії̈ Лоцманів
— Тут помер ваш батько? — спитав Едрік, висилаючи зі свого контейнераа променевий̆ вказівник до викладеного коштовностями знака на одній̆ із рельєфних карт, що прикрашали стіну приймальногоо салону Пола.
— Це святиня, у якій̆ покоїтьсяя йогоо череп, — відповів Пол. — Мій̆ батько помер, бувши ув'язненим на фрегаті Харконнена, в улоговині під нами.
— О, так, тепер я згадав цю історію, — промовив Едрік. — Він начебто вбив старого барона Харконнена, свого смертельного ворога.
Сподіваючись, що він не надто сильно виявив жах, який̆ викликали в нього закриті приміщення, Едрік перевернувся в оранжевому газі та перевів погляд на Пола — той̆ самотньо сидів на довгому дивані в сіро-чорні смуги.
— Барона вбила моя сестра, — таким же байдужимм голосом поправив Пол, — перед битвою під Арракіном.
«І чому, — питав він себе, — цей̆ гільдієрський̆ рибочоловік знову роз'ятрує давні рани в цьому місці і в цей̆ час?»
Здавалося, що Стерновий̆ програвав битву, намагаючись утримати на припоні свої̈ нерви. Зникли ліниві риб'ячі рухи їхніхх
попередніх зустрічей̆. Йогоо крихітні оченята бігали туди-сюди, щось шукаючи й̆ зважуючи. Помічник, який̆ йогоо супроводжував, стояв оддалік, біля строю охоронців, під стіною ліворуч від Пола. Цей̆ помічник непокоївв Пола: масивна товста шия, тупе порожнє обличчя. Він увійшовв у салон, час від часу штовхаючи контейнерр, який̆ тримало супровідне поле. Хода незвична, руки в боки.
«Скителі, — так називав йогоо Едрік. — Ад'ютант Скителі».
Зовнішність ад'ютанта волала про дурість, але йогоо видавали очі. Насміхалися з усього, що бачили.
— Ваша наложниця виглядала задоволеною виступом лицеплясів, — промовив Едрік. — Я радий̆, що зміг подарувати їйй цю невелику розвагу. Мене особливо втішила їїї реакція від огляду власного обличчя, повтореного всією трупою водночас.
— Хіба ж не кажуть боятися гільдієрів, із дарами прибулих? — спитав Пол.
Він згадав виступ лицеплясів у Великій̆ Залі, котрі ввійшлии в костюмах і подобах карт Таро Дюни. Вони стрімко поділилися й̆ закружляли залою, відтворюючи начебто випадкові картини, які потім розгорнулися у вогненні вихори й̆ древні ворожбитські комбінації̈. У наступному номері взяли участь владарі: парад королів та імператорів з обличчями як на монетах, офіційніі та штивні, але навдивовижу плинні. Не обійшлосяя й̆ без жартів: копіювання обличчя й̆ тіла Пола, а потім Чані, повторена вздовж усієї̈ зали; пройшовв навіть Стілґар — справжній̆ Стілґар при цьому бурчав і виглядав зніченим, тим часом як усі інші реготали.
— Але ж наші подарунки зроблені з дружніми намірами, — запротестував Едрік.
— Наскільки ж ви дружні? — спитав Пол. — Гхола, якого ти нам вручив, вірить, що він був спроектований̆, аби знищити нас. — Знищити вас, сір? — перепитав Едрік, увесь утілення чемної̈
уваги. — Хіба можна знищити бога?
Стілґар, котрий̆ саме ввійшовв, зупинився й̆ глянув на охоронців. Вони перебували значно далі від Пола, ніж слід було. Розсерджений̆, він наказав їмм підійтии ближче.
— Усе гаразд, Стіле, — Пол здійнявв руку. — Це лише дружня розмова. Підштовхнеш контейнерр Посла до краю мого дивана?
Обдумуючи наказ, Стілґар побачив, що контейнерр Стернового опиниться між Полом і кремезним ад'ютантом, надто близько до Пола, але...
— Усе гаразд, Стіле, — повторив Пол і зробив рукою умовлений̆ жест, який̆ перетворював наказ на обов'язковий̆ імператив.
