13 Частина

Я ситий̆ по горло справами богів і їхніхх служителів! Гадаєш, не бачу створення власного міфу? Перевір іще раз свої̈ дані, Гайтее. Я увів свої̈ ритуали в найелементарнішіі людські вчинки.

Люди їдятьь во ім'я Муад'Діба! Кохаються в моє ім'я, народжуються в моє ім'я, переходять вулицю в моє ім'я. Ніхто не встановить навіть крокву в найостаннішійй халупі далекого Гангішрі без благословення Муад'Діба!

Книга діатриб. З хроніки Гайтаа

— Ти ризикуєш, покинувши свій̆ пост і прийшовшии зараз сюди, до мене, — сказав Едрік, дивлячись крізь стіни свого контейнераа на лицепляса.

— Яке слабке й̆ обмежене твоє мислення! — відповів Скителі. — І хто ж це прийшовв тебе відвідати?

Едрік завагався, оглядаючи бочкоподібну постать, тяжкі повіки та тупе обличчя. День тільки-но почався, і Едріків метаболізм іще не перейшовв від нічного спочинку до активного споживання меланжу.

— Сподіваюся, ти не в цій̆ подобі йшовв вулицями? — спитав Едрік.

— На деякі з моїхх нинішніх подоб двічі й̆ не глянеш, — запевнив Скителі.

«Хамелеон гадає, що зміна подоби приховає йогоо від усіх», — подумав Едрік із рідкісною для нього проникливістю. Спитав себе, чи йогоо співучасть у змові справді приховує їхх усіх від провісницьких сил. Скажімо, сестра Імператора...

Едрік труснув головою, сколихнувши оранжевий̆ газ у контейнеріі, і спитав:

— Чого ти тут?

— Дарунок слід підштовхнути до швидших дій̆.

— Це неможливо.

—Мусимо знайтии можливість, — із притиском промовив

Скителі.

— Чому?

— Мені не подобаються певні речі. Імператор намагається нас розділити. Він уже зробив пропозицію Бене Ґессерит.

— А, це...

— Це! Ти мусиш підштовхнути гхолу...

— Це ж ви, тлейлаксуу, йогоо створили, — сказав Едрік. — Ви

йогоо знаєте краще за нас... — Він урвався, наблизившись до прозорої̈ стінки акваріума. — Чи, може, ви нас обдурили з цим дарунком?

— Обдурили?

— Ти казав, що зброю слід націлити й̆ вивільнити, більше нічого. Після вручення гхоли ми не можемо нічого підправити. — Кожного гхолу можна розворушити, — відповів Скителі. — Для цього тобі достатньо завести з ним розмову про йогоо первісну природу.

— І що з цього вийдее?

— Це спонукає йогоо до дій̆, які служитимуть нашим цілям.

— Він же ментат, логічний̆ і розсудливий̆, — запротестував

Едрік. — Може здогадатися, навіщо я це роблю... або ж сестра Імператора. Якщо зосередить увагу на нас...

— Ти ховаєш нас від ясновидіння чи ні? — спитав Скителі.

— Я не боюся пророкування, — відповів Едрік. — Мене непокоїтьь логіка, справжні шпигуни, фізичні сили Імперії̈, їїї контроль над прянощами та...

— Можна спокійноо розмірковувати про Імператора і йогоо сили, пам'ятаючи, що всі речі скінченні, — промовив Скителі.

Раптом Стерновий̆ неспокійноо відсахнувся, молотячи кінцівками, наче якийсьь чудернацький̆ тритон. Скителі переборював огиду від цього видовища. Лоцман Гільдії̈ мав на собі своє звичне темне трико, потовщене на поясі різними сховками. Проте... рухаючись, справляв враження голого.

Скителі зміркував, що причиною цього є плавальні, зі змахами рухи, і вкотре був вражений̆ тим, наскільки нетривкі зв'язки об'єднують їхх, змовників. Вони не були злагодженою групою. І в цьому крилася їхняя слабість.

Хвилювання Едріка втихомирилося. Він дивився на Скителі крізь оранжевий̆ газ, що оточував йогоо. Яку інтригу тримав лицепляс у резерві для власного порятунку? Едрік обдумував це. Спосіб дій̆ тлейлаксуу був непередбачуваним. Недобрий̆ знак.

Щось у голосі та діях Лоцмана підказало Скителі, що гільдієр більше боїтьсяя імператорської̈ сестри, ніж самого Імператора. Ця раптова думка зблиснула в йогоо свідомості, наче зображення на екрані. Тривожна думка. Вони не помітили чогось важливого в Алії̈? Чи достатньо самого лише гхоли, щоб знищити обох?

— Знаєш, що говорять про Алію? — спитав Скителі, зондуючи ґрунт.

— Про що ти?

Рибочоловік знову стривожився.

— Ніколи ще філософія й̆ культура не мали такої̈ покровительки, — промовив Скителі. — Радість і краса єднаються в...

— А що тривкого в красі та радості? — з притиском спитав Едрік. — Ми знищимо обох Атрідів. Культура!

Вони поширюють культуру, бо вона допомагає їмм владарювати. Краса! Вони підтримують красу, яка поневолює. Вони створюють довкола себе письменну неосвіченість, бо це найлегшее.

Вони нічого не залишають на волю випадку. Пута! Усе, що вони роблять, — це ув'язнють, перетворюють на рабів. Але раби завжди повстають.

— Сестра може вийтии заміж і народити, — промовив Скителі.

