×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.


image

"Вероніка" вирішує померти" Пауло Коельйо, 11-12 Частина (2)

11-12 Частина (2)

Доктор Іґор вирішив, що краще буде припинити внутрівенне годування, — хай Едуард ще трохи схудне, доки знову не відчує потребу в їжі. Якщо його стан погіршиться, він складе медичний звіт і перекладе відповідальність на лікарську раду Віллету. «Щоб уникнути біди, треба розділити відповідальність», — повчав його батько. Він також був лікарем і ніколи не мав проблем із начальством, хоча в його практиці й траплялися смертні випадки.

Вирішивши зняти Едуарда з крапельниці, перейшов до наступного пункту. Згідно зі звітом, Зедка Мендел завершила курс лікування, й її можна було виписувати. Доктор Іґор волів усе перевірити сам. Для лікаря не було нічого страшнішого, ніж скарга від родини пацієнта, якого виписали з Віллету, а таке траплялося регулярно, бо дуже рідко хворому вдавалося адаптуватись до нормального життя після психіатричної лікарні.

У цьому не була винна лікарня — ні ця, ні будь-яка інша з тих, що розкидані по цілому світі; проблема адаптації стояла всюди однаково гостро. Подібно до в'язниць, в яких в'язні не виправляються, а лише вчаться чинити нові злочини — так і в лікарнях пацієнти

призвичаюються до цілком нереального світу, де все дозволене й ніхто не відповідає за свої дії.

Існував лише один вихід: винайти ліки проти божевілля. І доктор Іґор присвятив себе душею й серцем саме цьому, працюючи над дисертацією, що мала викликати революцію в світі психіатрії. В пацієнтів, які тимчасово жили в психлікарнях поруч із невиліковними хворими, починався процес соціальної деградації, котру потім годі було зупинити. Ось і Зедка Мендел з часом повернеться сюди, уже з власної волі, скаржачись на неіснуючі недуги тільки для того, щоб знов опинитися серед людей, котрі нібито розуміють її краще, ніж ті, у зовнішньому світі.

Але якщо він зуміє знайти засіб проти вітріолу, — отрути, котра, на думку доктора Іґора, й була причиною божевілля, його ім'я увійде в історію, й люди нарешті знатимуть, де є Словенія. Цього тижня самі небеса надали йому такий шанс — жінку, якій не вдалося накласти на себе руки; він не втратить цього шансу, хоч чого б йому це коштувало.

Доктор був задоволений. Хоча, з економічних причин, він мусив застосовувати процедури, давно засуджені в медичних колах, — скажімо, інсуліновий шок, ті самі економічні причини дали Віллету імпульс до започаткування нових методик. Маючи доволі часу й персоналу для ґрунтовного дослідження вітріолу, він ще й мав дозвіл власників залишити в лікарні групу під назвою «Братство». Власники толерантно ставилися — зверніть увагу на ці слова: не «заохочували», а «толерантно ставилися» — до довшого, ніж необхідно, терміну перебування в лікарні. Вони доводили, що суто з гуманітарних принципів потрібно надати пацієнтові можливість самому визначити найкращий момент для свого повернення в світ, — наслідком такого ставлення і була група людей, котрі продовжували жити у Віллеті, немов у якомусь ексклюзивному готелі чи клубі за інтересами. Таким чином божевільні й нормальні могли спілкуватися, і так другі позитивно впливали на перших. Аби не допускати деградації й не піддаватися негативному впливові божевільних, кожен здоровий член «Братства» повинен був виходити з лікарні принаймні раз на день.

Доктор Іґор знав, що «гуманітарні принципи», що ними власники пояснювали перебування здорових людей у лікарні, були лише виправданням. Насправді вони побоювалися, що в Любляні — цій чарівній, але невеличкій столиці Словенії — не вистачить заможних родичів, щоб окупити цю дорогу сучасну будівлю. А що в системі державної охорони здоров'я також діяло декілька першорядних психіатричних лікарень, то це ставило Віллет у невигідні умови на ринку розумово хворих.

Коли акціонери перетворювали старі казарми в лікарню, вони розраховували на значний контингент хворих, як наслідок югославської війни. Але війна виявилася короткочасною. Акціонери були певні, що вона спалахне знов, та цього не сталося.

