15 Частина

Відважну природу діянь Муад'Діба видно з того, що від самого початку Він знав шлях, на який̆ був рокований̆, але ні разу не збочив зі шляху сього. Він ясно це висловив, промовивши: «Кажу вам — вступаю тепер я у час випробування, і тоді підтвердиться, що я Найдосконалішийй Слуга». У такий̆ спосіб Він сплів усіх в Одно, щоб і друг, і ворог могли йогоо вшановувати. Саме з цієї̈ причини й̆ тільки через неї̈ Йогоо Апостоли молилися: «Владико, спаси нас від інших стежок, які Муад'Діб покрив Водами Свого Життя». А ці інші стежки можна собі уявити лише з найбільшоюю відразою.

З «Явм-ал-дін»1 («Книги Судного Дня»)

Посланець виявився молодою жінкою. Їїї обличчя, ім'я та родина були знайоміі Чані — так їйй вдалося пробратися крізь бар'єр Імперської̈ Безпеки.

Чані лише підтвердила їїї особу керівникові СБ на ім'я Баннерджі, а той̆ організував зустріч із Муад'Дібом. Баннерджі поклався на інстинкт і запевнення, що батько молодої̈ жінки ще перед джигадом був членом загону імператорських командос-смертників, страшних федайкінівв. Інакше він проігнорував би їїї настійливее запевнення, що звістка призначена лише для вух Муад'Діба.

Вона була, очевидячки, ретельно просвічена й̆ обшукана перед зустріччю в приватному кабінеті Пола. Попри це, Баннерджі супроводжував їїї: одна рука на ножі, друга — на плечі жінки.

Був уже майжее полудень, коли їїї привели в кімнату, у якій̆ химерно поєдналися пустельно-фрименський̆ побут із розкошами спадкової̈ аристократії̈. Три стіни були закриті звичними для хайрегуу2 завісами — тонкої̈ роботи гобеленами, оздобленими постатями з фрименської̈ міфології̈. Натомість четверту стіну займавв оглядовий̆ екран, срібно-сіра поверхня якого підіймаласяя за овальним столиком, на якому перебував єдиний̆ предмет — фрименський̆ пісочний̆ годинник, вбудований̆ в оррері1. Цей̆ іксіанський̆ гравімеханізм об'єднував макети обидвох місяців Арракіса в класичній̆ Тріаді Хробака — на одній̆ лінії̈ із сонцем.

Пол, стоячи біля столика, глянув на Баннерджі. Керівник СБ був одним із тих, котрі пройшлии службу у фрименській̆ поліції̈, здобувши свою посаду завдяки власному розуму та випробуваній̆ відданості, хоча, як це підтверджувало йогоо ім'я, він походив із контрабандистів. Був кремезної̈ постави, майжее огрядний̆. Чорне волосся падало на темний̆ мокрий̆ лоб, наче гребінь екзотичного птаха.

Йогоо очі були синіми на синьому, завше спокійнимии — однаково байдужее дивилися на блаженство й̆ муки. Чані та Стілґар йомуу довіряли. Пол знав, що якщо він накаже Баннерджі негайноо задушити дівчину, той̆ так і вчинить.

— Сір, ось дівчина зі звісткою, — промовив Баннерджі. — Міледі Чані казала, що вона попереджала вас.

— Так, — коротко кивнув Пол.

На подив, дівчина не зважала на нього. Їїї увагу прикувало оррері. Вона була смаглошкірою, середнього зросту, їїї постать закривала сукня, дорога винно-червона тканина і простий̆ крій̆ якої̈ свідчили про багатство. Синьо-чорне волосся було перев'язане вузькою стрічкою з тканини, яка пасувала до сукні.

Сукня приховувала долоні — Пол підозрював, що вони міцно стиснуті. Той̆ самий̆ стиль. Усе, що їїї стосується, було витримано в одному стилі, включаючи й̆ сукню: останній̆ залишок розкоші, бережений̆ саме для такої̈ миті.

Пол жестом звелів Баннерджі відступити вбік. Той̆ дещо завагався, виконуючи наказ. Тепер дівчина рушила з місця на крок уперед. Рухалася граційноо. Попри це, їїї очі уникали йогоо погляду.

Пол кашлянув.

Тепер дівчина підвела погляд, а їїї позбавлені білків очі розширилися з належним відтінком благоговіння. Вона мала дивне

1 Оррері (англ. orrery, від прізвища винахідника) — механічна модель Сонячної̈ системи.

обличчя з делікатним підборіддям, а у виразі маленьких губ відчувалася стриманість. Очі над скісними вилицями здавалися неприродно великими. Довкола неї̈ витав якийсьь смуток, щось вказувало на те, що вона рідко всміхається. Кутики їїї очей̆ наче були заслані легенькою жовтою поволокою, — може, через подразнення піском, а може, через схильність до семути.

