Частина четверта (1) Part Four (1)

– Добрий день, – сказав маленький принц.

– Добрий день, – озвався стрілочник. "Good afternoon," said the shooter.

– Що ти тут робиш? - What are you doing here? – спитав маленький принц. - asked the little prince.

– Сортую пасажирів, – відповів стрілочник, – відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі чоловік, один поїзд праворуч, другий – ліворуч. - I'm sorting the passengers, - answered the gunner, - I'm sending them on trains in batches of a thousand people, one train to the right, the other to the left.

І швидкий поїзд, загуркотівши, як грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж затремтіла будка стрілочника. And the fast train, roaring like thunder, shining with lights, rushed past until the switchman's booth trembled.

– Як поспішають, – мовив маленький принц. "They are in such a hurry," said the little prince. – Що вони шукають? - What are they looking for?

– Сам машиніст цього не знає, – сказав стрілочник. - The driver himself does not know this, - said the gunner.

Другий швидкий поїзд, сяючи вогнями, прогуркотів у другий бік. The second fast train, shining with lights, roared in the other direction.

– Вони вже повертаються? - Are they coming back yet? – спитав маленький принц.

– Це не ті, – відповів стрілочник. - These are not those, - answered the shooter. – Це стрічний поїзд. - This is a conveyor train.

– Вони були невдоволені там, звідки їдуть? - Were they unhappy where they were coming from?

– Люди завжди невдоволені там, де вони живуть, – сказав стрілочник. "People are always unhappy where they live," said the shooter.

Тут прогуркотів яскраво освітлений третій швидкий поїзд. Here the brightly lit third fast train rumbled by.

– Вони женуться за тими першими? - Are they chasing the first ones? – спитав маленький принц. - asked the little prince.

– Ні за ким вони не женуться, – сказав стрілочник. - They are not chasing anyone, - said the shooter. – Вони сплять там, усередині, або позіхають. - They are sleeping in there, inside, or yawning. Тільки діти притуляються носами до шибок. Only children lean their noses against the windows.

– Тільки діти знають, чого шукають, – зауважив маленький принц. "Only children know what they are looking for," remarked the little prince. – Вони тратять стільки часу на ляльку з ганчір'я, і вона стає їм дуже дорогою, і якщо її віднімуть, діти плачуть... - They spend so much time on a rag doll, and it becomes very dear to them, and if it is taken away, the children cry...

– Вони щасливі, – сказав стрілочник. - They are happy, - said the shooter.

**__ХХIII__**

– Добрий день, – сказав маленький принц.

– Добрий день, – відповів торговець. - Good afternoon, - answered the merchant.

Він продавав поліпшені пілюлі, які заспокоюють спрагу. He sold improved thirst-quenching pills. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити. You swallow such a pill, and then you don't need to drink for a whole week.

– Навіщо ти їх продаєш? - Why are you selling them? – спитав маленький принц.

– Від них велика економія часу, – відказав торговець. - They save a lot of time, - said the merchant. – Експерти зробили підрахунки. - Experts have made calculations. За тиждень людина заощаджує п'ятдесят три хвилини. A person saves fifty-three minutes a week.

– А що роблять у ці п'ятдесят три хвилини? - What do they do in these fifty-three minutes?

– Хто що хоче... - Who wants what...

«От якби мені треба було витратити п'ятдесят три хвилини, – подумав маленький принц, – я просто пішов би до струмка...» "Well, if I had to spend fifty-three minutes," thought the little prince, "I'd just go to the stream..."

**__XXIV__**

Минув тиждень з дня моєї аварії в пустелі, і, послухавши розповідь про торговця пілюлями, я випив останні краплі води. It had been a week since my accident in the desert, and after hearing the story about the pill peddler, I drank the last drops of water.

– О, – сказав я маленькому принцові, – твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені більше нічого пити, і я теж був би щасливий, якби міг просто піти до струмка! - Oh, - I said to the little prince, - your stories are very interesting, but I haven't fixed my plane yet, I have nothing more to drink, and I would be happy too if I could just go to the stream!

– Мій друг лис... – озвався він. "My friend is a fox..." he said.

– Хлопчику, йдеться вже не про лиса! - Boy, it's not about the bald man anymore!

– Чому? - Why?