Рухаючись із помітною нехіттю, Стілґар наблизив контейнерр до Пола. Йомуу не подобався вміст контейнераа, так само як сильний̆ меланжевий̆ запах довкола нього, тому він зайнявв позицію побіля кута контейнераа, під репродукційнимм пристроєм, що кружляв собі, відтворюючи слова Стернового.
— Убити бога, — промовив Пол. — Дуже цікаво. Але хто стверджує, що я бог?
— Ті, котрі вам поклоняються, — сказав Едрік, значуще дивлячись на Стілґара.
— Ти теж у це віриш? — спитав Пол.
— Не час з'ясовувати, у що я вірю, сір, — відповів Едрік. — Але більшості спостерігачів здається, що ви шляхом змови намагаєтеся витворити із себе бога. Постає запитання, чи може зробити таке будь-який̆ смертний̆... безкарно?
Пол окинув гільдієра пильним поглядом. Огидне створіння, але в спостережливості йомуу не відмовиш. Він не раз і сам запитував про це себе, проте бачив достатньо альтернативних Часоліній̆, що загрожували чимось значно гіршим, ніж схвалення власного обожнення. Значно гіршим. Не були то, однак, проторені дороги, які міг прозріти Стерновий̆. Дивно. Навіщо він про це запитав? Чого хоче домогтися Едрік подібним зухвальством? Думки Пола розбіглися: змах (за цим стоять тлейлаксанськіі спілки), змах (на дії̈ Едріка вплинула остання перемога джигаду в Сембу), змах (продемонстрували себе різні бене-ґессеритські символи віри).
Йогоо комп'ютерна свідомість узялася обробляти багато тисяч бітів інформації̈, що змінювалася блискавично. Цей̆ процес зайнявв не більш ніж три секунди.
— Стерновий̆ ставить під сумнів те, що явило ясновидіння? — спитав Пол, зіштовхуючи Едріка на слизький̆ ґрунт.
Запитання справді спантеличило Стернового, але він вдало викрутився, виголосивши довгий̆ афоризм:
— Жодна розумна людина не ставить під сумнів факту ясновидіння, сір. Пророчі видіння відомі людям від найдавнішихх часів. Вони спроможні заплутати нас, коли ми найменшее цього сподіваємося. На щастя, у нашому Всесвіті є інші сили.
— Могутніші за ясновидіння? — з натиском спитав Пол.
— Якби ясновидіння було єдиною й̆ всесильною силою, сір, воно б самознищилося. Нічого іншого, крім ясновидіння? До чого йогоо можна застосувати, за винятком йогоо власних дегенераційнихх починань?
— Це типово для людей̆, — погодився Пол.
— Воно в кращому разі нестабільне, — промовив Едрік, — навіть якщо йогоо не сплутують із галюцинаціями.
—Невже мої̈ видіння — лише галюцинації̈? — спитав Пол з удаваним сумом у голосі. — Чи ти маєш на увазі, що галюцинують ті, хто мені поклоняється?
Стілґар, відчуваючи зростаюче напруження, на крок підійшовв до Пола, зосередивши увагу на гільдієрі, котрий̆ лежав у контейнеріі.
— Ви перекручуєте мої̈ слова, сір, — запротестував Едрік. У йогоо словах бриніло щось дивне, схоже на погрозу.
«Невже замах? — задумався Пол. — Не посміють! Хіба що, — він глянув на своїхх охоронців, — використають для мого усунення сили, які повинні мене охороняти».
— Але ж ти звинувачуєш мене в змові задля витворення із себе бога, — промовив Пол, знизивши голос так, щоб йогоо чули тільки Едрік і Стілґар. — Змові?
— Я, можливо, невдало висловився, мілорде, — сказав Едрік.
— Але знаменно, — відповів Пол. — Цей̆ вислів твердить, що ти сподіваєшся від мене найгіршогоо.
Едрік вигнув шию й̆ з острахом скосив очі на Пола.
— Люди завжди сподіваються найгіршогоо від багатих і могутніх, сір. Кажуть, що за цим можна розпізнати аристократа: він проявляє лише ті свої̈ вади, які сприяють йогоо популярності.
Обличчя Стілґара пересмикнулося.
