4

ПАШТЕТ. Які асоціації виникають після цього слова? Банка, напхана перемолотим лівером з купою котячих, мишачих і, вибачте, собачих кісточок, кишечок, лапочок, кігтиків, місцями навіть шерсточки (в цьому місці ми із жалем прощаємося з менш витривалими читачами та їдемо далі), хребетиків, мізочків, шлуночків, хвостиків — тобто всього, що колись вдалося зішкребти від асфальту. Тепер до цієї банки додаємо погони єфрейтора, зачіску Форреста Гампа, військовий квиток, де написано «Павлов Сергей Владимирович», фірмову посмішку, що з'їхала вбік, ніби зачепилася правою щокою за вішалку, дві дистрофічні ноги, подібні на дві ніжки від стільця сторожинецької меблевої фабрики, і дві руки, як у матроса Папая. І так, дуже акуратно, в пару прийомів, ми перейшли від паштету неживого до Паштєта-москвича, мого армійського другана. Він з'явиться тут трохи пізніше, а поки що я ознайомлю вас із діючими особами нашого кордебалету.

Ага, ще одне — якщо хтось досі чекає від цієї книжки страшних історій про знущання, гвалтування, обрізання, катування старими солдатами молодих — до побачення, шановні. Ні одне з вищезгаданих слів не повториться жодного разу до фінального свистка! Ми — за мир! Власне з таким надписом стара, з часів Хрещення Русі, вицвіла тряпка висіла в неврології над вхідними дверима.

— Яка, бля, неврологія? — чую незадоволений голос слухача із третього ряду.

— А така! Хто служив в авіації, хто — у стройбаті, а я — в неврології!

Калінінський Ордена Красного Артьомовского Полусладкого воєнний госпіталь був моїм нескучним комфортним домом 20 місяців служби. Я не косив, не сцяв під себе на матрац, не здавав кал у коробці з-під взуття, не ковтав цвяхи — я просто звалився в обморок під час прийняття присяги. А таких цінних для країни кадрів ніхто не збирався марнувати. Радянське командування було настільки далекоглядним, що вбачало в моїй перспективі воїна діючої армії одні лише катастрофи, тому мене вирішили відрядити в КОКАП — щоб дитина була поближче до таблеток валідолу і палат інтенсивної терапії, а не до червоної кнопки запуску стратегічних ракет. А також — ближче до окремої раси радянського суспільства, не оспіваної в піснях і в кіно — раси людей, які силою свого інтелекту, знаходячись на службі в армії, в ній не служили. Вони — косили!

4 КОСІЛЬЩІКИ! Це була еліта армійського суспільства — кращі в країні — художники, будівельники, музиканти, космонавти, астронавти, тобто богема, а ще — узбеки, таджики, вірмени, грузини та один естонець, які не хотіли віддавати армії два власних роки, і придумували найфантастичніші способи, щоб цього уникнути. А я їм активно помагав!