– А тому, що доведеться вмерти від спраги... - And because you will have to die of thirst...

Він не зрозумів мене і відповів: He did not understand me and answered:

– Добре, коли є друг, навіть якщо треба вмерти. - It's good to have a friend, even if you have to die. Ось я, я дуже радий, що в мене був друг лис... Here I am, I am very glad that I had a fox friend...

«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. "He does not realize how great the danger is. Він ніколи не знав ні голоду, ні спраги. He never knew hunger or thirst. Йому досить трошки сонця...» – подумав я. A little sun is enough for him..." I thought.

Але він подивився на мене і відповів на мої думки: But he looked at me and answered my thoughts:

– Мені теж хочеться пити... пошукаймо криницю... - I also want to drink... let's look for a well...

Я стомлено розвів руками: це безглуздя – навмання шукати в неосяжній пустелі криницю. I threw up my hands wearily: it is nonsense to randomly search for a well in the vast desert. А проте ми вирушили в дорогу. And yet we set out on the road.

Ми пройшли мовчки багато годин, уже впала ніч, починали світитися зорі. We passed in silence for many hours, night had already fallen, the stars were beginning to shine. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх немов у сні. I was a little feverish from thirst, and I saw them as if in a dream. А в пам'яті все стояли слова маленького принца. And the words of the little prince remained in my memory.

– Отже, і ти знаєш, що таке спрага? - So, do you know what thirst is? – спитав я. - I asked.

Проте він не відповів на моє питання. However, he did not answer my question. Він просто сказав: He simply said:

– Вода буває потрібна і серцю... - The heart also needs water...

Я не зрозумів його слів, але промовчав... Знав, що не треба його розпитувати. I did not understand his words, but remained silent... I knew that it was not necessary to question him.

Він був стомлений. He was tired. Сів. sat down Я сів біля нього. I sat down next to him. Помовчали, а тоді він ще сказав: They fell silent, and then he said:

– Зірки гарні, бо десь там є квітка, якої не видно звідси... - The stars are beautiful, because somewhere there is a flower that cannot be seen from here...

– Атож, – відповів я, дивлячись на осяяні місяцем піщані складки. - Well, - I answered, looking at the moonlit sand folds.

– Пустеля гарна... – додав він. - The desert is beautiful... - he added.

Це була правда. It was true. Мені завжди подобалось у пустелі. I always liked the desert. Сидиш на піщаному пагорбі. You are sitting on a sand hill. Нічого не видно. Nothing is visible. Нічого не чути. Nothing can be heard. Але серед тої тиші звідкілясь ідуть промені... But in the midst of that silence, rays are coming from somewhere...

– Пустеля гарна тим, – сказав маленький принц, – що в ній десь криються джерела... - The desert is beautiful because, - said the little prince, - there are springs hidden somewhere in it...

Я раптом зрозумів, що то за таємниче світіння пісків, і це вразило мене. I suddenly realized what the mysterious glow of the sands was, and it amazed me. Ще маленьким хлопчиком я жив у одному старому домі, і легенда розповідала, ніби в ньому було заховано скарб. When I was a little boy, I lived in an old house, and the legend said that a treasure was hidden in it. Звісно, ніхто його не знайшов, а може, й не шукав. Of course, no one found him, or maybe he wasn't even looking for him. Але через нього весь той будинок був ніби зачарований. But because of him, the whole house was as if enchanted. В глибині свого серця мій дім ховав таємницю. In the depths of its heart, my house hid a secret.

– Так, – мовив я, – йдеться про будинок, про зорі чи пустелю – того, що становить їхню красу, очима не побачиш! - Yes, - I said, - it is about the house, about the stars or the desert - what constitutes their beauty, you cannot see with your eyes!

– Я задоволений, – сказав маленький принц, – що ти згоден з моїм другом лисом. "I am pleased," said the little prince, "that you agree with my friend the fox."