Глянувши на старого фримена, Пол відчув думки й̆ гнів, що тихо, але виразно промовляли в йогоо свідомості: як сміє цей̆ гільдієр казати таке Муад'Дібу?
— Очевидно, ти не жартуєш, — промовив Пол.
— Жартую, сір?
Пол раптом відчув, що в роті йомуу пересохло. У кімнаті нараз наче побільшало людей̆, бо повітря, яким він дихає, пройшлоо через надто вже багато легень. З Едрікового контейнераа струменів нестерпний̆ запах меланжу.
— І хто ж мої̈ поплічники в цій̆ змові? — невдовзі спитав він. — Чи ти вважаєш таким Квізарат?
Едрік знизав плечима, сколихнувши оранжевий̆ газ довкола своєї̈ голови. Зі Стілґаром, здається, усе гаразд, хоча фримен продовжував свердлити очима гільдієра.
— Ти натякаєш, що мої̈ місіонери Святого Ордену, геть усі, виголошують хитромудрі брехні? — наполягав Пол.
— Це питання кожної̈ окремої̈ людини й̆ залежить від їїї власних зацікавленості та щирості, — відповів Едрік.
Стілґар поклав руку на крис-ніж під одягом.
Хитнувши головою, Пол промовив:
— То ти звинувачуєш мене в нещирості?
— Я не певен, чи звинувачення є адекватним словом, сір. «Цьому створінню не бракує відваги!» — подумав Пол, а вго-
лос сказав:
— Звинувачення це чи ні, але ти твердиш, що я й̆ мої̈ єпископи
не кращі за спраглих влади розбійниківв.
— Спраглих влади, сір? — Едрік знову глянув на Пола. — Влада має тенденцію до ізоляції̈ тих, у кого їїї надто багато. Правителі з часом втрачають ясне уявлення про дійсністьь... і падають зі своїхх тронів.
—Мілорде, — буркнув Стілґар, — ти страчував людей̆ і за менше!
— Людей̆ — так, — погодився Пол. — Але ж це Посол Гільдії̈. — Він звинувачує тебе в безбожному ошуканстві!
— Мене цікавить йогоо спосіб мислення, Стіле. Стримай̆ свій̆
гнів і зоставайсяя насторожі.
— Як накаже Муад'Діб.
— Поясни мені, Лоцмане, — промовив Пол, — як могли ми
підтримувати це гіпотетичне ошуканство на таких величезних відстанях у просторі й̆ часі, не маючи змоги спостерігати за кожним місіонером, щоб дослідити кожен нюанс у кожній̆ квізаратській̆ пріорії̈ та храмі?
— Що для вас час? — спитав Едрік.
Спантеличений̆, Стілґар насупив брови. «Муад'Діб часто казав, що він проникає зором крізь завісу часу, — міркував він. — Що насправді хоче сказати цей̆ гільдієр?»
— Невже структура такого ошуканства не явила б дірок? — спитав Пол. — Істотні непорозуміння, розколи... сумніви, розкаяння — безумовно, ошуканство не зможе придушити це все.
— Що не зможуть приховати релігія й̆ егоїстичнийй інтерес, те приховає уряд, — відповів Едрік.
— Ти випробовуєш межі мого терпіння?
— Хіба мої̈ аргументи не мають жодної̈ вартості?
«Невже він домагається, щоб ми йогоо вбили? — спитав себе
Пол. — Едрік пропонує себе як жертву?»
— Я віддаю перевагу цинічному погляду, — промовив Пол,
перевіряючи свій̆ здогад. — Ти, очевидно, майстерр у використанні копійчанихх фокусів, двозначностей̆ і мовних вивертів. Для тебе мова є зброєю, якою ти й̆ випробовуєш мій̆ захист.
— Цинічний̆ погляд, — зауважив Едрік, розтягуючи в посмішка рот. — Правителі зазвичай̆ цинічні, коли йдетьсяя про релігію. Релігія — це теж зброя. Що вже казати про релігію, котра поріднилася з владою?
