Карлсон будує вежу

— Я ж уже сказав, що йогоо звуть Карлсон і що живе він угорі на даху,— мовив

Малий̆.— Що тут такого дуже дивного? Хіба люди не можуть жити, де їмм хочеться?

— Не мороч нам голови, Малий̆,— сказала мама.— Ти налякав нас до смерті.

Справжній̆ вибух! Тебе ж могло вбити! Невже ти не розумієш цього?

— Розумію, але Карлсон однаково найкращийй у світі машиніст,— відповів Малий̆ і

поважно глянув на маму.

Ну як вона не збагне, що не можна сказати "ні", коли найкращийй у світі машиніст

береться заводити твою парову машину!

— Треба відповідати за свої̈ вчинки, Малий̆,— сказав тато,— а не складати вину на

якогось Карлсона, що взагалі не існує.

— Ні, він існує! — заперечив Малий̆.

— Ще й̆ літати може,— насмішкувато докинув Босе.

— Уяви собі, що може,— відповів Малий̆.— Я гадаю, що він ще прилетить, і ти сам

побачиш.

— От якби він прилетів завтра,— сказала Бетан.— Я дам тобі крону, Малий̆, якщо

побачу на власні очі Карлсона, що живе на даху.

— Завтра він не зможе,— пояснив Малий̆.— Завтра йомуу треба полетіти до

майстерніі і змастити моторчика.

— За твої̈ витівки тебе самого треба було б змастити...— мовила мама.— Глянь, на що схожа тйояя книжкова полиця? /

— Карлсон кажіе, що це все дурниці, не варто й̆ згадувати. І /

І Малий̆ зневажливо махнув рукою, точнісінько так, як махав Карлсон. Він хотів показати мамі, що зовсім не варто побиватися через якусь там книжкову полицю. —

Проте на маму це ніяк не вплинуло. [273]

— Це так каже Карлсон? — спитала вона.— Тоді передай̆ йомуу, що коли він ще раз пхатиме сюди свого носа, то я так змащу йогоо, що довіку не забуде.

Малий̆ нічого не відповів. Він вважав, що це просто жах — таке говорити про найкращогоо в світі машиніста. Але на що інше можна було сподіватися такого дня, коли всі наче змовились перечити йомуу?

І Малий̆ раптом затужив за Карлсоном. За бадьорим радісним Карлсоном, що так гарно махав рукою й̆ казав, що нещастя — то дурниці, і про них не варто й̆ згадувати. Йомуу так хотілося знову побачити Карлсона. "Невже він більше ніколи не прилетить?" — з тривогою подумав Малий̆.

— Спокійноо, тільки спокійноо,— сказав собі він, достеменно як Карлсон.— Адже Карлсон пообіцяв, що прилетить.

Виявилося, що на Карлсона таки можна покластися. Бо не минуло й̆ кількох днів, як він з'явився знов.

Малий̆ саме лежав у своїйй кімнаті долілиць на підлозі й̆ читав, коли почулося гудіння й̆ у вікно, мов велетенський̆ джміль, залетів Карлсон. Він покрутився по кімнаті, наспівуючи якусь веселу пісеньку. Часом він стишував літ і розглядав картини на стінах, схиливши набік голову і примруживши очі.

— Гарні картини,— сказав він.— Страх які гарні, хоч, мабуть, не такі гарні, як мої̈.

Малий̆ схопився з підлоги. Він нетямився з радощів: як добре, що Карлсон знову прилетів.

— У тебе нагорі багато картин? — спитав він.

— Кілька тисяч,— відповів Карлсон.— Я сам малюю вільної̈ хвилини. Півників, пташок та інші гарні речі. Я найкращийй у світі майстерр малювати півників.

Карлсон зробив гарне коло й̆ приземлився побіч Малого. [274]

— Ти ба! — здивувався Малий̆.— Слухай̆... а чи не можна мені піти з тобою на дах, побачити твою хатку, твої̈ парові машини й̆ картини?