— Що нам до сестри? — спитав Едрік.

— Імператор може вибрати їйй чоловіка, — відповів Скителі. — Хай̆ вибирає. Уже запізно.

— Навіть ти не можеш вигадати наступної̈ миті, — перестеріг

Скителі. — Ти не творець... утім, як і Атріди. — Він кивнув. — Не слід надто багато очікувати.

— Ми не ті, котрі плещуть язиками про творення, — запротестував Едрік. — Ми не чернь, яка намагається зробити з Муад'Діба месію. Що за нісенітниці? Навіщо ти про таке запитуєш?

— Це не я, а планета, — сказав Скителі. — Вона запитує. — Планети не говорять!

— Ця говорить.

—О?

— Говорить про творення. Навіяний̆ уночі пісок — ось творення.

— Навіяний̆ пісок...

— Коли прокидаєшся, перші промені показують новий̆ світ, свіжий̆ і готовий̆ прийнятии твої̈ сліди.

«Неторканий̆ пісок, — подумав Едрік. — Творення?»

Зненацька він почувся скованим, стривоженим. Замкнутий̆ простір йогоо контейнераа, кімнати — усе це тиснуло, гнітило йогоо.

Сліди на піску.

— Ти говориш, як фримен, — промовив Едрік.

— Це фрименська думка, і вона доволі повчальна, — згодився Скителі. — Вони кажуть, що Муад'Дібів джигад залишає сліди у Всесвіті так само, як фримен зоставляє сліди на гладенькому піску. Вони прокладають слід людським життям.

— І це справді так?

— Надходить чергова ніч, — промовив Скителі. — Віють вітри. — Так, — відгукнувся Едрік, — джигад підходить до кінця.

Муад'Діб використав свій̆ джигад і...

— Не він використав джигад, — заперечив Скителі. — Це джигад використав йогоо. Гадаю, він припинив би війнуу, якби міг.

— Якби міг? Усе, що він мусив зробити, — це...

— Ой̆, годі! — буркнув Скителі. — Неможливо зупинити ментальну епідемію. Вона передається від одної̈ особи до іншої̈ через парсеки.

Вона вкрай̆ заразна. Вона вражає незахищену частину психіки, місце, куди ми скидаємо уламки інших подібних напастей̆. Хто спроможний̆ стримати щось таке? Муад'Діб не має протиотрути.

Це корениться в хаосі. Чиї̈ накази сягають туди?

— Ти теж уже заразився? — спитав Едрік. Він поволі перевернувся в оранжевому газі, міркуючи, чого в словах Скителі звучить такий̆ страх. Невже лицепляс відколовся від змови? Зараз не було можливості заглянути в майбутнєє й̆ перевірити це. Майбутнєє стало брудним потоком, засміченим пророками.

— Ми всі заражені, — промовив Скителі й̆ згадав, що розумові здібності Едріка вкрай̆ обмежені. Як викласти все зрозуміло для гільдієра?

— Але ж коли ми йогоо знищимо, — сказав Едрік, — зараза...

— Я мав би залишити тебе у твоєму невігластві, — перебив йогоо Скителі, — проте мій̆ обов'язок цього не дозволяє. Крім того, це небезпечно для нас усіх.

Едрік здригнувся, змахнув перетинчастою стопою, щоб втриматися на місці. Вихор сколихнутого цим рухом оранжевого газу закрутився довкола йогоо ніг.

— Кажеш дивні речі, — промовив він.

— Ситуація вибухонебезпечна, — уже спокійнішее заговорив Скителі. — Коли пролунає вибух, осколки летітимуть крізь століття. Ти цього не бачиш?

— Ми вже й̆ раніше мали справу з релігіями, — запротестував Едрік. — Якщо ця нова...

—Це не просто релігія, — відповів Скителі, задумуючись, що б сказала Превелебна Матір із приводу такої̈ прочуханки, заданої̈ їхньомуу поплічникові. — Релігійнее правління — це дещо інше. Муад'Діб заповнив усе своїмм Квізаратом, який̆ перебрав на себе всі урядові функції̈. Не існує постійнихх громадських органів, немає мережі посольств.

Островами йогоо влади є єпископства. У центрі кожного такого острова — людина. Люди вчаться здобувати й̆ втримувати особисту владу. Люди заздрісні.

— Доки вони розділені, поглинемо їхх одного за одним, — із задоволеним усміхом сказав Едрік. — Досить відтяти голову, а тіло впаде до...

— У цього тіла дві голови.

— Сестра, котра може вийтии заміж.

— Котра неодмінно вийдее заміж.

— Мені не подобається твій̆ тон, Скителі.

— А мені не подобається твоє невігластво.

— Ну, вийдее вона заміж — то й̆ що? Яким чином це порушить

наші плани?

— Це порушить увесь Усесвіт.

— Вони обоє не є унікальними. Я теж маю сили, що...

— Ти дитина. Тупцяєш там, де вони крокують.

— Вони не унікальні.

— Ти забуваєш, гільдієре, що ми колись створили власного

Квізац Хадераха. Це істота, що здатна побачити весь спектакль, який̆ розгортається в Часі. Це форма існування, якій̆ не можна погрожувати без того, щоб самому не підпасти під таку саму загрозу. Муад'Діб знає, що ми вдаримо в йогоо Чані. Мусимо рухатися швидше за нього. Ти повинен дістатися до гхоли й̆ підштовхнути йогоо, як я вже казав.

— А якщо ні?

— Інакше вразять нас грім і блискавка.