Пол відчув, як усе йогоо єство завмерло, закликаючи до найвищоїї обережності. До кого промовляв Едрік? Диявольськи спритні слова, насичені маніпулятивними техніками: удавана добродушність, безмовна атмосфера спільної̈ таємниці; йогоо поведінка наводила на думку, наче вони з Полом — двоє хитрих софістів, перед якими відкриті широкі горизонти і які розуміють речі, недоступні загалу. З відчуттям шоку Пол усвідомив, що не він був головною ціллю цієї̈ риторики. Це нещастя, яке відвідало двір, промовляло переважно до інших: до Стілґара, охоронців... можливо, навіть до здоровенного ад'ютанта.
— Релігійнаа мáна1 була мені нав'язана, — сказав Пол. — Я їїї не домагався.
А сам подумав: «Гаразд! Нехай̆ цей̆ рибочоловік вважає, що переміг у нашій̆ словесній̆ битві!»
1 Мана — у первісних релігіях чудодійнаа безособова сила, якою тією чи тією мірою можуть володіти люди, тварини, предмети та природні явища.
— Чому ж ви не зреклися їїї, сір? — спитав Едрік.
— Через мою сестру Алію, — відповів Пол, пильно дивлячись на Едріка. — Вона богиня. Дозволь тебе попередити: якщо Алію роздратувати, вона може вбити поглядом.
На вустах Едріка проступила зловтішна посмішка, а за мить їїї змінив шок.
— Я кажу це надзвичайноо серйозноо, — промовив Пол, спостерігаючи за шокованим Послом. Стілґар схвально кивнув.
Позбавленим виразу голосом Едрік сказав:
— Ви знищили мою повагу до вас, сір. Таким, без сумніву, і був ваш намір.
— Не будь надто певним, що знаєш мої̈ наміри, — відповів Пол і дав Стілґарові знак, що аудієнція закінчена.
На Стілґарів питальний̆ жест, чи слід потайкии вбити Едріка, Пол зробив заперечливий̆ знак рукою. А щоб Стілґарові не заманулося проявити ініціативу, він посилив наказ до імперативного рівня.
Скителі, Едріків ад'ютант, підійшовв до заднього кута контейнераа й̆ штовхнув йогоо в напрямку дверей̆. Опинившись навпроти Пола, він зупинився, глянув своїмм насмішкуватим поглядом і сказав:
— Чи мій̆ владар дозволить мовити слово?
—Так, у чому річ? — спитав Пол, помітивши, що Стілґар підійшовв ближче, реагуючи на можливу загрозу з боку цього чоловіка.
— Дехто каже, — промовив Скителі, — що люди тримаються імператорського правління, бо космос нескінченний̆. Почуваються самотніми без символу, що їхх об'єднує. Для самотніх людей̆ Імператор є певним визначеним місцем. Можуть звернутися до нього й̆ сказати: «Гляньте, ось Він. Він робить нас єдиними». Можливо, релігія слугує тій̆ самій̆ меті, мілорде.
Скителі чемно схилив голову й̆ ліктем дав Едріковому контейнеруу чергового штурхана. Так вони й̆ вийшлии із салону, Едрік покоївсяя у своєму контейнеріі із заплющеними очима. Стерновий̆ мав виснажений̆ вигляд, неначе вся йогоо нервова енергія вичерпалася.
Пол дивився, як Скителі човгав ногами, і обмірковував йогоо слова. «Своєрідний̆ цей̆ чоловік», — подумав він. Поки Скителі
107
говорив, здавалося, що це не одна людина, а кілька — так, наче йогоо генетичний̆ спадок належав кільком особистостям.
— Дивно все це, — прокоментував Стілґар, ні до кого зокрема не звертаючись.
Коли вартовий̆ зачинив двері за Едріком та йогоо свитою, Пол підвівся з дивана.
— Дивно, — повторив Стілґар. На йогоо скроні пульсувала жилка.
Пол пригасив лампи салону й̆ підійшовв до вікна, що виходило на кут поміж двома скелями йогоо Твердині. Далеко внизу виблискували вогні, і люди звідси здавалися пігмеями. Це снували робітники, що несли величезні блоки пласталі для ремонту фасаду храму Алії̈, пошкодженого примхливим вихором піщаної̈ бурі.
— Нерозумно було, Усулю, запрошувати оте створіння в ці кімнати, — промовив Стілґар.
«Усуль, — подумав Пол. — Моє січове ім'я. Стілґар нагадує, що колись він командував мною, що врятував мене в пустелі».