Він заснув, я взяв його на руки й пішов далі. He fell asleep, I took him in my arms and went on. Я був зворушений. I was touched. Здавалося, що я несу скарб, тендітний і дуже безборонний. It seemed that I was carrying a treasure, fragile and very defenseless. Здавалося навіть, що нічого безбороннішого немає на Землі. It even seemed that there was nothing more defenseless on Earth. При світлі місяця я дивився на його бліде чоло, на стулені вії, на пасма волосся, яке ворушив вітер, і казав собі: «Те, що я бачу, це тільки оболонка. In the moonlight, I looked at his pale forehead, at his closed eyelashes, at the strands of hair that were stirred by the wind, and I said to myself: “What I see is only a shell. Найголовнішого очима не побачиш...» You won't see the most important thing with your eyes..."

Його напіврозтулені вуста затремтіли в усмішці, і я ще сказав собі: «Наизворушливіше у цього маленького принца – його вірність квітці, образ троянди, який сяє в ньому, ніби полум'я світильника, навіть коли він спить...» І я зрозумів, що він ще тендітніший і ще безборонніший, ніж здається. His half-parted lips trembled in a smile, and I said to myself: "The most touching thing about this little prince is his loyalty to the flower, the image of the rose that shines in him like the flame of a lamp, even when he is asleep..." And I understood, that it is even more fragile and defenseless than it seems. Треба старанно берегти світильники: порив вітру може погасити їх... Lamps must be carefully protected: a gust of wind can extinguish them...

Отак ідучи, я на світанку побачив криницю. Walking like that, I saw a well at dawn.

**__XXV__**

– Люди набиваються у швидкі поїзди, але вони вже не знають, що шукають, – сказав маленький принц. - People crowd into fast trains, but they no longer know what they are looking for, - said the little prince. – Тому вони метушаться і крутяться то сюди, то туди... - That's why they hustle and spin here and there...

І додав: And added:

– Усе це пусте... - All this is empty...

Криниця, до якої ми прийшли, була не така, як інші криниці в Сахарі. The well we came to was not like other wells in the Sahara. Криниці тут – це просто ями в піску. The wells here are just holes in the sand. А ця була схожа на сільський колодязь. And this one looked like a village well. Але там не було ніякого села, і я подумав, що то сон. But there was no village there, and I thought it was a dream.

– Дивно, – сказав я маленькому принцові, – тут усе приготовано – корба, відро, мотузка... "It's amazing," I said to the little prince, "everything is prepared here - a basket, a bucket, a rope...

Він засміявся, торкнув мотузку, почав крутити корбу. He laughed, touched the rope, began to turn the cart. І корба заскрипіла, як ото рипить старий флюгер, що довго не рухався, бо не було вітру. And the basket creaked like an old weathervane that hadn't moved for a long time because there was no wind.

– Чуєш? - Do you hear? – озвався маленький принц. – Ми розбудили цей колодязь, і він співає... - We woke up this well, and it sings...

Мені не хотілося, щоб він стомився. I didn't want him to get tired.

– Я сам витягну, – сказав я, – тобі це надто важко. "I'll pull it out myself," I said, "it's too hard for you."

Повільно витягнув я відро. I slowly pulled out the bucket. Надійно поставив його на цямрину криниці. He securely placed it on the dark side of the well. У вухах мені ще лунав спів корби, а у відрі, де ще тремтіла вода, стрибали сонячні зайчики. I could still hear the song of the cormorant, and the sun bunnies were jumping in the bucket, where the water was still trembling.

– Мені хочеться цієї води, – сказав маленький принц, – дай мені напитись... "I want this water," said the little prince, "give me a drink..."

І я зрозумів, чого він шукав! And I understood what he was looking for!

Я підніс відро до його уст. I raised the bucket to his mouth. Він пив, заплющивши очі. He drank with his eyes closed. Було гарно, як на свято. It was beautiful, like a holiday. Це була не звичайна вода. This was no ordinary water. Вона народилася від довгої дороги під зірками, від рипіння корби, від зусилля моїх рук, приємна серцеві, як подарунок. She was born from a long journey under the stars, from the creaking of the cart, from the efforts of my hands, she is pleasant to the heart, like a gift. Так у дитинстві, коли я був маленьким хлопцем, мені сяяли різдвяні подарунки – вогнями свічок на ялинці, музикою опівнічної меси, лагідними усмішками. So in my childhood, when I was a little boy, Christmas presents shone to me - the lights of the candles on the Christmas tree, the music of the midnight mass, gentle smiles.

