Книга, що зворушить кожного
Кожен з нас чимось цікавиться. Інтереси та хобі бувають різними, наприклад, для розваги або для відпочинку. Особисто я полюбляю танцювати, але, коли мені хочеться відпочити, я читаю книжку. Насправді, я завжди думала, що читання – це не моє, тому просто дивилась серіали. Але одного разу вони мені набриднули. Я зрозуміла, що, лежачи в ліжку разом з ноутбуком, я лише гаю час, і вирішила щось змінити.
Вже як кілька тижнів я ходжу на озеро, сідаю на лавку з видом на хвилі та відкриваю для себе світ неперевершених фантазій. Я взяла собі за звичку читати щонайменше десять сторінок. І ось нещодавно я завершила одну книжку, про яку далі Вам розповім. Вона була справді цікава і змусила мене задуматись над багатьма речами.
Це книга Євгена Замятіна, яка називається «Ми». Можливо, Ви вже чули про неї або навіть читали її. Якщо так, то, сподіваюсь, вона справила на Вас також величезне враження. Відомо, що це роман-антиутопія, написаний у двадцятих роках минулого століття. Антиутопія зазвичай зображує певні трагічні наслідки чогось та дуже песимістичні події. У романі «Ми» автор показав трагічне майбутнє, світ без почуттів та емоцій, світ, до якого привів комунізм. До того ж цей твір вважається саркастичним. Кожен опис вигаданої держави просякнутий злою усмішкою. Я думаю, Вам сподобається ця книга, якщо Ви так само, як і я, цікавитеся історією.
Тож дія відбувається у далекому майбутньому. Ми переносимось у світ головного героя, який вирішив написати твір про Велику Державу, де він живе. З його слів ми дізнаємось, що колись це був один єдиний світ, який розколовся після війни. Вона тривала двісті років! Потім була збудована велика стіна, яка розділила великий народ. З тих пір ніхто більше не знав, що знаходиться поза стіною. Відтепер всі люди жили у скляних приміщеннях. Ба більше, все навкруги було скляним: дерева, птахи, меблі. Жителі Великої Держави носили однаковий одяг, мали однаковий розклад дня. В цьому світі не існувало особистості. Відчувати кохання було заборонено. Все навкруги перевірялось та відстежувалось так званими Хранителями. Існувала жорстка цензура, листи підлягали перевірці. Для того, щоб побути разом з кимось, громадянин цієї держави мав спочатку отримати «рожевий квиток». Тільки він давав можливість накрити скляні стіни шторами. І найголовніше – усі люди замість імен мали номерки. Головний герой, якого звали Д-503, спочатку мав на меті описати цей світ, як щось чудове, як неабияке досягнення людства. Але один випадок повністю змінив його життя та погляди.
Чудового сонячного ранку Д-503 вийшов, як завжди, з усіма мешканцями Великої Держави на прогулянку. За правилами це був марш, де всі йшли в строю. Але одна жінка змінила звичайний будній день головного героя, заговоривши з ним. З тих пір він завжди думав про неї. Він намагався позбутися своїх почуттів, називав їх хворобою, адже в цьому світі вони були під забороною. Пізніше чоловік зізнався, що справді закохався. Ця жінка показала йому інший світ. Той, що був за стіною. Там жили звичайні люди, які уціліли після війни. Вони сміялись, кохали, раділи. Вони були вільні. Вони були живі. Тоді головний герой зрозумів, що їм все життя брехали. Цим брехуном був їхній правитель, якого звали Благодійник. Він був незмінний, адже на виборах завжди всі обирали його. Це була традиція, а не реальне голосування.
Отже, Д-503 по-справжньому закоханий. Він вже усвідомив, що коїться навкруги, і був готовий. До чого? До державного перевороту. Його коханка хотіла повернути реальний світ, зруйнувати зелену стіну та викрасти ракету, що називалась Інтеграл. Плани були грандіозні, але команду розкрили. Та хоч вони і не змогли захопити Інтеграл, стіна була підірвана. Що буде далі? А далі буде лихо… Головного героя викрали, щоб видалити фантазію. Це була така операція, після якої людина ставала бездушною та нечуйною. Далі були епізоди, які змусили мене плакати. Тому що Д-503 більше міг кохати та турбуватись про щось. Він віддав свою колишню кохану жінку на катування. Він знову став ніким.
Ця книга висміює радянські часи, відомі репресіями та заборонами. Вона саркастично змальовує усі суперечливі моменти тогочасної держави. Роман показує, що виховати цілком байдужу людину нереально. Душа є в кожного. У світі головного героя роману її вважали невиліковною хворобою.
Отож це була дуже коротка розповідь про те, що мене зворушило. І перед тим, як знову порадити Вам цю книгу, я дещо нагадаю. Ніколи не бійтеся своїх почуттів! Кохайте, радійте, смійтеся та плачте, бо людяність не можна заборонити. І нехай роман «Ми» викриває радянський тоталітарний режим, я побачила ще одну головну ідею. Ми щасливі лише тоді, коли вільні. Обов'язково прочитайте цю книгу для роздумів та вражень.