Більше того, недавні дослідження виявили, що війни руйнують психіку набагато менше, аніж стреси, втома, каліцтво, самотність та ізоляція. В суспільстві, загроженому війною, гіперінфляцією або

чумою дещо частішали випадки самогубства, зате відчутно зменшувалося число депресій, параной і психозів. Все ставало на свої місця, як тільки вирішувалася чергова проблема, — а це, на думку доктора Іґора, означало, що люди дозволяють собі божеволіти тільки тоді, коли для цього є умови.

Перед ним лежав ще один огляд, цього разу з Канади — країни, що, згідно з опитуванням однієї з американських газет, має найвищий рівень життя. Доктор Іґор прочитав:

Відповідно до даних Канадського статистичного бюро, те чи інше психічне захворювання мали колись:

40 % людей від 15 до 34 років;

33 % людей від 35 до 54 років;

20 % людей від 55 до 64 років.

Підраховано, що кожен п'ятий канадієць страждає від психічного

розладу. Кожен восьмий канадієць принаймні раз у житті побував у лікарні в зв'язку з відхиленнями психіки.

«У них більший ринок, ніж у нас, — подумав він. Чим щасливішими можуть бути люди, тим вони нещасніші».

Доктор Іґор проаналізував ще кілька звітів, ретельно обдумуючи, які з них передати на розгляд ради, а якими зайнятися особисто. Коли закінчив, уже розвиднілося, і він вимкнув світло.

Сказав негайно впустити першого відвідувача: це була мати тієї самої пацієнтки, яка намагалася покінчити з собою.

— Я — мама Вероніки. Що там з моєю донькою? Доктор Іґор вагався, чи не сказати їй правду, щоб запобігти неприємним сюрпризам — зрештою, його донька мала те ж саме ім'я, — але вирішив краще не говорити зайвого.

— Ми ще не знаємо, — збрехав він. — Треба ще з тиждень зачекати.

— Не можу зрозуміти, чому Вероніка це зробила, — мовила жінка крізь сльози. — Ми завжди її так любили, жертвували всім, щоб виховати її якнайкраще. В мене з чоловіком всяке бувало, але ми втримали родину, як зразок стабільності в скрутні часи. В неї була чудова робота, вона сама така гарна і все ж...

— ...і все ж вона хотіла покінчити з собою, — перервав її доктор Іґор. — Нічого дивного; і таке буває. Люди не дають собі ради зі щастям. Якщо хочете, можу вам показати статистичні дані про Канаду.

— Канаду? — здивувалася жінка.

Доктор Іґор побачив, що зумів оволодіти її увагою, й повів далі:

— Ви прийшли сюди не для того, щоб довідатися про свою дочку, а

щоб вибачитися за її спробу самогубства, — адже так? Скільки їй років?

— Двадцять чотири.

— Отже, це зріла, досвідчена жінка, котра знає, чого хоче й цілком здатна робити власний вибір. До чого тут ваше подружжя чи жертви, принесені вами й вашим чоловіком? Скільки часу вона прожила самостійно?

— Шість років.

— Бачите? Вона абсолютно незалежна. Але після того, як один доктор — Зиґмунд Фройд, ви, мабуть, про нього чули — написав про хворобливі стосунки між батьками й дітьми, люди й досі звинувачують у різних бідах самих себе. Ви можете собі уявити подружжя індійців, які вірять, що їхній син-убивця — жертва батьківського виховання? Скажіть-но мені.

— Не маю найменшого поняття, — відповіла жінка, вочевидь приголомшена поведінкою доктора. Можливо, це вплив його власних пацієнтів.

— Ну, то я вам скажу, — мовив доктор Іґор. — Індійці вірять, що провина лежить на вбивці, а не на суспільстві, батьках чи предках. Чи, може, японець накладає на себе руки, бо його син накачався наркоти і пішов стріляти в людей? Відповідь буде така сама: ні! А ми знаємо, що японці готові покінчити з собою за першої нагоди. Недавно я прочитав, що молодий японець убив себе, проваливши вступні іспити до університету.

— Чи могла б я порозмовляти з дочкою? — запитала жінка, яку не цікавили японці, індійці чи канадійці.

— Так, так, секундочку, — відповів доктор Іґор, трохи роздратований, що його перервали. — Але спочатку я хотів би, щоб ви збагнули одну річ: якщо не брати до уваги певних серйозних патологій, люди божеволіють лише тоді, коли не годні вирватися з життєвої рутини. Розумієте?

— Так, — погодилася вона. — І якщо вам здається, що я не зможу опікуватися нею, можете не хвилюватися — я ніколи не старалася змінити своє життя.