— Звичайноо, можна,-відповів Карлсон.— А то ж як! Ласкаво прошу... колись іншим разом.

— Якби ж скоро,— зітхнув Малий̆.

— Спокійноо, тільки спокійноо! — сказав Карлсон.— Мені треба спершу трохи прибрати в хаті, але я швидко впораюсь. Відгадай̆, хто найкращийй у світі швидкісний̆ прибиральник?

— Мабуть, ти,— сказав Малий̆.

— Мабуть! — обурився Карлсон.— Ти ще кажеш "мабуть"! Як ти можеш

сумніватися? Найкращийй у світі швидкісний̆ прибиральник — Карлсон, що живе на даху. Це кожному відомо.-

Малий̆ охоче вірив, що Карлсон у всьому "найкращийй у світі". І вже напевне він найкращийй у світі товариш в іграх. Це Малий̆ відчув на власному досвіді. Щоправда, Крістер і Гунілла теж гарні товариші, проте куди їмм до Карлсона, що живе на даху. Малий̆ вирішив неодмінно розповісти про нього Крістерові й̆ Гуніллі, коли вони завтра йтимутьь разом зі школи. А то Крістер тільки те й̆ робить, що хвалиться своїмм псом Йофоюю. Малий̆ уже давно заздрить йомуу.

"Хай-ноо Крістер завтра знов почне хвалитися своїмм Йофоюю, я йомуу розповім про Карлсона. Чого вартий̆ Йофаа проти Карлсона, що живе на даху! Так я йомуу й̆ скажу". [275]

І все-таки нічого в світі Малий̆ так не прагнув, як мати свого власного пса.

Карлсон перебив йогоо думки.

— Я б залюбки трошки розважився,— заявив він і цікаво озирнувся довкола.— У

тебе більше немає парової̈ машини?

Малий̆ похитав головою. Ага, парова машина. Добре, що згадав! Адже Карлсон

тепер тут, і мама з татом можуть переконатися, що він таки існує. І Боссе з Бетан теж, якщо вони тепер дома.

— Хочеш піти познайомитисяя з моїмии мамою і татом? — спитав Малий̆.

— Залюбки! — погодився Карлсон.— їмм буде дуже приємно зустрітися зі мною — адже я такий̆ вродливий̆ і розумний̆...— Карлсон почав задоволено походжати по кімнаті.— І до міри затовстий̆,— додав він.— Чоловік у розквіті сил. Твоїмм мамі й̆ татові буде дуже приємно познайомитисяя зі мною.

Саме тієї̈ миті з кухні долинув ледь чутний̆ запах смажених [276] тюфтельок, і Малий̆ згадав, що скоро буде обід. Подумавши, він вирішив почекати, поки скінчиться обід, а вже тоді знайомитии Карлсона з мамою і татом. Бо ж доброго мало виходить, коли мамам заважають смажити тюфтельки. А крім того, тато чи мама можуть раптом завести з Карлсоном розмову про парову машину або плями на книжковій̆ полиці. Ні, цьому треба запобігти. Будь-що треба запобігти. Під час обіду Малий̆ уже постарається, щоб мама й̆ тато зрозуміли, як їмм слід ставитись до найкращогоо в світі машиніста. Треба тільки мати час. Поки пообідають, він це владнає. А тоді запросить усіх і поведе до своєї̈ кімнати.

"Прошу, ось вам Карлсон, що живе на даху",— скаже він.

Як же вони здивуються! Ото буде смішно дивитися на них!

Карлсон раптом перестав ходити по кімнаті. Він завмер на місці й̆ почав

принюхуватися, наче мисливський̆ собака.

— Тюфтельки,— сказав він.— Як я люблю смачні тюфтельки!

Малому стало трохи ніяково. Власне, на такі слова годилося б сказати одне: "Якщо

хочеш, залишся й̆ пообідай̆ у мене".

Проте Малий̆ не зважувався отак просто взяти й̆ привести з собою Карлсона до

столу, нікого не попередивши. От Крістер або Гунілла — то інша річ. З ними Малий̆ міг

прибігти останньої̈ миті, тоді, коли всі вже сиділи за столом, і сказати:

— Мамуню, Крістер і Гунілла теж хочуть горохової̈ юшки й̆ млинців.