– Люди на твоїй планеті, – сказав маленький принц, – вирощують п'ять тисяч троянд в одному саду... і не знаходять того, що шукають... - People on your planet, - said the little prince, - grow five thousand roses in one garden... and do not find what they are looking for...

– Не знаходять... – потвердив я. "They don't find it..." I confirmed.

– А те, що вони шукають, можна було б знайти в одній-єдиній троянді, у ковтку води... - And what they are looking for could be found in a single rose, in a sip of water...

– Це правда, – відповів я.

І маленький принц додав:

– Але очі не бачать. - But the eyes do not see. Треба шукати серцем. You have to search with your heart.

Я напився. I got drunk. Дихалось легко. It was easy to breathe. Пісок уранці такого кольору, як мед. The sand in the morning is the color of honey. І від цього кольору меду я теж був щасливий. And this honey color made me happy too. Чого б я мав сумувати... What should I miss...

– Ти повинен виконати свою обіцянку, – тихо мовив маленький принц, знову сівши біля мене. "You must fulfill your promise," said the little prince quietly, sitting down next to me again.

– Яку обіцянку? - What promise?

– Пам'ятаєш... обротьку для мого баранця... я ж відповідаю за ту квітку! - Do you remember... the wrap for my lamb... I'm responsible for that flower!

Я витягнув з кишені свої малюнки. I took my drawings out of my pocket. Маленький принц подивився на них, засміявся і сказав: The little prince looked at them, laughed and said:

– Баобаби у тебе трохи схожі на качани капусти... - Your baobabs look a bit like heads of cabbage...

– О!

А я так пишався тими баобабами! And I was so proud of those baobabs!

– А в твого лиса вуха... наче роги... і надто довгі! - And your bald ears... like horns... and too long!

І він знову засміявся. And he laughed again.

– Ти несправедливий, хлопчику, – я ніколи нічого не вмів малювати, тільки удава зовні і всередині. - You are unfair, boy, - I never knew how to draw anything, only pretending outside and inside.

– О, це нічого, – сказав він. "Oh, it's nothing," he said. – Діти знають. - Children know.

Отож я намалював обротьку для баранця. So I drew a wrap for a ram. Віддав малюнок, і серце мені стислося. I gave the drawing, and my heart sank.

– Ти щось надумав, а я не знаю... - You thought of something, but I don't know...

Але він не відповів. But he did not answer. Він сказав:

– Знаєш, завтра мине рік, як я попав на Землю... - You know, tomorrow it will be a year since I got to Earth...

А тоді, помовчавши, додав: And then, falling silent, he added:

– Я впав зовсім близько звідси... - I fell very close to here...

І почервонів. And blushed.

І знову, не знаю чого, мене огорнув якийсь дивний сум. And again, I don't know why, a strange sadness enveloped me. Але все-таки я спитав: But still I asked:

– Отже, це не випадково тиждень тому, вранці, коли ми познайомилися, ти ходив тут зовсім один, за тисячу миль від населених місць? - So, it is not a coincidence that a week ago, in the morning when we met, you walked here all alone, a thousand miles from inhabited places? Ти повертався туди, де впав? Did you go back to where you fell?

Маленький принц почервонів знову. А я, вагаючись, додав: And I, hesitating, added:

– Може, тому, що минає рік?.. - Maybe because a year is passing?...

І маленький принц ще більше зашарівся. And the little prince became even more confused. Він ніколи не відповідав на запитання, та коли червонієш, то це означає «так», правда ж? He never answered the question, but when you blush, it means yes, right?

– О! – сказав я. – Я боюсь... - I am afraid...

Проте він перебив мене: However, he interrupted me:

– Тепер тобі треба працювати. - Now you have to work. Вертайся до своєї машини. Я жду тебе тут. Приходь завтра ввечері... Come tomorrow night...

Та мені не стало спокійніше. But I did not feel calmer. Я згадав лиса. I remembered the fox. Тому, хто дає себе приручити, буває, доводиться й поплакати. Those who allow themselves to be tamed sometimes have to cry.