— Добре, — дещо заспокоївся доктор Іґор. — Чи ви можете собі уявити світ, у якому всі ми не мусили б кожного дня робити одне і те ж, усе наше життя? Якби, наприклад, всі вирішили їсти лише тоді, коли зголодніють, чим би в такому разі зайнялися домогосподарки і власники ресторанів?

«Значно нормальніше їсти, коли зголоднієш», — подумала жінка, але промовчала, побоюючись, що він не дозволить їй поговорити з Веронікою.

— Ну, це б могло привести до жахливої плутанини, — мовила вона по паузі. — Я сама домогосподарка і розумію, що ви маєте на увазі.

— Тому ми й маємо сніданок, обід і вечерю. Ми повинні прокидатися щодня певної години й відпочивати раз на тиждень. Різдво існує для того, щоб ми обмінювалися дарунками, Великдень дає нам змогу провести кілька днів над озером. Як би вам це сподобалося, коли б ваш чоловік, охоплений хіттю, вирішив кохатися просто у вітальні?

Жінка подумала: «Що він верзе? Я прийшла побачитися з донькою».

— Мені було б прикро, — обережно сказала вона, сподіваючись, що дає правильну відповідь.

— Чудово! — вигукнув доктор Іґор. — Для кохання відповідне місце — спальня. Якщо ж кохатися деінде, це буде поганим прикладом і сприятиме анархії.

— Чи можу я побачити дочку? — запитала жінка.

Доктор Іґор спинився. Ця селянка ніколи не збагне його слів; її не цікавить осмислення божевілля з філософської точки зору, хоча вона й знає, що її донька вчинила серйозну спробу самогубства і була в комі.

Натиснув дзвінок, і з'явилася його секретарка.

— Покличте молоду жінку, котра хотіла покінчити з собою, — розпорядився він. — Ту, що написала листа в газету, заявляючи, що вбиває себе, аби привернути увагу до Словенії.

Не хочу її бачити. Я розірвала всі зв'язки зі світом.


11-12 Частина (2)

Доктор Іґор вирішив, що краще буде припинити внутрівенне годування, — хай Едуард ще трохи схудне, доки знову не відчує потребу в їжі. Якщо його стан погіршиться, він складе медичний звіт і перекладе відповідальність на лікарську раду Віллету. «Щоб уникнути біди, треба розділити відповідальність», — повчав його батько. "To avoid trouble, we must share the responsibility," his father taught. Він також був лікарем і ніколи не мав проблем із начальством, хоча в його практиці й траплялися смертні випадки. He was also a doctor and never had problems with his superiors, although there were deaths in his practice.

Вирішивши зняти Едуарда з крапельниці, перейшов до наступного пункту. Deciding to remove Edward from the drip, he moved on to the next point. Згідно зі звітом, Зедка Мендел завершила курс лікування, й її можна було виписувати. According to the report, Zedka Mendel completed her treatment and could be discharged. Доктор Іґор волів усе перевірити сам. Dr. Igor preferred to check everything himself. Для лікаря не було нічого страшнішого, ніж скарга від родини пацієнта, якого виписали з Віллету, а таке траплялося регулярно, бо дуже рідко хворому вдавалося адаптуватись до нормального життя після психіатричної лікарні.

У цьому не була винна лікарня — ні ця, ні будь-яка інша з тих, що розкидані по цілому світі; проблема адаптації стояла всюди однаково гостро. This was not the fault of the hospital - neither this nor any of the others scattered around the world; the problem of adaptation was equally acute everywhere. Подібно до в'язниць, в яких в'язні не виправляються, а лише вчаться чинити нові злочини — так і в лікарнях пацієнти Just like prisons, where prisoners are not corrected, but only learn to commit new crimes, so are patients in hospitals.

призвичаюються до цілком нереального світу, де все дозволене й ніхто не відповідає за свої дії.

