Мишача рада
Задумала Мишва вчинить велике діло, Щоб слава загула про них По всіх усюдах, щоб вдивило Не то людей — котів дурних. Мишей до біса назбігалось. Чимало й Пацюків зібралось, Старих і молодих. От в кухві тій, що з борошном стояла, Уся громада посідала — Розслухать, що і як. Найстаршенький Пацюк мовляє так: — Оце зібрались ми, панове громадяни, Про от що розсудить: Пора б і Мишам в світі жить Так, як живуть усі миряни. А для того нам треба положить: Щоб був порядок в кожнім ділі — Збирати раду щонеділі… Чи так, чи, може, як?. — Розумне діло! Так, то й так!.— Гукнула разом вся громада. — А щоб була доладна рада,— Старий Пацюк кричить,— Закон постановить: Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать, Бо хто бував в руках проклятих, З того добра не ждать! Чи так? Рішайте, коли чули!. — Так тому й буть! — усі гукнули.— Так!. Куцих не пускать!.— Мишва таку приміту знає: У кого довший хвіст — той розум більший має А хто свій хвіст ізбув, Той дурнем всюди був — Чи то в якій-небудь пригоді, Чи на війні, чи у поході. От через тиждень, в темну ніч, Справдилась Пацюкова річ: Була між ними перша рада. Зібралася як слід уся громада; Посіли, гомонять… Аж гульк — і куций є між ними… Ну що його робить з дурними? Ну як утерпіть — не сказать?. Пацюк углядів молоденький — Та зараз дядька штовх тихенько: — А що ж се,— каже,— як се так? Відкіль се взявся неборак? Чому ж йому ніхто не вкаже? Та се вже, справді, сором, глум!. — Цить, язикатий! — дядько каже. Бо то ж мій кум…
