×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.


image

"Вероніка" вирішує померти" Пауло Коельйо, 8-10 Частина (2)

8-10 Частина (2)

Смуток, проте, не відступав. Зедка лягла й проспала майже півдоби, а коли прокинулася, не мала настрою вставати. Історія з Прешреном нагадала їй про втраченого коханця, котрий більше не шукав зустрічі з нею.

І тоді вона запитала саму себе: «Чи достатньо я боролася? Чи повинна була я миритися з роллю коханки замість того, щоб добиватися своєї мети? Чи захищала я своє перше кохання з таким же завзяттям, як захищала свій народ?»

Так, переконувала себе Зедка, проте смуток її не покидав. Те, що колись здавалося раєм — будиночок над річкою, коханий чоловік, діти, що наминають кукурудзу перед телевізором, — поступово оберталося на пекло.

Тепер, після багатьох астральних подорожей і численних зустрічей з високорозвиненими сутностями, Зедка розуміла, що все це було

безглуздям. Її Неймовірне Кохання стало для неї виправданням, приводом для розриву з буденним життям, бо виявилося, що життя зовсім не таке, яким вона його собі вимріяла.

Але тоді, роком раніше, ситуація була цілком інакша: вона розпочала нестямні розшуки свого коханця, витратила величезні гроші на міжнародні телефони, але він уже не мешкав у тому місті, й знайти його було неможливо. Відправляла листи експрес-поштою, та вони завжди поверталися назад. Видзвонювала до його друзів, проте ніхто й гадки не мав, що сталося з ним.

Її чоловік також не тямив, що відбувається, й це її тільки розлючувало, — хай би хоч щось запідозрив, улаштував скандал, хай би нарікав, погрожував викинути її на вулицю. Була певна, що він підкупив міжнародних телефоністок, листоношу та її подруг, аби всі вони вдавали байдужість. Продала коштовності, подаровані ним, і купила квиток на заокеанський літак, аж урешті хтось зумів її переконати, що Америка надто велика, й немає сенсу летіти туди, не знаючи напевне, чого шукаєш.

Одного вечора лягла до ліжка, страждаючи від любовних мук, яких досі не зазнавала ніколи, — навіть тоді, коли їй довелось вернутися в жахливе одноманіття Любляни. Провела цю ніч і ще два дні й дві ночі в своїй спальні. На третій день її чоловік — такий добрий, такий дбайливий — викликав лікаря. Невже він справді не знав, що Зедка намагається знайти когось іншого, зрадити його, поміняти родинний затишок на сумнівну честь бути чиєюсь таємною коханкою, назавжди покинути Любляну, дім, дітей?

Приїхав лікар. У неї почалася істерика, вона зачинилася в кімнаті й відчинила двері лише коли лікар пішов. Минув тиждень; вона все ще не мала достатньо енергії, щоб устати з ліжка, й почала робити під себе. Ні про що не дбала; голова її була геть забита уривками спогадів про того чоловіка, який, на її переконання, також безуспішно її шукав.

Її неймовірно шляхетний власний чоловік міняв їй простирадла, розчісував волосся, примовляючи, що врешті-решт усе буде гаразд. Діти вже не заходили до неї, особливо відтоді, як вона без жодної на те підстави ляснула одне з них по щоці, а тоді впала навколішки, цілувала дитині ноги, благала вибачення, роздирала на клапті свою нічну сорочку, виказуючи відчай і каяття.

Минув ще один тиждень, коли вона випльовувала те, чим її годували, втрачала відчуття реальності, проводила ночі без сну й натомість цілими днями спала як забита, — й аж ось до її кімнати увійшли без стуку двоє чоловіків. Один її тримав, інший зробив укол, і прокинулась вона у Віллеті.

Депресія, — почула слова лікаря, звернені до її чоловіка. — Іноді до цього призводять цілком банальні речі, такі як відсутність в організмі певної хімічної речовини, — скажімо, серотоніну.

Зі стелі палати Зедка спостерігала, як до неї наближається санітар зі шприцем у руці. Дівчина й далі стояла біля ліжка, говорячи щось до її тіла й жахаючись її порожнього погляду. Якусь мить Зедка гадала, чи не розповісти тій дівчині все, що тут діється, та передумала: люди ніколи не вчаться від того, що їм розказують, вони все повинні пізнати самі.

Санітар застромив голку Зедці у руку, впорскуючи їй глюкозу. Дух її зірвався зі стелі, мовби підхоплений велетенською рукою, промчав крізь темний тунель і повернувся в тіло.

— Привіт, Вероніко.

Дівчина мала переляканий вигляд.

— З тобою все гаразд?

— Так, усе гаразд. На щастя, я зуміла пережити цю небезпечну

процедуру, але вона вже не повториться.

— Звідки ти знаєш? Тут ніхто не рахується з бажаннями пацієнтів. Зедка знала, бо під час астральної подорожі відвідала кабінет

доктора Іґора.