Існував лише один вихід: винайти ліки проти божевілля. There was only one way out: to invent a cure for insanity. І доктор Іґор присвятив себе душею й серцем саме цьому, працюючи над дисертацією, що мала викликати революцію в світі психіатрії. And Dr. Igor devoted himself with all his heart and soul to this, working on a dissertation that was to revolutionize the world of psychiatry. В пацієнтів, які тимчасово жили в психлікарнях поруч із невиліковними хворими, починався процес соціальної деградації, котру потім годі було зупинити. Patients who temporarily lived in mental hospitals next to terminally ill patients began a process of social degradation, which could not be stopped. Ось і Зедка Мендел з часом повернеться сюди, уже з власної волі, скаржачись на неіснуючі недуги тільки для того, щоб знов опинитися серед людей, котрі нібито розуміють її краще, ніж ті, у зовнішньому світі. So Zedka Mendel will return here in time, of her own free will, complaining about non-existent diseases only to find herself again among people who seem to understand her better than those in the outside world.

Але якщо він зуміє знайти засіб проти вітріолу, — отрути, котра, на думку доктора Іґора, й була причиною божевілля, його ім'я увійде в історію, й люди нарешті знатимуть, де є Словенія. Цього тижня самі небеса надали йому такий шанс — жінку, якій не вдалося накласти на себе руки; він не втратить цього шансу, хоч чого б йому це коштувало. This week, heaven itself gave him such a chance - a woman who failed to lay hands on herself; he will not lose this chance, no matter what it costs him.

Доктор був задоволений. Хоча, з економічних причин, він мусив застосовувати процедури, давно засуджені в медичних колах, — скажімо, інсуліновий шок, ті самі економічні причини дали Віллету імпульс до започаткування нових методик. Although, for economic reasons, he had to use procedures long condemned in medical circles, such as insulin shock, the same economic reasons gave Willet the impetus to introduce new techniques. Маючи доволі часу й персоналу для ґрунтовного дослідження вітріолу, він ще й мав дозвіл власників залишити в лікарні групу під назвою «Братство». Власники толерантно ставилися — зверніть увагу на ці слова: не «заохочували», а «толерантно ставилися» — до довшого, ніж необхідно, терміну перебування в лікарні. The owners were tolerant - pay attention to these words: not "encouraged", but "tolerant" - to a longer than necessary period of hospital stay. Вони доводили, що суто з гуманітарних принципів потрібно надати пацієнтові можливість самому визначити найкращий момент для свого повернення в світ, — наслідком такого ставлення і була група людей, котрі продовжували жити у Віллеті, немов у якомусь ексклюзивному готелі чи клубі за інтересами. They argued that purely humanitarian principles should give the patient the opportunity to determine the best time to return to the world - a consequence of this attitude and was a group of people who continued to live in Villette, as if in an exclusive hotel or club of interest. Таким чином божевільні й нормальні могли спілкуватися, і так другі позитивно впливали на перших. In this way, the insane and the normal could communicate, and so the latter had a positive effect on the former. Аби не допускати деградації й не піддаватися негативному впливові божевільних, кожен здоровий член «Братства» повинен був виходити з лікарні принаймні раз на день. In order to prevent degradation and the negative impact of the insane, every healthy member of the Brotherhood had to leave the hospital at least once a day.

Доктор Іґор знав, що «гуманітарні принципи», що ними власники пояснювали перебування здорових людей у лікарні, були лише виправданням. Dr. Igor knew that the "humanitarian principles" that the owners used to explain the stay of healthy people in the hospital were just excuses. Насправді вони побоювалися, що в Любляні — цій чарівній, але невеличкій столиці Словенії — не вистачить заможних родичів, щоб окупити цю дорогу сучасну будівлю. In fact, they feared that Ljubljana, this charming but small capital of Slovenia, would not have enough wealthy relatives to recoup this expensive modern building. А що в системі державної охорони здоров'я також діяло декілька першорядних психіатричних лікарень, то це ставило Віллет у невигідні умови на ринку розумово хворих. And the fact that there were also several primary psychiatric hospitals in the public health care system put Willet at a disadvantage in the market for the mentally ill.

Коли акціонери перетворювали старі казарми в лікарню, вони розраховували на значний контингент хворих, як наслідок югославської війни. Але війна виявилася короткочасною. But the war was short-lived. Акціонери були певні, що вона спалахне знов, та цього не сталося. Shareholders were certain that it would flare up again, but this did not happen.

Більше того, недавні дослідження виявили, що війни руйнують психіку набагато менше, аніж стреси, втома, каліцтво, самотність та ізоляція. Moreover, recent research has shown that wars destroy the psyche much less than stress, fatigue, disability, loneliness and isolation. В суспільстві, загроженому війною, гіперінфляцією або

чумою дещо частішали випадки самогубства, зате відчутно зменшувалося число депресій, параной і психозів. the plague somewhat increased the number of suicides, but significantly reduced the number of depressions, paranoia and psychosis. Все ставало на свої місця, як тільки вирішувалася чергова проблема, — а це, на думку доктора Іґора, означало, що люди дозволяють собі божеволіти тільки тоді, коли для цього є умови. Everything fell into place as soon as the next problem was solved - and this, according to Dr. Igor, meant that people allow themselves to go crazy only when there are conditions for it.