Але привести на обід зовсім незнайомогоо товстого чоловічка, який̆ до того ж поламав парову машину й̆ наробив плям на книжковій̆ полиці, так просто не можна. [277]

Але ж Карлсон ось заявив, що дуже любить смачні тюфтельки. Отже, треба конче дістати їхх, а то він образиться й̆ не захоче більше прилітати до Малого. О, скільки тепер залежало від маминих тюфтельок!

— Почекай̆ хвильку,— мовив Малий̆,— я побіжу до кухні по тюфтельки.

Карлсон задоволено кивнув головою.

— Чудово! — вигукнув він.— Чудово! Тільки мерщій̆ біжи! Адже картинами не

наїсисяя.

Малий̆ помчав до кухні. Там біля плити стояла мама в картатому фартусі і смажила

смачні-пресмачні тюфтельки в підливі.

Мама підтрушувала над полум'ям велику сковороду, а в ній̆ було повно-повнісінько

чудових підсмажених кульок із м'яса.

— Це ти, Малий̆? — сказала вона.— Скоро будемо обідати!

— Мамо, можна мені взяти в тарілку кілька тюфтельок і понести до своєї̈ кімнати?

— попросив Малий̆ як-найніжнішимм голосом.

— Зараз, синку, ми сядемо до столу,— відповіла мама.

— Я знаю, але все одно дайтее... Після обіду я вам поясню, навіщо вони мені.

— Ну добре, візьми.

І мама поклала на тарілочку шість тюфтельок.

О, як вони смачно пахли! І які були гарні, рум'яні — саме такі, як і треба.

Малий̆ обережно взяв тарілочку обома руками, поспішився до своєї̈ кімнати й̆

вигукнув, відчиняючи двері:

— Ось я, Карлсоне!

Та Карлсон кудись зник. Малий̆ стояв з тюфтельками і не знав, що йомуу робити.

Карлсона ніде не було видно. Малий̆ був страх який̆ розчарований̆, все відразу стало йомуу таке нудне. [78]

— Він полетів,— сказав Малий̆ сам до себе.— Полетів...

Аж нараз...

— Пік! — почулося звідкись.— Пік!

Малий̆ оглянувся довкола. На йогоо ліжку майжее в ногах щось невеличке

ворушилося під ковдрою і пищало: — Пік! Пік!

За мить з-під ковдри визирнуло лукаве Карлсонове обличчя.

— Ха-ха-ха! — засміявся він.— Ти сказав: "Він полетів"! "Він полетів",— ха-ха-ха! А я зовсім не полетів.

Я просто сховався.

Тут Карлсон побачив тюфтельки і миттю крутнув ґудзика на животі. Моторчик

загув, і Карлсон плавно залетів з ліжка просто до тарілочки. Він на льоту схопив тюфтельку, піднявся під стелю і вдоволено закружляв навколо лампи. [279]

— Смачні,— сказав він.— Страх які смачні! Навіті важко повірити, що їхх смажив не найкращийй у світі кухар. Але це правда, нічого не скажеш,— додав Карлсон. Він знову шугнув униз до тарілочки й̆ схопив ще одну тюфтельку.

Тієї̈ миті з кухні почувся мамин голос:

— Малий̆, зараз будемо обідати, швиденько мий̆ руки! Й ходи!

— Мені треба йтии,— сказав Малий̆ Карлсонові й̆ поставив тарілочку додолу.— Та я

скоро повернусь. Обіцяй̆, що ти почекаєш на мене.

— Добре, але що я робитиму, поки тебе не буде? — спитав Карлсон. Він шугнув

униз і приземлився біля Малого.— Мені ж треба якоїсьь розваги. В тебе немає ще одної̈ парової̈ машини?

— Ні,— відповів Малий̆,— машини немає, але ти можеш погратися моїмии кубиками. — Давай̆ їхх сюди! — звелів Карлсон.