**__XXVI__**

Поблизу криниці була руїна старого кам'яного муру. There was a ruin of an old stone wall near the well. На другий день увечері, кінчивши роботу, я вернувся туди і ще здалеку побачив, що мій маленький принц, спустивши ноги, сидить зверху. On the second day in the evening, after finishing work, I returned there and saw from afar that my little prince, with his legs down, was sitting on top. І почув, як він казав: And heard him say:

– Виходить, ти не пам'ятаєш? - It turns out, you don't remember? Це було не тут! It wasn't here!

Хтось, певно, відповів йому, бо він заперечив: Someone must have answered him, because he objected:

– Ні! Ні! Якраз у цей день, тільки не в цьому місці... Just on this day, just not in this place...

Я підходив до муру. Нікого більше я там не бачив і не чув. I did not see or hear anyone else there. А тим часом маленький принц знову сказав комусь: Meanwhile, the little prince said to someone again:

– Ну, звісно. На піску ти побачиш, де починаються мої сліди. In the sand you will see where my footprints begin. Тобі треба тільки почекати на мене. You just have to wait for me. Цієї ночі я туди прийду. I will come there tonight.

До муру було метрів двадцять, а я так само нікого не бачив. It was twenty meters to the wall, and I still didn't see anyone.

Трошки помовчавши, маленький принц озвався знову: After a little silence, the little prince spoke again:

– А в тебе добра отрута? - Do you have a good poison? Ти певна, що я не буду довго мучитися?

Я став, серце моє стислося, але я все ще нічого не розумів. I stood up, my heart sank, but I still did not understand anything.

– Тепер іди... – сказав маленький принц. – Я хочу зійти вниз. - I want to go down.

Тоді я опустив очі і аж підскочив! Then I lowered my eyes and jumped up! Під муром, піднявши голову до маленького принца, лежала жовта змія, з тих, від укусу яких людина за тридцять секунд гине. Under the wall, raising its head towards the little prince, lay a yellow snake, one of those whose bite kills a person in thirty seconds. Витягуючи з кишені револьвер, я бігцем кинувся до неї, але, почувши шурхіт моїх кроків, змія тихо, мов конаючий струмочок, поповзла по піску і з ледь чутним металічним шелестом, не дуже поспішаючи, залізла між каміння... Pulling a revolver from my pocket, I ran towards her, but hearing the rustle of my steps, the snake quietly, like a dying stream, crawled along the sand and with a barely audible metallic rustle, slowly crawled between the stones...

Я підбіг до муру саме вчасно, щоб узяти на руки маленького принца, білого як сніг. I ran up to the wall just in time to take the little prince, white as snow, in my arms.

– Що за вигадки! - What fictions! Ти вже розмовляєш із зміями! You're already talking to snakes!

Я розв'язав золотий шарф, який він завжди носив. I untied the gold scarf he always wore. Змочив йому скроні і дав випити води. Wetted his temples and gave him water to drink. І вже не наважувався більше ні про що питати його. And I didn't dare to ask him about anything else. Він серйозно подивився на мене і обняв мене за шию. He looked at me seriously and put his arms around my neck. Я чув, як у нього б'ється серце, мов у пташки, що, підстрелена, вмирає. I heard his heart beating like a bird shot and dying. Він сказав мені:

– Я радий, що ти знайшов, чого там не вистачало у твоїй машині. - I'm glad that you found what was missing in your car. Тепер ти можеш повернутися додому...

– Звідки ти знаєш? - How do you know?

Я саме хотів сказати йому, що понад усі сподівання таки полагодив літак! I just wanted to tell him that, beyond all expectations, he fixed the plane!

Він нічого не відповів на моє запитання, тільки сказав: He did not answer my question, only said:

– Я теж сьогодні повертаюсь додому. - I am also returning home today.

І сумно додав: And added sadly:

– Це значно далі... це значно важче... - It is much further... it is much more difficult...

Я відчував, що відбуваються якісь дивні речі. I felt that some strange things were happening. Я стискав його в обіймах, мов малу дитину, одначе мені здавалося, що він вислизає прямо в якусь безодню, і я ніяк не можу його втримати... I held him in my arms like a small child, but it seemed to me that he was slipping straight into some abyss, and I could not hold him in any way...

Його задумливий погляд губився десь у далині. His thoughtful look was lost somewhere in the distance.

– У мене є твій баранець. - I have your lamb. І ящик для баранця. І оброть... And turn...

І він сумно всміхнувся.