Перед ним лежав ще один огляд, цього разу з Канади — країни, що, згідно з опитуванням однієї з американських газет, має найвищий рівень життя. Before him lay another review, this time from Canada, a country that, according to a poll by an American newspaper, has the highest standard of living. Доктор Іґор прочитав:

Відповідно до даних Канадського статистичного бюро, те чи інше психічне захворювання мали колись:

40 % людей від 15 до 34 років;

33 % людей від 35 до 54 років;

20 % людей від 55 до 64 років.

Підраховано, що кожен п'ятий канадієць страждає від психічного

розладу. Кожен восьмий канадієць принаймні раз у житті побував у лікарні в зв'язку з відхиленнями психіки. One in eight Canadians has been to the hospital at least once in their life due to mental disorders.

__«У них більший ринок, ніж у нас,__ — подумав він. They have a bigger market than ours, he thought. — __Чим щасливішими можуть бути люди, тим вони нещасніші».__ "The happier people are, the happier they are."

Доктор Іґор проаналізував ще кілька звітів, ретельно обдумуючи, які з них передати на розгляд ради, а якими зайнятися особисто. Dr. Igor analyzed several more reports, carefully considering which ones to submit to the board and which ones to deal with in person. Коли закінчив, уже розвиднілося, і він вимкнув світло.

Сказав негайно впустити першого відвідувача: це була мати тієї самої пацієнтки, яка намагалася покінчити з собою. He said to let the first visitor in immediately: it was the mother of the same patient who was trying to commit suicide.

— Я — мама Вероніки. Що там з моєю донькою? What's up with my daughter? Доктор Іґор вагався, чи не сказати їй правду, щоб запобігти неприємним сюрпризам — зрештою, його донька мала те ж саме ім'я, — але вирішив краще не говорити зайвого. Dr. Igor hesitated to tell her the truth in order to avoid unpleasant surprises — after all, his daughter had the same name — but he decided not to talk too much.

— Ми ще не знаємо, — збрехав він. — Треба ще з тиждень зачекати. - We have to wait another week.

— Не можу зрозуміти, чому Вероніка це зробила, — мовила жінка крізь сльози. — Ми завжди її так любили, жертвували всім, щоб виховати її якнайкраще. В мене з чоловіком всяке бувало, але ми втримали родину, як зразок стабільності в скрутні часи. В неї була чудова робота, вона сама така гарна і все ж... She had a great job, she is so beautiful and yet ...

— ...і все ж вона хотіла покінчити з собою, — перервав її доктор Іґор. "... and yet she wanted to commit suicide," Dr. Igor interrupted. — Нічого дивного; і таке буває. Люди не дають собі ради зі щастям. Якщо хочете, можу вам показати статистичні дані про Канаду.

— Канаду? — здивувалася жінка.

Доктор Іґор побачив, що зумів оволодіти її увагою, й повів далі:

— Ви прийшли сюди не для того, щоб довідатися про свою дочку, а

щоб вибачитися за її спробу самогубства, — адже так? to apologize for her suicide attempt - right? Скільки їй років?

— Двадцять чотири.

— Отже, це зріла, досвідчена жінка, котра знає, чого хоче й цілком здатна робити власний вибір. До чого тут ваше подружжя чи жертви, принесені вами й вашим чоловіком? What is the point of your spouse or the sacrifices made by you and your husband? Скільки часу вона прожила самостійно? How long did she live alone?

— Шість років.

— Бачите? Вона абсолютно незалежна. Але після того, як один доктор — Зиґмунд Фройд, ви, мабуть, про нього чули — написав про хворобливі стосунки між батьками й дітьми, люди й досі звинувачують у різних бідах самих себе. But after one doctor, Sigmund Freud, you may have heard of him, wrote about the painful relationship between parents and children, people are still blaming themselves for various troubles. Ви можете собі уявити подружжя індійців, які вірять, що їхній син-убивця — жертва батьківського виховання? Can you imagine an Indian couple who believe that their killer son is a victim of parental upbringing? Скажіть-но мені. Tell me.