Малий̆ дістав із шафки, де він тримав свої̈ іграшки, будівельну коробку. То була

справді чудова будівельна коробка — з деталями найрізноманітнішоїї форми. З них можна було спорудити що завгодно.

— Ось маєш,— мовив він.— 3 цього можна зробити й̆ машину, й̆ кран, і все, що хочеш...

— Невже найкращийй у світі будівельник не знає, що можна з цього спорудити, а що ні? — перебив йогоо Карлсон.

Він запхнув до рота ще одну тюфтельку і заходився біля коробки з кубиками.

— Побачимо, побачимо,— сказав він і висипав усі кубики з коробки на підлогу. Малому треба було вже йтии, хоч він залюбки лишився б подивитися на роботу

найкращогоо в світі будівельника.

У дверях Малий̆ ще раз оглянувся на Карлсона й̆ [280] добачив, що той̆ сидить на

підлозі біля купи деталей̆ і задоволено мугикає собі під ніс: Гей̆, який̆ я спритний̆!

Гей̆, який̆ розумний̆!

І якраз, якраз до міри затовстий̆!

З останніми словами пісеньки він проковтнув четверту тюфтельку.

Коли Малий̆ зайшовв до вітальні, мама, тато, Боссе й̆ Бетан уже сиділи біля столу. Малий̆ швиденько вмостився на своє місце й̆ пов'язав серветку.

— Пообіцяйтее мені щось, мамо. І ви теж, тату,— попросив він. — Що ж я маю тобі пообіцяти? — спитала мама.

— Спочатку пообіцяйтее,— наполягав Малий̆.

Тато не хотів на таке пристати й̆ відразу сказав:

— А як ти знов захочеш, щоб я пообіцяв тобі купити собаку?

— Ні, не собаку,— відповів Малий̆.— Хоч собаку ви мені теж можете пообіцяти. Ні, це зовсім інше і зовсім не страшне. Обіцяйтее, що ви пообіцяєте!

— Ну, гаразд, обіцяємо,— погодилась мама.

— Ага, отже, ви пообіцяли не лаяти Карлсона, що живе на даху, за парову машину! — радісно сказав Малий̆.

— Цікаво,— поглузувала Бетан,— як би вони могли полаяти Карлсона за парову машину, коли вони ніколи йогоо не побачать?

— Ні, побачать! — переможно заявив Малий̆.— Сьогодні ж після обіду. Бо Карлсон сидить у моїйй кімнаті.

— Ой̆, я зараз удавлюся! — вигукнув Боссе.— Карлсон сидить у твоїйй кімнаті?

— Уяви собі, що сидить! [281]

Це справді була урочиста хвилина для Малого. Якби тільки вони швидше обідали,

тоді побачать! Мама усміхнулася.

— Нам було б дуже приємно познайомитисяя з Карлсоном,— сказала вона.

— Карлсон теж так вважає,— заявив Малий̆.

Ось уже всі допили компот. Ось уже мама підвелася з-за столу. Настала хвилина,

що їїї так чекав Малий̆.

— Ходіть усі,— попросив він.

— Нас і просити не треба,— мовила Бетан.— Я не заспокоюся, поки не побачу твого

Карлсона.

Малий̆ ішов попереду.

— Тільки пам'ятайтее, що ви обіцяли,— нагадав він, перш ніж відчинити двері.— Ні

слова про парову машину!

Він натиснув на клямку й̆ відчинив двері.

Карлсона в кімнаті не було. Цього разу справді-таки не було. Навіть на ліжку

Малого нічого не ворушилося під ковдрою.

Тільки на підлозі здіймаласьь сяк-так складена з кубиків вежа. Дуже висока і дуже

вузька вежа. Хоч Карлсон, звичайноо, міг спорудити і кран, і що завгодно, однак він задовольнився тим, що складав кубики один на один, і от вийшлаа височенна вузька вежа, а нагорі їїї прикрашало щось, що мало правити за баню. То була кругла тюфтелька.