Вій 25

Як зазоріло, його прийшли змінити дяк та сивий Явтух, що того разу справлявся за титаря.

Прийшовши на віддалену свою ночівлю, філозоф довго не міг заснути; та знемігшися, заснув і проспав до обіду. Коли ж прокинувся, йому видалося, що та пригода сталася уві сні.

Йому дали, щоб підкріпився, кварту горілки. За обідом він швидко розговорився, докинув до сього-того й своєї думки і з'їв майже сам чимале таки порося; а все ж про свою пригоду в церкві не зважувався говорити, хоч і сам не знав через що, і всім допитувачам одказував: «Атож, усякії були дива!» Філозоф був із тих людей, що як їх нагодувати, то в них прокидається незвичайна доброзичливість. Лежачи з люлькою в зубах, дивився він на всіх ласкавими очима і все спльовував набік.

По обіді філозоф почувався прегарно. Він не забарився обійти все селище, мало не зо всіма спізнався; із двох хат його навіть вигнано, а одна гарненька молодичка оперезала його і то таки дошкульно, лопатою по спині, коли йому заманулося помацати та пересвідчитися, з чого ткана була в неї сорочка й плахта. Та що ближче ставало до вечора, то глибше западав філозоф у задуму. За годину до вечері мало не вся челядь збиралася гуляти в каші або в скраклі, — такі собі кеглі, тільки замість котити, влучають у них довгими палицями, а хто виграє, то має право попоїздити на іншому верхи. Така забава дуже звеселяла глядачів: зчаста чередник, круглий, як млинець, мостився верхи на свинопаса, худорлявого, низенького, що ввесь був у зморшках. Часом і чередник підставляв свою спину, і тоді Дорош, скочивши на неї, кожного разу примовляв; «Ото здоровий бугаюка!» Коло порогу кухні сиділи люди статечніші. Вони дивилися надзвичайно суворо, попахкуючи люльками, навіть і тоді, як молоднеча від щирого серця реготалася з якоїсь прикладки чередникової чи Свиридової. Хома марно пробував устрянути до цієї забави: якась чорна думка, мов той цвях, муляла йому в голові. За вечерею скільки не намагався він себе розважити, та страх займався в ньому разом з темрявою, що засновувала небо.