— Не можу пояснити, — просто знаю. Ти пам'ятаєш моє перше

питання?

— «Що таке бути божевільною?»

— Власне. Цього разу я не розповідатиму тобі історій. Скажу

тільки, що божевілля — це нездатність передавати свої думки. Так, ніби ти в чужій країні, все навколо бачиш і сприймаєш, але не можеш пояснити, що тобі потрібно, бо не знаєш їхньої мови.

— Всі ми таке відчували.

— Бо всі ми, так чи інакше, божевільні.


8-10 Частина (2) 8-10 Part (2)

Смуток, проте, не відступав. Sadness, however, did not subside. Зедка лягла й проспала майже півдоби, а коли прокинулася, не мала настрою вставати. Zedka lay down and slept for almost half an hour, and when she woke up she was not in the mood to get up. Історія з Прешреном нагадала їй про втраченого коханця, котрий більше не шукав зустрічі з нею. The story with Preshren reminded her of a lost lover who was no longer looking to meet her.

І тоді вона запитала саму себе: __«Чи достатньо я боролася? And then she asked herself, "Have I fought enough? Чи повинна була я миритися з роллю коханки замість того, щоб добиватися своєї мети? Should I have put up with the role of mistress instead of pursuing my goal? Чи захищала я своє перше кохання з таким же завзяттям, як захищала свій народ?»__ Did I defend my first love with the same zeal as I defended my people? ”

Так, переконувала себе Зедка, проте смуток її не покидав. Yes, Zedka convinced herself, but her sadness did not leave. Те, що колись здавалося раєм — будиночок над річкою, коханий чоловік, діти, що наминають кукурудзу перед телевізором, — поступово оберталося на пекло. What once seemed like paradise — a house by the river, a loved one, children picking corn in front of the TV — was gradually turning into hell.

Тепер, після багатьох астральних подорожей і численних зустрічей з високорозвиненими сутностями, Зедка розуміла, що все це було Now, after many astral journeys and numerous encounters with highly developed beings, Zedka realized that all this was

безглуздям. nonsense. Її Неймовірне Кохання стало для неї виправданням, приводом для розриву з буденним життям, бо виявилося, що життя зовсім не таке, яким вона його собі вимріяла. Her Unbelievable Love became an excuse for her, an occasion to break with everyday life, because it turned out that life is not at all what she dreamed of it.

Але тоді, роком раніше, ситуація була цілком інакша: вона розпочала нестямні розшуки свого коханця, витратила величезні гроші на міжнародні телефони, але він уже не мешкав у тому місті, й знайти його було неможливо. But then, a year earlier, the situation was completely different: she began a relentless search for her lover, spent a lot of money on international phones, but he no longer lived in that city, and it was impossible to find him. Відправляла листи експрес-поштою, та вони завжди поверталися назад. I sent letters by express mail, and they always came back. Видзвонювала до його друзів, проте ніхто й гадки не мав, що сталося з ним. She called his friends, but no one had any idea what had happened to him.

Її чоловік також не тямив, що відбувається, й це її тільки розлючувало, — хай би хоч щось запідозрив, улаштував скандал, хай би нарікав, погрожував викинути її на вулицю. Her husband also did not understand what was happening, and this only infuriated her - even if he suspected something, arranged a scandal, even if he complained, threatened to throw her out into the street. Була певна, що він підкупив міжнародних телефоністок, листоношу та її подруг, аби всі вони вдавали байдужість. She was certain that he had bribed international telephone operators, the postman, and her friends to make them all indifferent. Продала коштовності, подаровані ним, і купила квиток на заокеанський літак, аж урешті хтось зумів її переконати, що Америка надто велика, й немає сенсу летіти туди, не знаючи напевне, чого шукаєш. She sold the jewelry he had given her and bought a ticket for an overseas plane, and finally someone managed to convince her that America was too big and there was no point in flying there without knowing for sure what you were looking for.

Одного вечора лягла до ліжка, страждаючи від любовних мук, яких досі не зазнавала ніколи, — навіть тоді, коли їй довелось вернутися в жахливе одноманіття Любляни. One evening she went to bed, suffering from love torments she had never experienced before, even when she had to return to the terrible monotony of Ljubljana. Провела цю ніч і ще два дні й дві ночі в своїй спальні. She spent that night and two more days and two nights in her bedroom. На третій день її чоловік — такий добрий, такий дбайливий — викликав лікаря. On the third day, her husband - so kind, so caring - called a doctor. Невже він справді не знав, що Зедка намагається знайти когось іншого, зрадити його, поміняти родинний затишок на сумнівну честь бути чиєюсь таємною коханкою, назавжди покинути Любляну, дім, дітей? Didn't he really know that Zedka was trying to find someone else, to betray him, to change family comfort for the dubious honor of being someone's secret mistress, to leave Ljubljana, home, children forever?