Усе як і має бути.

— Ти просила зустрічі зі мною, — промовив Пол.

Настала мить найвищогоо випробування дівочої̈ подоби. Скителі відтворив їїї постать, манери, стать, голос — усе, що міг уловити та засвоїтии. Але ж Муад'Діб знав цю жінку із січових днів. Щоправда, вона була тоді дитиною, але однаково в них із Муад'Дібом були спільні спогади. Слід акуратно уникати певних прошарків пам'яті. Це була найскладнішаа роль, за яку він будьколи брався.

— Я Лічна, донька Усаймаа з Берк-аль-Діб.

Коли вона промовляла своє та батькове імена, називала рід, їїї голос звучав негучно, але впевнено.

Пол кивнув. Тепер він розумів, чому Чані була ошукана. Тембр голосу, геть усе відтворено достеменно. Коли б не йогоо власний̆ бене-ґессеритський̆ вишкіл у розрізненні голосів та не павутина дао, якою оточило йогоо пророче видіння, маска лицепляса могла б увести в оману навіть йогоо.

Завдяки ж тренуванню він помітив певні розбіжності: дівчина видавалася старшою, ніж мала б бути, надміру контролювала голосові зв'язки, шию та рамена тримала трішки не так, як це зробила б фрименська жінка. Були, однак, і напрочуд вдалі нюанси: розкішну сукню заштопано, що відповідало фактичному стану справ... та й̆ риси обличчя скопійованіі напрочуд точно. Отже, лицеплясові сподобалася йогоо роль.

— Спочинь у моєму домі, донько Усаймаа, — проголосив Пол традиційнее фрименське привітання. — Ти бажана тут, як вода після пустельного переходу.

Вона ледь помітно розслабилася, будучи, мабуть, задоволена цим очевидним довір'ям.

— Я принесла звістку, — сказала вона.

— Вісник людини — це те саме, що вона сама, — промовив Пол.

159

Скителі ледь чутно перевів подих. Усе пішло добре, але тепер настав вирішальний̆ момент: слід скерувати Атріда на потрібну дорогу. Він мусить втратити свою фрименську наложницю за обставин, коли винуватим буде лише він сам і ніхто інший̆. Катастрофа має бути заслугою тільки всемогутнього Муад'Діба. Треба змусити йогоо якнайповнішее збагнути своє нещастя, а тоді прийнятии тлейлаксанськуу альтернативу.

— Я дим, що проганяє нічний̆ сон, — промовив Скителі, скориставшись кодовою фразою федайкінівв, що означала «я принесла погані звістки».

Пол заледве зберігав спокій̆. Він почувався оголеним, йогоо душа самотньо блукала в темряві часу, закритого від усіх видінь. Лицепляса прикривав могутній̆ оракул. Полові були відомі лише краєчки цієї̈ ситуації̈.

Він знав тільки, чого він не може зробити. Він не може вбити цього лицепляса. Це прискорило б майбутнєє, якого слід уникати за будь-яку ціну. Мусить бути знайденийй спосіб, щоб вийтии з цієї̈ темряви й̆ вибавитися від цього жахіття.

— Кажи свою звістку, — сказав Пол.

Баннерджі пересунувся так, щоб бачити обличчя дівчини. Здавалося, що вона вперше йогоо зауважила, а їїї погляд упав на руків'я ножа під долонею СБівця.

— Невинний̆ не вірить у зло, — промовила вона, дивлячись на Баннерджі.

«Аххх, добра робота», — подумав Пол. Саме так сказала б і справжня Лічна. Він відчув миттєвий̆ укол на спомин про справжню доньку Усаймаа, мертву й̆ покинуту в пісках. Але зараз не час на такі емоції̈. Він спохмурнів.

Баннерджі зосередив свою увагу на дівчині.

— Мені звелено передати мою звістку без свідків, — заявила вона.

— Чому? — зажадав відповіді Баннерджі. Йогоо голос був сухим, проникливим.

— Бо таким було бажання мого батька.

— Це мій̆ друг, — відповів Пол. — Хіба ж я не фримен? Тож мій̆ друг може чути все те, що чую я.

Скителі в образі дівчини насторожився. Це справді фрименський̆ звичай̆... чи випробування?

160

— Імператор може творити власні правила, — сказав Скителі. — Ось звістка: мій̆ батько хоче, щоб ти прийшовв до нього, узявши із собою Чані.

— Чого я мушу брати Чані?

— Вона твоя жінка й̆ Сайядінаа. Це водна справа за законами наших племен. Вона мусить підтвердити, що мій̆ батько говорить згідно з фрименським звичаєм.

«То серед змовників справді є фримени», — подумав Пол. Це відповідало стану речей̆, які невдовзі мають відбутися. Він не мав іншого виходу, окрім як триматися цього курсу.