Я довго ждав. I waited a long time. Відчував, що він поволі приходив до тями. I felt that he was slowly coming to his senses.

– Ти трохи злякався, хлопчику... - You are a little scared, boy...

Налякався, певна річ! Frightened, for sure! Але він тихенько засміявся. But he laughed quietly.

– Куди страшніше мені буде сьогодні ввечері... - It will be much scarier for me tonight...

Знову мене обдало крижаним холодом передчуття непоправного. Once again I was overcome with an icy cold premonition of the irreparable. Я не міг примиритися з думкою, що ніколи більше не почую його сміху. I could not come to terms with the thought that I would never hear his laugh again. Той сміх був для мене мов джерело в пустелі.

– Хлопчику, я хочу ще почути, як ти смієшся... - Boy, I want to hear you laugh again...

А він сказав:

– Сьогодні вночі мине рік. - A year will pass tonight. Моя зірка опиниться якраз над тим місцем, де рік тому я впав... My star will be right over the place where I fell a year ago...

– Скажи, хлопчику, вся ота історія із змією, з побаченням і з зіркою – це просто поганий сон, так же? - Tell me, boy, the whole story with the snake, with the date and with the star is just a bad dream, isn't it?

Але він не відповів. Сказав:

– Найголовнішого очима не побачиш...

– Правда...

– Це як із квіткою. - It's like a flower. Якщо ти любиш квітку, що росте десь на зірці, – вночі тобі приємно дивитися на небо. If you love a flower that grows somewhere on a star, you will enjoy looking at the sky at night. Всі зірки розцвітають. All the stars are blooming.

– Правда...

– Це як з тією водою. - It's like that water. Коли ти дав мені напитися, вона була наче музика... а все та корба і мотузка... ти пам'ятаєш... вона була чудова... When you gave me a drink, it was like music... and all that basket and rope... you remember... it was wonderful...

– Правда...

– Вночі ти подивишся на зірки. Моя зірка надто маленька, я не можу тобі й показати, де вона. Та це й краще. Вона буде для тебе просто однією з багатьох зірок. І тобі подобатиметься дивитись на всі зірки... Усі вони стануть твоїми друзями. And you will love to look at all the stars... They will all become your friends. І потім я тобі щось подарую... And then I'll give you something...

І він засміявся.

– О хлопчику, хлопчику, як я люблю цей сміх! - Oh boy, boy, how I love this laugh!

– Оце й буде мій подарунок... це буде, як ото з водою... - This will be my gift... it will be like water...

– Що ти хочеш сказати? - What do you want to say?

– Люди мають свої зірки, які перестають бути звичайними зорями. - People have their stars, which cease to be ordinary stars. Для одних – тих, хто мандрує, – вони – дороговказ. For some - those who travel - they are a signpost. Для інших це тільки маленькі вогники. For others, they are just small lights. Для вчених зорі – складні задачі. Для мого бізнесмена вони золоті. For my businessman, they are golden. Але всі ці зірки мовчать. But all these stars are silent. А в тебе будуть такі зірки, яких більше ні в кого немає... And you will have such stars that no one else has...

– Як це розуміти? - What do you mean by that?

– Я житиму на одній із зірок, я там сміятимусь, і коли ти дивитимешся вночі на небо, це буде так, наче сміються усі зірки. - I will live on one of the stars, I will laugh there, and when you look at the sky at night, it will be as if all the stars are laughing. У тебе будуть зірки, які вміють сміятись! You will have stars who know how to laugh!

І він знову засміявся. And he laughed again.

– І коли ти втішишся (а втіха завжди приходить), то будеш задоволений, що познайомився зі мною. - And when you are comforted (and comfort always comes), then you will be pleased that you met me. Ти завжди будеш моїм другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. You will want to laugh with me. Тоді ти одчиниш вікно, і тобі буде приємно... І твої друзі будуть страшенно здивовані, що ти, дивлячись на небо, смієшся. Then you will open the window, and you will be pleased... And your friends will be terribly surprised that you are laughing while looking at the sky. А ти їм скажеш: «Так, зірки завжди викликають у мене бажання сміятись!» І вони подумають, що ти не сповна розуму. And you will tell them: "Yes, the stars always make me want to laugh!" And they'll think you're crazy. От яку капосну штуку я