Вставте виступ А в паз Б

З усіх моїхх оповідань у цього найнезвичайнішаша історія. До того ж, воно найкоротшее

з усіх мною написаних.

Трапилося це приблизно так. 21 серпня 1957 року я брав участь у дискусії̈ про

засоби і форми пропаганди наукових знань, яка транслювалася в навчальній̆ програмі Бостонського телебачення. Разом зі мною учасниками телепередачі були Джон Хенсен, автор інструкції̈ з використання машин і механізмів, і письменник-фантаст Девід О. Вудбері.

Ми жалілися одне одному на те, що більшість науково фантастичних творів, як і технічна література, явно не дотягують до належного рівня. Потім хтось побіжно відзначив мою плодючість. Я з притаманною мені скромністю весь свій̆ успіх пояснив неймовірноюю кількістю ідей̆, винятковою працьовитістю і швидкістю письма. Я ще й̆ дуже необачно заявив, що можу написати оповідання де завгодно, коли завгодно і за яких завгодно (в розумних межах) умовах. Мені миттєво кинули виклик, попросивши написати оповідання прямо в студії̈, перед спрямованими на мене телекамерами.

Я поблажливо погодився і почав писати, взявши в якості теми оповідання предмет нашої̈ дискусії̈. Мої̈ ж опоненти навіть і не думали хоч якось полегшити моє завдання. Вони раз за разом навмисно зверталися до мене, аби втягнути мене в дискусію і таким чином перервати хід моїхх думок, а я, будучи доволі марнославним, продовжував писати, одночасно намагаючись давати розумні відповіді.

Перш ніж півгодинна програма закінчилася, я написав і прочитав оповідання (ось чому воно таке коротке), і це саме йогоо Ви бачите тут під назвою "Вставте виступ А в паз Б".

Проте я трішки зшахрував. (Для чого мені брехати Вам?) Ми втрьох розмовляли до початку програми і я інтуїтивноо відчув, що мене можуть попросити написати оповідання про неї̈. Тому про всяк випадок я кілька хвилин перед їїї початком провів у роздумах.

Коли ж мене нарешті попросили, оповідання більш-менш склалося. Мені залишалося тільки продумати деталі, записати і прочитати йогоо. Врешті-решт, я мав лише 20 хвилин.

*

Дейвв Вудбері та Джон Хенсен, гротескні в своїхх скафандрах, з хвилюванням спостерігали, як великий̆ ящик повільно відділяється від вантажного корабля і входить

у повітряний̆ шлюз.

Вже близько року вони служили на Космічній̆ Станції̈ А5, і їмм, звісно, остогидли

гуркотливі фільтровентиляційніі установки, гідропонні резервуари з пробоїнамии та генератори повітря, котрі гуділи без упину і щораз ламалися.

— Нічого не працює, — похмуро промовив Вудбері, — бо все це ми самі ж і збирали. — Згідно з інструкціями, — додав Хенсен, — написаними бовдурами.

Причин для нарікань було достатньо. Найдорожчоюю частиною космічного корабля

був відсік для перевезення вантажів, тож все обладнання доводилося відправляти через космос в розібраному стані. Збиралося воно вже на станції̈: кривими руками, не тими інструментами, звіряючись з двозначними, залитими чорнилом інструкціями.

Вудбері написав детальну скаргу, до якої̈ Хенсен додав ряд належних епітетів і офіційнийй запит про виправлення наявної̈ ситуації̈ вирушив на Землю.

І Земля відповіла. Було сконструйованоо спеціального робота з позитронними мізками, куди напхали знання про те, як зібрати будь який̆ можливий̆ механізм.

Той̆ робот був у ящику, котрий̆ якраз розвантажували, і Вудбері весь тремтів, поки повітряний̆ шлюз зачинявся позад нього.

— Перш за все, — сказав він, — воно повинно здійснитии капітальний̆ ремонт харчового апарату і хай̆ настроїтьь важіль для підсмажування біфштексів, щоб вони виходили з кров'ю, а не підгорали.

Вони ввійшлии на Станцію і заходилися обережно обробляти ящик демолекуляризаторними зондами, аби переконатися, що жоден з дорогоцінних атомів їхньогоо спеціального робота-складальника не було пошкоджено.

Ящик розкрився!

Там лежало п'ятсот окремих деталей̆ і одна двозначна, залита чорнилом інструкція.