— Про що говоритиме твій̆ батько? — спитав Пол.

— Говоритиме про змову проти тебе — змову серед фрименів. — Чому він не приніс цієї̈ звістки особисто? — суворо спитав

Баннерджі.

Вона не зводила очей̆ із Пола.

— Мій̆ батько не може прийтии сюди. Змовники йогоо підозрюють. Він не пережив би цієї̈ подорожі.

— А він не міг назвати тобі імена змовників? — спитав Баннерджі. — Інакше навіщо було так ризикувати, посилаючи доньку з цією місією?

— Подробиці закладено в дистранс, який̆ може відкрити лише Муад'Діб, — сказала вона. — Це все, що я знаю.

— Чого ж тоді він не вислав цього дистранса? — спитав Пол. — Це людський̆ дистранс, — відповіла вона.

— Тоді я піду, — промовив Пол. — Але піду сам.

— Чані мусить іти з тобою!

— Чані при надії̈.

— Коли ж це фрименська жінка відмовлялася...

—Мої̈ вороги годували їїї витонченою отрутою, — сказав

Пол. — Пологи будуть складними. Здоров'я не дозволяє їйй супроводжувати мене.

Перш ніж Скителі зумів стриматися, дивні емоції̈ прокотилися по дівочому обличчі: розчарування, злість. Скителі згадав, що кожна жертва мусить мати спосіб порятунку — навіть така, як Муад'Діб. Але ж змова не провалилася, бо Атрід зостається в сіті. Був істотою, що розвинулася згідно з певним взірцем, і радше знищить сам себе, ніж перетвориться на протилежність цього

161

взірця. Так було з тлейлаксанськимм Квізац Хадерахом. Так буде і з цим. А тоді... гхола.

— Дозволь, я попрошу вирішити саму Чані, — сказала дівчина.

— Я вже вирішив, — промовив Пол. — Ти супроводитимеш мене замість Чані.

— Але ж потрібна ритуальна Сайядінаа!

— Хіба ж ти не приятелька Чані?

«Упс, — подумав Скителі. — Щось підозрює? Ні. Він по-фрименськи обережний̆. А контрацептиви були насправді. Що ж, є й̆ інші можливості».

— Батько велів мені не повертатися, — сказав він уголос, — сказав просити в тебе притулку. Казав, що ти не наражатимеш мене на ризик.

Пол кивнув. Стиль витримано чудово. Він не міг відмовитися надати притулок. Згідно з фрименськими звичаями, вона підкорялася наказу батька.

— Візьму із собою Хару, дружину Стілґара, — промовив Пол. — Опиши нам дорогу до твого батька.

— Звідки ти знаєш, що дружині Стілґара можна вірити? — Я це знаю.

— Але я ні.

Пол стиснув губи, а тоді сказав:

— Твоя мати жива?

— Моя справжня мати відійшлаа до Шай-Хулудаа. Друга моя мати ще живе й̆ піклується про мого батька. Чому питаєш?

— Вона із січі Табр?

— Так.

— Я їїї пам'ятаю, — промовив Пол. — Вона замінить Чані. — Він

кивнув до Баннерджі. — Нехай̆ персонал заведе Усаймовуу доньку Лічну до відповідного приміщення.

Баннерджі кивнув. Персонал. Ключове слово означало, що посланця слід помістити під особливо пильну охорону. Він узяв дівчину під руку. Вона опиралася.

— Як же ти підеш до мого батька? — бідкалася вона.

— Опиши дорогу Баннерджі, — сказав Пол. — Він мій̆ друг. — Ні! Батько не велів! Я не можу!

— Баннерджі? — спитав Пол.

Баннерджі на мить завмер. Пол наче бачив наяву, як він гортає сторінки своєї̈ енциклопедичної̈ пам'яті, завдяки якій̆ і здобув теперішнє високе становище.

— Я знаю провідника, котрий̆ може відвести вас до Усаймаа. — Якщо так, то піду сам, — відповів Пол.

— Сір, якщо ви...

— Цього хоче Усаймм, — промовив Пол, ледь приховуючи іронію, що переповнювала йогоо.

— Сір, це дуже небезпечно, — запротестував Баннерджі.

— Навіть Імператор мусить згоджуватися на певний̆ ризик, —

сказав Пол. — Я вже вирішив. Роби те, що я кажу.

Баннерджі невдоволено повів лицепляса з кімнати.

Пол відвернувся в бік порожнього екрана за столиком. Почувався так, наче зверху на нього ось-ось скотиться камінь.

Чи слід розповісти Баннерджі про справжню природу посланця, запитав він себе. Ні! У йогоо видінні цього інциденту не було. Усілякі відхилення лише прискорюють насилля. Він мусив знайтии точку опертя, місце, де міг би вибратися з видіння. Якщо така точка існує...