Приїхав лікар. The doctor arrived. У неї почалася істерика, вона зачинилася в кімнаті й відчинила двері лише коли лікар пішов. She became hysterical, locked herself in the room and opened the door only when the doctor left. Минув тиждень; вона все ще не мала достатньо енергії, щоб устати з ліжка, й почала робити під себе. A week has passed; she still didn't have enough energy to get out of bed, so she started working on herself. Ні про що не дбала; голова її була геть забита уривками спогадів про того чоловіка, який, на її переконання, також безуспішно її шукав. She didn't care about anything; her head was completely filled with fragments of memories of the man who, in her opinion, was also unsuccessfully looking for her.

Її неймовірно шляхетний власний чоловік міняв їй простирадла, розчісував волосся, примовляючи, що врешті-решт усе буде гаразд. Her incredibly noble husband changed her sheets, combed her hair, and said that in the end everything would be fine. Діти вже не заходили до неї, особливо відтоді, як вона без жодної на те підстави ляснула одне з них по щоці, а тоді впала навколішки, цілувала дитині ноги, благала вибачення, роздирала на клапті свою нічну сорочку, виказуючи відчай і каяття. The children did not come to her, especially since she slapped one of them on the cheek for no reason, then fell to her knees, kissed the child's feet, apologized, tore her nightgown in rags, showing despair and remorse.

Минув ще один тиждень, коли вона випльовувала те, чим її годували, втрачала відчуття реальності, проводила ночі без сну й натомість цілими днями спала як забита, — й аж ось до її кімнати увійшли без стуку двоє чоловіків. Another week passed when she spat out what she was being fed, lost her sense of reality, spent sleepless nights and slept like a murdered woman all day, and two men entered her room without knocking. Один її тримав, інший зробив укол, і прокинулась вона у Віллеті. One held her, the other gave her an injection, and she woke up in Villette.

— __Депресія,__ — почула слова лікаря, звернені до її чоловіка. "Depression," she heard the doctor say to her husband. __— Іноді до цього призводять цілком банальні речі, такі як відсутність в організмі певної хімічної речовини, — скажімо, серотоніну.__ - Sometimes this is caused by quite banal things, such as the lack of a certain chemical in the body - say, serotonin.

**__З__**і стелі палати Зедка спостерігала, як до неї наближається санітар зі шприцем у руці. From the ceiling of the ward, Zedka watched as a paramedic approached her with a syringe in her hand. Дівчина й далі стояла біля ліжка, говорячи щось до її тіла й жахаючись її порожнього погляду. The girl was still standing by the bed, saying something to her body and terrified by her blank stare. Якусь мить Зедка гадала, чи не розповісти тій дівчині все, що тут діється, та передумала: люди ніколи не вчаться від того, що їм розказують, вони все повинні пізнати самі. For a moment Zedka wondered if she should tell the girl everything that was going on here, but she changed her mind: people never learn from what they are told, they have to learn everything themselves.

**__** *__** *

Санітар застромив голку Зедці у руку, впорскуючи їй глюкозу. The paramedic stuck Zedka's needle in her hand, injecting her with glucose. Дух її зірвався зі стелі, мовби підхоплений велетенською рукою, промчав крізь темний тунель і повернувся в тіло. Her spirit lifted from the ceiling, as if picked up by a giant hand, rushed through a dark tunnel and returned to the body.

— Привіт, Вероніко. - Hello, Veronica.

Дівчина мала переляканий вигляд. The girl looked scared.

— З тобою все гаразд? - Are you all right?

— Так, усе гаразд. - Yes, everything is fine. На щастя, я зуміла пережити цю небезпечну Fortunately, I managed to survive this dangerous one

процедуру, але вона вже не повториться. procedure, but it will not be repeated.

— Звідки ти знаєш? - How do you know? Тут ніхто не рахується з бажаннями пацієнтів. Here no one takes into account the wishes of patients. Зедка знала, бо під час астральної подорожі відвідала кабінет Zedka knew, because during her astral journey she visited the office

доктора Іґора. Dr. Igor.

— Не можу пояснити, — просто знаю. "I can't explain," I just know. Ти пам'ятаєш моє перше You remember my first

питання?

— «Що таке бути божевільною?» - "What is it like to be crazy?"

— Власне. - Actually. Цього разу я не розповідатиму тобі історій. I won't tell you stories this time. Скажу I will say

тільки, що божевілля — це нездатність передавати свої думки. only that madness is the inability to convey one's thoughts. Так, ніби ти в чужій країні, все навколо бачиш і сприймаєш, але не можеш пояснити, що тобі потрібно, бо не знаєш їхньої мови. Yes, as if you are in a foreign country, you see and perceive everything around you, but you cannot explain what you need because you do not know their language.

— Всі ми таке відчували. - We all felt that way.

— Бо всі ми, так чи інакше, божевільні. - Because we are all, one way or another, crazy.