— Не маю найменшого поняття, — відповіла жінка, вочевидь приголомшена поведінкою доктора. "I have no idea," said the woman, obviously stunned by the doctor's behavior. Можливо, це вплив його власних пацієнтів.

— Ну, то я вам скажу, — мовив доктор Іґор. — Індійці вірять, що провина лежить на вбивці, а не на суспільстві, батьках чи предках. - Indians believe that the blame lies with the killer, not with society, parents or ancestors. Чи, може, японець накладає на себе руки, бо його син накачався наркоти і пішов стріляти в людей? Or maybe the Japanese man is committing suicide because his son pumped up drugs and went to shoot people? Відповідь буде така сама: ні! А ми знаємо, що японці готові покінчити з собою за першої нагоди. And we know that the Japanese are ready to commit suicide at the first opportunity. Недавно я прочитав, що молодий японець убив себе, проваливши вступні іспити до університету.

— Чи могла б я порозмовляти з дочкою? "Could I talk to my daughter?" — запитала жінка, яку не цікавили японці, індійці чи канадійці.

— Так, так, секундочку, — відповів доктор Іґор, трохи роздратований, що його перервали. — Але спочатку я хотів би, щоб ви збагнули одну річ: якщо не брати до уваги певних серйозних патологій, люди божеволіють лише тоді, коли __не годні вирватися з життєвої рутини__. - But first I would like you to understand one thing: if you do not take into account certain serious pathologies, people go crazy only when they are not worthy to break out of the routine of life. Розумієте?

— Так, — погодилася вона. — І якщо вам здається, що я не зможу опікуватися нею, можете не хвилюватися — я __ніколи__ не старалася змінити своє життя. - And if you think that I will not be able to take care of her, you can not worry - I never tried to change my life.

— Добре, — дещо заспокоївся доктор Іґор. — Чи ви можете собі уявити світ, у якому всі ми не мусили б кожного дня робити одне і те ж, усе наше життя? - Can you imagine a world in which we would not all have to do the same thing every day, all our lives? Якби, наприклад, всі вирішили їсти лише тоді, коли зголодніють, чим би в такому разі зайнялися домогосподарки і власники ресторанів? If, for example, everyone decided to eat only when they were hungry, what would housewives and restaurant owners do?

__«Значно нормальніше їсти, коли зголоднієш»,__ — подумала жінка, але промовчала, побоюючись, що він не дозволить їй поговорити з Веронікою.

— Ну, це б могло привести до жахливої плутанини, — мовила вона по паузі. "Well, that could be terribly confusing," she said after a pause. — Я сама домогосподарка і розумію, що ви маєте на увазі. - I am a housewife and I understand what you mean.

— Тому ми й маємо сніданок, обід і вечерю. Ми повинні прокидатися щодня певної години й відпочивати раз на тиждень. Різдво існує для того, щоб ми обмінювалися дарунками, Великдень дає нам змогу провести кілька днів над озером. Christmas exists for us to exchange gifts, Easter allows us to spend a few days over the lake. Як би вам це сподобалося, коли б ваш чоловік, охоплений хіттю, вирішив кохатися просто у вітальні? How would you like it if your husband, overwhelmed by lust, decided to make love just in the living room?

Жінка подумала: __«Що він верзе? The woman thought, "What does he believe? Я прийшла побачитися з донькою».__ I came to see my daughter. "

— Мені було б прикро, — обережно сказала вона, сподіваючись, що дає правильну відповідь. "I'd be sorry," she said cautiously, hoping she'd give the right answer.

— Чудово! — вигукнув доктор Іґор. — Для кохання відповідне місце — спальня. Якщо ж кохатися деінде, це буде поганим прикладом і сприятиме анархії. If you make love elsewhere, it will be a bad example and will promote anarchy.

— Чи можу я побачити дочку? — запитала жінка.

Доктор Іґор спинився. Ця селянка ніколи не збагне його слів; її не цікавить осмислення божевілля з філософської точки зору, хоча вона й знає, що її донька вчинила серйозну спробу самогубства і була в комі.

Натиснув дзвінок, і з'явилася його секретарка.

— Покличте молоду жінку, котра хотіла покінчити з собою, — розпорядився він. — Ту, що написала листа в газету, заявляючи, що вбиває себе, аби привернути увагу до Словенії.

— **__Н__**е хочу її бачити. Я розірвала всі зв'язки зі світом.