8 Частина (2)

сум'яття й̆ гнів.

— Слухайтее великого Стілґара! — сказала вона, відвернувшись від співрозмовників і помітивши у своєму голосі сварливу ноту, якої̈ не могла приховати. — Поради для дів від фримена Стілґара!

— Я люблю вас обох, тому й̆ кажу, — відповів він із глибокою гідністю в голосі. — Я не став би вождем фрименів, якби не знав, що зводить разом чоловіків і жінок. Для цього не потрібні жодні таємничі сили.

Пол обмірковував Стілґарові слова, подумки ще раз прокручував побачене, аналізував свою власну, безперечно чоловічу реакцію на рідну сестру. Так, довкола Алії̈ витав якийсьь сексуальний̆ неспокій̆, щось дике й̆ свавільне. Що змусило їїї ввійтии до тренувальної̈ зали оголеною? І так нерозважливо ризикувати життям! Одинадцять вогників у фехтувальних призмах! Позбавлений̆ розуму автомат постав у йогоо думках зі всіма атрибутами древнього страховища. У цьому столітті подібні пристрої̈ вважали допустимими, позаяк на них усе ще зоставався слід давньої̈ аморальності. Колись ними керував штучний̆ розум, комп'ютерний̆ інтелект. Батлеріанський̆ Джигад покінчив із цим, але не зміг розвіяти аури аристократичного пороку, притаманної̈ таким речам.

Очевидно, Стілґар мав рацію. Треба шукати чоловіка, гідного Алії̈.

— Я про це подбаю, — запевнив Пол. — Ми порозмовляємо про це з Алією наодинці.

Алія повернулася, пильно глянула на Пола й̆ зосередилася. Знаючи, як працює йогоо розум, усвідомила, що рішення стосовно неї̈ прийнявв ментат — цей̆ людський̆ комп'ютер, який̆, зібравши докупи незліченні клаптики інформації̈, зробив свій̆ аналіз. Цей̆ процес був неуникним і таким же закономірним, як рух планет. Було в ньому щось від устрою Всесвіту — неминуче й̆ вражаюче.

— Володарю, — промовив Стілґар, — можливо, ми...

— Не зараз, — буркнув Пол. — Зараз маємо інші проблеми. Розуміючи, що їїї логічному мисленню не дорівнятися до мислення Пола, Алія на бене-ґессеритський̆ лад змусила себе відволіктися від того, що трапилося за останні кілька хвилин.

— Вас прислала Ірулан? — запитала вона, відчуваючи приховану небезпеку вже в самій̆ цій̆ думці.

— Непрямо, — відповів Пол. — Інформація, яку вона нам передала, підтверджує наші підозри, що Гільдія має намір спробувати вкрасти хробака.

— Вони планують викрасти малого й̆ запустити цикл створення прянощів в іншому світі, — сказав Стілґар. — Це означає, що вони знайшлии планету, яку вважають годящою.

— Це означає, що вони мають спільників серед фрименів! — зауважила Алія. — Жоден чужосвітянин не впіймаєє хробака.

— Це зрозуміло й̆ без слів, — заявив Стілґар.

— Ні, зовсім ні, — промовила Алія, обурена такою нездогадливістю. — Поле, ти, звичайноо...

— Щось іде під укіс, — сказав Пол. — Ми це не відучора знаємо. Я ніколи не бачив цієї̈ іншої̈ планети, і це мене непокоїтьь. Якщо вони...

— Це тебе непокоїтьь? — спитала Алія. — Воно означає тільки те, що їїї розташування маскує Лоцман, як і їхніі святині та притулки.

Стілґар розкрив було рота, а відтак не промовивши навіть слова, закрив йогоо, приголомшений̆ тим, що обоє йогоо кумирів піддалися блюзнірській̆ слабкості.

Пол, відчувши Стілґарів неспокій̆, промовив:

— Маємо невідкладну проблему! Аліє, я хотів би почути твою думку. Стілґар пропонує розширити наше патрулювання у відкритих бледах і посилити охорону січей̆. Можливо, тоді нам вдасться викрити групу висадки й̆ запобігти...

— Ними керуватиме Стерновий̆? — спитала Алія.

— Вони доведені до розпачу, хіба ні? — згодився Пол. — Тому я тут.

— Бачать щось, чого не бачимо ми?

— Саме так.

Алія кивнула, згадавши свої̈ думки про Таро Дюни, і швидко

виклала свої̈ побоювання.

— На нас накидають покривало, — сказав Пол.

— За належного патрулювання, — зважився заговорити Стілґар, — ми могли б запобігти...

—Ми нічому не можемо запобігти... ніколи, — промовила

Алія. Їйй не подобався теперішній̆ Стілґарів спосіб мислення, йогоо обмеженість, що не дозволяла помічати очевидні речі. Це не той̆ Стілґар, якого вона пам'ятала.

— Ми мусимо рахуватися з тим, що вони роздобудуть хробака, — промовив Пол. — Інше питання, чи зуміють розпочати меланжевий̆ цикл на іншій̆ планеті. Їмм потрібно буде щось більше, ніж хробак.

Стілґар переводив погляд із брата на сестру. Завдяки екологічному мисленню, прищепленому йомуу січовим життям, він зрозумів їхніі міркування. Пійманийй хробак не міг би жити без частки Арракіса — піщаного планктону, маленьких творців та всього іншого. Для Гільдії̈ це була неабияка проблема, але не непосильна. Йогоо щоразу більший̆ неспокій̆ лежав в іншій̆ сфері.

— Отже, твої̈ видіння не викривають співучасті гільдієрів? — спитав він.

— Прокляття! — вибухнув Пол.

Алія вивчала Стілґара, відчуваючи в йогоо свідомості варварську однобокість думок. Він був розіп'ятий̆ на вірі в чародійствоо. Магія! Магія! Заглянути в майбутнєє — це те саме, що вкрасти священний̆ вогонь із храму. Це вкрай̆ небезпечна спокуса, що загрожує згубою й̆ втратою душі. З безформної̈ й̆ небезпечної̈ далечини вихоплювалося щось таке, що мало форму й̆ силу. Але Стілґар почав відчувати за незнаним обрієм інші сили, можливо, іще могутніші. Йогоо Королева-Чаклунка і Приятель-Чародій̆ проявили небезпечну слабкість.

— Стілґаре, — сказала Алія, змагаючись йогоо втримати, — ти стоїшш у долині між дюнами. Я ж стою на вершині. Я бачу те,

чого ти не бачиш. І, крім усього іншого, бачу гори, що закривають далечінь.

— Є речі, приховані від тебе, — сказав Стілґар. — Ти завжди це казала.

— Будь-яка сила обмежена, — відповіла Алія.

— І небезпека може надійтии з-за гір, — промовив Стілґар.

— Схоже на це, — погодилася Алія.

Стілґар кивнув, утупившись поглядом у Полове обличчя. — Але що б не прийшлоо з-за гір, воно мусить перетнути дюни.