Прохожі та Собаки
Через левади та городи Два кума йшло з весілля до господи. Бредуть, балакають про щось… Аж ось Де не взялась Собака в біса — Чи з-під воріт, чи із-за ліси,— Присікалася, аж вищить… Коли поглянуть — ще біжить, Мабуть, з десяток чи й не більше… Та як напали — батю мій! Одна гаразд, друга ще гірше. Кіндрат маха ціпком мерщій. — Ось не займай лишень, Кіндрате,— Тут обізвавсь до його Клим,— Я їх натуру знаю, брате; Відчепляться… ось ну, ходім! Та не махай і не дивися…— От вони йдуть собі та йдуть. Собаки й справді унялися, А далі стало вже й не чуть.
Отак зависливії люди (Вони є всюди! ): Якщо завидно їм — куди! Брехати, мов собаки, стануть… А ти собі іди та йди: Набрешуться та й перестануть.
